9-місячні громадяни світу :)

Тільки знайшлася вільна хвилинка, коли малята вже сопуть у чотири дірочки, щоб вчергове заповнити мамині хроніки, як відразу зіткнулась з маленькою проблемою. Ні, не у тому, що нічого не пригадується - якраз навпаки, перед очима блимає відразу купа кадрів і образів. Тільки й лови, щоб описати :). Проблема власне геть протилежна - настільки все калейдоскопічно пригадується, що навіть не знаю, як назвати допис.Чомусь в першу чергу "випливає" на внутрішній оглядовий екранчик пам'яті такий по-дорослому спокійний і усвідомлений погляд моєї Ксені. Мама їй вказує на ложечку і вдесяте питається: "що, точно вже не хочеш? Чи ти задумалася?"...а вона, мабуть, думає: "Ну начебто я випадково отак вже хвилин п'ять сиджу із показово закритим ротиком і ще й часом стараюсь вибити ложку з маминих рук!". При цьому ті сині оченята так твердо дивляться просто у вічі, що не знайдеш навіть тіні посмішки... Коли ж мама нарешті здається і оголошує про завершення "гамгаму" словом "молодець!" (а це у нас в принципі не залежить від кількості з'їдженого....адже я в першу чергу намагаюсь навчити себе, що треба поважати бажання діток і покладатись на їх внутрішні сигнали, в тому числі про голод-ситість...бла-бла-бла), тоді можна і подарувати чарівну двозубу посмішку :).

Якщо починати звітувати про досягнення...то теж назбиралось трохи. Мабуть, найбільше "вперше" у нас зараз відбувається в гастрономічному вимірі :). Так само з апетитом хом'ячимо овочі, тепер заїдамо все це добро кашками, освоїли йогурт та сирок, а буквально вчора стали м'ясоїдами. Ксеня, що часом відмовляється доїдати порцію, вчора з нетерплячими гмиканнями смакувала наразі делікатні дози мнЯска с неделікатною порцією бульбочки :D. Ясик, як звичайно чемний хомка, в основному все гарно виїдає, часто не проти допомогти сестричці, а нещодавно намагалась злопати навіть шмат килима :D - я застукала її у момент, коли вона щосили висмикувала шнурки з нього і напихала ними ротика.

 

Малята тепер обідають, другий раз обідають і третій раз обідають підвечіркують в своїх індивідуальних годувальних кріселках. Столики ми ще не освоїли за призначенням - бо наразі ложками хіба бавимось, тарілку норовимо перекинути, а в горнятку пускаємо бульки - але вже із задоволенням при першій же можливості розмазуємо по них свою "нямнямку"...і не тільки по столиках.... Прямо пропорційно до рідкості чи сипкості страви зростає радіус "червоної зони" (при цьому "червоної" в прямому сенсі, бо ми часто ласуємо бурячками): якщо кукурудзянка зручно прилипає до ложки, то гречку чи, ще гірше, зупку можна потім визбирувати в килимі, у волоссі мами, на животиках і в памперсах їдунів, в кошику під кріслом...словом, всюди.

Завершуючи годувальну тему, треба зазначити, що інтерес до батьківських тарілок не згасає. Правда в міру того, як дорослої цікавої їжі в меню птахів стає більше, то вимагальних істерик вже значно менше. Продовжуємо виконувати елементи педприкорму, даючи спробувати чогось нового в дзьоба. Тим більше, що ігнорувати цей благально-випрошувальний погляд оченят просто неможливо :).

Без перебільшення найбільшим досягненням останніх днів стало те, що нарешті доцьки навчилися самі сідати. Бо сидіти вже вміємо майже місяць, а самостійно сідати довший час не виходило. Аж тут два дні тому прямо в момент, коли тато на замовлення бабусі :) знімав відео на телефон, Ксеня спритно собі вмостилася з  положення лежачи :). А за пару днів Ясюня теж "закрила це питання" :).

 

...Дописую на кілька днів пізніше і от в нас вже інше "найголовніше" досягнення :) - Ксеньчик навчилася повзати! Правда якихось регулярних рухів не прослідковується, але вона підятгує черевце на ручках і якось місить ногами так, що врешті пересувається вперед. Ясик далі задкує :). І взагалі...треба дописи писати якомога оперативніше, інакше "найголовніших" досягнень назбирається ціла течка :D.

Цього разу серед наших "вперше" фіксуємо також вихід на концерт. При цьому за вхід гроші брали лише з малюків, тож я коло них була кимось на зразок супроводжуючої особи :). Слухали народні духові інструменти у виконанні Ігора Мацелюха - такі спеціальні концерти для найменших вже якийсь час організовує  у Львові Олена Лендєл та її M-Dates. Тоді, незважаючи на невеликий львівський дощик, у клубі "Лис Микита" назбиралось чимало дрібних меломанів від кількамісячних малюків і до старших дошкільнят. Мої донечки, розкривши рота і завмерши, слухали музику і коментарі виконавця, сидячи на великому м'якому пуфі :), а наша сестричка Ксеня-старша ще й пішла у танок!





