Нотатки на полях...

Багатовекторність

2012-01-01T23:49:00.034+02:00

Перед тим, як написати перше речення, я під номером "нуль" викладу таке невеличке філософське міркування: наш світ щораз стає "тіснішим".

Думка не нова, але я її щойно обдумувала по-новому... Світ стає тіснішим не тільки просторово, не тільки стає концентрованішим у часі

...бо ж як можливо стільки ВСЬОГО вмістити в свій день!?...

але й часом тіснішає духовно - маємо нині унікальну можливість ділитись найпотаєнішими чи буденними думками, або ж просто "зайвими", які хочеться комусь передати, щоб позбутись такого собі дзижчання в голові :).

Ідея такої духовної близькості виникла після того, як на блозі сестрички прочитала її роздуми про минулий рік.

До слова, сподіваюсь, така дещо синтетична близькість ніколи не витіснить реальну, ту... з обіймами, чаюванням, з очима...

Яким був цей рік для мене? Сказати, що якоюсь ... емоційною безоднею...нічого не сказати. Але розвивати далі цю думку не буду. Хочеться все ж поділитись іншим. А саме - ще одним спостереженням

...Обережно! Немодерованість блогу спричиняє часом трошки безпідставне відчуття власної вседозволеності :)...

- мені так видається, що наші світлі смуги життя діють як розслаблююче СПА - хочеться поринути у мить, нічого не змінювати і просто ...гм...кайфувати!? Натомість темні смуги, які повлягалися бар"єрами нам на шляху - вони тонізують, вони часом творять дива. Бо як інакше можна назвати тотальні зміни в собі? А таки хочеться щось змінити! Найголовніші зміни невидимі сторонньому оку. Можна заплутатись, бо часом як дуже прагнеш тих змін, вже себе практично переконуєш, що так і сталось - що ти інша, що ти десь трохи залізна, що самодостатність - твоє друге "я". Але ж ось....раптом....якась дурничка.... - і все випливає назовні - і безпорадність, і якась душевна втома, і бажання покластись на когось, заритись обличчям у рідні обійми... І тоді розумієш, як сильно ж можна себе обманювати.

Отака філософія. Читати багато, а думати - ще більше.

Але я повернусь до теми, яку написала вгорі і міняти не хочу :). Мої власні темні смуги, які цього року переплелися в товстенного шарфа і часом стягували горло - вони мене штвохали до пошуку чогось нового.

Є стільки гарних речей, щоб забутись і трохи "подитиніти" :). А я і не знала. Добре, що є можливість підглянути чиєсь щастя - і тоді з"являються ідеї.

Цього року спробувала дещо нове -і все різне :). Нижче - фрагмент моєї цьогорічної багатовекторності у картинках:

Листівочка для брата - на ній почесне місце займає прототип його омріяного ноутбука :):

Фоторамочка для маленького сонечка :), зроблена із фетру - кольорова і м'якенька:
Про буси із валяної вовни я вже писала, але "з пісні слів не викинеш" :):

Ще була листівка-гербарій :) для маміка - виключно із добра, назбираного власноруч в Карпатах:
Невеличкий "прибамбасик"-міні-листівочка до подарунку хресній:
Кулінарні спроби: кексики, які тепер модно називати "мафіни" - пробувала апельсинові і бананові (рецепт - тиць і тиць)....Такы смашшшны вийшли :) - нескромне "ммм". Э фотки лише апельсинових (бананових не стало ще швидше!):
Фотогалерейку мав би завершити десерт Тірамісу, але фото також немає :( - робила вперше. Виявилось, що це зовсмі нескладно, якщо мати всякі італійські смакоти за переписом. Результат також сподобався! :)

Отакий вийшов допис. Якщо комусь мої підглянуті "вектори" вселять якусь гарну ідею - буду рада :)

Поваляємось?

2011-12-08T22:03:00.000+02:00

Розпирає від гордості... :)

Навіть важко почати писати, бо зразу хочеться похвалитись :)

До речі, подумалось: може. то якийсь добрий знак, що я протягом останніх півроку вже кілька "вихвалялок" запостила? Хочеться вірити :)

Почалось все традиційно вже - із форуму. Там я вперше із здивуванням побачила, яку красу наші дівчата вміють створити. Так я помаленьку відчула спочатку непевні, а далі вже серйозніші симптоми такої собі хвороби - "рукоділеманії". Хвороба-хворобою, та ще й з наркоскладовою: не можеш пройти мимо крамничок із всякими інструментами, клеями. блискітками, бісером і так далі і так далі. Але інший бік медалі у тому, що за такими захоплюючими справами геть начисто забуваєш про депресії, час від час переживаєш миті "особливого творчого екстазу", завжди маєш під рукою хенд-мейд подаруночки, менше часу проводиш в моніторі... Ну, може з останнім пунктом я дещо поспішила :).

Отже, валяння вовни.
(Так, мені також було смішно із словосполучення, коли я вперше його зустріла...хіхікаю :))

Вже й раніше мені часом потрапляли на очі цікаві такі, "мохнаті" прикраси. І я навіть не могла собі подумати, що їх насправді можна легко зробити своїми руками. Проте, цитуючи когось із "Камеді Клаб"-у, "главное - просто верить".

Довго розбиратись у теорії не вистачило терпцю. Погортавши статті із майстер-класами, я вирішила використати популярний метод "наукового тику" і придбала собі набір для валяння. Туди ввійшла зелена губка (найзвичайнісінька, такою можна і авто пуцувати), пара дивних голок, кілька клубочків різнокольорової вовни та деяка фурнітура для сережок чи намиста - защіпки, кільця... Далі запустила перший же майстер клас на Youtube і ...

Теорії по валянню вовни можна нашукати безліч у просторах Інтернету. Тому скажу лише пару слів про це. Є два типи валяння: сухий метод та мокрий. Наскільки я зрозуміла, мокре валяння використовується для створення плоских форм (пелюсток квітів, шарфів, ...), а за допомогою сухого можна отримати об'ємні фігури абсолютно різної форми.

Для створення звичайних кульок використовуємо сухе валяння з елементами мокрого :)

Крок 1. Спершу треба відірвати від клубка вовни таку собі смужку та згорнути її у щільний рулончик. Боки цього "рулетика" треба намагатись загорнути всередину (щоб не "вискакувало" назад, можна відразу використати голку - її кінчиком заправити краї всередину). Увага! Відірвати треба трохи більше вовни, бо після звалювання кулька зменшиться у розмірах майже вдвічі!

Крок 2. Кладемо клубочок на губку і спеціальною голкою (або двома одночасно - так швидше) починаємо швиденько проколювати його. Коли голка проходить крізь вовну, вона ніби сплутує волокна між собою, зчіплюючи їх. Клубочок треба поступово повертати. щоб поколоти його з усіх боків - тоді він набуде округлої форми. Чим довше робити "поколювання", тим краще зваляється вовна і тим щільнішою вийде кулька.

Важливо: треба старатись дивитись на голку в руках, а не фільм :) - цю мудрість підказують мої сколені пучки пальців :)

Крок 3. "Закріпити результат" допоможе етап мокрого валяння. Треба замочити кульку у теплому розчині мила, а потім добре її витиснути.

Крок 4. Відтиснуті кульки ще катуляємо між долонями, а додатково - по поверхні, накритій плівкою з бульбашками (така використовується для пакування товарів), що допомагає вовні звалятись ще краще.

Крок 5. Фінальна сушка.

ВСЕ! Я ж казала - так просто :)

Коли готові намистини ( а їх можна робити абсолютно різного, або ж зовсім однакового розміру), то далі справа лише за фантазією. Можна населити кульки на жилку, чергуючи з бісером, або використати інші декоративні елементи. На жаль, мені дісталась найменша доза терпцю у цьому Всесвіті :) - як я могла чекати на можливість походити по крамницях за декором? Тому я просто населила все гарненько, пронизавши жилку через звичайну голку.

Я так тішилась, що навіть мій чоловік, який категорично не любить жодного виду біжутерії, не зміг мене покритикувати :). Я так світилась від щастя, що його промимрене "гарно" сприйняла із геть неадекватним задоволенням :).

Цілу годину не могла зняти свого чудо-намиста, хоча воно добряче "кусається" (цікаво, чи такий "баг" є у всіх прикрас із вовни!?). Гарний вечір, гарна "вихвалялка" :).

Вихвалялка!

2011-12-04T18:48:00.000+02:00

Мушу ще й тут похвалитись...

Я є великою любителькою всяких затій, які можна швиденько довести до кінця та отримати мега-добрий результат :).

Нещодавно на форумі вичитала рецепт домашнього майонезу....Обіцяно було смачнющий продукт без Е-шок :). А виявилось, що ще й простий у приготуванні.
Отже, цитую авторку рецепта:
" Отже, маємо:
три яйця
пів чайної ложки солі
2 ч.л. цукру (можна менше)
2,5 - 3 ч.л. оцту
перець
часник до смаку

1 ст.л. сметани
1 ч.л. гірчичного порошку (сметану і порошок можна не давати)

олія (нам пішла вся, що на фото) Збиваємо в блендері все, крім олії. Вливаємо олію: ллємо як заманеться, блендер і так не впустить більше, ніж треба. Тонкою цівкою ніколи не лили :). В якийсь момент ножі в блендері починають "пробуксовувати", всередині утворюється булька з повітря, в якій крутяться ножі, і майонез більше не збивається. Це означає, що вже досить. Але, якщо у вас ще є нерозмішана олія, - її можна розкалатати ложкою і запустити блендер ще на кілька секунд, а потім повторити. Виходить півлітри майонезу і ще трошки - дуже масткий, двома-трьома ложками можна розмастити повну велику салатницю. Згадала: майонез зберігається досить довго, одного разу ми поїхали на море на два тижні, а банку з майонезом залишили на балконі. Був ще добрий, ніц йому не бракувало. "

В мене вийшов густенький і запашний (трошки з часничком) соус - тепер тішусь і жую хлібчик з майонезиком :).

Смачного!

Моя Англія в картинках

2011-12-04T17:35:00.000+02:00

От я вже і вдома :) - із жменьою різдв'яних льодяників, валізкою вражень, довжелезним списком справ, що були відкладені "на потім".... а також із доброю порцією натхнення до роботи та відчуттям переповнюючої радості від перебування вдома. У моєму випадку абсолютно справедливим є відомий вислів про "вдома найкраще" :).

Вирішила наостанок згадати декілька миттєвостей-цікавинок :), які роблять наші враження відмінними від описів у туристичних довідниках...(Наприклад, я ще й досі з приємністю згадую того темношкірого хлопця з великим бомбоном із Відня або їхні розчулюючі світлофори :)).

Серед моїх найперших вражень від Англії (і Ковентрі (Coventry) зокрема) надійно зайняли місце їхні білочки (вони ж вивірки :)) - живуть собі у парках та скверах, випрошуючи ласощів у перехожих - великі, блискучі, допитливі. Одна така красуня нахабно підійшла якось до мене. Я тихенько присіла, щоб не сполохати...Яке там "сполохати" - вона встала на задні лапки, а передніми "рученятами" сперлась мені на коліно і вимогливо заглядала у вічі! Мені навіть стало соромно. що я не маю чим її почастувати :)

Не менше відчуття власної гідності та розуміння своїх прав - у гусей, що чинно походжають Стратфордом :). Як мені хтось пояснював, їх не можна в жодному разі ображати - вони під королівськи захистом!

А таку ось заплутану "пташину стежину" (ач як загнула :)) я запримітила по дорозі в Університет:

По-осінньому сумний вигляд із мого вікна. Цікаво, що з "парадного" боку вулиця має зовсім інший вигляд, ніж коли виглянути із вікна на протилежний бік - там один попри одного туляться рядочки таких міні-двориків :). Як я помітила, це типово для англійських будинків - кожен собі там може облаштувати приватний "затишний куточок", терасу для чаювання або ж майстерню...

Додам фото головного Собору Михайла у Ковентрі - це щось більше схоже на уривок із "туристичного довідника", але дійсно вражає... Дві непоєднувані частини - супер-новий собор та старовинні руїни. Всередині нового, на жаль, не побувала, проте мала змогу насолодитися атмосферою спокою та помилуватись на мереживні стрілчасті вікна старого.
А ось - картинка Ковентрі вночі... Денні суперечності стилів та епох майже непомітні під покровом ночі та у сяйві вогнів.
Ще одна знимка нічного міста - майдан "Міленум", де неоном позначено часові пояси світу.
А така симпатична автівочка, яку я назвала принцесою Фіоною (через зелені "вушка"), щодня проводжала мене довірливим поглядом круглих фар по дорозі на роботу :)
Просто одна із затишних вуличок...
А це - герб міста Ковентрі (Coventry). Чому центральною фігурою є слон - для мене залишилось загадкою :). Може, раніше замість білок тут водились зграйки слонів?:) Таким же незрозумілим "геральдичним елементом" мені видався вовк чи то лис на самому вершечку - мабуть, треба поГуглити...
Незвичне освітлення внутрішнього дворику університету гармонує із незвичним східним стилем альтанки :)
Дуже милий старовинний будинок на одній з вулиць: таке враження, що йому затісно серед сусідів, тому він крутиться на місці, намагаючись визволитись (одним "плечем" вже виліз:))
Така художня вивіска на воротях викликала однозначну асоціацію із одноіменним готичним фільмом жахів :)....Бррррр
Мабуть, добірку почесно завершить фото із Українського клубу Ковентрі :) - посередині Англії наші співвітчизники гуртуються, бавляться, п'ють пиво (і не тільки ;)) і співають по-українськи. Гарна атмосфера, раритетні фото і прапорці "ФК Карпати" - все страшенно мило :), але що вразило - молоді люди, вже у другому поколінні народжені в Англії, спілкуються українською мовою. Отакий приклад деяким нашим "українцям"!

Stratford-upon-Avon: "поїхати чи не поїхати?" - не питання!

2011-11-27T20:57:00.000+02:00

Останні вихідні в Англії...З одного боку, вже і не дуже хочеться робити "зайві рухи", бо все одно в голові думки лише про зворотню дорогу. З іншого боку - просидіти 2 дні вдома!? А так недалеко ще ж можна побачити щось цікавеньке....:)

Виявляється, що буквально за 20 миль (я вже як істинна британка :)) від Ковентрі, буквально на відстані 3 фунтів і 60 пенсів - батьківщина Вільяма Шекспіра! Стратфорд на ріці Ейвон...Сказати, що мені там сподобалось - не сказати зовсім нічого :). Я все питаюсь сама у себе - коли я зможу звикнути до цих маленьких будиночків і не зворушуватись щоразу, коли опиняюсь наче серед кіношних декорацій - мабуть, ніколи :).

Отож, урочисто заявляю, що всі любителі казкових вуличок і "солодких" хатинок (така от асоціація із солодкою їстівною хаткою ;)) будуть безмежно щасливими, потрапивши у Стратфорд. Може і не дивно, що знаменитий син Англії походить саме звідси: де, як не тут, може народитись казка :).

Екскурсія "Шекспірівськими місцями" розпочинається з місточку через Ейвон...Навіть
меланхолія осіннього неба дуже пасує до загальної картини: міщани насолоджуються спокоєм вихідного дня, а з кількаметрової висоти "театральне дійство життя" спокійно розглядає сам Вільям Шекспір, оточений дійовими особами із своїх творів... "Gower Memorial" - так називається уся композиція, а постаті Леді Макбет, принца Гала, Гамлета та Фальстафа уособлюють Трагедію, Історію, Філософію та Комедію.

Вздовж невеличких бетонних пірсів поважно походжають вгодовані чайки, а з берега на них часом трохи зневажливо косяться не менш вгодовані, пишні ....гуси. Очевидно, що уся ця братія давно звикла до туристів і навіть часом знаходить собі вигоду:
Якщо глянути на будиночки вздовж берега, то можна помітити "художній безлад" віконець: різного розміру, на різній висоті :).
І вперше мені попався МакДональдс настільки автентичного вигляду, ніби споконвіку там і "сидів" між сусідами-будинками :).
Та найцікавіше починається прямо за рогом: затишні вулички, невеличкі кафе, попідвішувані квіти і передріздв'яні декорації. Проте головне - старовинні будинки у такому справді англійському стилі (здається, називається стилем Тюдор), з перехрещеними дерев'яними балками та трохи виступаючими вікнами.

Нарід снує взад-вперед, у повітрі пахне якимись невідомими смакотами, а ще можна відразу розрізнити зграйки щасливих туристів :) - щось бельмочуть, кожен на своїй мові, намагаються не потрапити у кадр одне одного :). Такий розмірений ритм вихідного дня у маленькому містечку - це те "що лікар прописав" для усіх здепресованих, запрацьованих і взагалі - вихідців із якої-небудь динамічної столиці.

Пару кроків - і я розумію, що стою перед будиночком, в якому народився Шекспір :). Навіть не маючи карти та не бачивши фотографій, можна з легкістю детектувати місце підвищеної активності натовпу :). І я теж ...тут як тут.

