Коли ми з подругою готували запрошення на її весілля, то мені хотілося втілити всі цікаві ідеї, які могли прийти на думку. Весільні запрошення асоціюються мені з тоненькими стрічечками, ніжними елементами декору і напівпрозорими аплікаціями. Процес виготовлення запрошень теж не розчарував: так приємно було спостерігати, як втілюється твій задум, а зі звичайного набору звичайних речей виходить щось зовсім оригінальне :). І вже навіть не сміла я собі уявляти, як буде приємно робити запрошення на своє весілля :).
Пошук в Інтернеті тільки ускладнив задачу, адже стільки гарних та надихаючих ідей, а весілля лише одне !!! :)
Задумок було дуже багато, хотілося туди помістити все-все, хоча розуміла, що потрібно вибрати щось одне. Може розмістити нашу спільну фотографію? Може не фотографію, а лище обриси облич? А може зображення долонь, що тримаються одна за одну? А ще хотілося використати папір з якоюсь приємною текстурою.....А ще обов’язково мають бути напівпрозорі стрічечки. Але ще не уявляю, як. І головне – щоб запрошення вписувалося у мою колірну гаму: червоне, біле та срібне. Воно буде простим, але нашим власним, ніжним і таким, яке хочеться зберегти на згадку :). ...Думаю, у нас все вийшло :).
Головне - відчуття задоволення від того, що дійсно щось "забацав" отими самими своїми власними руцями ;)
понеділок, 25 травня 2009 р.
Весільний щоденник: «Просили мама-тато»
Весільний щоденник: вступ
Подивилась щойно на "архів" мого блогу :)))) ....мдя....негусто....Зате все, що є - мені дуже подобалось викладати сюди. Зараз є велике бажання поділитись своїми емоціями, пов'язаними із однією з найважливіших подій у моєму житті - весіллям :)
І це навіть не якась розповідь, а швидше мазочки :): декілька слів про передвесільні клопоти та справи, які хвилювали останні..., мабуть, півроку. Як починаю згадувати усі деталі нашого ВАЖЛИВОГО ДНЯ, то розумію, що кожна має свою особливу історію, можливо, банальну, але для мене дуже особливу. Хочеться десь кожну із цих історій собі зафіксувати, щоб потім перечитати і пригадати ті відчуття.....суперські відчуття, як сказала би моя сестричка :) (зауважу, що із цим погодяться швидше дівчата-наречені, аніж усі минулі і майбутні женихи ...гігі). Назвала оцю свою весільну серію міні-історій щоденником, але хронології тут шукати не варто - як воно мені пригадується, так і буду викладати:) от так!
четвер, 29 січня 2009 р.
Як студенти Маланкували
Найцікавіше - що мову вели не про вертеп у звичному розумінні, а швидше гуляння на Маланки. Єдина проблемка - ніхто з нас досі не бачив такого на власні очі та не чув на власні вуха....На допомогу, як завжди, прийшов могутній і незамінний ІНТЕРНЕТ :)
Недавній аспірантський досвід спонукав спочатку зробити невеликий "огляд тематики" - і дійсно, корисно щось було дізнатись, що означали оті всі "Маланки", "Василі", "Кози" та інша живність.
МАЛАНКА - "Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. ... Вона дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю "косметикою". ... У деяких селах замість хлопця на роль Маланки вибирали гарну огрядну жінку, яка мала дітей і була щасливою в шлюбі." У дівочому гурті роль Маланки виконують дівчата, її одягають у фату, прикрашають квітами, як молоду.
ВАСИЛЬ - "Друга з дівчат убирається за Молодого, що зветься Василем — жупан, шапка, шаравари, чоботи... "
КОЗА - "Козою був парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з рогатини... і пасмо прядива (бороду). ... Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду – хвіст з віника. " Коза була символом родючості ниви.
----------------------------------------------------------------------------------------------
Щодо подальшого дійства - можна познаходити багато всяких фрагментів:
----------------------------------------------------------------------------------------------
Маланка має одружитись із Василем - це ніби стає символічним початком нового року, союзом Богині плодючості та Бога рослинності, які можуть зустрітись тільки в цю ніч, бо на ранок він (Василь) стає квіткою-васильком.
----------------------------------------------------------------------------------------------
Маланку Василь виводить з темного царства, по дорозі вони пересікають річку, а щоб не виказати справжню причину мокрого одягу, у щедрівках вигадують всякі прични: "Маланка ноги мила, ...ложки мила..." Більше того, ватаги щедрувальників к ожному селі - це спецільаний трюк, щоб обманути переслідувачів з темного царства (От як загнули! :) ) Тому часто сіпвають і про Маланку-обманницю.
----------------------------------------------------------------------------------------------
Козу вбивають стрільці, що знаменує собою ніби смерть зимової ниви. Але потім Козу оживляють, намагаючись розсмішити :) Оживання кози - це прихід весни.
