Безпека понад усе: з досвіду мами

Разом із дорослішанням діток, батьки стикаються все з новими і новими завданнями. Як організувати простір для повзання? Як почати годувати ложечкою? Коли час чистити зубки? І так далі, мабуть, до безкінечності...бо ж не виключено, що я отак років через 25 (скільки то там мені буде....гггг) полізу гуглити щось про "правильне" виховання внуків :). Одним із таких челенджів є питання безпеки, коли малі дослідники вже мають достатній набір умінь та заряд сил (а бажання ніколи не бракує), щоб почати активно досліджувати простір навколо. Кожен підходить до питання по-своєму, хоча є, так виглядає, скінченна кількість рішень - вибирай, що пасує. Ми от від моменту, коли перша донечка зуміла пересунутись на метр, і до часу перших топ-топів, обрали  ...гм...бар'єрний метод :D. Точніше, ми до нього плавно прийшли, коли спершу обкладали наших рачкувальниць подушками, потім цього стало замало - пішли в хід коробки, табуретки, а згодом бар'єри стали взагалі фундаментальними: важкі валізи, комод, диван. Можливо, варто було не обмежувати простір від самого початку - тоді інтерес до нового задовільнявся б поступово. Проте мені видавалось, що за ними двома впильнувати буде важко, бо треба буде спостерігати безвідривно. А хотілось часом і відволіктись на прочитання електронної пошти чи горня чаю :).

Ще одним аргументом за те, щоб обмежити простір повзання однією безпечною кімнатою (власне не маленьким порожнім манежем, а повноцінною вітальнею з диваном та столом), було те, що наш гуляльний візок стояв у коридорі, а стиль semi-open space не передбачав дверей. Не хотілось мені, що весь бруд був не тільки на колінах, а й на долоньках, звідки перекочовував в рот. Плюс наші птахи виявляли особливо гостру цікавість власне до найбрудніших речей: коліс візка, взуття, тощо. Звичайно, не один раз мені таки доводилось відривати декого від облизування коліс.... проте хочеться вірити, що це допустимий мінімум.

Крок 1: закриті розетки
Коли дівчатка нарешті почали частіше пересуватися вертикально, ніж на чотирьох, я всерйоз задумалась про убезпечення решти квартири та виходу їх "у світ". Спершу постало питання розеток. Скільки всяких варіантів я перебрала: і з замочками-примочками, і шалено дорогі, і бюджетні. Зрештою дійшла до висновку, що абсолютно достатнім варіантом є найпростіші, ще "совкові" заглушки. Як треба витягнути котрусь - без важеля не обійтись, зате і малечі це не під силу.

 

Ми також використовували і лайфхак із кришечками від мінеральної води "Моршинська". Саме для цієї марки їх виготовляють такими не просто циліндричними, а з грубшою ніби шапочкою. Тому коли заштовхати таку кришечку у євро-розетку, то вийняти її стає не тривіально. Взагалі мені це вдається зробити тільки нігтями. Тож використання описаного методу дозволяє вбити двох зайців - закриває розетки від штрикання у них виделками-дротиками та є нагадуванням вчасно підстригати малечі нігті :D.

 

Крок 2: небезпечні речі - нагору!
Далі постало питання шаф. Наступним кроком стало те, що роблять усі батьки малих шибеників (і не тільки вдома, а й коли приходять в гості :D) - піднімання небезпечних речей на недоступну висоту. Весь скляний посуд перекочував у верхні шафки, гостре-крихке-ще якесь-небезпечне теж треба було позабирати знизу.

Крок 3: фіксація дверцят-шухляд дідівськими методами
Коли діток двоє, то крім ризику ревізії вмісту, суттєво зростає ризик придавлення пальчиків. Бо ж одна береться за один бік дверки, інша - за інший, ну і там вже хто сильніше штовхне. В мене досі мурашки бігають по спині, коли донечки починають бавитись дверима... Така ж штука і з шухлядами - одна дитина теж може притиснути пальчик, проте це менш ймовірно і, скоріше за все, не так травматично.

Вже не перше покоління батьків використовує підручні засоби для того, щоб закрити доступ у шафи та шухлядки. Якщо тип меблевих ручок дозволяє, то найпростіший спосіб - зв'язати їх попарно.