Зрозуміло, що Стратфорд не перший рік вабить цікавих - розвинулась ціла така собі "Шекспірівська індустрія". Цікаво було помітити навіть в одному із віконець звичайної оселі фігурку драматурга :).
Зовсім поруч можна побачити ще одну атракцію Стратфорда - пам'ятник Блазню із комедії Шекспіра "As you like it". Довелось спостерігати за групою японців, які один поперед одного позували для фото, перекривляючи позу блазня. А поза тим, сюжет зовсім навіть філософський: у високо піднятій руці "The Jester" тримає комедію, а у іншій ховає за спину трагедію. От і привід для роздумів :). І напис на постаменті: "O' noble fool, a worthy fool".
Ще за декілька кроків знаходиться так званий "American fountain" - фонтан і годинник, два-в-одному. Таким незвичним подарунком місту один американець відзначив золотий ювілей королеви Вікторії у 1887 році.
Якщо знову спуститись до ріки вуличкою Wood, то з'явиться можливість "кинути оком" на прибережну панораму та Королівський театр Шекспіра (The Royal Shakespeare Theatre):
Від театру поворот направо - вже традиційна "овеча вулиця" :) - Sheep Street. Тудою варто пройтися вже тому, що це просто ще одна із чудесних ВУЛИЧОК - саме так пестливо їх і хочеться називати, в порівнянні із дорослими ВУЛИЦЯМИ. Знову смачні будиночки, знову зворушливі прикраси... Але крім того, тут можна відвідати музей "Світ Тюдор" (ну чи якось так), де вам запропонують нічний тур із привидами, прогулянку Стратфордом із самим ...Шекспіром :) (мабуть, працює у них на півставки :)) та хмару інших атракцій. До речі, вичитала, що веб-сайт ціього закладу є одним із "most haunted" (дослівно - "найбільш польований", а по-нашому то популярний) в Англії (якщо зацікавило - тиць тут)!

До речі, за кілька кроків від музею знаходиться старовинний "Гарвардський" будинок (Harvard House, остання знимка) - просто витвір мистецтва! Вигнуті дерев'яні балки, різьба і "валізка" з історіями :). І це не просто однофамілець Гарварда - можна сказати, що це родинне Гарвардське гніздо :)! Будинок було споруджено у 1596 році дідом того самого Джона Гарварда, який пізніше заснував знаменитий університет у Штатах.

Ось він (ну не Джон, а будинок :))поближче:
Якщо Sheep-вулицею піднятись та на перехресті звернути наліво, на Chapel Street, то буде нагода побачити ще одне із "шекспірівських місць" - будинок Неша (Nash’s House), а Неш доводився Шекспіру зятем :).
Прямо коло обійстя Нешів (на попередньому фото навіть видно шматочок муру) - вхід до каплиці "Guild Chapel", яка, в свою чергу, стоїть впритик до Школи короля Едварда для хлопчиків. Саме тут колись навчався юний Вільям....

Ще раз повернувши наліво та пройшовши кавалок вулички "Old Town", можна дійти до будинку під назвою "Hall’s Croft"- ще одна нерухомість доньки Сюзанни Вільямівни :) (вона вдало вийшла заміж - за відомого місцевого лікаря ;)).
Така собі трохи моторошна логічна послідовність - розпочинала я свою екскурсію від місця народження Шекспіра, а завершила місцем, де він свого часу і помер...

Ще кілька знимок......До речі, неотесана я вперше дізналась, що дружину Шекспіра звали Гандзьою Хетевей (Anne Hathaway) :) - як відому актрису (на думку спало: "О времена, о нравы!" :):)).

Ось така вийшла прогулянка....Про те, як я зустрілась із знайомою, попила смачнючої і головне ВЕЛИЧЕЗНОЇ кави-лате, а потім ще й покуштувала місцевих ласощів - розповідати не буду. І так зрозуміло: ще одна незабутня субота :).
Якби хто планував поїхати у Стратфорд на Ейвоні - раджу прочитати коротенькі коментарі про цікаві місця на веб-сторінці отутка.
А ще додаю карту центру - зеленою кривою гусінню відмічено мої маршрути (трохи зредаговані і без петель :)).

ЩАСЛИВО!

Лондон: інструкція до застосування

2011-11-19T23:58:00.000+02:00

Буквально щойно з вокзалу (зараз класна буде фраза) - "їздила в Лондон" :).

Випереджаючи всі запитання, зразу напишу - всього не встигла :(! І під "всього" я не маю на увазі всього-всього, а всього із мого стратегічного плану. Хоча я все ж себе похвалю - я таки добре над ним попрацювала :). Перш за все, порозпитувалась у кого могла (дівчаткам із Посиденьок - окреме "дякую"), щось, безумовно, нашукала в просторах Інтернету....

Якщо у тебе є 1 день (!!!) , то чим ближче до очікуваної дати, тим більше накочується відчуття "фрустрації" - це як у ослика, що помер із голоду перед двома копицями сіна - не міг, бідака, вибрати!....Гм...і як це мені вдалось залишитись такою задоволеною після всього лиш 3 годин у Відні - містика :)...

Досить балаканини! :). Значить так: екскурсія Лондоном на 1 день.

Вирішила цей допис зробити дійсно корисним. Особисто мені було дуже приємно знайти розповіді про візити до Лондона із деякими практичними порадами. Тому, панове, будемо поєднувати приємне із корисним :).

Нульовий крок підготовки полягав у підбірці всіх цікавостей британської столиці та нанесення їх на створену Гугл-карту (тиць сюди) :). У список увійшли основні "приманки для туристів":

Біг Бен (Big Ben) та інші відомі Вестмінстерські місця - сам палац та абатство (Palace of Westminster та Westminster Abbey)
Букінгемський палац (Buckingham Palace)
Собор св. Павла (St. Paul's Cathedral)
Трафальгарська площа (Trafalgar Square)
Королівська обсорваторія Гринвічу (Royal Greenwich Observatory)
Тауерський міст (Tower Bridge) та сам Тауер (Tower of London)

та декілька цікавинок із розширеної версії списку (на правильність поділу списку на списочки не претендую :)) :

Площа Пікаділі (Piccadilly Circus)
Альберт-хол (Royal Albert Hall of Arts and Sciences)
Мерія Лондона (London City Hall)
Головний суд Лондона (Royal Courts of Justice)
Шерлок-Холмсівські місця: музей (The Sherlock Holmes Museum) та Скотленд-Ярд (Scotland Yard)

Стартова точка маршруту - залізнична станція Лондон Юстон (London Euston). Загальний вигляд карти із нанесеними "кнопочками":
Салатовим кольором відзначено пункт прибуття до Лондона. Видно, що усі місця огляду групуються приблизно на три групи:

блакитний еліпс - область для "розігріву" :)
червоний еліпс - основний плацдарм!
фіолетовий еліпс - Грінвіч, який знаходиться далеко за географічним критерієм, проте близько за критерієм "хотілки"

...і дуже недоречно дисонує Альберт-хол :( . Що ж, бути йому десертом :).
Також хочу додати, що серед запланованих атракцій обов"язковим пунктом була зустріч із Темзою - хотілося поплавати по ній :).

Відразу хочу застерегти - бажаючи встигнути ВСЕ, я зробила помилку щодо пріоритетів, тому не встигла побачити значної частини червоного сектора! Проте завадив мені не так поганий розрахунок (бачите самі - це майже військова точність та науковий підхід:)), як брак світлового дня. На моє велике здивування та розчарування, сонце почало котитися на захід вже о третій годині дня! Тому мій план був би ідеальним влітку (дозволяю скористатись усім бажаючим :)) .

Отже...

1) Прибуття на Лондон Юстон.
Як то вже звично для цивілізованих країн, тут все чітко і зрозуміло - слідуєш за юрбою :). А якщо серйозно, то вказівники не дадуть зблудити. Тут завданням номер один було придбання денного проїзного квитка на багато видів транспорту. Після ретельного дослідження транспортного питання, я вирішила придбати денну картку Travelcard для зони 1 і 2. Поясню: Лондон поділено на декілька зон, враховуючи віддаленість від центру, який сам є зоною №1. Для виконання обраного маршруту цілком достатньо 1 і 2 зон.
А щодо Travelcard - то якщо вона купується на вихідний чи святковий день, то є трішки дешевшою (на момент публікації ціна - 6.60 фунтів) та носить назву "Day Off-peak Travelcard" (вся інформація тут: тиць). Картка діє на метро (Undegraund або Tube), DLR (розшифровується "Docklands Light Railway") та London Overground - це все ніби різні види поїздів, але якісь бігають під землею, а якісь - по поверхні, а якісь - ..і сама не знаю :). І нащо їм стільки видів поїздів?? :)

Нижче - кавалок із файлу про місця, де можна придбати Тревел-картку, із сайту "Транспорт у Лондоні"
....який підтверджує те, що картку можна придбати практично всюди на зупинках вище перерахованих видів транспорту :).

При виході із поїзда на Лондон Юстон відразу скористаємось послугами Self service ticket machine, яку розшифровуємо як "квиткова ..." (гм, мабуть ні :)) - "машина самообслуговування для придбання квитків"! Увага - якщо не було зроблено бронювання через Інтернет, то відразу пхати кредитку у щілину - це свідчення "поганих манер" :)...жартую. Просто можна спершу поклацати по меню, розібратись - і вже тоді ризикувати фінансами - ну хто його зна, коли ті машини збунтуються і почнуть витворяти казна-що :). ОБОВ"ЯЗКОВО треба дочекатись видруку картки і забрати її внизу!

При вході та виході (!) із метро Тревел-карту потрібно вкласти у спеціальну щілину справа від турнікету (інші види карток можна просто притулити вгорі до сенсора) - картку "з'їсть" і "виплюне", запропонувавши вам її забрати та пройти.

2) Не першим у списку, але важливим для мене пунктом була вулиця Бейкер стріт :). Так...я в курсі, що Шерлок Холмс - вигаданий персонаж. Але ж він видається реальнішим за деяких справжніх :). І, до речі, я десь колись читала, що сам автор - Конан Дойл - мав схильність до дедуктики. Виходить, що Холмс міг би мати якусь часточку живого прототипа! От як завернула :). От вам і дедукція. Ну як може бути неживим той, кого ми цитуємо? "Елементарно, Ватсон"! ....Тут в мене можуть заслужено полетіти капці - цитату то міг і не Конан Дойл вигадати, а сценаристи російської версії "Холмса" :) хі. Як все запущено.
Згадала зі школи анекдот:
- що це за жахливе гарчання!?
- це собака Баскервілів!
- а що це за моторошна мовчанка?
- ... а це риби Баскервілів!
:)

Тим не менш, я із великими дитячим захопленням очікувала зустрічі із легендарним будинком під номером 221b. Тепер там функціонує цілий музей, не кажучи вже про сувенірний шоп. Проте одна справа - постояти навпроти будинку, де міг би жити твій уявний герой, міг часом відхиляти рукою край фіранки або просто виходити на вулицю із якимось саквояжем (був такий!?)....А інша справа - розглядати реальні речі вигаданого Шерлока у музеї. Якось дивно :).

Дослідивши схему метро, я втішилась, що на Бейкер стріт є навіть окрема зупинка. Хоча потратила немало часу, щоб таки туди доїхати - чомусь у деякі дні цілі гілки Лондонського метро можуть бути закритими. З кількома пересадками-перебіжками я таки добралась туди!

Шерлоківський дух відчувається вже із першим кроком на платформу:
і просто приголомшує в міру просування :). Перше, що впадає у вічі - невеличкий пам"ятник детективу вже при виході із метро. А далі примостилися кілька невеличких магазинчиків, вщент заповнених всяким сувенірним крамом типу ведмедиків у клітчатих капелюшках та з лупою :). Туристична індустрія - велика сила :), проте вона у мене не відбила охоти знайти №221b. І ось....ми зустрілись :):
3) Наступним обо"язковим пунктом програми було відвідання Букінгемського палацу, при чому саме о 11:00. Вичитала на офіційному сайті, що в цей час має відбуватись зміна почесної варти (може вона якось по іншому називається, але сенс приблизно такий). Наївна.... думала, що одна така цікава на весь Лондон :).

Спустившись вулицею Бейкер-стріт, я перейшла до Гайд-парку (Hyde park), яким можна спуститись до Букінгемського палацу. Я вирішила дочекатись церемонії з користю: жуючи канапку та запиваючи гарячою кавою. Каву купити я встигла, а тоді зрозуміла свою помилку - перед Букінгемським палацом майже усі стоячі місця були зайняті - величезний натовп чекав на початок атракції! Складний вибір між кавою та церемонією був вирішений в дусі "хліба і видовищ" - взявши в одну руку каву, а в іншу - фотоапарата, я таки змогла зайняти місце серед роззяв :).
Виявилось, що чекати треба довгенько - аж до 11:30. Тому я таки допила свою каву.... без канапок, зате із відчуттям заздрості із боку сусідів по натовпу :).

Скажу одне - чекати було варто, але в іншому місці. Тепер я знаю, що краще прийти раніше і зайняти місце коло самої решітки, що огороджує пляц перед палацом. Хоча перед нами проходили усі колони: і оркестр, і різноманітні "мундири", - але більшу частину часу ми спостерігали, як на подвір"ї під музику чемно виконували якісь накази верхівки чорних високих шапок :).

Але й побачені фрагменти мені сподобались - виточені рухи, урочиста музика та відчуття страшенного офіціозу :). А натовп як натовп - часом його чіткі "береги" починали розмиватись, і тоді лад наводила кінна міліція:
Учасники дійства випромінювали непідробне почуття власної важливості :):
Отак непомітно спливли цілих 1.5 години!

4) Далі, згідно плану, можна було діяти за двома сценаріями. Перший варіант передбачав огляд центральної частини міста, а тоді - "річковий круїз" до Грінвіча. Інша опція - поміняти місцями центр і Грінвіч :).

Серед решти пунктів запланованого списку часові обмеження стосувались Грінвіча (10:00-17:00), Собору св. Павла (8:30-15:30, о 12:30 - Служба), Тауера (9:00-16:30) та виставки на мості Тауер (Tower Bridge exposition, 9:30-18:00). Мені в першу чергу кортіло побачити нульовий меридіан, тому я спочатку вирішила поїхати у Грінвіч, а тоді повернутись Темзою до центру. Саме в цьому і полягала моя помилка - з огляду на короткий пізньо-осінній день, не варто було відкладати огляд центру - адже в темряві його важко розгледіти :). Проте усвідомлення прийшло запізно, тому я вирішила встигнути все, що зможу :).

Отже, Грінвіч! Добратись туди на метро не вийде - потрібна пересадка на лінію DLR на зупинці Canary Wharf ("wharf" - пристань, а "Canary" - трохи інші Канари :)). Потрібно вийти назовні та пройти трохи прямо, у бік великої скляної споруди - це і є зупинка DLR. Там не виявилось турнікетів, проте свою Тревел-кард потрібно було мати при собі - показати черговим.
Тепер цікавинка: цей поїзд DLR не мав відділення машиніста :) - тобто починався відразу із вагона з великим вікнами. Лише на одному із місць сидів хлопчина, який (успішно маскуючись під пасажира) зосереджено натискав якісь кнопочки та часом переміщував важелі... Варто відразу ж знайти на пероні місце, звідки можна сісти в перший вагон - картинка відкривається дуже гарна :). Мені як львів"янці (тобто не звиклій до метро :)), взагалі було цікаво їхати у вагоні високо над землею, та ще й мати можливість усе розглядати майже на 360 градусів! Я наготувала фотоапарат, адже нам потрібно було перетнути Темзу. Ото буде видовище!

"Видовище" виявилось закритим тунелем попід рікою :) :).

Другий важливий момент - якщо їхати в першому вагоні, то перед виходом на своїй зупинці варто переміститись на пару дверей далі до середини поїзда - виявилось, що на усіх не вистачає перону! :)

Трошки поблудивши.....

(до речі, Fish and Chips (смажена риба та картопля) - одна із найбільш традиційних страв у меню британців :)....а я завжди думала, що фрі - це американський винахід:). Хоча, зрештою, сучасна Америка сама є в якійсь мірі "винаходом" європейців :)).

... я врешті знайшла Greenwich Park. Високо на пагорбі виднілись шпилі королівської обсерваторії.
Відразу при вході - старовинний годинник та шкала мір довжини: фути, ярди. дюйми...

За дорослий квиток на експозицію та дозвіл потоптатись по меридіану довелось викласти 7 фунтів (ех :()....Якби мати більше часу - то там страшенно цікаво! Наприклад, розповідається про перші мікроскопи та годинники, різні способи визначення координат, купа історій про королівських астрономів. Наприклад, я дізналась, що був колись мікроскоп, поміщений у глибочезний колодязь :). А ще - що бідні самовіддані працівники обсерваторії постійно страждали на застуду та інші хвороби, адже проводили свої спостереження часто на холоді та у всяких несподіваних місцях. А ще - Ньютон якось добряче "наступив на мозоля" одному із вчених - опублікував ще неповний каталог зірок без дозволу його автора - першого королівського астронома Джона Флемстіда (John Flamsteed).

Дуже сподобався сонячний годинник із дельфінами: тінь від кінчиків їх зведених хвостів показує час. Товстішими лініями на цьому годиннику позначені години, а тоншими - 10-хвилинні інтервали між годинами.
Експозиція загалом дуже цікава - все оформлено з вигадкою, динамічно змінюються картинки, відриваються дверцята і т.д. Шкода, але вечірнє забарвлення сонечка підганяло мене - тому я швиденько поклацала на фотоапарат деякі цікавинки та здійснила першочерговий задум - постояла на нульовому меридіані! :) Уррря (згадався мені вислів нашої сусідки: "поросяче щастя" - оце воно :)). Мабуть, ці знимки можна так і підписати: "пуп Землі" :).