----------------------------------------------------------------------------------------------
Зрештою...вдалося знайти якийсь сценарій Маланкування для учнів школи. Отак, скомбінувавши і по-своєму перетасувавши все, було забацано наш власний сценарій :) Може, трохи всупереч традиціям, але по-нашому, весело і всією командою: хлопці + дівчата... ще й які хлопці ідівчата :)
Озвучується вступний коментар:
Напередодні старого Нового року, 13 січня в народі відмічали свято Маланки. Вірили, що у Новорічну ніч рослини розуміють людську мову, а тварини самі розмовлють по-людському. Що в цю ніч тварини можуть поскаржитись Богу на своїх господарів, якщо із ними погано поводились. Тому худобу намагались ретельно доглянути та нагодувати. З настанням сутінок по селу ходити ватаги щедрувальників з музиками.
На всю хату пахне свіжа паляничка.
На радість дорослим на втіху малечі
Йде до нас у гості Щедрий Добрий вечір!
Стукіт у двері.
Хлопці-щедрівники з-за дверей (хором):
Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, долі вам бажаєм всім гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті.
Дівчата з-за дверей (хором):
Щедрівонька щедрувала,
під віконце підбігала,
Що ти, тітко, напекла,
Винось нам до вікна.
Мати казала, щоб дали сала,
Батько сварився, щоб не барився.
- Господаре, господарочку, пусти до хати Маланочку!
2-й щедрівник
- Пустіть до хати погріти п’яти!
- Пустіть до груби погріти зуби!
- Пустіть до печі зігріти плечі!
Відповідь з залу:
- Ну заходьте!
Щедрівочка щедрувала
З Новим Роком вас вітала,
Щоб і кіт у хаті нявкав
І собака в дворі гавкав,
Щоби дім фінанси мав,
Щоб веселий сміх лунав.
2-й щедрівник (дід з білою бородою, в шапці):
Щоб студенти були чемні,
Вихідні були приємні,
Щоб на картці – добрі гроші,
а начальники – хороші!!
3-й щедрівник (циганка 1):
Щоби були щедрі бали,
Щоби «енки» всі пропали,
Щоби модулі і тести
Не могли би сум принести!
4-й щедрівник (циганка 2):
Щоб в гаражі стояв Феррарі,
В сараї-Лексус ще у парі,
У хаті-з мрамору камін,
Та і бассейн, хоча б один.
Щоб гідромассажер з Джакузі,
Щоб Хенессі бовталось в пузі.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Та й почала щебетати,
Господаря викликати.
2-й щедрівник (дід):
- Вийди, вийди, ґаздо, з хати,
Маєш радість коло хати.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Вже приходить Меланочка.
3-й щедрівник (циганка 1):
Меланочка з Коломиї
сходи, припіч миє,
їсти зварить, ще й накриє.
4-й щедрівник (циганка 2):
Зварить їсти та нап’ється,
Та до міста поведеться.
5-й щедрівник (медсестра):
Меланочка в місті пила,
Сухий фартух замочила.
Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши фартух – піде між люди!
1-й щедрівник (стрілець) :
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Наша Маланка – обманниця,
На споді – штани, зверху – спідниця
2-й щедрівник (дід):
Наша Маланка не дівоча,
На ній сорочка парубоча
3-й щедрівник (циганка 1):
Наша Маланка – «господиня» (показати ніби в лапках)
Усе у неї верхом на долину
4-й щедрівник (циганка 2):
Стоять миски під лавкою
Поросли муравкою
- А що то так тупає там?
2-й щедрівник (дід):
Та це наша коза – пустіть її погрітись, а то в неї вже і копита, і роги змерзли!
Відповідь з залу:
- Та вона нам всю підлогу попсує! Вазони погризе! Не можемо вас пустити!
3-й щедрівник:
- Та вона у нас така гарна, така розумна, така весела!
4-й щедрівник (циганка 2):
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає;
Де коза туп-туп,
Там життя сім куп,
5-й щедрівник (медсестра):
Де коза рогом,
Там жито стогом,
Де коза хвостом,
Там жито кустом!
- Ну то заводьте!
1-й щедрівник (стрілець):
Ой слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть!
- А продайте мені козу!
2-й щедрівник (дід):
Ну купуй, якщо є гроші!
4-й щедрівник (циганка 2):
- А вона молода?
2-й щедрівник (дід):
- Ну майже молода! Дає відро молока в день!
3-й щедрівник (циганка 1):
- Ага..ага..відро....Ну дай я її роздивлюсь.
- Ей ей! Перше ніж нашу козу зачіпати – покажи гроші!
4-й щедрівник (циганка 2):
- Гроші....А вам у гривнях чи в доларах? Чи євро?.... Десь були...Певно нам в маршрутці витягнули ... Ну нічо. Може нам тут допоможуть з грошима, якщо ми станцюємо.