Ще одна хитрість, що передається з покоління в покоління: заштопорювання шухляд планкою (теж вимагає певного виду ручок).

Ну і нарешті, якщо дверки шафи гарно прилягають одна до одної, можна просто взагалі відкрутити тимчасово ручку - якщо нема за що зачепитись маленьким пальчикам, то не буде як і залізти всередину. Плюс таким чином нема як повиснути на ручках, ламаючи завіси :D.

Крок 4: придбання сучасних засобів
Коли меблі такі, що нема ніяк змоги їх убезпечити вище переліченими способами, то треба придивитись до сучасних дитячих замочків. Є кутові і прямі, спеціалізовані для унітазу чи холодильника, для шаф-купе та ще яких різних. Вони самі по собі не дуже дорогі, проте набігає трохи сума, коли їх треба зо два десятки. Я замовила спочатку найпростіші на Аліекспрес.

Вирішила, що навіть китайці не зіпсують таку примітивну штуку :), але ... помилилась. Можливо, таки я кріпила їх не завжди за призначенням (на кут також), а ймовірно, ще й неякісний пластик... Факт у тому, що два замки зламались ще до кінця другого дня після їх інсталяції. Я не враховую того, що кілька просто почали відліпятись від поверхні (вони кріпляться на пінистий двосторонній скотч) або ж сама закривка відпадала чомусь від липучки. У двох тріс сам пластиковий ремінчик, який власне стримує дверки від відкривання :(. Ну де наші не пропадали....я так-сяк пофіксала замки (виглядає не надто гламурно тепер, але то ж тимчасово :)), але вирішила замовити ще кілька більш надійних - на заміну.

 

Ось наступні вийшли чуть дорожчими, але виглядають набагато надійнішими. І ремінь не пластиковий, а такий наче тканинний, і сам замок виглядає більш обіцяючим.Тому з нашого досвіду рекомендую взяти трошки дорожчі, хоча достатньо вибрати з найдешевших :).

Крок 5: схема інсталяції
Ну і ще кілька слів про те, як я обирала місця прикріплення замків. Аби і все враховано, і економно :). Щоб шухляди, ще раніше зафіксовані планкою, не просто відкривалися всі разом, а взагалі не відкривались, достатньо закрити найвищу (див. фото вище). Схема "защіпання" комоду - на фото. Нижню шухляду я обов'язково хотіла трохи зафіксувати, щоб не було можливості звідти все вийняти і сісти в неї - так і не зламається :). Другу дверку причепила до другої знизу шухляди. Решту дві залишила, як було: найвищу не відкриють поки що, а в передостанній поскладала все, що можна вигортати. З'єднавши шухляди із дверцятами, я домоглась того, що усі вони відкриваються лише дуже трошки. Тобто достатньо поскладати туди недрібні речі - і нічого не можна витягнути. Проблема притискання пальців наче не зовсім вирішена, але коли нема як щось витягати - дуже скоро інтерес дослідників згасає.

А взагалі перед тим, як кріпити замочки, варто кілька днів поспостерігати за дитиною: як правило, є ключові кілька місць, куди їй дуже захочеться залізти. З них і почати (бо пізніше не виключено, що все решта теж буде досліджуватись ретельно).  Додам, що усі куплені девайси не є багаторазовими: віддерти їх для повторного використання практично неможливо, бо псується той пінистий скотч. Ну хіба що окремо купити якийсь на заміну.

Що стосується силіконових накладок на кути - нам вони якось не знадобилися, принаймні наразі у наші рік і 4. Дерев'яні бильця дивану ми замотували у тканину, але це були протигризотні заходи - берегли не дітей від меблів, а меблі від дітей :D.


Наразі все :). Крім усього, мені тепер доводиться всі крісла висаджувати на столи-комоди, годувальні кріселка тримати складеними, а на тумбу покласти важку валізу - у нас почався етап верхолазіння! :D

Смачні "вдалості"

Останнім часом маю кілька приводів почувати себе страшенно гордою. Ще б пак - я ж тепер не просто Олеся, чи не просто навіть молода дружина...я мама! А мама має вміти все :). Ну це так хотілося б, щоб виглядало моїм малятам - всезнаюча, мудра, вміюча.... Буду прагнути до того ідеалу :). А наразі прозвітую про дві "вдалості", яким я страшенно тішуся і які виявилися геть не страшними і не складними.