5) Ще лише трішки перейшло за третю годину - а я вже серйозно переживаю за "успіх операції" - сонце так невблаганно все починає забарвлювати у золотистий колір.... Отже: швиденький спуск до пірсу....ой кудись не туди пішла :)....знов швиденький спуск до пірсу і....побачила, як мій річковий автобус набирає ходу :(. Це не біда - вони ходять там щопівгодини, але шкода - довелось почекати у черзі.

Примітка - із денною Тревел-кард діє знижка при купівлі квитка на річковий автобус (всього 3.70 фунтів)! Можна було обрати не автобус (River bus), а річковий тур (River tour). Звичайно, це непорівнянні речі, але усе доводилось вибирати із врахуванням браку часу. Крім того, на автобусі я мала змогу побачити майже ті ж краєвиди, але за значно меншу ціну (разів так в 4).

Нарешті: "екіпаж подано!" :).
Мушу зауважити, що мене вразила вправність членів екіпажу: щоб пришвартувати автобус, їм потрібно за кілька метрів поцілити канатною петлею на спеціальний стовпчик!
Отримала хмару задоволення від поїздки!! (Де тут смайлик, який плеще у долоні?:)). Через велике вікно (а я сиділа спереду!) я бачила, як з обох боків пропливають чудернацькі будинки - ніби учасники конкурсу на найвигадливішу форму :). А ще - нарешті знайшлась хвилинка з"їсти свою канапку :).

Знову ж таки як справжня львів"янка ( без метро, без ріки.....де тут смайлик, який тупоче ногами!?), я від душі насолоджувалась водяною гладдю Темзи, тим, як вигинались хвилі з-під днищ зустрічних човнів, та спокійним спогляданням Лондонського передвечір"я.
Ми проминули десь близько п"яти різних мостів - і всі різні! Безсумнівно, найвеличніший - Тауерський міст, такий романтичний і загадковий...
Тауерський міст давно вже став одним із символів Британської столиці. Виявляється, що його часто помилково називають Лондонським мостом (London bridge) - настільки сильно він асоціюється із Лондоном. Існує одна міська легенда про те, начебто якось американці захотіли його купити. То англійці поводили покупців по Тауер-мості, а у паперах вказали назву "Лондонський міст". :) шахрайство з нерухомістю у особливо великих масштабах :).

Насправді Лондонський міст є трохи вище за течією і також має свою особливість, адже веде свою історію від найпершого мосту, що сполучав центр Лондона та район Сіті. Більше того, Лондонський міст довгий час був єдиним сполученням через Темзу, аж до відкриття Вестмінстерського моста у 1750 році.

Однією із родзинок нашого маршруту була панорама самого Тауера. Після прочитання різних художніх творів у мене зберігалась стійка асоціаціа Тауера з в"язницею. Я собі уявляла якусь темну похмуру вежу... Виявилось, що це дуже мальовничий замок (ну, звісно, не для ув"язнених :)). У вечірній позолоті Тауер виглядав розкішно - шкода, що не довелось там побродити (галочка в умі на наступний раз :)).

Звичайно, найбільшого трепету мені завдавало передчуття зустрічі із славнозвісним Біг Беном. Раніше я знала рівно те, що Біг Бен є візитною карткою Лондона - красивою і знаменитою. Ближче до поїздки я прочитала, що це годинникова башта Вестмінстерського палацу. Точніше, назва Біг Бен ("великий Бен") стосується саме дзвону, який розміщений всередині годинникового механізму. Цей дзвін є найбільшим у своєму роді,.... ну і називається відповідно :).

По дорозі до очікуваного Біг Бену можна було роздивитися знамените "Лондонське око" (London Eye) - гігантське колесо огляду на протилежному березі.

Нарешті! Нарешті я маю змогу порозглядати Великого Бена з усіх боків. Він виявився дійсно дивовижним: навіть будучи так далеко внизу я змогла роздивитись золоте мереживо та витончені детальки циферблату - високо над будинками Лондона, він ніби мудрий і вельможний хранитель часу :). А найбільше враження справляє уся композиція Вестмістерського палацу - навіть бракує прикметників, щоб описати свої емоції! Я завжди любила готичні споруди, а тут - просто як переповнення готикою! Мені здавалось, що можна тут дочекатись вечора і спокійно їхати додому - і я буду впевнена, що побачила найцінніші перлини міста :). Нема змісту тут описувати всі елементи ансамблю Вестмінстера - це треба бачити!

Як видно із фото, невдовзі швидкі осінні сутінки таки втрутились у мій план...але я не шкодую :). Ще встигла дійти до Трафальгарської площі та пожаліти бідолашного адмірала Нельсона - він виглядає так самотньо на височенному шпилі :).

Фото з моєї мильнички вийшли не надто художніми, тому для покращення враження наважусь додати ще "рекламну світлину" цієї площі - насправді симпатичного місця зустрічі кількох центральних вулиць Вестмінстера:

Маю враження, що встигла побачити все, що можна були "втиснути" у один день. Звичайно, навпроти деяких пунктів списку не вдалось поставити галочку, але товстенного плюса я собі сама намалюю за чудову суботу в Лондоні! :)

До слова, я таки прикупила в якості дрібних сувенірів традиційні кольорові карамельки у вигляді паличок, як рекомендував один із сайтів :).

Хоббітанія у серці Англії :)

2011-11-17T22:24:00.001+02:00

Набрала тему допису, ризикуючи набути авторитету прихильниці фентезі усіх видів :) ...(хтозна, може і правда? ;))... Мова йтиме про невеличке поселення десь посередині острова Британія під назвою Chipping Campden (не знайшовши правильного написання українською, напишу так: Чіппін Кемпден).
А до чого тут Хоббіти? Смішно, але саме так, жартома, мені охарактеризували містечко знайомі англійці :). Правду сказати, у мене не виникло таких однозначних асоціацій, хоча дійсно іноді виникало враження, що у повітрі витає казкових дух: затишні до неможливості, мальовничі до білої заздрості будиночки, вузенькі вулички із відповідними назвами, наприклад, "вулиця овечок" :).
Як мені пояснили, містечко у свій час було досить таки "просунутим" - одним із тих, що мали право торгувати. У центрі міста ми навіть проїжджали попри цікаву споруду (на жаль, я забула її зазнимкувати :() - декілька кам"яних стовпів під дахом - типовий ринок. Навіть слово "Chipping" із назви містечка староанглійською означає "маркет", тобто ринок. А основним предметом торгу у Чіппін Кемпдені була овеча вовна - таке от традиційне "овече" місто :). Як я дізналась, існувало навіть таке поняття, як "Wool Church" (дослівно - "шерстяна церква") - храм, побудований за гроші торгівців шерстю.

А от і незмінні місцеві герої, в честь яких називаються вулиці та будівлі: флегматично собі жують травичку на пагорбах за будинками :).

Це, мабуть, я вперше бачила таку кількість овець одночасно, якщо не враховувати настільну гру "Вовки та вівці" :) .....
Хвилинка реклами: суперська гра фірми Granna! Цікаво побавитись і молодим, і молодшим :)- рекомендую!

А повертаючись до ....наших баранів :) :) :) ...,
я хотіла б звернути увагу ще на одну особливість Чіппін Кемпдена: тут усі (усі без вийнятку!) будинки жовто-медового кольору. Насправді виявилось, що існує навіть спеціальний закон, який забороняє використовувати інший матеріал для будови - щоб не псувати загальну картину! Отак-то!
Невеличка ремарка: вважаю, що варто повчитися цьому тим, хто любить зовнішні стіни свого 2-на-2 магазинчика пофарбувати у яскраво-рожевий чи в"їдливо-салатовий - то й не довелося б милуватись істерично-кольоровими латками на фоні пастельних будинків у Львові :(.

А щодо жовтого каменю Чіппін Кемпдена, що так полюбовно названий у вікіпедії медовим - він і назву свою має: Cotswold stone. Цей своєрідний камінь "водиться" власне лише тут, серед одноіменних пагорбів у самому серці Англії.

Скажу вам одне - дуже то приємна справа - побродити отакими вуличками смачного кольору, коли буквально нема коли заховати фотоапарата :). Важко запам"ятати кожну деталь маленьких дверцят, чи те, як ніжно огортають віконця червонясті кучері плюща.... Зате хоча б у цифровому вигляді я повезу з собою картинки-пазлики правдивої Англії :). Запрошую крутнути калейдоскоп:

А це взагалі повний "раритет" - гляньте на солом"яну стріху:

А на такі терасі хіба не могла б сидіти Агата Крісті, сьорбаючи чай із молоком !? ..... за ноутбуком, щось дописуючи до свого блогу ...хіхі :):):):)

...ех ну останню ще....ця хатка точно як із фентезі :)

Продовжуючи свою байку....Ми із друзями піднялись на горбок з панорамою: ще не зовсім осінній, але вже трошки похнюплений краєвид. Мене страшенно розчулило одне фото пейзажу (нижче: треба зробити "тиць"- я його спеціально сильно не зменшувала): якщо пильно придивитись, то розумієш, що численні малесенькі білі крупинки - це овечки! :)

Коли ми повернулись до Ч.Кемпдену, то медові будиночки і навіть церковця вже вкрились карамеллю вечірнього сонця :)
Ласунську тему успішно було завершено у традиційному "Tea house" або "Tea shop" ("Дім чаю"). Хоча тортиком того дня був не-сильно-традиційний банановий кейк - але ми замовили УСЬОГО потрошки....Няма няма :).

Таке враження, що до п'ятої вечора півміста посходилось чаювати :). До речі, я аж тепер помітила, що ми із Клер вирішили сфотографуватись саме о 17:00! Five o'clock tea!

Прогулянка у Kenilworth Castle

2011-11-13T13:31:00.000+02:00

Екскурсія замком Кенілворт (українську версію назви замку послужливо підказала Вікіпедія, тому що я сама досі ніяк не можу її запам"ятати :)) починається саме такою табличкою на мості, поруч із пунктом пропуску.

Відразу скажу, що погуляти у замку мене запросили знайомі - дівчина із Польщі та її бойфренд із Франції. Отакою колоритною компанією ми і рушили в Кенілворт гарного недільного дня.... наразі одного із небагатьох листопадових днів в Англії, який сірі відтінки поміняв на святкову золоту одежу :).

Отже, як справжні батяри, ми під"їхали до замку, увіковічнили гарний краєвид:
...а тоді вузенькою стежкою попід мостом проникнули на територію, зекономивши 6 фунтів :). Виявляється, "халява" - улюблена страва усіх часів і народів!

Ще з автомобільної стоянки панорама виглядала просто розкішно: червонуваті руїни замку так гарно контрастували із ще зеленою травою, а лагідне осіннє сонце додавало картині об'ємності.

Замок Кенілворт достатньо сильно пошкоджений, щоб перебувати у статусі руїн, але і збережений рівно настільки, щоб можна було з легкістю його довершити в своїй уяві.
Високі стіни, величезна кількість вузьких вікон (деякі навіть із залишками декоративних елементів) і чудесний лабіринт із різнорівневих приміщень, сходів та переходів - все це справляло враження перебування у якійсь фантастичні грі :) (от вони ми - діти віртуальності!).

Із почуттям дитячого захоплення ми облазили всі закутки: малесенькі камери для утримання злочинців, винні погреби, тераси... До речі про вино і злочинців - виявляється, що ув'язнені бідаки мусили відчувати справжні "Танталові муки" - їх спеціально тримали у кімнатах, де добре відчувався запах вина... отакі от тортури :).

Позаду головного замку розкинувся відреставрований сад. Правда, о цій порі року він виглядав не найбільш привабливо, але багатообіцяюче як мінімум :).
На фото видно щось на кшталт альтанки - спочатку ми думали, що це невеличка оранжерея, але виявилось, що там живуть птахи :). Там ми бачили пишного фазана та маленького павича (якщо я правильно роздивилась, бо він виявився дуже сором'язливим :)). А ще були такі смішні сірі пташки, які буквально застигли непорушно, заховавши голови десь у пір'ї (ми сміялися, що вони вдають із себе камінчики - такі ж сіренькі, тільки з маленькими білими крапочками :)).

Крім пташок, у саду проживають два... білі ведмеді :).

На території замку найкраще зберігся будинок (величенький будинок чи маленький замок - одне з двох :)), в якому нині є невеличка експозиція і кілька умебльованих кімнат. До слова, я і раніше бачила замкові інтер'єри, але саме ці викликали асоціації із лицарством за круглими столами :).
Всередині приміщень відчувався подих давнини.... уявляю, наскільки сильним був би контраст із бароковими пишними хоромами з купою позолочених речей, гобеленів та вишуканих кріселок з вигнутими ніжками :).

Серед осінньої позолоти живописно виглядає щось-ніби-господарський будиночок на території замку - там відбуваються традиційні англійські чаювання :).

Правда, нам не вдалось спробувати знаменитого "five o'clock" чаю з молоком - виявилось трохи запізно... :( Хоча ми надолужили все в селищі поблизу замку із такою ж назвою - Кенілворт :).

Отак на приємній ноті завершилась наша прогулянка. Приємна "чайна" нота була підсилена за рахунок чізкейка (сирного пирога) :). Всіх запрошую нам позаздрити :).

Божевільний день або "я мало не зненавиділа Бірмінгем" :)

2011-11-09T20:46:00.000+02:00

Задум цього допису - "щось корисне"+"трохи самопсихотерапії" :). Бачите - навіть жовтенькі смайлики з"являються по дорозі :). Чому "навіть"? І до чого тут Бірмінгем? ...довга історія :)..

Значить так - почнемо з корисності. Є таке правило у Великобританії - реєструвати у себе (в поліційному відділку!) всіх іноземців, які приїхали тутай повчитись чи попрацювати. Виявилось, що ця процедура стосується і мене :(. Здається: ну процедура та й процедура....але ж ні - по-перше, її можна пройти не у всіх відділеннях міліції. Наприклад, мені із Ковентрі (Coventry) треба було з"їздити у Бірмінгем (тт-а-да! От і з"явився в полі зору той самий Бірмінгем :)).

Каюсь: я не дуже уважно поставилась до цієї процедури, тому...... ні...все по порядку.
Мій колега зателефонував у Бірмінгем, щоб дізнатись деталі. Було сказано, що я маю мати із собою офіційного листа від університету, де гостюю, та дві фотографії.

Так от, перший мій візит у Бірмінгем провалився, бо я "totaly forgot" ("чисто вилетіло з голови" :)) про листа.

Другий візит у Бірмінгем був невдалий, бо виявилось, що потрібно ще договір про оренду житла на час гостювання! >:-E!!!! ...Мусила вертатись поїздом до Ковентрі :(.

Третього разу мене відправили подалі, бо мої фотографії були неоднакові! А ніхто ж не казав про однакові - я і втішилась, бо якраз мала два фото, що залишились після Шенгенських віз. ...Мусила швиденько шукати автомат, жеби сфоткатись за цілих 5 фунтів (!) - а на тому фото виглядаю як "Труп нареченої " :) - змучена, зла і мокра!
Одним словом - треба читати МАТЧАСТЬ!!! :). А я поплатилась.....і дорогою все мені крутилось в голові- як же то буде англійською приказка: "за дурною головою нема ногам спокою!?" :).

Значить так: для реєстрації себе коханого/ної у Великобританії, треба
- заповнити бланк (дають на місці)
- мати 2 ОДНАКОВІ фотографії (типу як на візу)
- мати офіційного листа з місця навчання/роботи
- мати документ-угоду про оренду житла
- мати чітко без здачі 34 фунти.
У Бірмінгемі відділення для здійснення вище описаної реєстрації працює з понеділка по четвер у години: 9:00-12:30 та 13:30-15:30.

Ось і "корисність" :). Надіюсь, ніхто не буде більше так проклинати той Бірмінгем, як я :). Щасливо усім нещасним! :).

А тепер трохи самотерапії.....Зараз я сиджу вже в своїй кімнаті, після душу та вечері, тому можна відзначити і "плюси" моїх побирань.

По-перше, мені пощастило знайти квиток на поїзд якраз "Ковентрі-Бірмінгем" - вже економія!

Такс...маленький відступ про квитки. Я вже набула деякого досвіду у спілкуванні з машинеріями під кодовими назвами типу "Self-ticket" чи "Fast-ticket". Спершу треба замовити квиток онлайн (наприклад, на поїзди Virgin Trains) та десь собі занотувати "Reference code" - код замовлення, який буде у підтвердженні. Далі треба мати при собі ту ж картку, якою здійснювалась оплата - і просто вставити її у щілину. Не забути перевірити лоток внизу!!!! Саме там мають бути надруковані квитки!!!! Знаки оклику якраз дуже доречні :) - я ж знайшла зайвого квитка саме у такому лотку (хтось забув :().

Одна смішинка: у Бірмінгемі є кілька вокзалів, тому при замовленні квитка я вибирала найближчий до відділення міліції (...відчуваю себе кримінальним елементом :)...). А тепер демонструю дані із мого квитка :): автоматично мені вставило пересадку (!) на "власні ноги" :). Тобто мені було запропоновано перейти пішки від трошки дальшого вокзалу до вибраного, ще й порахувало ЧАС цієї подорожі! Модна пересадка га? :)...правда без можливості зарезервувати "посадочні" місця :)
Тепер по-друге... Я після трьох поїздок поїздом (Ковентрі-Бірмінгем-Ковентрі) і страхомудією з фото зробила собі приємність - купила найбільшу каву (так і замовляла! :)) з молоком і шматочок моркв"яного торту - гіперсмачного!