Музичні "вперше" доповнились перегляданням кліпа "Пташечка" Vivienne Mort вдома в навушниках. Цей дивний девайс спочатку було страшнувато одягати на голову, але коли полились звуки, то ми змирилися :). Слухали по черзі...нам сподобалось :).

Ще ми побували на дитячому святі - малювалки в парку, які організовувала наша вигадниця тітка Христя (впевнена, що її блогозвіт ще з'явиться ось тутечки). Сором сказати, але цього разу ми не виконали малювальної програми-мінімуму. Зате мама мала змогу потеревенити із гостями, яких не нудить від дитячих тем, Яся солодко і без жодних застережень виспалась прямо в епіцентрі усього дійства на капі, навіть наш тато встиг на роздачу смачної кукурудзи. Словом, свято вдалось. Малювати будемо наступного разу, коли це буде цікаво і доцікам :). Приємно було навіть просто спостерігати за іншими, трошки старшими, учасниками. Вони розмальовували камінці і дерева в парку, свої личка і картонний будиночок, ваяли якісь пінні кольорові шедеври і взагалі відривалися на повну котушку :).

 

 

А взагалі....тепер наша мобільна супер-команда часом робить виїзди "до міста" :) - там зустрічаємось із тіткою Христею та двоюрідними сестричками,  влаштовуємо променади площею Ринок, а мама часом навіть робить спроби гонорово випити кави за столиком. Останнє, правда, наразі виглядає не зовсім по-панськи, щоб і мізинчик собі відставити, і спертися зручненько на стільці... Поки примостимося, поки візочка притулимо, а вже і стілець перекинувся (бо повішений на спинку рюкзак явно затяжкий для тендітної меблІ). Подадуть каву, то і принцесам треба "пий-пий" вийняти..і пляшечки притримати, і вуста промокнути :D. В результаті мама вкінці швидко заливає в себе зимну каву, збирає вже знуджене і зрьоване дівоцтво, забуває мобільний на столику, вертається за мобільним.... Одним словом, екстрім ще той!

Найкращим ліком від істерик і надалі є тепла ванна. Саджаємо вже двох одночасно у ванночку, додаємо запарених травичок (малята при цьому здивовано вдихають запах і з задоволенням ...хоча, в принципі, як і завжди...посмоктують свої рушнички для купання). Безвідмовний засіб заспокоєння і джерело невимовної втіхи - там плюскаємось, регочемось і соваємо дупцями по слизькому дні ванни (тато мусить сидіти і притримувати мавпенят, щоб не шубовснули у воду!). Отакі веселі у нас, як правило, завершення буднів. Після купання їмо і засинаємо :).

Ще додам,. як завжди, краплю доморощеної мамської філософії :). Останнім часом часто думаю про те, яке ж то неймовірне чудо - що з однієї малесенької клітинки, меншої за укол голки, потім виросла ціла людинка: з всіма ручками-ніжками, з повним ротом потенціальних зубів, з вже закладеними початковими уміннями хапатись за маму чи сямати цицю, з такими мікроскопічними шовковими пушинками геть по всьому тілку! Останнім феноменом (пушинками) я милувалась не далі як дві години тому, тримаючи сплячу доцю в ерго і розглядаючи зблизька її носика. Навіть там, на тому кирпатику, золотяться манюсінькі пушинки :), ще й не всі ідентичні.Як сніжинки - здається, що це білі цятки, а коли придивитись, то кожна неповторна - так і тут, одненька золотинка нагнулась більше, інша пригорнулась до сусідньої... На самому лише кінчику носика цілий світ :). Треба було би бути вдячним щомиті за свою ідеальністьі  складність - як же нас класно придумали!

Ну і нарешті напишу думку, яку я скромно вважаю просто геніальною: це ж у свої 9 місяців мої пташенята стали вже довше жителями цього, зовнішнього, світу, ніж пузожителями :). Офіційне "громадянство", можна сказати, одержано! Так і запишемо в темі :).

Жубаті Шацькі жабки :)

Ще не прийшов черговий  "місячний" день народження (місячний день - теж трохи оксиморон :)), але відчуття чергової сходинки вже присутнє тижні так з два....відколи повернулись з Шацьку. Дітлашня привезла 2.5 зуби на двох, вміння сидіти і повний ігнор до звичних мамських "трюків", якими я собі полегшувала життя :).

Щоб відразу зробити найголовніші зарубки: 24 червня ми (точніше наш тато) намацали перші "пилочки" у Ясика - відразу дві внизу! Сталось це під час "обіднього гвавту", що став помаленьку типовим для цьогорічної відпустки. Якось так їхали з тим, що випробували деякі овочі, а повернулись із прямо таки хижим апетитом і готовністю з'їдати цілу тарелю овочів :). А я ще хвилювалась за прикорм і харчовий інтерес! Вчергове переконуюсь, що мої страхи часто такі марні і дурні :). Наш кум вже жартує, що дитячий плач викликає у нього самого апетит - так звик, що малята починали вимагати їжі під час спільних обідів :).