Перший витвір - мафіни із ягодами за супер-пупер-простим рецептом, запозиченим ось тут. Вперше спробувавши спекти їх, я була вражена тим, наскільки швидко і "безболісно" це робиться. І найголовніше - що інгредієнти геть "базові", які фактично завжди є під рукою в домі. Тепер коли гості вже десь під під"їздом, я починаю братися за мафіни :). Продублюю тут рецепт із своїми уточненнями (трохи менше цукру, бо було дуже засолодко).

Мафіни з ягодами:

Інгредієнти:
250 г пшеничного борошна (це ~390 мл)
150 г цукру (~150 мл)
2 ч.л. розпушувача
0.5 ч.л. солі
1/4 ч.л. меленого мускатного горіха
ванілін

100 г рослинної рафінованої олії (дещо менше 6 ст.л.)
180 мл молока

1 склянка ягід
===============================================
Можна використовувати свіжі ягоди в сезон, можна використовувати заморожені. Вишні без кісточок, чорниці, малина, смородина, ожина. Можна нарізати кубиками яблука, можна додати родзинки чи/та горішки. Можна поєднувати. Я пробувала робити з яблуками та родзинками, тому в тісто додавала ще й корицю :).

Вмикаємо духовку на 205*С.

В одній ємності змішуємо сухі інгредієнти:
просіяне борошно, цукор, мускатний горіх, розпушувач, ваніль, сіль. Вінчиком або ложкою добре перемішуємо сухі інгредієнти протягом 30-40 секунд, щоб все рівномірно змішалось з борошном

В іншій ємності змішуємо рідкі інгредієнти - молоко та олію.

Коли духовка нагрілась, готуємо форму для випічки. Це може бути форма для маленьких порційних мафінів, а може бути велика форма для випічки. Велику форму викласти пергаментним папером, торці змастити олією. Якщо це маленькі формочки - вкласти паперові формочки. Я свої силіконові змазала олією за допомогою силіконової щіточки.

Тепер вливаємо рідку частину в ємність з сухими інгредієнтами і ложкою (не вінчиком, не міксером) перемішуємо - десь 10-15 рухами. В результаті борошно має бути зволоженим, але тісто не має бути однорідним, будуть грудочки і це добре! Всипаємо ягоди (1 склянку) і ще буквально кількома рухами вмішуємо в тісто.

Ложкою викладаємо тісто в формочки (багато, майже до верху). В велику форму просто викладати все тісто і розрівняти ложкою, силіконовою лопаткою чи зволоженою рукою. Відразу ставимо в духовку.

Порційні невеликі мафіни будуть готові за 15-18 хвилин. Великий мафін з великої форми печеться 20 хвилин при температурі 205*С, а потім при меншій температурі (60-150*С) ще хвилин 20, щоб добре пропеклось в середині. Можна перевірити готовність дерев'яною паличкою - встромити паличку в мафін, якщо паличка виходить суха - мафін готовий.

Вийняти з духовки, дати постояти кілька хвилин у формі. Тоді вийняти і викласти на решітку вистигати.



Ось які у мене вийшли красунчики :):

  

 

Ну і реалізація другого рецепта - то взагалі просто мега-гордість :). Завжди думала, що випікати сирник можуть лише геть просунуті господині 80-го левела :). Або насправжді не так все страшно, або мої левели явно зросли ;). Вийшло не ідеально (основа трохи підкачала...але можна пекти взагалі без неї! :Р ), але дуууже смачно. Рецепт запозичений ось звідси.

