Розпирає від гордості... :)
Навіть важко почати писати, бо зразу хочеться похвалитись :)
До речі, подумалось: може. то якийсь добрий знак, що я протягом останніх півроку вже кілька "вихвалялок" запостила? Хочеться вірити :)
Почалось все традиційно вже - із форуму. Там я вперше із здивуванням побачила, яку красу наші дівчата вміють створити. Так я помаленьку відчула спочатку непевні, а далі вже серйозніші симптоми такої собі хвороби - "рукоділеманії". Хвороба-хворобою, та ще й з наркоскладовою: не можеш пройти мимо крамничок із всякими інструментами, клеями. блискітками, бісером і так далі і так далі. Але інший бік медалі у тому, що за такими захоплюючими справами геть начисто забуваєш про депресії, час від час переживаєш миті "особливого творчого екстазу", завжди маєш під рукою хенд-мейд подаруночки, менше часу проводиш в моніторі... Ну, може з останнім пунктом я дещо поспішила :).
Отже, валяння вовни.
(Так, мені також було смішно із словосполучення, коли я вперше його зустріла...хіхікаю :))
Вже й раніше мені часом потрапляли на очі цікаві такі, "мохнаті" прикраси. І я навіть не могла собі подумати, що їх насправді можна легко зробити своїми руками. Проте, цитуючи когось із "Камеді Клаб"-у, "главное - просто верить".
Довго розбиратись у теорії не вистачило терпцю. Погортавши статті із майстер-класами, я вирішила використати популярний метод "наукового тику" і придбала собі набір для валяння. Туди ввійшла зелена губка (найзвичайнісінька, такою можна і авто пуцувати), пара дивних голок, кілька клубочків різнокольорової вовни та деяка фурнітура для сережок чи намиста - защіпки, кільця... Далі запустила перший же майстер клас на Youtube і ...
Теорії по валянню вовни можна нашукати безліч у просторах Інтернету. Тому скажу лише пару слів про це. Є два типи валяння: сухий метод та мокрий. Наскільки я зрозуміла, мокре валяння використовується для створення плоских форм (пелюсток квітів, шарфів, ...), а за допомогою сухого можна отримати об'ємні фігури абсолютно різної форми.
Для створення звичайних кульок використовуємо сухе валяння з елементами мокрого :)
Крок 1. Спершу треба відірвати від клубка вовни таку собі смужку та згорнути її у щільний рулончик. Боки цього "рулетика" треба намагатись загорнути всередину (щоб не "вискакувало" назад, можна відразу використати голку - її кінчиком заправити краї всередину). Увага! Відірвати треба трохи більше вовни, бо після звалювання кулька зменшиться у розмірах майже вдвічі!
Крок 2. Кладемо клубочок на губку і спеціальною голкою (або двома одночасно - так швидше) починаємо швиденько проколювати його. Коли голка проходить крізь вовну, вона ніби сплутує волокна між собою, зчіплюючи їх. Клубочок треба поступово повертати. щоб поколоти його з усіх боків - тоді він набуде округлої форми. Чим довше робити "поколювання", тим краще зваляється вовна і тим щільнішою вийде кулька.
Важливо: треба старатись дивитись на голку в руках, а не фільм :) - цю мудрість підказують мої сколені пучки пальців :)
Крок 3. "Закріпити результат" допоможе етап мокрого валяння. Треба замочити кульку у теплому розчині мила, а потім добре її витиснути.
Крок 4. Відтиснуті кульки ще катуляємо між долонями, а додатково - по поверхні, накритій плівкою з бульбашками (така використовується для пакування товарів), що допомагає вовні звалятись ще краще.
Крок 5. Фінальна сушка.
ВСЕ! Я ж казала - так просто :)
Коли готові намистини ( а їх можна робити абсолютно різного, або ж зовсім однакового розміру), то далі справа лише за фантазією. Можна населити кульки на жилку, чергуючи з бісером, або використати інші декоративні елементи. На жаль, мені дісталась найменша доза терпцю у цьому Всесвіті :) - як я могла чекати на можливість походити по крамницях за декором? Тому я просто населила все гарненько, пронизавши жилку через звичайну голку.
Я так тішилась, що навіть мій чоловік, який категорично не любить жодного виду біжутерії, не зміг мене покритикувати :). Я так світилась від щастя, що його промимрене "гарно" сприйняла із геть неадекватним задоволенням :).