А далі, прийшовши до тями, я мала змогу трошки погуляти Бірмінгемом і "перепроситись" із ним :). Погода була мокра, сіра і прохолодна ... як в Англії, мабуть. Через невелике бажання гуляти серед мряки та втому я обійшла ближні "цікаві місця", позначені на купленій міні-карті рожевим :). Благо, що фактично усі "цікаві місця" Бірмінгема є неподалік центру (в основному, пішохідного). Отже звітую нижче...

Практично на кожній вулиці було...."щось новеньке, щось стареньке" і щось....Шекспірівське :)
Щодо "старого і нового" - мабуть, сучасні міста приречені еклектично поєднувати сліди різних епох:
Як палка шанувальниця готичного стилю, я не дуже оцінила красу Бермінгемської катедри (Birmingham Cathedral) у дусі англійського бароко, що в центрі міста:
Гучне ім"я "Луї Вітон" на вивісці магазину із сумочками навпроти катедри :) мене також не звабило...
А такі старовинні вказівники сподобались :)
Взагалі Бірмінгем справив враження досить таки сучасного міста - високі будинки, деяка зверхність численних скляних вікон, багато дорожніх розв"язок... А ось подивіться на "химерний будинок" із кривих дзеркал, який звідкись взявся на моїй знимці (у відображенні вікон на будинку зліва):
Смачна вулиця :) ("cherry" - вишня):
Кожного разу, коли на вулиці бачу тутешніх квіткарів - чомусь згадую гру "Сімс" (ну точно такі самі букетики :)):
А один із сфінксів перед ратушею (площа Вікторії, Viktoria square) - стилізований під....Влада Яму! :):)
"Ідуть люди та й сміються: що за пані купаються!" :)....насправді цей витвір митця зі складним іменем (Dhruva Mistry) на площі перед ратушею називається "The river" (річка), а місцеві кличуть панянку просто: "Флузі у джакузі" ("The Floozie in the Jacuzzi") :)
Відчувається вже різдв"яний настрій - починає пахнути ялинами :), і адміністративну будівлю он (Counsil house) теж прикрасили....Щодо маків - окрема історія, якої я ще не знаю :) - щось у них тут "макове" відбувається, бо маки бачу скрізь -у петличках, на плакатах, коло пам"ятників.....якась poppy-манія, як би це весело не звучало
:)

Отакі-от маки просто всюди:

Ураааа- я маю фото знаменитих червоних телефонних будок! Але фото трохи розмите - на мене дивились із здивуванням, коли я фоткала такі "витвори архітектури", тож я клацнула "нє глядя" :)
Так...це все ще Бірмінгем...."Панове, ратуша!" :):
Дві Пізансько-Бірмінгемські вежі :) (як не прилаштовувалась - одна нахилена в один бік, а інша- їй назустріч!) - площа Чамберлейн і однойменна вежа посередині, а на задньому фоні - вежа адміністративного будинку:
Одного із колишніх англійських політиків чи то економістів (Thomas Attwood) зобразили зовсім по-студентськи: на сходинках із конспектом :):
Церкву святого Мартіна (St. Martin Church) не вдалось вигідно зазнимкувати - навколо проводились ремонтні роботи (напасть якась із ними - просто всюди все ремонтують!!). Ця церковця мені дуууже сподобалась- я обійшла її ззовні та побувала всередині...взяла листівку із зображенням - на пам"ять :):
От і все. Я вклалась у годину - дощову, сіру, але вже зовсім радісну годину в Бірмінгемі :)....надіюсь знову побачимось із ним не надто скоро! :)

Свято "лисиць" :)

2011-11-07T22:34:00.001+02:00

Розповім про одну Аглійську традицію, яка зовсім не пов"язана зі лисицями :). Святкування в ніч Гая Фокса....

Згідно із Вікі, Гай Фокс (Guy Fawkes) був одним із спільників так званої "Порохової змови" з боку англійських католиків з метою підірвати будівлю парламенту у Лондоні (1605 рік) в знак протесту проти короля Якова І, який симпатизував протестантам. Замах провалився, а Гая Фокса, який власноруч мав підпалити гнота, було страчено.
Ось такі факти повідає енциклопедія...А мої знайомі британці допомогли зрозуміти деяку двозначність свята: з одного боку, Гай Фокс був свого роду терористом, з іншого боку - він уособлює нелюбов до влади і нині може також асоціюватись із ненавистю до корупції, продажності та дволикості усіх форм влади (з цієї точки зору він постає ніби "Робін Гудом").

А ще є такий факт як популяризація :). Святкують нині ніч Гая Фокса із різнобарвними феєрверками та величезними вогнищами...пивом і веселощами. І вже ніхто, мабуть, до ладу не пояснить, що святкується і чому звучить ім"я Гая Фокса :): хтось запевняє, що його спалили на вогнищі, тому часом підпалюють опудало... "У Вогонь Гая Фокса!".
Коли знайомі запросили на святкування, то я, що наразі з англійською все ще трохи на "ВИ", спочатку не дуже зрозуміла, про що йдеться: якісь лисиці та й годі :). Потім пояснили, що і до чого...трохи поГуглила :)....і після заходу сонця подалась з усіма на свято.
Чекала, мабуть, чогось трохи грандіознішого (згадати хоча б наші ігри та забави на Івана Купала ;)), хоча була приємна атмосфера, гарні феєрверки та обіцяне вогнище. Один із знайомих вбрався у чорного капелюха та сховав лице під маску Гая Фокса - діти одностайно намагались то штовхнути його, то копнути, голосно викрикуючи погрози :). Було так цікаво поспостерігати, щось із опери: "таке мале, а вже німець" :).
А, зрештою, було пиво, та ще й не просто пиво - а Ель та Гіннес :).... і традиційну (мабуть у всьому світі) "козу" теж поводили.

Стара добра Англія

2011-11-04T10:39:00.001+02:00

Ну от я і в країні Гарі Поттера....Їхала-летіла довго, тому, коли опинилась у Лондоні, то діяла трохи на автоматі, навіть не вірячи, що я навіть не на материку. Перше, що допомогло опам"ятатись - напис на асфальті при сходженні із тротуару: "Подивись НАПРАВО!" :)....А я вже встигла й забути...Таке класне було відчуття: ніби ти щойно прокинувся, але ніби трішки на іншій планеті :).

А потім я зустрілась із Ковентрі (Coventry), містом у самому серці Англії (цитуючи мого друга). Саме тут мені мимоволі згадався Гаррі Поттер :) - варто було лише ковзнути поглядом по лінійці подібних одне на одного маленьких особнячків, що стоять пліч-о-пліч вздовж вулиці. Я вже колись милувалась затишком таких маленьких будиночків у Австрії, в Лінці, але тут вони якісь інші, такі дуже.....англійські чи що :).

Саме на такій вуличці я мала поселитись на цей місяць...

До речі, ще варто згадати по місцеві таксівки - машини на зразок класичних авто із фільмів про мафіозі в смугастих штанях :). Вони схожі формою на жуків, чорних і блискучих, що так діловито прилаштовуються в чергу одне за одним. Таксі не візьме пасажира, якщо воно не є першим у черзі, - водій чемно запросить використати іншу машину. І ось коли перший рушає - всі помаленьку підсуваються вперед :).

Через Інтернет я домовилась про оренду кімнати у будинку однієї пані із донькою. Саме у такому місці варто поселитись, щоб відчути місцеву атмосферу :). Моя кімнатка мені зразу дуже сподобалась: не схожа на безликий номер у готелі, "дихає" історією будинку і його жителів...

Загалом це типовий будинок - невеличкий, на два поверхи. Все дуже компактно: мініатюрна кухонька із виходом на задній дворик, малесенький передпокій перед вхідними дверима, в якому впритик можна розминутись, крихітна ванна із туалетом. Кімнатки також невеликі, але головне - всюди панує художній безлад :). Всі приміщення наповненні купою речей - старі книги, дзеркала у важких рамах, лампи із кольоровими тканинними абажурами, мохнаті килими, численні коробочки-скриньки-кошички - все це створює дивовижну декорацію, наповнює будинок загадкою і кличе пофантазувати....

Підсумовуючи, можу сказати, що перші дні мене не розчарували :) - я вже смакую усі майбутні враження і постійно маю в кишені фотоапарат - щоб зберегти для себе такі симпатичні картинки, як оця маленька (дуже зворушлива) цирульня:

Далі ставлю три крапки, бо впевнена - ще багато чим захочеться поділитись :)...

Д.С. Вирішила все ж дописати ще одне спостереження, яке додає штрих до загальної картини. Я помітила, що тут усі дуже люб"язні, починаючи від таксиста і закінчуючи перехожими: розминаєшся з кимось у дверях - почуєш "sorry", притримаєш двері - "thanks", а продавці звертаються "sweetheart" чи "darling" ("серденько", "дорогенька"). Дуже приємно, хоча, мабуть, то переважно звичка :)

Тим, хто почав літати :)

2011-11-02T16:37:00.000+02:00

Вихвалялка номер один - вчора я вперше подорожувала літаком :).... Комусь мій ентузіазм буде смішний, але то дійсно вражень купа. А коли робиш щось уперше, то для когось очевидні речі можуть бути даааалеко неочевидними :/!

Отже, неочевидні очевидності:

1) Я мала часу - цілу валізу і ще трохи....Була опція залишити речі в камері схову (за 15 грн) і піти у місто. Але раз я не хотіла залишати ноутбук, то довелось би все одно тягати наплечника із ним.....То найкращий варіант для мене був - знайти тиху місцину із кавусею і залізти в Інтернет.

Отже - із "головного" боку залізничного вокзалу у Києві шукаємо, де є вказівники на заклад швидкого харчування "Шаро-вара" (це як прийти від колій має бути справа). Як на такий овсім не ресторанний заклад, то кава там дорога, але зате безкоштовний WiFi і є розетки. Вони на касі дають папірчики із паролем....на вчора це, здається, було слово "sharovarainternet". Можна сидіти до "посиніння"...ніхто не виганяє, бо місця катма.

2) Летіли ми із Жулян, в Києві. Так от - добиратись із головного залізничного вокзалу туди можна на маршрутці! Чому знак оклику? Бо перш, ніж я взагалі дійшла до зупинки, мене мало не за рукав тягнули в таксі. Звісно, таксі - це супер, але я мала невелику валізку і купу купезну часу.....то питається: "чого напружувати людину!?".

Так от - цілком реально за 20 хв доїхати до Жулян на маршрутці №169 (станом на вчора, 1 листопада 2011). То тра вийти з "південного" боку вокзалу і від виходу йти трошки направо, а там не чекати з моря погоди :), а махнути потрібній маршрутці, яка буде їхати. І все :)

3) Як виявилось. вже всі давно знають, що валізи треба уважно запаковувати у плівки-скотчі-і-т-д....Я ніжно обмотала свою двічі харчовою плівкою :) гггг.....- то не допомогло б. В аеропорту є сервіс - пакування валіз. Коштувало то наразі 35 грн, але давало якусь гарантію, що валізі сильно не натруть боки та й не залізуть всередину... Хоча більшість пасажирів послугою не скористались...

4) Після реєстрації та всіх контролів у Жулянах є зал очікування на посадку. Так от....ближче до години посадки народ починає посилено рухатись і займати чергу до одних із двох дверей.... Але у черзі не варто стояти! Насправді під двері під"їжджає автобус, а за ним - ще один...поки не помістяться ВСІ. Навіть після цього перепитують, чи нема бажаючих ще долучитись. Автобуси чекають одне одного, тому першість-другість тут не грає ролі. Один автобус під"їхав був до одних дверей, а другий - до інших, тому переваги не мав ніхто. Більше того, хто стояв у черзі та витиснувся з приміщення першим - той сидів, а не стояв у автобусі.....а тому не мав змоги вийти із автобуса першим....а тому в сам літак потрапив далеко не першим :)

Тому - треба робити все дуже спокійно - повний релакс! Варто собі сидіти, їсти канапку і спостерігати за броунівським рухом зденервованих пасажирів :).

....отакі підказки, кому знадобиться....(хоча, не гарантія, що завжди все однаково!)...

А поза тим після польоту варто сказати велике ВАУ :) краєвидам "в ілюмінаторі" - Київ у вогнях навіть нічим не поступався Лондону!! :) :) :) Картина заворожуюча....хоча тяжко усвідомити, як ти є високо у такий момент. А ще тоді, коли картинка за вікном раптом втікає кудись і ти всім нутром чуєш, як літак починає робити спіралевидні маневри - ох, а це вже навіть може бути лячно (ну але не мені ж!:))

Отакі найсвіжіші враження. А ще - чистота Лондонського аеропорту.....можливість використати купу селф-сервісів (як, наприклад, роздрукувати собі такий файнезний квиток, який забронював через мережу...)..... і та знаменита "starbucks coffee" (яка...вже була зачинена :Р )....

Все починається гарно.

Як у Відні відпочивалось попри роботу

2011-09-16T16:31:00.000+03:00

Я собі обіцяла, що буду сюди викладати нотатки, які могли б стати у пригоді та бути корисними для когось. Проте іноді доводиться піти на компроміс, коли хочеться щось зафіксувати у пам'яті: нині найкраща для цього можливість - створити допис у блозі :).

Отже.....я знову у Відні :). Прямо в цю секунду, набираючи перші стрічки, я сиджу на одному із фінальних засідань конференції. Це трохи самокомпроментуюча заявка, але впродовж конференційного тижня я так переповнилась інформацією, що більше у мене "просто не влазить". ЦЕ можна порівняти із ситуацією, коли перед тобою лежить спокусливий шматок десерту, а ти просто не можеш його скуштувати, бо "не лізе" :).

Далі копіпастну шматки думок, які я старалась скласти у Ворд-івський документ один чи два вечори, щоб не забути чогось важливого. При цьому важливими я вважаю враження-штришки. Наприклад, я декілька разів на вулиці зустрічала молодого чорношкірого хлопця - худого і в такому розчулюючому береті із великим бомбоном! :)
.........

Цього разу подорож до Відня розтягнулась значно на довше – чому я щиро тішуся, хоча вільного, тобто «гулянкового» часу практично є небагато. Адже у будні дні треба щось трохи працювати в Інституті, куди ми приїхали по проекту, а наступний тиждень – конференційний, при чому навіть СУПЕРконференційний. Чому «СУПЕР»? Тому що це супер-конференція за моїми мірками (ну, наразі :)) – між 6 і 7 сотнями учасників! Програма насичена до краю, при чому є купа накладок, що заважають почути все цікаве – треба вибирати.....Чисто як у житті :) – попою на двох стільцях посидіти важко. Тож програма насичена та ще й довгий робочий тиждень – не звичні 3-4, а 5 повних днів. Я не скаржусь – це зразу хочу відмітити, проте треба вміти «лавірувати».

У перші дві пробіжки Віднем (тиць тут і тиць тут) :) я вже встигла побачити хоча б на ходу його цікавинки в центрі, тобто в області так званого Рінгу (тобто «кільця»). Цей Рінг можна назвати «точкою росту» міста від його початків – від центральної частини, оточеної кільцем, далі концентричними колами розходяться новіші вулиці. Тепер я вже майже як заслужений австрійський турист із приємністю впізнавала оперний театр, ратушу (Рат-хауз), музеї коло Марії-Терезії, парламент... З особливим щемом я завжди згадую церкву Штефана (Штефандом), тому туди також заглянула – відчути атмосферу :).

У день приїзду ми відразу налаштувались на робочий лад, проте ввечері, вже при світлі ліхтарів, вийшли на прогулянку центром. Я постійно шкодувала, що не можу достойно зафіксувати на знимках інтригуюче-чарівні, підсвічені різнокольоровим світлом, нічні вулиці Австрійської столиці... Була навіть думка пошукати десь по магазинах фотоштатив :). Хоча мені чимось подобаються "невдалі" фотознимки - такі веселі, без пафосу, розмиті :). Щойно подумалось - прямо як на картинах імпресіоністів, коли основну ідею важко передати статичними контурами і використовуються динамічні штрихи. О! Як сказала :). Кілька імпресіоністичних фото:
Ми (я і мій шеф) собі посиділи на сходах Бург-театру (як мені сказав один колега з Німеччини, у цьому театрі є честю зіграти будь-якому німецькомовному артисту!)... Отак сидячи, спробували щось спланувати, заглянули в карту:

Додам трішки "корисності": виявляється, у Відні діє міська мережа оренди велосипедів [http://www.citybikewien.at/]: реєструєшся за допомогою своєї кредитки, яка діє, по суті, як ідентифікатор особи. Далі можна брати ровери і повертати їх на спеціальних стоянках:

І це все діло коштує 1 євро реєстрації та далі безкоштовне, якщо кожного разу орендувати велосипед не довше, ніж на 1 годину. Дуже зручно...якщо вміти кататись :). Я наразі просто позувала для фото :):

До речі, економія значна. Плюс - перед виходом можна в мережі перевірити стан стоянок та подивитись їх розміщення на карті міста!
.......
Далі про прекрасне.... Деяким гарним місцям "пощастило" траплятись мені частіше :) - прекрасні нео-готичні башти Вотів-кірхе (Votivkirche) (завдяки своєму шефу, знаю, що це церква, яка була збудована виключно за кошти пожертв віденців у подяку за невдалу спробу нападу на малого імператора Франца-Йозефа) доводилось проминати майже щодня. Саме коло цієї церкви, серед невеличкого парку, однієї суботи я побачила групку людей, які релаксували в повному значенні цього слова - виставляли боки до сонця, лежачи у шезлонгах. Ці шезлонги можна було собі вибрати коло огорожі :).