Знову ж таки продублюю рецепт. Єдина моя "зміна" - це рекомендація приготувати більше глазурі, бо у вказаній пропорції (по півтори столових ложки складників) мені вийшло геть замало. Треба або по 1.5 або й по 2 - глазурі забагато не буває!!! :D

Галицький сирник

Інгредієнти на основу:
1 склянка борошна
80 грамів маргарину, масла чи рослинно-вершкової суміші
1 жовток
Трохи більше, ніж половина склянки цукру
1-2 столові ложки сухого маку або ж 2 столові ложка з «чубчиком» макової маси (запарений перетертий мак з цукром)
1/3 чайної ложки розпушувача до печива

Інгредієнти на сирник:
0,5-0,7 кг жирного домашнього сиру
5 жовтків+2 білки
1 склянка цукру
Цедра з 1 апельсини та з 1 лимона
100 грамів масла (або ж маргарину чи вершково-рослинної суміші типу "Тульчинка")
1 ст. л. манки
Півсклянки родзинок
Ванільний цукор чи ванілін

Інгредієнти на глазур:
В однакових пропорціях змішати молоко, масло, цукор та какао. Для такої порції знадобиться по півтори столові ложки інгредієнтів. (див вище)

Готуємо основу. Борошно пересіяти з  розпушувачем на дошку гіркою, додати маргарин/суміш/масло і сікти великим ножем. Коли утвориться однорідна маргариново-борошняна крихта додати мак і продовжити сікти.Далі додати перетертий з цукром жовток і далі сікти, поки маса не стане однорідно-липкою. Деко, де випікатиметься сирник, застелити пергаментом для випікання, змастити маслом та посипати меленими сухарями (або борошном). За допомогою ложки викласти макову масу, розрівняти мокрими руками. Випікати при 160 градусах протягом 8-10 хвилин. Дістати з духовки, викласти поверх сирну масу. 

Для сирної маси домашній сир перетерти блендером до однорідної маси, додаючи масло/суміш/маргарин і трохи цукру та окремо збиті з цукром жовтки. Додати ванілін, цедру, манку. Додати окремо збиті в тугу піну білки, вимішати обережно ложкою. Родзинки обсипати невеликою кількістю борошна і додати до сирної маси. Готову сирну масу викласти на макову та випікати при 160 градусах протягом 45-50 хвилин.

Сирник дещо підросте, але коли буде вистигати - впаде, поверхня стане рівною. Глазур краще поливати, коли сирник вже вистигне і осяде.
 
Для глазурі з’єднати всі інгредієнти та варити на малому вогні поки суміш не стане однорідною. Полити готовою глазуркою готовий сирник і поставити на ніч в холодильник.


Мій сирник вийшов не дуже привабливим на перший погляд, але після ночі в холодильнику суперово різався і смакував ще краще. Основа хоч не дуже вдалась, але була настільки тоненькою, що то не зіпсувало нічого.

 

 

Смачного :).

"Печу-печу паску!"

Так приємно усвідомлювати, що є ще таки багато речей, про які можна написати "вперше", хоча часом здається, що вже нічого мене не здивує "щоб аж так". А життя тішить часом простими речима, в яких можна відшукати шматочок щастя.

Цьогоріч я вирішила вперше спробувати себе у "паскопечінні". Завдання ускладнювалось тим, що боячись ганебного провалу, я соромилась розпитувати про деталі процесу у когось із рідних. Як завжди, виручив дівчачий форум :).  Ціла тема з рецептами та всеможливими хитрощами знайшлася на улюблених "дівочих посиденьках"! Присвятивши два вечори дослідженню питання, я трохи підбадьорилась: виявилось, що не я одна така смілива - нас назбиралась ціла команда новачків для цього непростого завдання. Підсміхало те, як дівчатка із різних куточків Львова/Украни/світу питаються про ті самі речі і діляться зовсім однаковими переживаннями.... Відразу зазначу, що обраний рецепт - фаворит "паскової" теми - я тут наводжу практично без змін, лише з поправками чи коментарями, які з'явилися у процесі роботи. А так як із дріжджовим тістом я добряче на "ви", то коментарів і зауважень назбиралося чимало. Зрештою, знайдений рецепт особисто мене підкупив саме детальністю опису, завдяки якому майже не залишилось "підводних каменів" і вдалося відтворити всі кроки. Надіюсь, комусь допоможе і мій перепост :).

Цього разу інтригу не тримаю, а відразу похвалюся: пасочка у мене вийшла таки дуже добра :). Отак не зловживаю скромністю лише через те, що моєї заслуги тут зовсім не багато - я лише по-ламерськи йшла крок за кроком. Вдалий рецепт плюс дрібка удачі дорівнює пахучій і жовтенькій смакоті, яка ще й досить довго не черствіє (хоча хто ж перевіряв!? :)) начебто завдяки доданому коньячку. Отже....ділюся:



Продукти: готовність номер один!