Цілу годину не могла зняти свого чудо-намиста, хоча воно добряче "кусається" (цікаво, чи такий "баг" є у всіх прикрас із вовни!?). Гарний вечір, гарна "вихвалялка" :).
четвер, 8 грудня 2011 р.
Поваляємось?
неділю, 4 грудня 2011 р.
Вихвалялка!
Мушу ще й тут похвалитись...
Я є великою любителькою всяких затій, які можна швиденько довести до кінця та отримати мега-добрий результат :).
Нещодавно на форумі вичитала рецепт домашнього майонезу....Обіцяно було смачнющий продукт без Е-шок :). А виявилось, що ще й простий у приготуванні.
Отже, цитую авторку рецепта:
" Отже, маємо:
три яйця
пів чайної ложки солі
2 ч.л. цукру (можна менше)
2,5 - 3 ч.л. оцту
перець
часник до смаку
1 ст.л. сметани
1 ч.л. гірчичного порошку (сметану і порошок можна не давати)
олія (нам пішла вся, що на фото) 
Збиваємо в блендері все, крім олії. Вливаємо олію: ллємо як заманеться, блендер і так не впустить більше, ніж треба. Тонкою цівкою ніколи не лили :). В якийсь момент ножі в блендері починають "пробуксовувати", всередині утворюється булька з повітря, в якій крутяться ножі, і майонез більше не збивається. Це означає, що вже досить. Але, якщо у вас ще є нерозмішана олія, - її можна розкалатати ложкою і запустити блендер ще на кілька секунд, а потім повторити. 
Виходить півлітри майонезу і ще трошки - дуже масткий, двома-трьома ложками можна розмастити повну велику салатницю. Згадала: майонез зберігається досить довго, одного разу ми поїхали на море на два тижні, а банку з майонезом залишили на балконі. Був ще добрий, ніц йому не бракувало. "
В мене вийшов густенький і запашний (трошки з часничком) соус - тепер тішусь і жую хлібчик з майонезиком :).
Смачного!
Моя Англія в картинках
От я вже і вдома :) - із жменьою різдв'яних льодяників, валізкою вражень, довжелезним списком справ, що були відкладені "на потім".... а також із доброю порцією натхнення до роботи та відчуттям переповнюючої радості від перебування вдома. У моєму випадку абсолютно справедливим є відомий вислів про "вдома найкраще" :).
Вирішила наостанок згадати декілька миттєвостей-цікавинок :), які роблять наші враження відмінними від описів у туристичних довідниках...(Наприклад, я ще й досі з приємністю згадую того темношкірого хлопця з великим бомбоном із Відня або їхні розчулюючі світлофори :)).
Серед моїх найперших вражень від Англії (і Ковентрі (Coventry) зокрема) надійно зайняли місце їхні білочки (вони ж вивірки :)) - живуть собі у парках та скверах, випрошуючи ласощів у перехожих - великі, блискучі, допитливі. Одна така красуня нахабно підійшла якось до мене. Я тихенько присіла, щоб не сполохати...Яке там "сполохати" - вона встала на задні лапки, а передніми "рученятами" сперлась мені на коліно і вимогливо заглядала у вічі! Мені навіть стало соромно. що я не маю чим її почастувати :)
Не менше відчуття власної гідності та розуміння своїх прав - у гусей, що чинно походжають Стратфордом :). Як мені хтось пояснював, їх не можна в жодному разі ображати - вони під королівськи захистом!
А таку ось заплутану "пташину стежину" (ач як загнула :)) я запримітила по дорозі в Університет:
По-осінньому сумний вигляд із мого вікна. Цікаво, що з "парадного" боку вулиця має зовсім інший вигляд, ніж коли виглянути із вікна на протилежний бік - там один попри одного туляться рядочки таких міні-двориків :). Як я помітила, це типово для англійських будинків - кожен собі там може облаштувати приватний "затишний куточок", терасу для чаювання або ж майстерню...
Додам фото головного Собору Михайла у Ковентрі - це щось більше схоже на уривок із "туристичного довідника", але дійсно вражає... Дві непоєднувані частини - супер-новий собор та старовинні руїни. Всередині нового, на жаль, не побувала, проте мала змогу насолодитися атмосферою спокою та помилуватись на мереживні стрілчасті вікна старого.
А ось - картинка Ковентрі вночі... Денні суперечності стилів та епох майже непомітні під покровом ночі та у сяйві вогнів.
