Хоббітанія у серці Англії :)

Набрала тему допису, ризикуючи набути авторитету прихильниці фентезі усіх видів :) ...(хтозна, може і правда? ;))... Мова йтиме про невеличке поселення десь посередині острова Британія під назвою Chipping Campden (не знайшовши правильного написання українською, напишу так: Чіппін Кемпден).
А до чого тут Хоббіти? Смішно, але саме так, жартома, мені охарактеризували містечко знайомі англійці :). Правду сказати, у мене не виникло таких однозначних асоціацій, хоча дійсно іноді виникало враження, що у повітрі витає казкових дух: затишні до неможливості, мальовничі до білої заздрості будиночки, вузенькі вулички із відповідними назвами, наприклад, "вулиця овечок" :).
Як мені пояснили, містечко у свій час було досить таки "просунутим" - одним із тих, що мали право торгувати. У центрі міста ми навіть проїжджали попри цікаву споруду (на жаль, я забула її зазнимкувати :() - декілька кам"яних стовпів під дахом - типовий ринок. Навіть слово "Chipping" із назви містечка староанглійською означає "маркет", тобто ринок. А основним предметом торгу у Чіппін Кемпдені була овеча вовна - таке от традиційне "овече" місто :). Як я дізналась, існувало навіть таке поняття, як "Wool Church" (дослівно - "шерстяна церква") - храм, побудований за гроші торгівців шерстю.

А от і незмінні місцеві герої, в честь яких називаються вулиці та будівлі: флегматично собі жують травичку на пагорбах за будинками :).




Це, мабуть, я вперше бачила таку кількість овець одночасно, якщо не враховувати настільну гру "Вовки та вівці" :) .....
Хвилинка реклами: суперська гра фірми Granna! Цікаво побавитись і молодим, і молодшим :)- рекомендую!




А повертаючись до ....наших баранів :) :) :) ...,
я хотіла б звернути увагу ще на одну особливість Чіппін Кемпдена: тут усі (усі без вийнятку!) будинки жовто-медового кольору. Насправді виявилось, що існує навіть спеціальний закон, який забороняє використовувати інший матеріал для будови - щоб не псувати загальну картину! Отак-то!
Невеличка ремарка: вважаю, що варто повчитися цьому тим, хто любить зовнішні стіни свого 2-на-2 магазинчика пофарбувати у яскраво-рожевий чи в"їдливо-салатовий - то й не довелося б милуватись істерично-кольоровими латками на фоні пастельних будинків у Львові :(.

А щодо жовтого каменю Чіппін Кемпдена, що так полюбовно названий у вікіпедії медовим - він і назву свою має: Cotswold stone. Цей своєрідний камінь "водиться" власне лише тут, серед одноіменних пагорбів у самому серці Англії.

Скажу вам одне - дуже то приємна справа - побродити отакими вуличками смачного кольору, коли буквально нема коли заховати фотоапарата :). Важко запам"ятати кожну деталь маленьких дверцят, чи те, як ніжно огортають віконця червонясті кучері плюща.... Зате хоча б у цифровому вигляді я повезу з собою картинки-пазлики правдивої Англії :). Запрошую крутнути калейдоскоп:





































А це взагалі повний "раритет" - гляньте на солом"яну стріху:

А на такі терасі хіба не могла б сидіти Агата Крісті, сьорбаючи чай із молоком !? ..... за ноутбуком, щось дописуючи до свого блогу ...хіхі :):):):)


...ех ну останню ще....ця хатка точно як із фентезі :)

Продовжуючи свою байку....Ми із друзями піднялись на горбок з панорамою: ще не зовсім осінній, але вже трошки похнюплений краєвид. Мене страшенно розчулило одне фото пейзажу (нижче: треба зробити "тиць"- я його спеціально сильно не зменшувала): якщо пильно придивитись, то розумієш, що численні малесенькі білі крупинки - це овечки! :)

Коли ми повернулись до Ч.Кемпдену, то медові будиночки і навіть церковця вже вкрились карамеллю вечірнього сонця :)
Ласунську тему успішно було завершено у традиційному "Tea house" або "Tea shop" ("Дім чаю"). Хоча тортиком того дня був не-сильно-традиційний банановий кейк - але ми замовили УСЬОГО потрошки....Няма няма :).