• Борошно варто вибирати якнайкраще, з високим вмістом клейковини. Найкраще брати вже перевірену марку. При виборі можна перевірити склад: білків повинно бути не менше  10.3. Борошно із малим вмістом клейковини "пливе" (рідне), тому в крайньому випадку можна клейковину (ґлютен) докупити окремо і додати в тісто, замінивши столову ложку борошна. Інша хитрість - дрібно помолоти склянку манної крупи на кавомолці і додати замість склянки борошна. Борошно обов’язково напередодні залишити в кухні (щоб нагрілося до кімнатної температури) і просіяти!
• Масло найкраще брати домашнє, але можна обійтися магазинним доброї якості (ні в якому разі не спред!). Його можна розтопити або просто зранку вийняти з холодильника, щоб добре зм’якло (я трішки стопила на плиті).
• Яйця на паску - виключно домашні (вийняти ввечері з холодильника, щоб не були холодними). Кожне яйце потрібно розділити над окремою чашкою (щоб не попалося зіпсуте), відділивши білки від жовтків. Білки у цьому рецепті не знадобляться, а до жовтків треба додати солі на кінчику ножа та перемішати ложкою, а тоді залишити на 30 хв постояти (колір стане більш насичений).
• Дріжджі - мало не найважливіший складник. Можна взяти дві упаковки по 100 гр (традиційні, "мокрі") в різних продавців. Другу пачку - на випадок, якщо дріжджі не почнуть бродити (невикористані дріжджі чудово переносять заморозку). 
• Родзинки без кісточок (не дуже великі) добре промити (я ще заливала кип’ятком), викласти на рушник, дати підсохнути та добре посипати борошном. 
• Лимон краще брати з грубою шкіркою (більше цедри і не дуже багато соку) - а можна і два!

Пропорції: "сім раз відміряй - один раз відріж"!

* 1,5 кг борошна (може піти більше або менше, як "візьме тісто")
* 2 скл. (по 250 мл) теплого молока (або 50/50вершки і молоко)
* 15 жовтків
* 100 гр дріжджів
* 200 гр масла
* 2,5 скл. цукру
* 1-2 ст.л олії
* 1 ч.л солі
* по 100 гр світлих і темних родзинок
* 1 ст.л коньяку чи горілки (спирту)
* 1,5 пакетика ванільного цукру
* 1 лимон, (стерти цедру і вичавити сік)


Процес: з добрими думками і без перетягів :)
 
Спочатку треба підготувати усі продукти і викласти на стіл.

• борошно просіяне
• жовтки вимішані з сіллю
• масло м'якне
• родзинки промиті, запарені - сушаться (чекають на борошно)
• цедра стерта

Дріжджі розминаємо в руці і заливаємо теплим молоком (щоб не пекло в пальчик) + 1 ст.л. цукру + 2 ст.л. борошна. Розмішуємо до однорідності і ставимо на 15-20 хв в тепле місце, щоб підійшли. Якщо за цей час дріжджі не почнуть реагувати - без жалю виливати і брати іншу пачку!

"Тепле місце" - одна із запорук успіху. Потрібно уникати всіх перетягів, гуркотів і неспокою. Краще перед випіканням пасок добре нагріти кухню (щось зготувати :)). Має бути тепло і сухо. Якщо такі умови важко забезпечити, то можна схитрувати і використати духовку: нагріти її до 50 градусів протягом 20 хвилин, тоді вимкнути і через ще 10 хв ставити опару або тісто. Я ще в процесі вмикала на трошки конвекцію градусів на 30-35.


Через 20 хв дріжджі повинні мати вигляд пухкої маси, з багатьма бульками, щось подібне на не дуже круто збиті яєчні білки. Опара не мусить триматися: нормально, що вона може "впасти". До слова, хороші дріжджі є дуже активними: краще робити опару у великій посудині, бо доведеться її "ловити" :)!

2/3 частини від усього борошна (я починала з трошки менше, ніж 1 кг) всипаємо в мидницю або велику миску, в якій буде зручно місити, а місити доведеться довго!