Ще одна знимка нічного міста - майдан "Міленум", де неоном позначено часові пояси світу.
А така симпатична автівочка, яку я назвала принцесою Фіоною (через зелені "вушка"), щодня проводжала мене довірливим поглядом круглих фар по дорозі на роботу :)
Просто одна із затишних вуличок...
А це - герб міста Ковентрі (Coventry). Чому центральною фігурою є слон - для мене залишилось загадкою :). Може, раніше замість білок тут водились зграйки слонів?:) Таким же незрозумілим "геральдичним елементом" мені видався вовк чи то лис на самому вершечку - мабуть, треба поГуглити...
Незвичне освітлення внутрішнього дворику університету гармонує із незвичним східним стилем альтанки :)
Дуже милий старовинний будинок на одній з вулиць: таке враження, що йому затісно серед сусідів, тому він крутиться на місці, намагаючись визволитись (одним "плечем" вже виліз:))
Така художня вивіска на воротях викликала однозначну асоціацію із одноіменним готичним фільмом жахів :)....Бррррр
Мабуть, добірку почесно завершить фото із Українського клубу Ковентрі :) - посередині Англії наші співвітчизники гуртуються, бавляться, п'ють пиво (і не тільки ;)) і співають по-українськи. Гарна атмосфера, раритетні фото і прапорці "ФК Карпати" - все страшенно мило :), але що вразило - молоді люди, вже у другому поколінні народжені в Англії, спілкуються українською мовою. Отакий приклад деяким нашим "українцям"!
неділю, 27 листопада 2011 р.
Stratford-upon-Avon: "поїхати чи не поїхати?" - не питання!
Останні вихідні в Англії...З одного боку, вже і не дуже хочеться робити "зайві рухи", бо все одно в голові думки лише про зворотню дорогу. З іншого боку - просидіти 2 дні вдома!? А так недалеко ще ж можна побачити щось цікавеньке....:)
Виявляється, що буквально за 20 миль (я вже як істинна британка :)) від Ковентрі, буквально на відстані 3 фунтів і 60 пенсів - батьківщина Вільяма Шекспіра! Стратфорд на ріці Ейвон...Сказати, що мені там сподобалось - не сказати зовсім нічого :). Я все питаюсь сама у себе - коли я зможу звикнути до цих маленьких будиночків і не зворушуватись щоразу, коли опиняюсь наче серед кіношних декорацій - мабуть, ніколи :).
Отож, урочисто заявляю, що всі любителі казкових вуличок і "солодких" хатинок (така от асоціація із солодкою їстівною хаткою ;)) будуть безмежно щасливими, потрапивши у Стратфорд. Може і не дивно, що знаменитий син Англії походить саме звідси: де, як не тут, може народитись казка :).
Екскурсія "Шекспірівськими місцями" розпочинається з місточку через Ейвон...Навіть
меланхолія осіннього неба дуже пасує до загальної картини: міщани насолоджуються спокоєм вихідного дня, а з кількаметрової висоти "театральне дійство життя" спокійно розглядає сам Вільям Шекспір, оточений дійовими особами із своїх творів... "Gower Memorial" - так називається уся композиція, а постаті Леді Макбет, принца Гала, Гамлета та Фальстафа уособлюють Трагедію, Історію, Філософію та Комедію.
Вздовж невеличких бетонних пірсів поважно походжають вгодовані чайки, а з берега на них часом трохи зневажливо косяться не менш вгодовані, пишні ....гуси. Очевидно, що уся ця братія давно звикла до туристів і навіть часом знаходить собі вигоду:
Якщо глянути на будиночки вздовж берега, то можна помітити "художній безлад" віконець: різного розміру, на різній висоті :).
І вперше мені попався МакДональдс настільки автентичного вигляду, ніби споконвіку там і "сидів" між сусідами-будинками :).
Та найцікавіше починається прямо за рогом: затишні вулички, невеличкі кафе, попідвішувані квіти і передріздв'яні декорації. Проте головне - старовинні будинки у такому справді англійському стилі (здається, називається стилем Тюдор), з перехрещеними дерев'яними балками та трохи виступаючими вікнами.
Нарід снує взад-вперед, у повітрі пахне якимись невідомими смакотами, а ще можна відразу розрізнити зграйки щасливих туристів :) - щось бельмочуть, кожен на своїй мові, намагаються не потрапити у кадр одне одного :). Такий розмірений ритм вихідного дня у маленькому містечку - це те "що лікар прописав" для усіх здепресованих, запрацьованих і взагалі - вихідців із якої-небудь динамічної столиці.
