неділю, 16 серпня 2015 р.

Думки про щастя і трошки філософії

Останніми роками я часто повретаюсь до питання про те, що означає ЩАСТЯ. Що воно є для когось? Можна розпитати, спробувати зрозуміти головою.... але що воно є для мене? Проекзаменувавши себе у проекті "100 днів щастя", я помітила, що наповненність кожним днем і його кольоровість залежить не від того, що сталось назовні мене - ці почуття йдуть зсередини. Мабуть, у намаганні "побачити"  щось у своєму будні, я наближалась до того, що дає медитація. Насолода від споглядання, але найголовніше - ЛЮБОВ.

Не можна насолоджуватись квіткою чи тішитись смаколиком без почуття любові. І не треба думати, що оця "маленька" любов до банальних речей є гіршою, мізернішою чи примітивнішою за любов, оспівану у поезіях. Треба, мабуть, бути дійсно наповненою і самодостатньою людиною, що почувати любов до маленьких речей - а з цих любовей складається наще щастя.

Якось зрозумілася оце мені одна штука.... Справжня любов - то та, яка настає від внутрішнього наповнення і переповнення. коли всередині вже так багато її, що вона виливається назовні, розходиться навколо тебе, як кола по воді (такий приклад знайшла у Ошо)... Наповненість любов'ю - це коли ти покриваєш цим почуттям усе навколо. Тоді ця любов безкорисна, не жадібна, не спрагла і самодостатня.

Але як часто буває, що ми намагаємось заповнити порожнечу в душі, самотність чи якусь незаповненість - і тоді в кожному зустрічному чи в кожній події шукаємо відпочинку від цього стану. Ми спрагло хапаємо задоволення і емоції в надії наповнити себе любов'ю. Часто саме із такою спраглістю ми шукаємо собі коханих. Принаймні, я точно можу пригадати оцю внутрішню настороженість.... коли ШУКАЄШ ...ніжності, повності, любові. Що може вирости із такого почуття? Любов ненаситна, любов сумуюча і затягуюча. Та чорна діра всередині нікуди не дівається, вона вимагає все більше "вливань", більше слів, подарункі, вчинків, емоцій...Більше більше, більше... Жадібна любов. Вона теж приносить відчуття щастя - але лише на мить, коли втішається  черговим задоволенням.

Цікаво, яким чином можна здійснити чудове перетворення і перейти до тієї вищої форми любові до життя? Як позбутися ненаситності? Не вірю, що шляху немає. Дуже хочеться вміти розібратись із своїми чорними дірами і нарешті наповнитись.



понеділок, 10 серпня 2015 р.

Лист 6. Перший ювілейчик і моя гірчична зернинка

10 серпня 2015

Непомітно пробираючись через тижні - повні тривог і щастя - ми дійшли до офіційного "екватора" :). Щоразу я ставлю собі найближчу відміточку - "от дочекаюсь свого ДН - нам буде вже майже 12!", "От 18 тижнів, то вже буде термін!".... тепер дуже хочу 24-х :).... Потрошку хвилювання якось бліднуть в порівнянні із насолодою чути своїх крихіток, "розмовляти" із ними. Мої золотульки, комашки, рибки, пташки.... :). Щоранку вмовляю їх привітатись зі мною, а ввечері і без намовлять вони завзято туцькаю "добраніч". Це ЩАСТЯ.

Страхи і забобони не відпускають не лише мене - наш таток теж тремтить внутрішньо....іноді це легко проявляється, але я відчуваю, що ми почуваємо в унісон. Тому сподіваюсь, що і мій хиткий спокій передасться і йому...хоч наразі він відмовився нас сфотографувати у наші 20. Маємо фрагментик :):



А мій маленький і виплеканий спокій - то подарунок згори, бо плекаю у обі віру, віру у добре. Хай та віра поки що малесенька, далеко не така, як гірчичне зернятко, але.... Вчора прочитала здавалось би дивну фразу: "Побачу - повірю, сказала людина. Повірю - побачу, відповів Всесвіт". А десь так воно і є?

Отак колихаюсь на хвилях настрою і, наче через теплі і холодні течії, перепливаючи то сплески хвилювання, то озерця умиротворення... ми чекаємо. Чекаємо....чекаємо....чекаємо вас, наші малята.

З кумедного: тепер у мами є свій портативний столик для книг, горняток і тарільчиків :). Іноді книжка весело підстрибує, ніби втось малесенький невдоволено буцькає ніжкою....це так гарно, солодко і особливо :).



понеділок, 3 серпня 2015 р.

Лист 5. "Привіт, татку!"

3 серпня 2015
 
Вчора було у нас невелике подвійне свято - вперше ми всі втрьох прийняли святе причастя - таке особливе відчуття освіченння і обнадієння :). А ще вчора ми перший раз привітались вранці із татком! Він вже якийсь час сподівався почути тук-туки, прикладаючи долоньки до животика, але пташенятка сиділи тихенько-тихенько....Аж вчора несподівано двічі туцьнули! Треба було бачити вираз обличчя нашого татка :)....