До жовтків + цукор і збиваємо міксером до повного розчинення цукру, а це не менше 10 хв.

В борошно виливаємо розчинені дріжджі і збиті з цукром жовтки.

Починаємо місити, додаючи при потребі потрошку борошна, якщо виходить занадто вже рідке. Не спішити давати усю муку відразу! Якщо тісто здається зарідким, можна влити трошки олії - місити стане легше і тоді стане зрозуміло, чи дійсно не вистачає муки. Якщо таки затуге тісто - додати теплого молока.

Вигляд/структура тіста: воно не має ліпитися в колобка, а має бути м"яким, з бульбашками (які тріскаються з характерним звуком), жирненьким і відставати за рахунок жирності і повітря. Тісто на паску має бути вільним, на дотик - як мочка вуха. Воно не мусить ЗОВСІМ відставати від пальців, але коли на нього натиснути долонею - легко відставати від луки. Якщо руку з тістом тягнемо догори і бачимо пухирці. що тріскають - все добре вимішано. Якщо тісто легко відстає від силіконової лопатки - воно готове! 


Місити треба довго, до появи пухирців і характерного звуку їх тріскання. (я десь 1 год. вимішувала). Тоді + розтоплене масло, сіль, олію, горілку чи коньяк, ванільний цукор, цедру і сік з лимону, і знову добре вимішуємо (ще десь 1 год.).
Далі + родзинки, перемішуємо, накриваємо чистим рушником і залишаємо, щоб підійшло.

Тісто має підходити в теплому сухому місці без перетягів і гупоту (див. "тепле місце" вище).

Тісто викисати має довго - щоб добре попрацювали дріжджі. В результаті воно мало б збільшитись в 3 рази, але не дуже скоро.Тобто має бути об'єм + час. Якщо за 1 годину тісто дуже підійшло - зім'яти його назад у миску, можна так навіть двічі. Підходить тісто від 2.5 до 5 годин. Готове тісто має приємний кисленько-солодкий запах.

Форми готуємо наперед. Якщо металеві - вирізати з пергаменту кружечки на дно (трошки ширші, щоб по краях ще виступало), які просочити олією + намазати стінки. Тісто брати рукою і такий "колобок" класти у форми, розгладивши зверху змащеними в олії руками - десь на 1/3 від об"єму форми! Для блиску обмазати жовтком із цукром.

Лишаємо тісто підходити вже у формах. Воно мало б підрости хоча б вдвічі. Не спішити класти у духовку - має вирости до краю своїх можливостей, щоб не потріскали паски. Мінімум 30 хв., а може й 1.5 год. "Переборщити" тут важко - краще хай трошки довше постоїть.

Духовка має бути не дуже гарячою (бо потріскають паски). Я вмикала свою електричну духовку (низ+ верх без конвекції) на 180 градусів, а вкінці знизила трошечки до 165-160 градусів. При першій (трошки вищій температурі) печеться 15-20 хв, а потім ще десь 30 хв при нижчій. Ні в якому разі не відкривати духовку хоч перші 30 хвилин - паски попадають! Якщо припеклися надто голівки - вирізати круги з пергаменту, можна зволожити, і покласти зверху. Готовність паски перевіряти тонкою дерев'яною паличкою: якщо вона суха, то паска готова!

Виймаємо з духовки, даємо хвилин 10-15 відійти і виймаємо з форми: тонким довгим ножем проводимо між краєм паски і стінкою форми по кругу, і форму з паскою тримаємо горизонтально в одній руці, а іншою постукуємо по дну форми і перевертаємо. Буває, що паска така пухка, що відривається вершечок від низу - в такому разі просто покласти на деякий час паски у формах горизонтально на якусь поверхню (коли вони трошки охолонуть, то будуть міцнішими).

Вийняті з форми паски можна змастити поцукрованою водою і за бажанням посипати кольоровою посипкою.


Білкова глазур:останні штрихи
* ~200-250 г цукрової пудри
* 2-3 білки (холодні)
* 2 ст.л. лимонного соку

Збити дуже добре самі білки, а тоді потрошки додавати пудру. Вкінці + лимонний сік. Глазур має вийти дуже густа, щоб застигала. Щоб глазур не стікала з пасок - треба дати їй постояти хвилин 5-10.