Новими "цілями", які я собі вибрала на цю подорож до Відня, став Шонбрунський замок та Бельведер.

Що ж...обидва місця надзвичайні – дуже гарні самі будівлі замків та гарнота навколо. Відразу зазначу, що купити квитки можна запросто через Інтернет, чого я, правда, не зробила - може, дарма, адже в Шонбруні за он-лайн квитками була "швидка черга" в покої замку :).

Шонбрунський замок і прилеглі до нього території – то взагалі така площа, що можна гуляти за принципом self-avoiding-walk дуже довго :). Я собі відвела цілу суботу на Шобрун, але в результаті встигла тільки доволі в швидкому темпі передивитись всі «платні» місця – ті, що були зазначені у квитку. А можна ж там просто гуляти, насолоджуватись парком і простором...квітами і зеленню.

Я собі так реально уявляла, як по гравію ступають ніжки в обтягнутих шовком черевичках :) і на якусь частку секунди бачила себе на місці тих принцес чи імператриць, які жили в Шонбрунському замку – невже декілька людей могли мати таку житлову площу!? :).

Вхід у покої замку Шонбрун здійснюється в порядку черги, а потенційний час входу зазначений у квитку. Що сказати про покої? Важко коротко описати – все цікаво, гарно, розкішно... Сподобались кругла і овальна кімнати Марії-Терезії в японському стилі, запам’ятався чомусь робочий кабінет Франца-Йосипа, який, згідно аудіоекскурсії, починав робочий день ще перед 5 ранку і завершував пізно вночі. Трошки смішненькі портрети королівських дітей – всі у таких статечних позах, у дорогому одязі... Мені постійно думалось: чи відповідають обличчя на портретах реальним? Завдяки аудіогіду я також відчула себе ближче до знаменитої Сісі (Єлизавети, що була дружиною Франца-Йосипа). Дізналась такі подробиці, які постать із вікіпедії зробили трішки ближчою чисто по-людськи. Наприклад, у неї було дуже гарне волосся майже до п'ят, яке потребувало кількох годин догляду щодня! Одним словом, мне вразили не так навіть інтер'єри, як відчуття доторку до історії – ось тут хтось колись сидів, отут якась із принцес собі читала, а ось гребінчик Сісі :). Хоча інтер'єри, безумовно, чудесні ;).

Піднялась я і на оглядову терасу «Глоріетту». Набираючи швидкість, обійшла лабіринти: чесно кажучи, я думала, що це буде менш цікаво. Виявилось, що там можна дійсно блудити :). Навіть знаючи правило «правої руки», я часом вже починала дратуватись :) – особливо це бувало у такому низенькому лабіринті (висота десь нижче пояса) – я могла бачити людей, що досягали площадок із «сюрпризами», прямо коло себе, але ніяк не могла до них дійти! Говорячи про сюрпризи, маю на увазі мелодійні пластинки, на які треба наступати ногою, головоломки чи просто лавочку у затишному куточку.

Під кінець я почала жалкувати, що взяла повний комбінований квиток – адже все одно не встигну все оглянути....Мені залишався приватний садок принца Рудольфа. І зрештою я була....дуже задоволена, що потрапила туди :) Дуже затишне і доглянуте місце, а ближче до замку – ростуть фруктові цитрусові деревця у великих вазонах! :) Я зробила self-foto із цитринами :).

Однією із «радостей» завдяки моєму квитку виявилось апфель-штрудель-шоу. Не скажу що це щось зовсім несподіване, швидше навпаки – я й сподівалась на приємну атмосферу напівпідвальному приміщенні замкової пекарні та відчуттям присутності на священнодійстві. А як та дівчина справлялась із тістом на штрудель! Було таке враження, що невеликий шматочок вона розтягнула до розмірів добрячого простирадла. Як виявилось, одним із способів перевірки «справжності» тіста на штрудель є можливість прочитати щось крізь нього! Отже, все виявилось дуже і дуже доречним до місця і цікавим, особливо зі грос-браун-кафе і шматочком штруделя :).

На Бельведер – що поділяється на дві частини (верхній і нижній) і презентує як експонати колишньої імператорської колекції, так і твори сучасного мистецтва – я виділила половину неділі. Виявилось, що цього також замало. Самі замки Бельведер також дуже гарні, а територія навколо також вражає своєю площею і манить різнобарв'ям квітів.

Я з самого початку обмежила свою екскурсію саме верхім Бельведером, бо найбільше хотіла побачити оригінали Клімта :). Виявилось, я вчинила дуже мудро, бо і верхній музей я ледве обійшла – вже і втомилась, і спішила на конференційну реєстрацію...Пошкодувавши грошей на аудіогід, я також втратила можливість дотримуватись якоїсь системності у перегляді колекції. Звісно, на стінах всюди є цитати, написи і коментарі, та броунівська хаотичність мого руху саму ж мене сильно втомлювала.

Зрештою я насолодилась не лише Клімтом («Поцілунок» вразив мене неочікувано великим розміром! :)), але й творами імпресіоністів. Дуже сподобалась картина Моне із садом та фіолетовими квітами обабіч стежки (Claude Oscar Monet - Garden in Giverny) – я аж купила собі магнітик із її зображенням, хоча чомусь не дуже люблю полювати за ними.

Поставила собі в умі «галочку» підчитати про течії в мистецтві і вміти розрізняти імпесіоністів та експресіоністів :).

Ще трошки деталей-кнопочок, якими я постараюсь зафіксувати собі одержані враження: мене чомусь постійно смішать австрійські дорожні вказівники та світлофори – там так детально зображено фігурки перехожих! :) На знаку, що попереджує про пішохідний перехід, можна розгледіти навіть каблуки черевиків «головного персонажа» та спосіб загинання полів його капелюха – перед розпрямлений, а ззаду загнуто доверху !!:) На світлофорах фігурки виразно вказують на чоловічу стать – такі зворушливо широкі плечі у цих чоловічків :). І ще є світлофори спеціально для велосипедистів, при чому декількох видів.

До речі, ще про світлофори – їх дуууже багато. Це і добре, і не дуже – якщо бути чемним пішоходом і чекати на зелений, то заки перемкнеться на зелений, можна повторити табличку множення, а вже коли він загорівся – треба реально бігти, бо вже на середині дороги світелко починає підступно миготіти і швиденько перемикається назад.

Ще одна смішинка – попередження про штраф у випадку вигулювання песика. Табличка зображує симпатичного цуцика з такими класично по-різному опущеними вухами і написом в зубах. Дослівно там йдеться про те, що ваші (ну точніше, вашого песика) «ковбаски» (так і пише – «щось-там…wurst») будуть вам дорого коштувати :). ГГггг.
Накінець: фото під назвою "зустріч минулого і майбутнього - це "сьогодні" :)".

Спроба "першовереснева"

2011-08-29T20:07:00.000+03:00

...ще похвалюсь :). На хвилі азарту до скрапбукінгу я вирішила запакувати і прикрасити невеличкі подарунки (книжечки на згадку) похресницям на їх перше 1-ше вересня.

В "Арт-крамничці" можна купити досить дешево кольоровий папір, який гарно підходить для пакування подарунків - просто однотонний, ідеальний в якості фону. То я теж спробувала.

До слова, я тут поставила мітку "квілінг", але не знаю, чи це зовсім правильно - я використовую всі елементи, які приходять на думку - дещо може називається по-іншому....Але я вигадую собі сама, то з термінами звиняйте :).

Перший пакунок оформила квіточками (всі зроблені по-різному).

Квітка-мачок:
смужку червоного паперу (він такий дивний, трошки схожий на тканину - купила в Центрі паперу) позбирала складочками і переселила червоною ниткою, зробивши коло. По центру приклеїла вирізану з темного паперу серединку - у формі якоїсь типу "амеби" :) - і додала пару камінчиків для об'єму.

Квітка-незабудка:
тут чисто квілінг - серединка як ромбик (спіральку затискаємо з чотирьох кутиків пальцями), кілька пелюстків у формі крапельки (затискаємо спіральку з одного боку), а кілька - у формі листочка (затискаємо спіральку з двох протилежних боків).

Квітка-ромашка (правда рожева :)):
це видивилась в якомусь ролику з інтернету - перше робиться спіралька для серединки, а тоді беремо смужечку не звичайну тонку, а трошки ширшу, якій з одного боку робимо ножицями "бахрому"; далі цю бахромисту смужку кріпимо до серединки і накручуємо поверх - вкінці пальцями притискаємо "бахрому" в різні боки = виходить пухнаста квітка.

Також використала всякі детальки - камінчики, ...таку червону штуку, назви якої я не знаю, але яку можна впізнати на знимці :) , вирізала з золотистого паперу листочки.
Одним словом, отаке вийшло:

Другий пакунок - з метеликом. Тут взагалі "політ фантазії" :). Виявила, що можна робити просто хвилясті смужечки фігурними ножицями - коли спершу відрізати раз, а потім попри старий зріз паралельно ще раз. Результат:

Так що піду вітати моїх дівчаток не з порожніми руками - раз плюс, а другий плюс знову у гарному настрої :)

Спробуємо..

2011-08-29T19:05:00.000+03:00

Я хоч і дуже лінивий - зовсім навіть не справжній - блогер, але приємно, що десь в Інтернет-івському морі є мій острівець, куди я докладаю по камінчику, просто коли того захочу.

Так сталось, що останнім часом (тижнем, місяцем...вже більше, ніж півроку) мені важко хоч наскількись окреслено відповісти собі на питання про доцільність мого життя....Звучить депресивно, але розвивати ту тему я не хочу. Я буду зара писати про щось хороше :).

Часом застрягаю надовго у форумах, зокрема - у наших Посиденьках - читаєш ото "всяку всячину" - і менше в голову паскудства лізуть. Правду сказати, серед тої "всячини" можна знайти купу всього цікавого. От, наприклад, потрапила я там на гілку, присвячену скрапбукінгу (себто робленню листівок). Перше просто дивувалась, які гарні речі роблять ручки форумлянок (то правда :)!)....А тоді виявила, що маю декілька наступаючих днів народжень чи свят, до яких ще не укомлектовані дарунки. Ну і вирішила спробувати :).

Отже - перший досвід :).

Крок нуль - лазання по НЕТу за пошуком інформації :) То стандартний крок, але в цьому випадку він був дуже коротким- мені не терпілось самій взяти в руки ножиці :).

Крок один - похід по крамничках (наслідок нульового кроку, де я ще раз переконалась - у Львові за тим перше треба йти до "Центру паперу", а звідти треба бігти на Братів Рогатинців 23 у "Арт-крамничку").

Скажу, що в тому Центрі паперу мене завжди охоплювало двояке відчуття - хотілось щось і самій робити з тих всіх красивих паперів, отими всякими різачками і т.д. - а, з іншого боку, я тут почувалась недолугою, бо не могла придумати. що ж я маю все-таки робити. То є відчуття - "забагато повітря" :) - дихай-не-хочу. Тут купила декілька аркушів різного паперу, безколірний супер-моцний клей і набір фігурних ножиців (8 штук за 55 грн.)!!!! :):):) - була довольна, як слон!

Тепер скажу, що в "Арт-крамничці" - то був взагалі аут :). Стільки всього! Я тут прикупила ще кілька смужок паперу - на них пише- "Акція, 10 коп" :). і набір стразів для декорування...ну і клей ПВА ще. Хотіла було запастись набором для квілінгу (далі розкажу))...але передумала :).

Ще по дорозі зайшла на Франка у магазини з фурнітурою, але там не витратила багато грошей :).

Крок три - дуже важливий - треба ПРИДУМАТИ - що ж врешті-решт хочеться зробити? :) Я вирішила почати із листівки, присвяченої 30-річчю з одруження батьків - ця дата виявилась найближчою у календарику. Більше того, із тих же Посиденьок я перейшла на дуже гарний сайт....

- "Штампувальня". Тут я дізналась, що є такі корисні девайси як штампики :) - для створення фонів, рамочок і узорів...Правда не накупиш того цілий міх, то краще мати декілька універсальних. Але особливо мене надихнула можливість замовлення штампу за власним ескізом. Я вирішила замовити для батьків щось типу невеличного лого, яке могло б служити, для прикладу, екслібрисом (тобто авторський знак для книг домашньої бібліотеки). Також можна було б використовувати цей штамп, наприклад, як підпис у листівках :).

Так народилась відразу вся ідея - замовити штамп і зробити під нього листівку, до якої його причепити.

Минулого року я підготувала татові в подарунок на ювілей родинне генеалогічне дерево:

Використала векторний рисунок з мережі, який перетворила трішки і додала написи і дати.... Отже тепер я вирішила взяти за основу це ж дерево - вже як щось пізнаване :):

Крок чотири - реалізація задуму!
Отже штамп я замовила у "Штампувальні". Дерево на листівці вирішила робити методом квілінгу - створення узорів із вузеньких смужок паперу, скручених спіральками.

Для квілінгу є спеціальні інструменти, спеціальний папір і т.д. Скажу так - обійшлась зубочисткою і просто офісним кольоровим папером (кольори, ясно не супер - далі треба купити інший). Задум був такий- білі гілочки дерева на темному фоні. Фон вибрала темно-коричнево-медовий (гмм...є такий колір?). А саме дерево ...подумала і взяла звичайний папір для принтера - 80 г/м2.

На папері попередньо надрукувала смужки шириною 4 мм (робила корелі):

Далі ножицями розрізала смужки і накручувала на зубочистку - виходило супер :)

Далі треба зняти спіральку акуратно, щоб вийшло таке кружальце:

Кінчик можна прихопити крапелькою клею. Я пробувала перше той супер-моцний - але він і пальці клеїв до столу також :), тому ПВА підійшов краще.

Про різні форми елементів для узору методом квілінгу, які робляться на основі отаких спіральок, можна купу всього знайти в мережі. Можна робити кружечки, ромбики, крапельки, і т.д.

Я найбільше переживала, як то все приклеїти потім до фону - виявилось все гарно чіпається завдяки крапельці ПВА із заднього боку і секунду притримати.

Фон я вирізала фігурними ножицями, а ще понаклеювала стрази і перлинки. Написи роздрукувала на принтері, надавши ледь сіренький фон з узорів (зовсім ледь-ледь) та позакручувала на тій же зубочистці. Цифру "30" я прикріпила на такі собі "стовпчики" з паперу, щоб вона була над поверхнею.

Прошу строго не судити, бо то першісінький раз (найслабше місце - ота цифра "30", бо вирізала манікюрними ножичками, не маючи спецілаьного ножа), але вийшло отаке:

Листівка має "підставку" - тобто аркуш є зігнений внизу. Ззаду планую причепимти штампик і додати спеціальну фарбу, яку нині докупила в "Арт-краничці". Коштує небагато -12,50. Виглядає файно :) - така подушечка, просякнута чорнилом шоколадного кольору - нею треба "обтуцькати" всю поверхню штампу і тоді робити відбитки:

Задоволення отримала купу, мій чоловік сказав що я в нього "аутстендінг" (я завстидався...) - спала тої ночі як задоволена дитина :)

Д.С. Я ще не подарувала листівки, тому до 5 вересня прошу мене не видавати :) !
....

Прийшов поштою штамп - і ось що вийшло:

Мені сподобалось! Єдине - я б на другий раз все ж робила штамп з меншою кількістю дрібних деталей (треба гарно постаратись, щоб все чітко відбилось). Зрештою - в такому не абсолютно ідеальному відбитку є свій шарм, виходить щось таке вінтажне :). Якби ж зображення було супер-ідеальне, то виглядало б як роздрук. Отак. :)

Жителі нашої квартири :) - Фікус

2010-05-15T11:36:00.000+03:00

Нарешті я собі виділила пару хвилин для давніх "боргів" - розповісти про мого найбільш активного домашнього жителя - Фікус Бенджаміна. Він відразу записавсядо моїх улюбленців, адже практично від самого поселення на кухонному вікні по-стаханівськи розростається :).

Малесенького симпатичного фікуса, що відрізнявся такими малюсінькими листочками з темно-зеленими краями і салатовими серединками я привезла із вулиці Городоцької - там є Садовий центр "Свитязь". Правда, у той мій візит вибір там був дуже маленький, але вже на виході око впало на невеличкий горщечок коло самої каси - він і поїхав зі мною додому :).