Таке враження, що до п'ятої вечора півміста посходилось чаювати :). До речі, я аж тепер помітила, що ми із Клер вирішили сфотографуватись саме о 17:00! Five o'clock tea!

Прогулянка у Kenilworth Castle

Екскурсія замком Кенілворт (українську версію назви замку послужливо підказала Вікіпедія, тому що я сама досі ніяк не можу її запам"ятати :)) починається саме такою табличкою на мості, поруч із пунктом пропуску.

Відразу скажу, що погуляти у замку мене запросили знайомі - дівчина із Польщі та її бойфренд із Франції. Отакою колоритною компанією ми і рушили в Кенілворт гарного недільного дня.... наразі одного із небагатьох листопадових днів в Англії, який сірі відтінки поміняв на святкову золоту одежу :).

Отже, як справжні батяри, ми під"їхали до замку, увіковічнили гарний краєвид:
...а тоді вузенькою стежкою попід мостом проникнули на територію, зекономивши 6 фунтів :). Виявляється, "халява" - улюблена страва усіх часів і народів!

Ще з автомобільної стоянки панорама виглядала просто розкішно: червонуваті руїни замку так гарно контрастували із ще зеленою травою, а лагідне осіннє сонце додавало картині об'ємності.

Замок Кенілворт достатньо сильно пошкоджений, щоб перебувати у статусі руїн, але і збережений рівно настільки, щоб можна було з легкістю його довершити в своїй уяві.
Високі стіни, величезна кількість вузьких вікон (деякі навіть із залишками декоративних елементів) і чудесний лабіринт із різнорівневих приміщень, сходів та переходів - все це справляло враження перебування у якійсь фантастичні грі :) (от вони ми - діти віртуальності!).

Із почуттям дитячого захоплення ми облазили всі закутки: малесенькі камери для утримання злочинців, винні погреби, тераси... До речі про вино і злочинців - виявляється, що ув'язнені бідаки мусили відчувати справжні "Танталові муки" - їх спеціально тримали у кімнатах, де добре відчувався запах вина... отакі от тортури :).

Позаду головного замку розкинувся відреставрований сад. Правда, о цій порі року він виглядав не найбільш привабливо, але багатообіцяюче як мінімум :).
На фото видно щось на кшталт альтанки - спочатку ми думали, що це невеличка оранжерея, але виявилось, що там живуть птахи :). Там ми бачили пишного фазана та маленького павича (якщо я правильно роздивилась, бо він виявився дуже сором'язливим :)). А ще були такі смішні сірі пташки, які буквально застигли непорушно, заховавши голови десь у пір'ї (ми сміялися, що вони вдають із себе камінчики - такі ж сіренькі, тільки з маленькими білими крапочками :)).

Крім пташок, у саду проживають два... білі ведмеді :).

На території замку найкраще зберігся будинок (величенький будинок чи маленький замок - одне з двох :)), в якому нині є невеличка експозиція і кілька умебльованих кімнат. До слова, я і раніше бачила замкові інтер'єри, але саме ці викликали асоціації із лицарством за круглими столами :).
Всередині приміщень відчувався подих давнини.... уявляю, наскільки сильним був би контраст із бароковими пишними хоромами з купою позолочених речей, гобеленів та вишуканих кріселок з вигнутими ніжками :).


Серед осінньої позолоти живописно виглядає щось-ніби-господарський будиночок на території замку - там відбуваються традиційні англійські чаювання :).



Правда, нам не вдалось спробувати знаменитого "five o'clock" чаю з молоком - виявилось трохи запізно... :( Хоча ми надолужили все в селищі поблизу замку із такою ж назвою - Кенілворт :).

Отак на приємній ноті завершилась наша прогулянка. Приємна "чайна" нота була підсилена за рахунок чізкейка (сирного пирога) :). Всіх запрошую нам позаздрити :).