Пасочкам треба дати трохи охолонути, а тоді їх опускати верхівкою в глазур і трохи підкручувати. Зверху посипати кольоровою посипкою, або намалювати щось спеціальними кулінарними олівцями. Можна на деякий час поставити в холодильник (я не ставила).



"Зозульки": на щастя і на долю!

Трошки тіста з паски + домісити ще трошки борошна, щоб вийшло тугеньке. Сформувати товстий шнурочок та зав'язати вузол: один кінець - голова пташки, з другого сформувати хвостик. Пекти ~10 хв.

Розпочала я цей допис із декількох речень про щастя. Так от, процес приніс мені таку хмару задоволення і ще потім довго тішив приємними спогадами, що інакше, ніж чистими і простими моментами щастя я це назвати не можу :).

СМАЧНОГО!! Христос Воскрес!

Stratford-upon-Avon: "поїхати чи не поїхати?" - не питання!

Останні вихідні в Англії...З одного боку, вже і не дуже хочеться робити "зайві рухи", бо все одно в голові думки лише про зворотню дорогу. З іншого боку - просидіти 2 дні вдома!? А так недалеко ще ж можна побачити щось цікавеньке....:)

Виявляється, що буквально за 20 миль (я вже як істинна британка :)) від Ковентрі, буквально на відстані 3 фунтів і 60 пенсів - батьківщина Вільяма Шекспіра! Стратфорд на ріці Ейвон...Сказати, що мені там сподобалось - не сказати зовсім нічого :). Я все питаюсь сама у себе - коли я зможу звикнути до цих маленьких будиночків і не зворушуватись щоразу, коли опиняюсь наче серед кіношних декорацій - мабуть, ніколи :).

Отож, урочисто заявляю, що всі любителі казкових вуличок і "солодких" хатинок (така от асоціація із солодкою їстівною хаткою ;)) будуть безмежно щасливими, потрапивши у Стратфорд. Може і не дивно, що знаменитий син Англії походить саме звідси: де, як не тут, може народитись казка :).

Екскурсія "Шекспірівськими місцями" розпочинається з місточку через Ейвон...Навіть
меланхолія осіннього неба дуже пасує до загальної картини: міщани насолоджуються спокоєм вихідного дня, а з кількаметрової висоти "театральне дійство життя" спокійно розглядає сам Вільям Шекспір, оточений дійовими особами із своїх творів... "Gower Memorial" - так називається уся композиція, а постаті Леді Макбет, принца Гала, Гамлета та Фальстафа уособлюють Трагедію, Історію, Філософію та Комедію.

Вздовж невеличких бетонних пірсів поважно походжають вгодовані чайки, а з берега на них часом трохи зневажливо косяться не менш вгодовані, пишні ....гуси. Очевидно, що уся ця братія давно звикла до туристів і навіть часом знаходить собі вигоду:
Якщо глянути на будиночки вздовж берега, то можна помітити "художній безлад" віконець: різного розміру, на різній висоті :).
І вперше мені попався МакДональдс настільки автентичного вигляду, ніби споконвіку там і "сидів" між сусідами-будинками :).
Та найцікавіше починається прямо за рогом: затишні вулички, невеличкі кафе, попідвішувані квіти і передріздв'яні декорації. Проте головне - старовинні будинки у такому справді англійському стилі (здається, називається стилем Тюдор), з перехрещеними дерев'яними балками та трохи виступаючими вікнами.















Нарід снує взад-вперед, у повітрі пахне якимись невідомими смакотами, а ще можна відразу розрізнити зграйки щасливих туристів :) - щось бельмочуть, кожен на своїй мові, намагаються не потрапити у кадр одне одного :). Такий розмірений ритм вихідного дня у маленькому містечку - це те "що лікар прописав" для усіх здепресованих, запрацьованих і взагалі - вихідців із якої-небудь динамічної столиці.

Пару кроків - і я розумію, що стою перед будиночком, в якому народився Шекспір :). Навіть не маючи карти та не бачивши фотографій, можна з легкістю детектувати місце підвищеної активності натовпу :). І я теж ...тут як тут.