Отже - Фікус Бенджаміна (Ficus benjamina)

За правилами жанру, мануал:

СВІТЛО:

Як представник фікусів із строкатим листям, вимагає хорошого освітлення, на відміну від "братів" із однотонними темно-зеленими листками, що добре себе почувають при помірному розсіяному освітленні

ВОДА:

Для поливу використовувати теплу воду - трішки теплішої температури за кімнатну
Влітку вимагає помірного поливу - треба давати грунту підсохнути, а воду, що стекла у піддон, потрібно зливати
Взимку поливати треба ще рідше
Боїться надмірного поливу
Дуже любить періодично приймати "душ" :)
Влітку бажано обризкувати крону водою і протирати листя (але не кожен окремо, а всю крону разом м'якою ганчіркою чи губкою)

ТЕМПЕРАТУРА

Не нижче 14 градусів
Важливо, щоб не замерзав грунт
Боїться протягів і різких перепадів температури - може скинути листя

ГРУНТ, ПЕРЕСАДКА

Знову ж таки, грунт має бути теплим
Рекомендаваний час для пересадки - з березня по серпень
Якщо горщик став замалий, можна зробити перевалку у більший горщик з дренажним отвором
Сигнал для пересадки у більший горщик - корені, що вилазять з дренажного отвору
Молоді рослини пересаджують щорічно, а старші 5 років - що 2 роки, ще старші - через 3-4 роки
У горщику корисно зробити добре дренаж із керамзиту
Розмноження напівздерев'янілими пагонами - з них водою змивають молочко (сік) та вкорінюють в піску чи воді (пагін із "п'яткою" заглиблюють до основи першого листка, можна згорнути листок трубочкою і закріпити ниткою) при температурі 25-30 градусів - можна зверху накрити скляною банкою; потім рослину пересаджують в горики діаметром близько 10 см
Важливо: не любить зміни місця перебування - потребує "постійної прописки" :)

«СТРИЖКА»

Можна спровокувати гіллястість, підрізаючи молоді пагони

«ПЕРЕКУС»

Влітку потребує підживлення раз в 2 тижні мінеральними та органічними добривами

Жителі нашої квартири :) - Драцена

2010-04-14T22:48:00.000+03:00

Наступна моя зелена улюблениця приїхала з Епіцентру :). При цьому я зовсім не планувала купувати саме її, але настільки вже гарні зелені "кучері"...ммм :) - схожа на звиклу Юку, але має такий собі фліртуючий вигляд :).

Моя красунька - Драцена Меседжіана (Dracaena Massangeana)

Ну і, за планом, системні вимоги:

СВІТЛО:

Вимагає достатньо багато світла, адже належить до виду, листки якого є барвистими, а тому мають меншу зелену площу
- ЯКЩО листя стало більш однотонним, втративши барвистість --> замало світла
- ЯКЩО з’являються опіки (світлі сухі плями) на листі --> забрати з-під прямого сонця
Боїться прямого сонячного проміння

ВОДА:

Для усіх водних процедур використовувтаи лише відстояну воду кімнатної температури або чуть теплішу
Взимку поливати несильно (~ 1 раз на 5-6 днів, але все залежить від конкретних умов), проте не допускати повного пересихання землі – вона повинна бути постійно трішки вологою
Навесні та влітку поливати ~ 2 рази на тиждень, але все залежить від конкретних умов
Поливати потрібно по всій площі горщика, стараючись, щоб вода не потрапляла між стовбурами
- ЯКЩО кінчики листків сухі і скручені --> замало води
- ЯКЩО краї листків стали коричневими --> надмірна сухість повітря
- ЯКЩО почало гнити коріння --> надмірний полив
- ЯКЩО на листках коричневі плями --> пересихання грунту і коренів
Необхідно систематично протирати листки від пилюки, особливо їх нижній край
Корисно обризкувати листки водою (особливо під час опалення приміщень), але ні в якому разі не холодною! Приділити увагу нижнім краям листків. ВАЖЛИВО – щоб вода не потрапляла і не збиралась при основі листків
- ЯКЩО почав гнити стовбур або основи листків --> туди потрапляла
Корисно влаштувати теплий душ:
[і] полити
[іі] прикрити землю плівкою
[ііі] водою, настільки теплою, щоб можна було тримати руку, від 5 до 30 секунд поливати листя
[іv] мінімум на 2 години, а краще на ніч залишити у ванні
Уникати застою води в горщику

«ПЕРЕКУС»

З приходом весни потребує підживлення – можна використовувати добрива для декоративно-листяних рослин – раз на 2 тижні
Взимку можнапідживлювати раз на місяць

ТЕМПЕРАТУРА

Помірна, але не нижче 12 градусів
Не тримати коло опалювальних приладів
Тримати в приміщенні протягом всього року
- ЯКЩО листя скручене, м’яке і з коричневими краями --> занизька температура (наприклад, ніч на холодному вікні)

ГРУНТ, ПЕРЕСАДКА

В міру зростання пересаджують у широкий горщик
Для пересадки використовуються слабокислі земляні суміші
Пересаджувати раз в 2-3 роки навесні
Зробити достатній дренаж, адже корені драцен розміщені у верхній частині грунту
Ось вичитала, що горшки підходять "довгі", тобто не дуже широкі, але високі: приблизно зі співвідношенням 2:1 (висота:ширина)

«СТРИЖКА»

Якщо рослина надто витягнулась догори, можна зрізати верхівку і вкорінити її в піску під плівкою

Жителі нашої квартири :) - Кротон Екселент

2010-04-14T10:35:00.000+03:00

Останнім часом я захопилась ідеєю озеленення нашої квартири. Після ремонту, поки що частково без підлоги, тимчасово замість шторів на вікнах висять простирадла :) - все це можна пережити. але жіноче серце прагне затишку :). Я ніколи не вирізнялась надмірною уважністю, часом люблю дещо призабути.... але бажання спробувати себе у ролі "домашнього садівника" вперто в мені живе. Ну, може, це вийде на краще - а що, як я буду вирощувати квіти. а вони будуть вирощувати мене :)? От і окріпне нарешті в мені почуття відповідальності і обов"язковості...Все, вирішено!

Ідея ідеєю, а тягнула я довго - ну от із чого почати, коли ніколи в житті тим не займався? Ну взагалі кажучи із своїми вподобаннями щодо домашніх джунглів я визначилась - ніколи не любила рядів малюсіньких "цяпочок" на підвіконні і довжелезних повислих ліан. Що мені подобається - це рослини із величенькими листками, деревоподіних форм і так далі - пальми, бонсаї, всякі декоративно-листяні.., хоча і квіти теж.

Першим кроком моєї садівничої кар"єри став подарунок від братика і сестрички - величенька галузка, назву якої вони і самі спершу забули :), але потім таки нагадали - "Кротон".

Ну а що іще треба?:) Є Інтернет, є ключове слово....Виявилось, що мій красунчик відноситься до Кротонів Екселент. Прочитавши десятки форумів і сайтів, я підвела підсумки, які наводжу нижче (раптом комусь знадобиться!).

Отже, трам-па-ра-рам, вашій увазі представляю мого.... Codiaeum (Кротон) Excellent!

І технічні характеристики:

СВІТЛО:

Вимагає багато світла, адже листочки у нього не на 100% зелені, але боїться прямих сонячних променів!
- ЯКЩО листя втратило барвистість (стало більш однотонним) --> замало світла
- ЯКЩО листя почало сохнути (опалюватись) --> забрати з-під прямих сонячних променів

ВОДА:

Грунт має бути вологим постійно, але не мокрим; уникати застоїв води
- ЯКЩО почало загнивати коріння або вся рослина --> забагато води
- ЯКЩО листя звісилось вниз --> недостатньо вологи (потрібно добре полити)
- ЯКЩО почало опадати листя --> можливо, замало води
Потрібно регулярно поливати весною і влітку (достатньо, щоб просихав 1 см землі від поверхні)
Любить щоденне обризкування водою лиcтків (взимку бажано ставити подалі від опалювальних пристроїв та слідкувати за тим, щоб листя було зволожене – пересушене повітря згубно впливає на рослину)
Крім обризкування, необхідно протирати із поверхні листків пилюку 1 раз в тиждень
Вода для поливання і обризкування має бути відстояною і трошки теплою (чуть теплішою за кімнатну температуру)
Можна періодично влаштовувати для рослини «душ», накриваючи землю плівкою, щоб запобігти надмірному заливу водою
У зовнішній піддон можна наливати воду (можна зволожувати у піддоні керамзит), яка, не доторкаючись до землі, буде підвищувати вологість грунту

«ПЕРЕКУС»

Підживлення потребує влітку щотижня, а взимку – рідше (раз в місяць)
Використовувати можна добрива для квіткових рослин (або для декоративно-листяних)
Вносити добрива потрібно після поливання!

ТЕМПЕРАТУРА

Теплолюбивий, не зносить надто низьких температур (не менше 16 градусів), проте літом його можна винести на балкон
Дуже боїться протягів
- ЯКЩО почало загнивати коріння --> занизька температура
- ЯКЩО поверхня листків перестає блистіти --> можливо, занизька температура (~12 градусів)
- ЯКЩО почало опадати листя --> можливо, занизька температура (нижче 10-12 градусів)

ГРУНТ, ПЕРЕСАДКА

Для пересадки використовуються спеціальні суміші, призначені для Кротонів – «Кодієум»
Можна використовувати декоративно-листяні або квіткові землесуміші (наприклад, щоб був пісок, торф і садова земля в рівних кількостях)
Пересаджують (насправді – перевалюють, тобто старий земляний клубок просто поміщають в ширший горщик (~ 3-4 см від старого земляного клубка до стінок нового горщика), щоб не пошкодити коріння) молоді рослини щовесни, а старші – в міру обплетення землі корінням (кожні 2-3 роки)
При пересадці можна використати засоби для кращого вкорінення (спитати в магазині, щось типу «Епін»(??))
Не любить надто великих і глибоких горщиків
На дно обов’язково потрібно викласти шар дренажу (1/4 горщика) для попередження застою води
Бажано, щоб горщик мав отвір для стікання зайвої води
Потрібно бути обережним при пересадці – сік є отруйним!

«СТРИЖКА»

Можна формувати крону і провокувати гіллястість,обрізаючи пагони (обережно із соком!)

Своїми руками :)

2010-04-09T08:58:00.000+03:00

Я сама народилась і виросла у місті, тому страшенно люблю його кам'яну красу і навіть той щоденний ажіотаж на вулицях :) Буває, що після довгого відпочинку приємно навіть проїхатись у транспорті (правда не сильно набитому!) :). До чого це я..... Ну так - мені подобається жити у міській квартирі, виходити на балкон високого поверху і дивитись, як пролітають світлячки фар дорогою. І все ж, іноді заздрісно дивишся на затишно облаштовані подвір'я особнячків..., і навколо гріються на сонечку вирощені своїми руками квіточки...

Одним словом, десь всередині нас, які ми не були ми урбаністичні істоти, живе бажання запхати руки в землю і виростити щось своє :).

В мене вже давно жила мрія спробувати посадити квіти на балконі, але і балкону свого не було, і якось руки "не доходили". А цієї весни я собі сказала, що вже пора дійсно спробувати :).

Перші мої кроки, як зазвичай, були в напрямку Інтернету :). Як повний нуль в області садівництва, я принаймні передивилась форуми і визначилась із переліком своїх вимог:

- щоб було однорічне (в якості однорічного експерименту)
- щоб було невибагливе (щоб могло пережити мою забудькуватість)
- щоб витримувало інтенсивне сонячне проміння (так як балкон потійно освітлений)

Ну от :)

Для мене було важко визначитись, чи краще купити вже готові саджанці, чи посіяти насіння. Благо, що схаменулась я достатньо рано- вкінці березня - тому ще був час посіяти насіння деяких квітів самостійно. Як я зозуміла, походивши по ринках, що насіння сіяти буде значно дешевше (наприклад, одна квіточка герані для розсади коштує коло 20 гривень). Ну і це має бути цікавіше - вперше в житті побачити, як із чогось такого сухого і маленького може вийти щось живе :).

Побродивши Інтернет-хащами, я вибрала собі квіти - чорнобривці. Російською вони називаються "бархатцы". Чорнобривці бувають різних кольорів в околі жовтого і різних видів - високі, низькі, кущисті....які завгодно. Жовтенькі квіти будуть пасувати на моєму балконі :) ! А ще чорнобривці посухостійкі (!), люблять багато сонця і виживають практично в будь-яких складних умовах - тобто умови експерименту їм не зашкодять :).

Першим ділом треба було купити контейнери для квітів на балкон. Найпростіший вибір - пластикові ящики.

Найгірше у них те, що я не знайшла піддонів - тобто такий підставок під них, у які мала б стікати зайва вода через дірочки в дні... Насправді мені взагалі сказали, що немає контейнерів з дірочками, але то є просто бріхня :) - в інтернеті писало, що дірочки або можуть бути відразу, або треба зробити їх самим, зрізавши вершечки пластикових конусів, які є на дні. Дійсно- на дні моїх контейнерів були конуси :). Я так зрозуміла, що вода через ті отовори за задумом мала скрапувати на землю, коли контейнери вивішені ззовні балкону. Я ж планувала поставити їх на підвіконня.....тому за відсутністю підставок не стала робити отвори. Отвори у горщиках для квітів потрібні для того, щоб надлишок води міг стікати і не підгнивали корені рослин. Іншим вирішенням цієї проблеми є хороший дренаж. Саме цим шляхом я і пішла - купила декілька мішечків керамзиту для дренажу. Читала, що висота дренажного шару має бути 1-2 см. Проблема вирішилась :).

Наступний крок - вибір землі. З цим взагалі просто, в нас тепер все є і все пакується в пакетики - від пельменів до землі :). Купила універсальну земляну суміш для квітучих рослин - її склад був саме таким, який рекомендований для моїх чорнобривців - торф, дерн, пісок.

Нарешті - НАСІННЯ! :) Накупила я його...ойойой...:) Як виявилось, десь втричі більше, іж мені потрібно для моїх 2-х контейнерів. Ну але нічого. По-перше, коштує воно не багато -менше 2 гривень за пакетик, а по-друге, може довгенько зберігатись.

Вибрала я 2 види чорнобривців - "Петіт", "Петіт жовтий" і "Оранж флейм". Обидва "Петіти дуже схожі - жовтенькі, відрізняються лише трішки серединкою, щось отаке:

а "Флейм" має бути всередині жовтий, а ззовні мати рядок таких теракотових пелюсточків :), щось близько такого:

Усі сорти, що я вибрала, відносяться до низькорослих, є однорічними і цвітуть десь в один
період - від червня і до заморозків.

Ось які у них виявились системні вимоги (з НЕТу) :):

вважаються засухостійкими, але на початку росту вимагають поливів, бо інакше квіти будуть маленькими

не люблять надлишкової вологості, можуть від того "захворіти"

не можна їх садити надто густо

Згідно скачаних рекомендацій, я посадила свої квіти, роблячи все за порядком:

насипала у ящики дренажу десь 2-2.5 см

2/3 землі насипала зверху на дренаж і втрамбувала

решту землі насипала і залишила пухкою

полила і відставила на деякий час, щоб земля "подихала"

тоді зробила борозди на відстані десь 1.5-2 см одна від одної і туди садила по одній насінині на відстані 1-1.5 см одна від одної

зверху трішки знов приструсила землею десь шаром в 0.5 см і полила

поставила в тепле місце (наразі в кімнаті, бо надворі похолодало, але в сонячний день буду виносити на балкон)

От і все :) залишилось чекати... Ще купила рідкого добрива для квітучих і розчинила його у воді згідно напису на упаковці - цим я буду підливати квіти десь раз в тиждень.

* * * * * *

А тепер - хроніка моїх квітів :). Вони вже стоять на балконі весь час і дуже дуже швидко тягнуться до сонця - перші "вісники" з'явились вже на 3-й день:

буквально ввечір того ж дня ми побачили отаке чудо:

а потім були три дні великодніх свят і......

пройшло ще пару днів, протягом яких я спостерігала, як паростки міцніють і стають темнішими :) - як сказав мій чоловік, "mature або матьорі" :)

Минуло ще 6 днів :):

А тут починають вилазити "дорослі" листочки:

З'являються і перші фронтмени :) чи фронт-чорнобривчики :):

Майже на очах рослинки почали випускати все нові зубчасті листочки і вже ПАХНУТИ по-чорнобривськи! :)

Зацініть "грядку":

А ось і перші провісники майбутніх квіточок - це вже можна святкувати першу перемогу?:)
Можна принаймні замаркувати час: прошло близько 1,5 місяця з часу посіву.

Несміливо....

На моєму балконі з'явилось маленьке жовте сонечко :)

Ураа! А це виліз братик!!! :)

Завершальні фотки із "хроніки моїх квітів" - знову цитуючи мого чоловіка- "РАЙСЬКІ КУЩІ" :)))

На цьому етапі варто сказати таке: "треба пробувати - і все вийде!!!" :)

ВЕСІЛЬНИЙ ЩОДЕННИК......затягнувся :)

2009-08-21T12:18:00.000+03:00

"Це вже зовсім не смішно"...написала я і сиджу, посміхаюсь. Скоро буде 3 місяці нашої сімейки! А я все не можу завершити свої записи у весільною щоденнику. Наша мама сказала б (цитуючи невідомого мені персонажа): "это дело надо прекращать" :).