Божевільний день або "я мало не зненавиділа Бірмінгем" :)

Задум цього допису - "щось корисне"+"трохи самопсихотерапії" :). Бачите - навіть жовтенькі смайлики з"являються по дорозі :). Чому "навіть"? І до чого тут Бірмінгем? ...довга історія :)..

Значить так - почнемо з корисності. Є таке правило у Великобританії - реєструвати у себе (в поліційному відділку!) всіх іноземців, які приїхали тутай повчитись чи попрацювати. Виявилось, що ця процедура стосується і мене :(. Здається: ну процедура та й процедура....але ж ні - по-перше, її можна пройти не у всіх відділеннях міліції. Наприклад, мені із Ковентрі (Coventry) треба було з"їздити у Бірмінгем (тт-а-да! От і з"явився в полі зору той самий Бірмінгем :)).

Каюсь: я не дуже уважно поставилась до цієї процедури, тому...... ні...все по порядку.
Мій колега зателефонував у Бірмінгем, щоб дізнатись деталі. Було сказано, що я маю мати із собою офіційного листа від університету, де гостюю, та дві фотографії.

Так от, перший мій візит у Бірмінгем провалився, бо я "totaly forgot" ("чисто вилетіло з голови" :)) про листа.

Другий візит у Бірмінгем був невдалий, бо виявилось, що потрібно ще договір про оренду житла на час гостювання! >:-E!!!! ...Мусила вертатись поїздом до Ковентрі :(.

Третього разу мене відправили подалі, бо мої фотографії були неоднакові! А ніхто ж не казав про однакові - я і втішилась, бо якраз мала два фото, що залишились після Шенгенських віз. ...Мусила швиденько шукати автомат, жеби сфоткатись за цілих 5 фунтів (!) - а на тому фото виглядаю як "Труп нареченої " :) - змучена, зла і мокра!
Одним словом - треба читати МАТЧАСТЬ!!! :). А я поплатилась.....і дорогою все мені крутилось в голові- як же то буде англійською приказка: "за дурною головою нема ногам спокою!?" :).

Значить так: для реєстрації себе коханого/ної у Великобританії, треба
- заповнити бланк (дають на місці)
- мати 2 ОДНАКОВІ фотографії (типу як на візу)
- мати офіційного листа з місця навчання/роботи
- мати документ-угоду про оренду житла
- мати чітко без здачі 34 фунти.
У Бірмінгемі відділення для здійснення вище описаної реєстрації працює з понеділка по четвер у години: 9:00-12:30 та 13:30-15:30.

Ось і "корисність" :). Надіюсь, ніхто не буде більше так проклинати той Бірмінгем, як я :). Щасливо усім нещасним! :).

А тепер трохи самотерапії.....Зараз я сиджу вже в своїй кімнаті, після душу та вечері, тому можна відзначити і "плюси" моїх побирань.

По-перше, мені пощастило знайти квиток на поїзд якраз "Ковентрі-Бірмінгем" - вже економія!

Такс...маленький відступ про квитки. Я вже набула деякого досвіду у спілкуванні з машинеріями під кодовими назвами типу "Self-ticket" чи "Fast-ticket". Спершу треба замовити квиток онлайн (наприклад, на поїзди Virgin Trains) та десь собі занотувати "Reference code" - код замовлення, який буде у підтвердженні. Далі треба мати при собі ту ж картку, якою здійснювалась оплата - і просто вставити її у щілину. Не забути перевірити лоток внизу!!!! Саме там мають бути надруковані квитки!!!! Знаки оклику якраз дуже доречні :) - я ж знайшла зайвого квитка саме у такому лотку (хтось забув :().

