середу, 26 березня 2014 р.

Бавимося по-королівськи файно

Така собі нотатка на пам'ять про гру-нове-моє-відкриття "Kingdom Builder".


...А ще - про вечір у товаристві двох аспірантів із групи АМРС (Applied Mathematics Research Centre) :).

Господар вечора - галантний та надміру щедрий веселун Хамід приготував смачнючу вечерю, як і обіцяв, у традиційному перському стилі.


А загадковий та обережний Ерен приволік величезну теско-торбу із, як виявилося, великими коробками базової гри "Kingdom Builder" та розширень до неї.


Отож, ми в такій камерній приємній компанії смакували м'яско із якимось зеленим овочем та рисом, хрумали горішки з кислинкою, і розбудовували свої володіння :)


Завданням гри є розкласти свої будиночки на розграфленому полі та захопити територію, але не довільним чином, а слідуючи правилам. Щоразу перед грою ці правила визначаються шляхом витягування карти. Скажімо, одного разу бали можуть нараховуватись за найдовші ряди будиночків, тоді як наступним завданням буде стояти якомога ближче до "гір". Цікавинкою гри є те, що правила змінюються, та й поле не зажди одне і те ж - у наборі передбачено їх кілька.


З першого ж разу мені вдалось "захворіти" грою. Особливо цікаво бавитися компанії із 3-х та більше гравців - тоді гарно проявляються стратегії один відносно одного, іноді відбувається стратегічне "міряння силами". Ну а супутні дружні пришпили тільки додають смаку :) - весело було спостерігати, як хлопці одне одного підколювали чи як по-німецьки педантичний Ерен не втомлювався перевертати Олесині хатки "з голови на ноги", кажучи - "ну де ти бачила, щоб хатки стояли на даху!?" :).

Ай лайк ит! :)

суботу, 22 березня 2014 р.

"Реве та стогне Дніпр широкий"

Нині нас запросили взяти участь у вечорі читання-слухання пезії англійською. На наш сором, ми так і не пішли....але з'явилася думка пошукати переклади української поезії англійською. Виявляється, дуже гарно звучить Шевченкове слово (прочитайте собі вголос :)):


The Mighty Dnieper
The mighty Dnieper roars and bellows,
The wind in anger howls and raves,
Down to the ground it bends the willows,
And mountain-high lifts up the waves.
The pale-faced moon picked out this moment
To peek out from behind a cloud,
Like a canoe upon the ocean
It first tips up, and then dips down.
The cocks don't crow to wake the morning,
There's not as yet a sound of man,
The owls in glades call out their warnings,
And ash trees creak and creak again. 

Реве та стогне Дніпр широкий
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

пʼятницю, 14 березня 2014 р.

У мушлі

Останнім часом мене переслідує якийсь страх - страх роздумувати над усім, що відбувається в моїй Україні, страх це все перечитувати... З одного боку, неможливо залишатися осторонь, а з іншого боку треба собі признатися у ганебному бажанні нічого не чути і не бачити. Переглядаю, в основному, заголовки новин, які змінюються занадто швидко.

Відчуття тупого болю тримає вже четвертий місяць. ...Болю, наче від душевних синців. Відбуваються речі, які не вкладаються у  шаблони, які розривають мозок і залишають лише  бажання сховатися або ж все кинути і кудись бігти, щось робити. Але куди? Що робити? Найгірше те, що шок лише поглиблюється - спочатку треба було осягнути побиття студентів, тоді - пережити огидний цинізм влади, тоді - просто-таки померти разом із тими молодими людьми, яким ще жити і жити...., а тоді після короткої перерви - спостерігати, як хворі люди намагаються неприкрито ввести свої порядки і довести своє верховенство та ще й наймерзеннішим способом - пересваривши нас використавши наші бОлі і проблеми....

Тому хочеться заховатись у мушлю, не дати гострим колючкам ранити серце. Тому не пишуться вірші.... Хоча я вже знаю, що поезія дійсно виливається у момент найбільших емоцій, але не тоді, коли вони ллються за край. Коли ЗАНАДТО - тоді все німіє. Ніщо не виливається назовні і нічого не хочеться впускати досередини. Іноді черговий раз послідовність кліків виводить на якийсь непомітний ролик на ютуб, який називається просто "Спогад" і викладений туди татом 19-річного хлопця із Небесної Сотні... Тоді щось змушує ще раз і ще раз передивлятися, як його син десь у недавно загубленому минулому безтурботно розучує танцювальні рухи під музику: обличчя добре не видно, але постать дихає енергією молодості. І знову ступор...

Часом спресовані емоції починають викривляти сприйняття світу навколо. Хіба то нормально - дивитися на дітей, які ганяють м'яча на траві і безтурботно перегукуються між собою з їх такою чіткою британською вимовою, і в цей час питатися себе: "чому їх чекає спокійне розмірене життя, в той час як майбутнє маленьких українців таке невизначене?". І викликає внутрішній супротив самовпевнений вигляд якогось незнайомого англійця, який буденно розмірковує про те, що Шотландія не наважиться стати незалежною: "хоч вони нам не дуже потрібні, без нас не виживуть" - і чомусь наринають емоції, і хочеться когось захищати, хоча...мабуть, навіть не зовсім і Шотландію. Тепер кожен вияв несправедливості викликає болюче обурення.

А на вулиці вже так пахне весною. Коликоликоликоли настане наша весна?