понеділок, 20 січня 2014 р.

Читальний вінігрет :)

Мала би я знати. що ніяк не вийде мені щось періодично занотовувати..... Ну і добре. Буду без "галочок" :). Тим паче, що досі були як прочитані, так і лише "надгризені" книжки - тобто такі, яких, принюхавшись, я так і не вподобала.... Але от що вже читалось, то таке різне-прерізне!

Що ж, треба згадувати....

Отож, по старій пам"яті попався на очі ще один а-ля жіночий роман, який навіть колись був екранізований у вигляді короткого серіалу - "Ті, що співають у терні" Колін Маккалоу.

Таки дамський :), цей роман має деякі зовсім несподівані сюжетні лінії. Тут і діалоги совісті священника, який періодичне питає в себе, яка любов у ньому є сильнішою - до Творця чи до земної жінки. Тут і те, як людина приймає якісь невідворотні повороти долі. Ну і екзотичним особисто для мене є "бекґраунд" - Австралія :).




Далі - несподіваний поворот і ціла серія творів Марії Матіос :) - дуже її люблю.  Чомусь ще в школі мені страшно подобалась "Марія" Уласа Самчука, хоч головний мотив там далеко не радісний. Але імпонувало те, як автор так щиро описував життя людей - звичні емоції і стосунки, білозубі юнацькі посмішки і м'якенькі дівочі цілунки... Так само і Матіос вміє просто, але дуже підкупливо описати: які думки в'ються у голові жіночій чи чоловічій, як старі-наче-саме-життя пристрасті нуртують в серцях, як трембітають гуцули, чи як пахне у партизанській криївці.... 
"Майже ніколи не навпаки", "Апокаліпсис", "Нація" - цього разу саме так промовляла до мене Матіос.


"Отaм, між двомa нaйпишнішими верхaми, жилa би, як коло мaминої спідниці. Тримaлa би отaру сaмих білюсіньких овечок і день відо дня сaмa би їх пaслa нa нaйсоковитіших пaшaх. Брaлa би з собою чорних лютих псів, у пaзуху - сопілку й ішлa би шукaти овечкaм шовкової трaвички. Зaводилa би їх тaк високо, що хмaри пливли би крізь неї й отaру, a вонa би грaлa в сопілку й кaлaтaлa дзвіночком, щоб її чули сусідні вівчaрі." © М. Матіос



Знову карколомний викрутас - і черговим ковтком, з великим захопленням і отим солодким відчуттям залежності читався мені черговий бестселлер Дена Брауна "Інферно".

Супер! Так само, як колись гарно "пішли" його всіма знаний "Код да Вінчі", "Ангели та демони", "Цифрова фортеця" ... Перераховую в порядку яскравості пам'ятання :) і тому наприкінець згадаю "Точку обману" - маю відчуття, що я таки її читала хоча вже смутно пам"ятаю сюжет (як завжди, добра нагода перечитати). Хоча усі романи Брауна мені чимось нагадують один одного, а у багатьох випадках (чи у всіх!?) ще й ділять між собою пана Ленгдона у головній ролі :), але їх завжди страшенно пізнавально читати - звідки ще можна випадково дізнатись про походження слова "карантин" :) ?

До речі, ще один твір Дена Брауна - "Втрачений символ" - вже чекає на моїй електронній книжковій полиці :). Чекає своєї черги, коли у міжкнижковому метанні я таки його виберу - бо ж черга ого-го!



Закінчу цей допис першою книгою із серії Сюзанни Коллінз - "Голодні ігри". Пригадую, що екранізація мені теж "добре пішла" :), а десь нещодавно чула про презентацію вже другого фільму із трилогії. Цього разу я її спершу таки прочитаю :P! "За словами авторки, на написання роману її надихнув грецький міф про героя Тезея та чудовисько Мінотавра." (З Вікіпедії)