Але коли я вирішила закрити цю невеличку рубрику (яка одночасно є найдовшою і ..єдиною.. рубрикою мого блогу), то стало так жаль... Ну знаєте про валізу без ручки, хоча аналогія може не зовсім і влучна :). Але цілий рік приготувань, купа проблем з такою ж купою їх вирішень :)...ех. Зрештою я вирішила використати ідею моєї сестрички, яка веде просто СУПЕРСЬКИЙ блог (всім раджу відвідати! http://yellowglasses.com.ua/), а саме - зробити фотозвіт і розбавити короткими коментами :). Чудове прощання із "роком нареченої", чи не так? ;)

.... оці багатокрапки і все, що нижче - дописується знову ж таки набагато пізніше .... отак воно й лежало в "чернетках". Зате!! Зате мені прийшла гарна ідея - задуманий фотозвіт зробити не звичайним - гламурненьким і таким перфектним....а просто перфектним :) Зараз поясню: насправді усі гламурні фотки, зроблені професіоналом, я вже виклала на Пікасу [тут: http://picasaweb.google.com/olesya.m/OcGMXD#]....Але ж скільки ще фоток, зібраних по "мильничках" сусідів-родичів-друзів. При чому ці фотки мають свою особливу роль - не вражаючи якістю, вони передають емоції :) І я це зараз доведу нижче, викладаючи "кадри поза кадром":)

ось звідки береться весільна "брама" :) :

обмита дощиком зелень потрапляє до рук невловимих "брамопостачальників"! :):

не кажіть....то є тяжка справа - організовувати у родині весілє :):

вранішня дівчача суєта :):

навести красу - це справа свята!:

споконвічна проблема для жінки - ЩО МЕНІ ОДЯГНУТИ!? :):

....і де він цьому навчився? Та ще й так спритно! :):

біла "волга" - сама як наречена - стільки коло неї крутиться "стилістів"!:

а оцей "за-кадр" розглядаємо уважніше - бачите які номери?? Це ж джек-пот! Мій джек-пот у чорній автівці :):

і звідки у дівчат така пристрсть постійно збиватись групками?:):

мої друженьки-черешеньки :):

ті, що в силу своєї роботи завжди "за кадром", потрапили у кадр! :):

ілюстрація під назвою "голова у хмарах" :):

камера - своєрідний "акумулятор посмішок" :):

а це - супермістичний кадр (подивіться, "якими" очима нас проводжають гості !! :)), на ньому видно, що насправді церемонія вінчання включає дуже багато учасників :):

підготовка до традиційної спільної знимки, де завжди присутні всі, але будь-кого важко знайти :):

поки наречені слухали благословення батьків, дружби бавились у "паровозика" :):

перший раз нагодувати чоловіка - це відповідальна місія :):

такими нас бачили наші гості - щасливими і в оточенні квітів :):

кожна дівчинка мріє побувати нареченою :):

усі бавляться :):

перший танець під акомпонемент саксофону :):

було стііііільки гостей...що усіх навіть так зразу не пригадаєш ;):

три кумасі:

"запалюєм" з кумом :):

"сєкір-башка" нашому весільному короваю :):

....на наступний день:

давно у хаті не було стільки гостей - на диванах, на підлозі і за столом :) і всім приємно зібратись, та ще й за такої нагоди!:

і нам теж весело, особливо ділитисяь всякими смішинками учорашнього дня :) :

приємно змучені гості :):

Отакий вийшов фотозвіт....фуф :) Думала, що ніколи не завершу цю рубрику на блозі :))) Бо у житті вже три і трошки місяці, як почалась нова незвідана і дуже приємна рубрика - спільне життя зі своєю половинкою. Щоденні виклики, задачі, приємності і смішинки....все це ми тепер колекціонуємо РАЗОМ :)

Весільний щоденник: "БРАМА"

2009-07-12T11:02:00.000+03:00

Якось проходила через ринок і цікавість завела мене на ряди, де торгують всякою весільною всячиною: весільними і випускними сукнями, бантиками, стрічечками..... Йдеш тими рядами, ніби потрапивши у будиночок Барбі, прикращений купою квіточок і фатіну. Увійшовши у такий біло-рожевий ряд, мені чомусь перехотілось іти далі. Все, що здалеку так приваблювало око, зблизька виявлялось якимось гротескно штучним і ляльковим. Крім усього, там продавались різні атрибути на браму: прикраси і плакати з словами «А за нашу молоду....». При цьому я собі знов згадала весілля подруги, як ми сиділи і своїми руками їй майстрували номери на машини і оформляли плакат. А вийшов він дуже симпатичним :). На жаль – настільки симпатичним, що його після весільного торгу....викрали...

"Молодому на замітку:
наречена в нас, як квітка!
Як “капусти” вистачає -
хай до нас він підїжджає.
За чарівну молоду
просим ящик коньяку,
Бочка пива й дві вина
пасуватимуть сповна -
і майбутню хай дружину
садить у нову машину."

Залишились фотографії, приємні спогади, як ми дружно над ним працювали у день перед весіллям :).

Моя "брама" буде особлива також :) - ніяких банальних і незграбно вирізаних у Фотошопі козаків з бочкою і т.д. Нехай це не наййважливіша у житті річ, але мені хочеться, щоб кожна деталь ВАЖЛИВОГО ДНЯ була власне моєю, такою, куди я доклала свою руку і фантазію.

П.С.Тим паче, що все це не вимірюється великим грошима - плакат А2 обійшовся у ...18 гривень (у поліграфічному центрі "Фенікс", що на вулиці Горбачевського у Львові - на правах реклами :)), при чому це друк не на папері, а на так званому банері - типу грубої клейонки.

Щодо самого весільного торгу....тепер вже важко робити усе "як слід", це в розумінні справжніх традицій. Нині часто усе зводиться до банальності: погорлати під під"їздом, випити 100 грам і розійтись за пару купюр "$".
На мою ж думку, найважливішим моментом має завжди бути перфоменс :) - гарна забава, веселий настрій, бажано, щоб якісь цікавинки... Чогось аж надто оригінального навряд чи вигадаєш - як відомо, усе нове - це призабуте старе -але постаратись можна :)

Наречений ніяк не визнавав думки, що він має грати роль "купця" та ще й якось оцінювати своє "придбання" :) ... тому вирішили весільні торги провести у жартівливому ключі. Першою ідеєю було надрукувати власні особливі гроші під назвою "макси" (величаючи за іменем молодого - Максима). :) Дуже сподіваюсь, що це не протизаконно! :)

Далі ряд таких дрібних задумок як, наприклад, запас "різнокаліберних" пляшок з горілкою -0.25, 0.5, 0.7, які з'являлись на столі кожна в свою чергу :)

Безумовно, "перлиною" весільного торгу стала підставна молода - не просто БОМБЕЗНА, а просто супер-БОМБА-Олександра!!! Під час її одягання основний акцент був зроблений на бюсті :) (за задумом самої Олександри). Все під колір - червоногарячі коралі дуже пасували до помади, ну і, як кожній дівчині, до лиця була білосніжна фата :))))

Конкурси на "браму":

1) Завдання для дружбів - із зав"язаними очима написати імена наречених

2) Завдання для дружбів - випити за здоров'я молодих, але не з келішка, а вееликого кухля!

3) Завдання для молодого - відгадати загадки, написані на пелюстках квітки.

Але найголовніше у всій цій справі - щоб у всіх був гарний настрій і бажання побавитись :)))

>:-E Ну і не відступати від сценарію!!! (ЖАРТ :))

Сигналять здалеку гудки,
аж чути на усі кутки.
Виглядують з вікон сусіди,
Бо молодий до брами їде!
А з ним завзятих дружбів пара,
В багажнику дзеленька тара,
Валюта й гривні у кишені,
Надії у серцях приємні.
Заходьте: вип’ємо й закусим,
та попередити вас мусим,
що за чарівну молоду
ми браму виставим «круту».
Попросимо, щоб шелестіло,
Лилося і злегка дзвеніло.
Для старту – грошей дипломат
І коньячок щоб «Арарат»!
Сто грам налити, погукати
І серенаду поспівати!

Весільний щоденник: «Біла Волга»

2009-06-14T10:12:00.000+03:00

А тут буде писатись про обдумування-обвидумування, як же організувати наш весільний кортеж :)))) Себто...довезти безцінних молодих до місця Х, тобто до церкви :)

Ідея була первинно дуже простою: хотілось, щоб виглядало гарно, а коштувало доступно! :). Перебираючи в голові знайомих, що мають «колеса», я виявила, що їх не надто багато. Більше того, якщо скласти докупи увесь той транспорт, то виходить дуже різнокольорова композиція: синє, жовте, сіре... :). Найбільш офіціний вигляд мала чорна волга, яку можна було "запозичити" з роботи, проте до неї вже не докладалося (себто не пасувало) нічого із решти доступного. Найкраще в моїй уяві до нашоїЧОРНОЇ волги докладалась така самісінька, але БІЛА волга. На жаль я не мала уявлення, де вони, тобто білі волги, водяться і як їх звідтам поцупити :)

Думка перша – винайняти машину – пропала достатньо скоро, після перегляду львівських веб-сайтів, що пропонували послуги весільних кортежів: це було просто «небо». Далі на черзі були веб-сайти фірм, що пропонують авто напрокат, проте і там були свої нюанси, а ще потрібно було десь знайти водія на той транспорт....І що найголовніше – у жодному місці не згадувалась не те, що біла, а жодна з волг. Думка третя – зателефонувати до пари таксі-агенцій та спитати, чи є в арсеналі такий раритет :). Ця думка не встигла відпасти, бо мені було дуже ліньки починати отакі пошуки, а ще коло роботи я побачила припарковану білу волгу з шашечками. :) Здавалося б - супер, усе як хотіла....Проте волга-роботяга виглядала якось дуже змучено, навіть частково депресивно, наскільки це можливо у контексті машини :). Все! Думки вичерпано! :(

А тепер ще одна історія про те, що можна знайти п"ять копійок, коли їх бракує до маршрутки:)

Одного ранку, коли ми всі вивалковувались на роботу, а внизу у подвір’ї мала нас чекати наша ЧОРНА волга, я раптом через вікно побачила ЇЇ. Спочатку я подумала, що через нав’язливу ідею я росто переплутала марку машини. Проте через декілька хвилин, коли поруч неї проїхало наше авто, я порівняла і вже точно знала – ЦЕ ВОНА :).

Треба було виходити з хати, і я метушливо знайшла клаптик паперу, на якому написала записку до водія волги. Там просила передзвонити за "оцим" номером і напсиала, що ситуація а-ля "життя-або-смерть!" :). Далі вклала папірець у прозорий файлик, бо за вікном валив мокрий сніг - і все це залишила на лобовому склі білої волги.

Через години три мені люб"язно передзвонив пан Богдан, який виявився нашим сусідом по подвір’ю (!!!), і який не мав нічого проти, щоб допомогти нам сформувати гламурний весільний кортеж :). В І В А Т!

А далі вже справа налагодилась - червоно-біла ідея втілилась у два наряди для наших автівок, які виглядали як біле на чорному і червоне на білому :). Мені сподобалось :)

Весільний щоденник: одруження по-українськи

2009-06-08T11:50:00.001+03:00

З самого початку визначитись було дуже важко: класичне весілля, ніжне та урочисте, або ж тепле і рідне свято у веселих вишиванках? Зрештою, стало дуже шкода, що весілля всього одне – стільки задумок та ідей хочеться втілити…

Відмовлятись від заповітної мрії стати на щирий український рушник у національному строї дуже не хотілось. І не буду! Зрештою, нинішня мода розписуватись десь раніше перед самим весіллям стала дуже доречною не лише з практичних міркувань: у день весілля завжди бракує часу, – але й врятувала від важких сумнівів. :) Так вишиванці! І так білій сукні принцеси!

Тепер проблема вибору змістилась у площину створення образу двох українців, що поєднують свої життєві доріжки в одну :). Вирішили, що дідова сорочка для молодого стане своєрідним родинним благословенням і щемливим символом "продовження". Тому під раритетну вишиванку з оригінальними зеленими та червоними кольорами довелось підібрати відповідну жіночу блузку. З нею також пов’язана ціла історія, яка розпочалась із її випадкового придбання під час прогулянки містом із подругою з Харкова, коли погляд впав на привезені старовинні вишиванки, що намокли під дощем і сохнули на сонечку :).

Відразу сподобалась сорочка з шикарною вишивкою та підходяшими барвами, проте величезного розміру і з глибоченним декольте!!! :)

Від своїх маленьких забаганок я так просто не відмовляюсь: цілих три місяці намагань проконтролювати процес облагородження вишиванки в ательє оправдались результатом.

Залишилось підібрати під пару сорочок крайки, що виявилось дуже непросто: сучасні яскраві крайки не надто підходять під старовинні сторочки, а поєднання потрібних кольорів чомусь не зустрічається…. Врятував знову випадок: на Вернісажі погляд впав намаленьку сиву бабусю, що продавала крайки. Було помітно, що саме оці її крайки дбайливо виплетені чиїмись руками: кожна ниточка легко лягає на сусідню, кожен орнамент має свої особливі риси, а також – свої неповторні кольори. Познайомившись із пані Оксаною, я зрозуміла, що у мене буде найгарніший весільний наряд, виплетений уважними руками людини, яка зі всім теплом та увагою відноситься до своєї місії вносити наше рідне «традиційне» у багатоликість сьогодення :).

В результаті ми мали не лише чудові крайки, в яких кожна ниточка підбиралась спецілаьно до сорочок, але я мала гарну запаску і головний убір з кутасиками :))

Не можу втриматись, щоб не зробити невеличку рекламу - дійсно є місця, де можна за доступною ціною купити безцінні і дуже гарні речі, які будуть спогадом і гарним символом на все життя:)

P.S. Якщо комусь є потреба звернутись до пані Оксани, можу поділитись координатами!:)

Весільний щоденник: «Просили мама-тато»

2009-05-25T15:59:00.000+03:00

Коли ми з подругою готували запрошення на її весілля, то мені хотілося втілити всі цікаві ідеї, які могли прийти на думку. Весільні запрошення асоціюються мені з тоненькими стрічечками, ніжними елементами декору і напівпрозорими аплікаціями. Процес виготовлення запрошень теж не розчарував: так приємно було спостерігати, як втілюється твій задум, а зі звичайного набору звичайних речей виходить щось зовсім оригінальне :). І вже навіть не сміла я собі уявляти, як буде приємно робити запрошення на своє весілля :).

Пошук в Інтернеті тільки ускладнив задачу, адже стільки гарних та надихаючих ідей, а весілля лише одне !!! :)

Задумок було дуже багато, хотілося туди помістити все-все, хоча розуміла, що потрібно вибрати щось одне. Може розмістити нашу спільну фотографію? Може не фотографію, а лище обриси облич? А може зображення долонь, що тримаються одна за одну? А ще хотілося використати папір з якоюсь приємною текстурою.....А ще обов’язково мають бути напівпрозорі стрічечки. Але ще не уявляю, як. І головне – щоб запрошення вписувалося у мою колірну гаму: червоне, біле та срібне. Воно буде простим, але нашим власним, ніжним і таким, яке хочеться зберегти на згадку :). ...Думаю, у нас все вийшло :).

Головне - відчуття задоволення від того, що дійсно щось "забацав" отими самими своїми власними руцями ;)

Весільний щоденник: вступ

2009-05-25T15:24:00.002+03:00

Подивилась щойно на "архів" мого блогу :)))) ....мдя....негусто....Зате все, що є - мені дуже подобалось викладати сюди. Зараз є велике бажання поділитись своїми емоціями, пов'язаними із однією з найважливіших подій у моєму житті - весіллям :)
І це навіть не якась розповідь, а швидше мазочки :): декілька слів про передвесільні клопоти та справи, які хвилювали останні..., мабуть, півроку. Як починаю згадувати усі деталі нашого ВАЖЛИВОГО ДНЯ, то розумію, що кожна має свою особливу історію, можливо, банальну, але для мене дуже особливу. Хочеться десь кожну із цих історій собі зафіксувати, щоб потім перечитати і пригадати ті відчуття.....суперські відчуття, як ск5азала би моя сестричка :) (зауважу, що із цим погодяться швидше дівчата, аніж усі минулі і майбутні наречені ...гігі). Назвала оцю свою весліьну серію міні-історій щоденником, але хронології тут шукати не варто - як воно мені пригадується, так і буду викладати:) от так!

Як студенти Маланкували

2009-01-29T22:27:00.001+02:00

Народилась якось маленька ідейка, яка виросла у набагато більший гарний спогад :)... Захотілося щось утнути....при чому діло було на зимові свята, а саме за тиждень до Старого Нового року, 13 січня. Студенти спочатку вагались щодо моєї пропозиції поставити вертеп :), але потім молода енергія, зацікавлення і бажання подуріти взяло верх.

Найцікавіше - що мову вели не про вертеп у звичному розумінні, а швидше гуляння на Маланки. Єдина проблемка - ніхто з нас досі не бачив такого на власні очі та не чув на власні вуха....На допомогу, як завжди, прийшов могутній і незамінний ІНТЕРНЕТ :)

Недавній аспірантський досвід спонукав спочатку зробити невеликий "огляд тематики" - і дійсно, корисно щось було дізнатись, що означали оті всі "Маланки", "Василі", "Кози" та інша живність.

На Україні здавна існував звичай водити Маланку ввечері 13 січня. Назва походить від іменин святої Маланії, які припадають на 13 січня (за старим календаем це якраз було 31-им грудня - отак!) та іменин святого Василя 14 січня. В цей вечір по селах ходили ватаги молодих хлопців та дівчат (так звані "парубочі" та "дівочі" Маланки), переодягнутих в різні костюми та саморобні маски. Вони колядували, бавились і ходили від хати до хати. Вірили, що в цю ніч звірі розуміють людську мову, тому домашній худобі по-всякому старалися догодити: "щоб не скаржилась Богу" :) В ніч на Маланки і Василя особливу пошану віддавали символу Місяця та його "женихуванню" :). Серед ряжених колядників зустрічались різні образи, найчастіше такі:
МАЛАНКА - "Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. ... Вона дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю "косметикою". ... У деяких селах замість хлопця на роль Маланки вибирали гарну огрядну жінку, яка мала дітей і була щасливою в шлюбі." У дівочому гурті роль Маланки виконують дівчата, її одягають у фату, прикрашають квітами, як молоду.
ВАСИЛЬ - "Друга з дівчат убирається за Молодого, що зветься Василем — жупан, шапка, шаравари, чоботи... "
КОЗА - "Козою був парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з рогатини... і пасмо прядива (бороду). ... Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду – хвіст з віника. " Коза була символом родючості ниви.