Після повернення до Львова ми вже цілком впевнено освоїли і кашки (гречку, рис і кукурудзянку), тому топчемо майже дорослі порції і при цьому ще й уважно стежимо щоб мама ритмічно і швидко оперувала ложечкою :D. І за всіма правилами жанру, кожне нове вміння чи етап передбачає появу нових засобів-пристроїв-ґаджетів... Так, зміни у нашому раціоні ознаменувались появою стільця для годування (чекаємо ще на другий), активним використанням позиченої в мами мультиварки (там і яблучка печемо, і особливо улюблені бурячки на пару готуємо), юзанням слинявчиків і т.д. До слова про бурячки.... із ними наразі не зрівняється ніщо, навіть фруктовий мікс із персиків+яблук+бананів :D - коли вперше мама запропонувала цю смакоту, ми якось так майже розчаровано і геть недовірливо кривились і підозріливо плямкали губами. Може, справа ще й у консистенції, бо ж ми відразу звиклі до шматочків, а не "малявочного" однорідного пюре, а тут фрукти самі по собі утворили однорідну субстанцію, з якої негайно почав стібатись наш тато...поки не спробував :) (то ж нямка!).

Інше суперське вміння нарешті визволило нас із домашнього ув'язнення: як тільки ми твердо почали сидіти, як мама озброїлась візком-тростиною і нарешті-нарешті-нарешті самостійно, без жодної сторонньої (навіть дуже рідної) допомоги вибралась з під'їзду! Не передати це відчуття свободи і потенціалу, коли можна тролейбусом проїхатись в центр, вийти повалятись на капі десь на стадіоні чи просто вискочити по сметану. Одну принцесу саджаємо в ерго, іншу - у тростину і гайда! Кордони розсунуті, замкИ відімкнені, дівчата готові гуляти :).

І, як завжди, на фоні наших мега-новин ще назбирався міх невеликих спостережень та мімішок :). Невдовзі по своїх повних 7-ми місяцях Ясюньчик вперше майже на замовлення сказала "де-де-де та-та-та" :) - і відтоді любить погорланити вранці, прокинувшись :). Поки не прийде усвідомлення, що "йолки-палки, а де сніданок!?", доцік самовіддано щось розповідає...може переказує своє малючі сни? :) Ксеня теж часом калякає, але то якось у них відбувається по черзі - одночасно дві майже ніколи не балакають. Певно, навчені не перебивати одна другу :D. Цей час від прокидання і до голодних плачів надалі залишається моїм улюбленим - ще сонні, але вже усміхнені оченята, запах діток, лопотіння і смикання руцями за волосся (хоча це я намагаюсь "строгим голосом" контролювати :))...

Засинання - теж класний процес (якщо швидкий, звісно ....гггг). ПОдобається, як засинаюча пташка любить своєю руцею щось перебирати або якщо дати їй свою руку - то так обережно ніби гладити. Вона меганіжно торкається своєю мікро-лапкою до моєї долоні, наче метелик сідає :). Подумалось, що так хочеться когось торкатись на піку закоханості до обожнюваної людини: здається що ніколи не наситишся. Так обожнювально вміють торкатись мої донечки - і від того почуваю себе такою значущою і любленою, що переповнююсь сенсом, щастям і любов'ю :).

В Шацьку ми освоїли ще одну стихію - водну. Жодного плачу, навіть тоді, коли вода була далекою від гарячої (ну, скажімо, мені зайти у неї було дуже непросто). Спочатку широко розкриті оченята,  а тоді перші реготушки, коли мама і тато з птахами на руках підстрибували у воді, піднімали хмару бризок і з швидкістю розкручували першокупальниць. Спочатку я трохи побоювалась, що малюки можуть злякатися, тому ми занурювались у сорочечках, пошитих спеціально для такої оказії, але потім стало зрозуміло, що ніякі допоміжні засоби не потрібні, а дівчата себе почувають дуже добре у воді :).

Вже вдома ми винайшли новий безвідмовний спосіб заспокоїти малих плакс - посадити їх удвох в ванночку і дозволити плюскатись :). До речі, саме у такий момент, коли малята насолоджувались водними процедурами, я вперше побачила, як Ксеня розмішила Ясю аж до реготу: вона якось так смішно пффффкала, створюючи бризки і сама радісно сміючись. А Ясик кожного разу заливалась дзвінким реготом :). Мокрій мені залишалося лише приєднатись до цього розсміяного дуету :).

АПД: Саме нині у Ксені нарешті прорізався другий зубчик внизу! Ура, тепер в кожної по парі :). Мої жубаті жабенята.