Зрозуміло, що Стратфорд не перший рік вабить цікавих - розвинулась ціла така собі "Шекспірівська індустрія". Цікаво було помітити навіть в одному із віконець звичайної оселі фігурку драматурга :).
Зовсім поруч можна побачити ще одну атракцію Стратфорда - пам'ятник Блазню із комедії Шекспіра "As you like it". Довелось спостерігати за групою японців, які один поперед одного позували для фото, перекривляючи позу блазня. А поза тим, сюжет зовсім навіть філософський: у високо піднятій руці "The Jester" тримає комедію, а у іншій ховає за спину трагедію. От і привід для роздумів :). І напис на постаменті: "O' noble fool, a worthy fool".
Ще за декілька кроків знаходиться так званий "American fountain" - фонтан і годинник, два-в-одному. Таким незвичним подарунком місту один американець відзначив золотий ювілей королеви Вікторії у 1887 році.
Якщо знову спуститись до ріки вуличкою Wood, то з'явиться можливість "кинути оком" на прибережну панораму та Королівський театр Шекспіра (The Royal Shakespeare Theatre):
Від театру поворот направо - вже традиційна "овеча вулиця" :) - Sheep Street. Тудою варто пройтися вже тому, що це просто ще одна із чудесних ВУЛИЧОК - саме так пестливо їх і хочеться називати, в порівнянні із дорослими ВУЛИЦЯМИ. Знову смачні будиночки, знову зворушливі прикраси... Але крім того, тут можна відвідати музей "Світ Тюдор" (ну чи якось так), де вам запропонують нічний тур із привидами, прогулянку Стратфордом із самим ...Шекспіром :) (мабуть, працює у них на півставки :)) та хмару інших атракцій. До речі, вичитала, що веб-сайт ціього закладу є одним із "most haunted" (дослівно - "найбільш польований", а по-нашому то популярний) в Англії (якщо зацікавило - тиць тут)!















До речі, за кілька кроків від музею знаходиться старовинний "Гарвардський" будинок (Harvard House, остання знимка) - просто витвір мистецтва! Вигнуті дерев'яні балки, різьба і "валізка" з історіями :). І це не просто однофамілець Гарварда - можна сказати, що це родинне Гарвардське гніздо :)! Будинок було споруджено у 1596 році дідом того самого Джона Гарварда, який пізніше заснував знаменитий університет у Штатах.

Ось він (ну не Джон, а будинок :))поближче:
Якщо Sheep-вулицею піднятись та на перехресті звернути наліво, на Chapel Street, то буде нагода побачити ще одне із "шекспірівських місць" - будинок Неша (Nash’s House), а Неш доводився Шекспіру зятем :).
Прямо коло обійстя Нешів (на попередньому фото навіть видно шматочок муру) - вхід до каплиці "Guild Chapel", яка, в свою чергу, стоїть впритик до Школи короля Едварда для хлопчиків. Саме тут колись навчався юний Вільям....

Ще раз повернувши наліво та пройшовши кавалок вулички "Old Town", можна дійти до будинку під назвою "Hall’s Croft"- ще одна нерухомість доньки Сюзанни Вільямівни :) (вона вдало вийшла заміж - за відомого місцевого лікаря ;)).
Така собі трохи моторошна логічна послідовність - розпочинала я свою екскурсію від місця народження Шекспіра, а завершила місцем, де він свого часу і помер...

Ще кілька знимок......До речі, неотесана я вперше дізналась, що дружину Шекспіра звали Гандзьою Хетевей (Anne Hathaway) :) - як відому актрису (на думку спало: "О времена, о нравы!" :):)).

Ось така вийшла прогулянка....Про те, як я зустрілась із знайомою, попила смачнючої і головне ВЕЛИЧЕЗНОЇ кави-лате, а потім ще й покуштувала місцевих ласощів - розповідати не буду. І так зрозуміло: ще одна незабутня субота :).
Якби хто планував поїхати у Стратфорд на Ейвоні - раджу прочитати коротенькі коментарі про цікаві місця на веб-сторінці отутка.
А ще додаю карту центру - зеленою кривою гусінню відмічено мої маршрути (трохи зредаговані і без петель :)).

ЩАСЛИВО!