Зрозуміло, що Стратфорд не перший рік вабить цікавих - розвинулась ціла така собі "Шекспірівська індустрія". Цікаво було помітити навіть в одному із віконець звичайної оселі фігурку драматурга :).
Зовсім поруч можна побачити ще одну атракцію Стратфорда - пам'ятник Блазню із комедії Шекспіра "As you like it". Довелось спостерігати за групою японців, які один поперед одного позували для фото, перекривляючи позу блазня. А поза тим, сюжет зовсім навіть філософський: у високо піднятій руці "The Jester" тримає комедію, а у іншій ховає за спину трагедію. От і привід для роздумів :). І напис на постаменті: "O' noble fool, a worthy fool".
Ще за декілька кроків знаходиться так званий "American fountain" - фонтан і годинник, два-в-одному. Таким незвичним подарунком місту один американець відзначив золотий ювілей королеви Вікторії у 1887 році.
Якщо знову спуститись до ріки вуличкою Wood, то з'явиться можливість "кинути оком" на прибережну панораму та Королівський театр Шекспіра (The Royal Shakespeare Theatre):
Від театру поворот направо - вже традиційна "овеча вулиця" :) - Sheep Street. Тудою варто пройтися вже тому, що це просто ще одна із чудесних ВУЛИЧОК - саме так пестливо їх і хочеться називати, в порівнянні із дорослими ВУЛИЦЯМИ. Знову смачні будиночки, знову зворушливі прикраси... Але крім того, тут можна відвідати музей "Світ Тюдор" (ну чи якось так), де вам запропонують нічний тур із привидами, прогулянку Стратфордом із самим ...Шекспіром :) (мабуть, працює у них на півставки :)) та хмару інших атракцій. До речі, вичитала, що веб-сайт ціього закладу є одним із "most haunted" (дослівно - "найбільш польований", а по-нашому то популярний) в Англії (якщо зацікавило - тиць тут)!
До речі, за кілька кроків від музею знаходиться старовинний "Гарвардський" будинок (Harvard House, остання знимка) - просто витвір мистецтва! Вигнуті дерев'яні балки, різьба і "валізка" з історіями :). І це не просто однофамілець Гарварда - можна сказати, що це родинне Гарвардське гніздо :)! Будинок було споруджено у 1596 році дідом того самого Джона Гарварда, який пізніше заснував знаменитий університет у Штатах.
Ось він (ну не Джон, а будинок :))поближче:
Якщо Sheep-вулицею піднятись та на перехресті звернути наліво, на Chapel Street, то буде нагода побачити ще одне із "шекспірівських місць" - будинок Неша (Nash’s House), а Неш доводився Шекспіру зятем :).
Прямо коло обійстя Нешів (на попередньому фото навіть видно шматочок муру) - вхід до каплиці "Guild Chapel", яка, в свою чергу, стоїть впритик до Школи короля Едварда для хлопчиків. Саме тут колись навчався юний Вільям....Ще раз повернувши наліво та пройшовши кавалок вулички "Old Town", можна дійти до будинку під назвою "Hall’s Croft"- ще одна нерухомість доньки Сюзанни Вільямівни :) (вона вдало вийшла заміж - за відомого місцевого лікаря ;)).
Така собі трохи моторошна логічна послідовність - розпочинала я свою екскурсію від місця народження Шекспіра, а завершила місцем, де він свого часу і помер...Ще кілька знимок......До речі, неотесана я вперше дізналась, що дружину Шекспіра звали Гандзьою Хетевей (Anne Hathaway) :) - як відому актрису (на думку спало: "О времена, о нравы!" :):)).
Ось така вийшла прогулянка....Про те, як я зустрілась із знайомою, попила смачнючої і головне ВЕЛИЧЕЗНОЇ кави-лате, а потім ще й покуштувала місцевих ласощів - розповідати не буду. І так зрозуміло: ще одна незабутня субота :).
Якби хто планував поїхати у Стратфорд на Ейвоні - раджу прочитати коротенькі коментарі про цікаві місця на веб-сторінці отутка.А ще додаю карту центру - зеленою кривою гусінню відмічено мої маршрути (трохи зредаговані і без петель :)).
ЩАСЛИВО!