Одна смішинка: у Бірмінгемі є кілька вокзалів, тому при замовленні квитка я вибирала найближчий до відділення міліції (...відчуваю себе кримінальним елементом :)...). А тепер демонструю дані із мого квитка :): автоматично мені вставило пересадку (!) на "власні ноги" :). Тобто мені було запропоновано перейти пішки від трошки дальшого вокзалу до вибраного, ще й порахувало ЧАС цієї подорожі! Модна пересадка га? :)...правда без можливості зарезервувати "посадочні" місця :)
Тепер по-друге... Я після трьох поїздок поїздом (Ковентрі-Бірмінгем-Ковентрі) і страхомудією з фото зробила собі приємність - купила найбільшу каву (так і замовляла! :)) з молоком і шматочок моркв"яного торту - гіперсмачного!

А далі, прийшовши до тями, я мала змогу трошки погуляти Бірмінгемом і "перепроситись" із ним :). Погода була мокра, сіра і прохолодна ... як в Англії, мабуть. Через невелике бажання гуляти серед мряки та втому я обійшла ближні "цікаві місця", позначені на купленій міні-карті рожевим :). Благо, що фактично усі "цікаві місця" Бірмінгема є неподалік центру (в основному, пішохідного). Отже звітую нижче...

Практично на кожній вулиці було...."щось новеньке, щось стареньке" і щось....Шекспірівське :)
Щодо "старого і нового" - мабуть, сучасні міста приречені еклектично поєднувати сліди різних епох:
Як палка шанувальниця готичного стилю, я не дуже оцінила красу Бермінгемської катедри (Birmingham Cathedral) у дусі англійського бароко, що в центрі міста:
Гучне ім"я "Луї Вітон" на вивісці магазину із сумочками навпроти катедри :) мене також не звабило...
А такі старовинні вказівники сподобались :)
Взагалі Бірмінгем справив враження досить таки сучасного міста - високі будинки, деяка зверхність численних скляних вікон, багато дорожніх розв"язок... А ось подивіться на "химерний будинок" із кривих дзеркал, який звідкись взявся на моїй знимці (у відображенні вікон на будинку зліва):
Смачна вулиця :) ("cherry" - вишня):
Кожного разу, коли на вулиці бачу тутешніх квіткарів - чомусь згадую гру "Сімс" (ну точно такі самі букетики :)):
А один із сфінксів перед ратушею (площа Вікторії, Viktoria square) - стилізований під....Влада Яму! :):)
"Ідуть люди та й сміються: що за пані купаються!" :)....насправді цей витвір митця зі складним іменем (Dhruva Mistry) на площі перед ратушею називається "The river" (річка), а місцеві кличуть панянку просто: "Флузі у джакузі" ("The Floozie in the Jacuzzi") :)
Відчувається вже різдв"яний настрій - починає пахнути ялинами :), і адміністративну будівлю он (Counsil house) теж прикрасили....Щодо маків - окрема історія, якої я ще не знаю :) - щось у них тут "макове" відбувається, бо маки бачу скрізь -у петличках, на плакатах, коло пам"ятників.....якась poppy-манія, як би це весело не звучало
:)

Отакі-от маки просто всюди:

Ураааа- я маю фото знаменитих червоних телефонних будок! Але фото трохи розмите - на мене дивились із здивуванням, коли я фоткала такі "витвори архітектури", тож я клацнула "нє глядя" :)
Так...це все ще Бірмінгем...."Панове, ратуша!" :):
Дві Пізансько-Бірмінгемські вежі :) (як не прилаштовувалась - одна нахилена в один бік, а інша- їй назустріч!) - площа Чамберлейн і однойменна вежа посередині, а на задньому фоні - вежа адміністративного будинку:
Одного із колишніх англійських політиків чи то економістів (Thomas Attwood) зобразили зовсім по-студентськи: на сходинках із конспектом :):
Церкву святого Мартіна (St. Martin Church) не вдалось вигідно зазнимкувати - навколо проводились ремонтні роботи (напасть якась із ними - просто всюди все ремонтують!!). Ця церковця мені дуууже сподобалась- я обійшла її ззовні та побувала всередині...взяла листівку із зображенням - на пам"ять :):
От і все. Я вклалась у годину - дощову, сіру, але вже зовсім радісну годину в Бірмінгемі :)....надіюсь знову побачимось із ним не надто скоро! :)