----------------------------------------------------------------------------------------------
Щодо подальшого дійства - можна познаходити багато всяких фрагментів:
----------------------------------------------------------------------------------------------
Маланка має одружитись із Василем - це ніби стає символічним початком нового року, союзом Богині плодючості та Бога рослинності, які можуть зустрітись тільки в цю ніч, бо на ранок він (Василь) стає квіткою-васильком.
----------------------------------------------------------------------------------------------
Маланку Василь виводить з темного царства, по дорозі вони пересікають річку, а щоб не виказати справжню причину мокрого одягу, у щедрівках вигадують всякі прични: "Маланка ноги мила, ...ложки мила..." Більше того, ватаги щедрувальників к ожному селі - це спецільаний трюк, щоб обманути переслідувачів з темного царства (От як загнули! :) ) Тому часто сіпвають і про Маланку-обманницю.
----------------------------------------------------------------------------------------------
Козу вбивають стрільці, що знаменує собою ніби смерть зимової ниви. Але потім Козу оживляють, намагаючись розсмішити :) Оживання кози - це прихід весни.
----------------------------------------------------------------------------------------------

Зрештою...вдалося знайти якийсь сценарій Маланкування для учнів школи. Отак, скомбінувавши і по-своєму перетасувавши все, було забацано наш власний сценарій :) Може, трохи всупереч традиціям, але по-нашому, весело і всією командою: хлопці + дівчата... ще й які хлопці ідівчата :)

НАШ СЦЕНАРІЙ МАЛАНКИ

Озвучується вступний коментар:
Напередодні старого Нового року, 13 січня в народі відмічали свято Маланки. Вірили, що у Новорічну ніч рослини розуміють людську мову, а тварини самі розмовлють по-людському. Що в цю ніч тварини можуть поскаржитись Богу на своїх господарів, якщо із ними погано поводились. Тому худобу намагались ретельно доглянути та нагодувати. З настанням сутінок по селу ходити ватаги щедрувальників з музиками.

Під обрусом сіно, на обрусі свічка,
На всю хату пахне свіжа паляничка.
На радість дорослим на втіху малечі
Йде до нас у гості Щедрий Добрий вечір!
Стукіт у двері.
Хлопці-щедрівники з-за дверей (хором):
Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, долі вам бажаєм всім гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті.
Дівчата з-за дверей (хором):
Щедрівонька щедрувала,
під віконце підбігала,
Що ти, тітко, напекла,
Винось нам до вікна.
Мати казала, щоб дали сала,
Батько сварився, щоб не барився.

1-й щедрівник
- Господаре, господарочку, пусти до хати Маланочку!
2-й щедрівник
- Пустіть до хати погріти п’яти!

3-й щедрівник
- Пустіть до груби погріти зуби!

4-й щедрівник
- Пустіть до печі зігріти плечі!
Відповідь з залу:
- Ну заходьте!

1-й щедрівник (стрілець з пістолем, вусатий):
Щедрівочка щедрувала
З Новим Роком вас вітала,
Щоб і кіт у хаті нявкав
І собака в дворі гавкав,
Щоби дім фінанси мав,
Щоб веселий сміх лунав.
2-й щедрівник (дід з білою бородою, в шапці):
Щоб студенти були чемні,
Вихідні були приємні,
Щоб на картці – добрі гроші,
а начальники – хороші!!
3-й щедрівник (циганка 1):
Щоби були щедрі бали,
Щоби «енки» всі пропали,
Щоби модулі і тести
Не могли би сум принести!
4-й щедрівник (циганка 2):
Щоб в гаражі стояв Феррарі,
В сараї-Лексус ще у парі,
У хаті-з мрамору камін,
Та і бассейн, хоча б один.
Щоб гідромассажер з Джакузі,
Щоб Хенессі бовталось в пузі.

Звучить щедрівка «Добрий вечір тобі, пане господарю!»

1-й щедрівник (стрілець):
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Та й почала щебетати,
Господаря викликати.
2-й щедрівник (дід):
- Вийди, вийди, ґаздо, з хати,
Маєш радість коло хати.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Вже приходить Меланочка.
3-й щедрівник (циганка 1):
Меланочка з Коломиї
сходи, припіч миє,
їсти зварить, ще й накриє.
4-й щедрівник (циганка 2):
Зварить їсти та нап’ється,
Та до міста поведеться.
5-й щедрівник (медсестра):
Меланочка в місті пила,
Сухий фартух замочила.
Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши фартух – піде між люди!
1-й щедрівник (стрілець) :
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.

Заходить Маланка з мітлою. Вона починає бігати, все перевертати. цілувати присутніх, вимазуючи помадою, на столі склянки вверх дном ставить мітлою мете туди і сюди – бардак.

Одночасно з цим включається пісня про Маланку– 002.мр3 "Маланка подністрянка" (Можна взяти пісню "Маланка" групи "Гайдамаки" в чистому вигляді).

1-й щедрівник (стрілець):
Наша Маланка – обманниця,
На споді – штани, зверху – спідниця
2-й щедрівник (дід):
Наша Маланка не дівоча,
На ній сорочка парубоча
3-й щедрівник (циганка 1):
Наша Маланка – «господиня» (показати ніби в лапках)
Усе у неї верхом на долину
4-й щедрівник (циганка 2):
Стоять миски під лавкою
Поросли муравкою

Тут на вході починає щось тупати.

Питання з залу:
- А що то так тупає там?
2-й щедрівник (дід):
Та це наша коза – пустіть її погрітись, а то в неї вже і копита, і роги змерзли!
Відповідь з залу:
- Та вона нам всю підлогу попсує! Вазони погризе! Не можемо вас пустити!
3-й щедрівник:
- Та вона у нас така гарна, така розумна, така весела!
4-й щедрівник (циганка 2):
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає;
Де коза туп-туп,
Там життя сім куп,
5-й щедрівник (медсестра):
Де коза рогом,
Там жито стогом,
Де коза хвостом,
Там жито кустом!

Відповідь з залу:
- Ну то заводьте!
1-й щедрівник (стрілець):
Ой слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть!

Заходить коза, починає вискакувати, витанцьовувати, тупотіти, мекати.

Включається веселий мотив «Коляд-коляд-колядниця» –003. мр3.

3-й щедрівник (циганка 1):
- А продайте мені козу!
2-й щедрівник (дід):
Ну купуй, якщо є гроші!
4-й щедрівник (циганка 2):
- А вона молода?
2-й щедрівник (дід):
- Ну майже молода! Дає відро молока в день!
3-й щедрівник (циганка 1):
- Ага..ага..відро....Ну дай я її роздивлюсь.

Цигани починають приставати до кози, а вона верещить і втікає.

2-й щедрівник (дід):
- Ей ей! Перше ніж нашу козу зачіпати – покажи гроші!
4-й щедрівник (циганка 2):
- Гроші....А вам у гривнях чи в доларах? Чи євро?.... Десь були...Певно нам в маршрутці витягнули ... Ну нічо. Може нам тут допоможуть з грошима, якщо ми станцюємо.

Цигани починають танцювати під музику. Всі плескають, кидають в капелюх гроші.

1-й щедрівник (стрілець):
А в тому сільці,
Де взялись стрільці,
Встрелили Козюшку
У правеє вушко!
Брик – Коза впала
І хвіст задрала.

Стріляє - Бахххх!!

2-й щедрівник (дід):
- Майже молоду козу вбили!
3-й щедрівник (циганка 1):
- Майже нашу майже молоду козу вбили! До діда – От дурень! Що тепер робити? Тепер хіба що шкуру обдерти!
2-й щедрівник (дід):
- Та де ж майже живої і майже молодої кози шкуру дерти! Ліякаря покличте! Хто тут лікар? 5-й щедрівник (медсестра):
- Я медсестра! З команди самого доктора Хауса! Хто тут хворий?

Медсестра починає міряти пульс комусь, комусь прикладає руку до чола. Її ведуть до кози.

5-й щедрівник (медсестра):
- Я вчилась у лякарів старої науки, всі болячки лякую! Починає оглядати козу. Ой а ця хвороба мені незнайома! Ну що попробуємо дати укола!

Витягає величезного укола і робить козі. Коза починає кричати, а тоді знов падає замертво.

Заходить в зал чорт, підходить до кози.

Чорт:
- О! Коза! Клас! Але і стара! Фу – аж порох з неї сиплеться! Нічого з неї і не візьмеш! Хіба що....ну можна душу (потирає руки). Привіт, коза!
Коза:
- Чого тобі треба?
Чорт:
- В тебе є щось таке, що я би купив!
Коза:
- В мене багато чого є – краса, талант, молодість (Чорт при тому регоче). Що тобі треба?
Чорт:
- Ну мене цікавить твоя душа!
Коза:
- Та в тебе стільки грошей нема!
Чорт:
- А скільки треба!
Коза:
- Всі гроші!
Чорт:
- Ну всі – так всі!

Чорт витягує пачку грошей величезного розміру. Коза бачить і намагається вирвати з рук гроші.

Коза:
- Покажи!
Чорт:
- Дивись яка хитра – перше товар покажи. .....(Далі тихенько) – ну нічого, то і так фальшиві!

Коза вириває гроші, а тоді звідкись виносить чорний дипломат, на якому наклеєний напис – «душа». Жестами показує, як вона звідти витягує пакунок з душею, ховає його за пазуху, а натомість щось туди закидає інше, або закриває пустого. Дає дипломат Чорту. Той радісний, забирає, відкриває і бачить, що там не душа!

Чорт:
- От Коза! От цапова душа – обманула мене! Ну нічого, наступного разу я тебе точно дістану!
Чорт йде геть. А Коза знов лягає, притворяючись мертвою.

5-й щедрівник (медсестра):
- Що ж робити? І коза майже молода була.....Цікаво а може перевірити...

Медсестра заглядає Козі в рот, починає рахувати зуби, кричати їй у вуха. А треба козу насмішити, наприклад, полоскотати. Коза, зрештою, підривається і втікає.

Всі охкають: куди ж коза побігла!?? Аж тут заходить Василь, ведучи Козу на поводі – всі тішаться і вигукують: "Василь! Коза знайшлась!".

Василь:
Щедрик, щедрик, щедрівочко,
Йди з хати до хати
Добрих друзів добрим словом —
Серцем привітати.
Пироги, вилазьте з печі,
Наливайтесь, вина.
Добрий вечір, щедрий вечір,
Мати Україна.

Тут Маланка пбачить Василя і кидається до нього в обійми з вигуками: "Василько...коханий!". Василь обнімає Маланку, включається заключна щедрівка. Маланка бере на руки нареченого і виносить під марш Мендельсона :) Всі кланяються і виходять.

----------------------------------------------------------------------------------------------

Думки в якості інтро

2009-01-29T17:51:00.000+02:00

Можливо, це приходить з віком: назбируються минулі дні у скарбничку життя, а іноді хочеться їх порозкладатиі ще раз ретельно перебрати пальцями. Ця думка прийшла мені після того, як я якось перечитувала записи в онлайн-щоденнику своєї сестрички...Так :) Іноді аж смішно, яким парадоксальним буває наше "сьогодні" :).... Пізнаю краще свою рідну сестричку після 21 року спільного життя в одній квартирі....після того, як спали багато років на одному дивані, після того, як один в одного позичали речі і потім за них же сварились......і мирились :) І взагалі - якщо ще хтось не вірить чи не в курсі - мати сестру - це так КЛАСНО :) а якщо мати ще й дві - класно в квадраті.

Але саме тому я боюсь починати щось писати - бо пишу так само, як їжджу на ровері - не по прямій..а величезними зигзагами і часом - з кувирками :)

Так от...моя сестричка, сама того не підозрюючи, зарядила оптимізмом..але змішаним з легкою філософською ноткою. Читаючи її щоденні спогади, мені почали випливати мої власні :) Я розглядала фотографії і мені було по-доброму заздрісно - яке в неї кольорове життя!

А потім я почала пригадувати свої минулі декілька тижнів....І що ж - виявилось, щоя була несправедливою до свого життя :) Воно мені дарує такі гарні миті...а я іноді так швидко їх переживаю, що не встигаю і розсмакувати:) І наразі це не означає, що я вирішила вести щоденник - я і далі погано їжджу на велосипеді :)))
Але я вирішила поділитись чимось таким, що мене недавно гарно потішило :) Це одна з таких приємних "швидких" подій, якою варто поділитись..та ще й комусь може виявитись корисним :).

Це було те саме "інтро"..Далі вже тільки по суті!

Екскурсія Віднем (частина 2)

2008-04-26T11:50:00.000+03:00

*** ТРИ ГОДИНИ У ВІДНІ ***

нус..:) продовжуємо...

Роздивишись величний оперний театр, вирушаємо направо широкою вулицею (Opern ring), прямуючи якою по праву руку побачимо міський парк (Burggarten), що розкинувся за Зимовою резиденцією Габсбургів - Гофбургом (Hofburg), що водночас служила основним місцем перебування імператорів у Відні - а теперішній міський парк створювався як приватний сад імперського палацу. До речі, якщо згадали про Зимовий хауз імператорів, то Літній варіант носить назву Шонбрунського палацу (Schönbrunn Palace). Про Гофбург побалакаємо трохи далі, бо продовжуємо нашу дифіляду :). Якраз зараз можна звернути направо, там де парк прилягає до заднього виходу з палацу, і роздивитись (правда з тилу!) пафосну імператорську резиденцію.

Кинувши оком на парк, треба просто розвернутись через ліве плече та повернутись на ту саму широку вулицю і продовжити рух далі.

По ліву руку відкривається панорама площі, на яку виходять два великі музеї - художньо-історичний (Kunsthistor Museum), де зібрані найбільші колекції творів знаменитих художників Брейгеля, Дюрера, Рембрандта, Рафаеля, Тіціана, Веласкеса та інших, та природничий (Naturhistorisches Museum). Посередині між цими величезними музеями розташований пам'ятник імператриці Марії-Терезі.

По праву руку видно масивні неокласичні міські ворота (Burgtor) з 5 арками, що служать парадним входом до імператорської резиденції Гофбург. Ці монументальні ворота - все, що залишилось від фортифікаційного муру.

Пройшовши крізь одну з арок, можна зрештою потрапити на широку Площу Героїв (Heldenplatz) перед центральним входом в Гофбург, який можна назвати Австрійським "Білим домом", бо нині це резиденція президента Австрії. Крім того в приміщенні Гофбургу розміщена Національна бібліотека Австрії, а також -- скарбниця династії Габсбургів!

Трішки історії: відомо, що на місці Гофбургу був побудований середньовічний замок, в якому вже у 1279 році жили австрійські правителі. Практично кожен із Габсбургів розширяв палац та додавав чогось нового: ворота, конюшні, ... хтось добудовавув ціле крило :) Якщо повернутись спиною до палацу, можна розгледіти верхівки готичної віденської Ратуші над зеленими дерева.... хоча зеленість дерев кардинально залежить від пори року :) - саме в той бік далі прямуємо, прямо через парк. Оминаємо цікаву будівлю на кшталт грецької: з колонами та скульптурою оголеного (чи може майже оголеного?) парубка.

Пересікаючи парк з симпатичними клумбами, залишаємо справа "грецьку будівлю"...(не вдаючись у деталі, знаю лише що вона називається Tempel Theseus (на рисунку нижче позначений цифрою 1) - щось типу храму Тесея :) ) і прямуємо в напрямку міського театру (Burg theater, цифра 3 на рисунку). Варто звернути увагу, що за огорожею зліва знаходиться Віденський парламент (Parlament, цифра 2 на рисунку), на який за браком часу можна поглянути через ковані двері :).

Дійшовши до міського театру, через дорогу від нього бачимо розкішну ратушу (Rathaus), готичний стиль якої покликаний представляти владу та вплив міської буржуазії:

Забігаючи наперед, далі по Рінгштрассе можна побачити Віденський університет, який разом з міським театром і ратушою утворюють один з найгарніших в місті архітектурних ансамблів.

До завершення екскурсії залишилось відвідати два храми. Щоб побачити перший із них, доведеться трішки відхилитись від обраного раніше напрямку та повернутись до міського театру. Якщо обійшти його навколо та пірнути в одну з вуличок - Bank gasse - що веде ніби далі "від театру", то поміж будинками можна вже побачити фрагменти старовинної Minoritenkirche (дослівно англійською це "Italian National Church of Mary of the Snows"). Перший камінь цього храму в стилі французької готики був закладений у 1276 році. Верхівка дзвінниці була кілька разів зруйнована та відновлена під час двох Австро-Турецьких війн, та в результаті набула плоскої форми.

Якщо повернутись на старий маршрут (тобто на вулицю, що веде між Ратушою та міським театром) , пройти до університету та минути його - потрапляємо у маленький парк (імені Зігмунда Фрейда :)), за яким видніється ще одна готична церква - Votivkirche. На жаль, ми не потрапили всередині через ремонтні роботи, тому про неї напише хтось інший :)))).

Якщо перетнути парк Фрейда перпендикулярно до церкви, можна вийти прямо до лінії метро - ну і на вокзал! Чух-Чух :)