А в тому сільці,
Де взялись стрільці,
Встрелили Козюшку
У правеє вушко!
Брик – Коза впала
І хвіст задрала.
- Майже молоду козу вбили!
3-й щедрівник (циганка 1):
- Майже нашу майже молоду козу вбили! До діда – От дурень! Що тепер робити? Тепер хіба що шкуру обдерти!
2-й щедрівник (дід):
- Та де ж майже живої і майже молодої кози шкуру дерти! Ліякаря покличте! Хто тут лікар? 5-й щедрівник (медсестра):
- Я медсестра! З команди самого доктора Хауса! Хто тут хворий?
- Я вчилась у лякарів старої науки, всі болячки лякую! Починає оглядати козу. Ой а ця хвороба мені незнайома! Ну що попробуємо дати укола!
Чорт:
- О! Коза! Клас! Але і стара! Фу – аж порох з неї сиплеться! Нічого з неї і не візьмеш! Хіба що....ну можна душу (потирає руки). Привіт, коза!
Коза:
- Чого тобі треба?
Чорт:
- В тебе є щось таке, що я би купив!
Коза:
- В мене багато чого є – краса, талант, молодість (Чорт при тому регоче). Що тобі треба?
Чорт:
- Ну мене цікавить твоя душа!
Коза:
- Та в тебе стільки грошей нема!
Чорт:
- А скільки треба!
Коза:
- Всі гроші!
Чорт:
- Ну всі – так всі!
Чорт витягує пачку грошей величезного розміру. Коза бачить і намагається вирвати з рук гроші.
Коза:
- Покажи!
Чорт:
- Дивись яка хитра – перше товар покажи. .....(Далі тихенько) – ну нічого, то і так фальшиві!
Коза вириває гроші, а тоді звідкись виносить чорний дипломат, на якому наклеєний напис – «душа». Жестами показує, як вона звідти витягує пакунок з душею, ховає його за пазуху, а натомість щось туди закидає інше, або закриває пустого. Дає дипломат Чорту. Той радісний, забирає, відкриває і бачить, що там не душа!
Чорт:
- От Коза! От цапова душа – обманула мене! Ну нічого, наступного разу я тебе точно дістану!
Чорт йде геть. А Коза знов лягає, притворяючись мертвою.
5-й щедрівник (медсестра):
- Що ж робити? І коза майже молода була.....Цікаво а може перевірити...
Медсестра заглядає Козі в рот, починає рахувати зуби, кричати їй у вуха. А треба козу насмішити, наприклад, полоскотати. Коза, зрештою, підривається і втікає.
Всі охкають: куди ж коза побігла!?? Аж тут заходить Василь, ведучи Козу на поводі – всі тішаться і вигукують: "Василь! Коза знайшлась!".
Василь:
Щедрик, щедрик, щедрівочко,
Йди з хати до хати
Добрих друзів добрим словом —
Серцем привітати.
Пироги, вилазьте з печі,
Наливайтесь, вина.
Добрий вечір, щедрий вечір,
Мати Україна.
Тут Маланка пбачить Василя і кидається до нього в обійми з вигуками: "Василько...коханий!". Василь обнімає Маланку, включається заключна щедрівка. Маланка бере на руки нареченого і виносить під марш Мендельсона :) Всі кланяються і виходять.
----------------------------------------------------------------------------------------------
----------------------------------------------------------------------------------------------
:)
Думки в якості інтро
Можливо, це приходить з віком: назбируються минулі дні у скарбничку життя, а іноді хочеться їх порозкладатиі ще раз ретельно перебрати пальцями. Ця думка прийшла мені після того, як я якось перечитувала записи в онлайн-щоденнику своєї сестрички...Так :) Іноді аж смішно, яким парадоксальним буває наше "сьогодні" :).... Пізнаю краще свою рідну сестричку після 21 року спільного життя в одній квартирі....після того, як спали багато років на одному дивані, після того, як один в одного позичали речі і потім за них же сварились......і мирились :) І взагалі - якщо ще хтось не вірить чи не в курсі - мати сестру - це так КЛАСНО :) а якщо мати ще й дві - класно в квадраті.
Але саме тому я боюсь починати щось писати - бо пишу так само, як їжджу на ровері - не по прямій..а величезними зигзагами і часом - з кувирками :)
Так от...моя сестричка, сама того не підозрюючи, зарядила оптимізмом..але змішаним з легкою філософською ноткою. Читаючи її щоденні спогади, мені почали випливати мої власні :) Я розглядала фотографії і мені було по-доброму заздрісно - яке в неї кольорове життя!
А потім я почала пригадувати свої минулі декілька тижнів....І що ж - виявилось, щоя була несправедливою до свого життя :) Воно мені дарує такі гарні миті...а я іноді так швидко їх переживаю, що не встигаю і розсмакувати:) І наразі це не означає, що я вирішила вести щоденник - я і далі погано їжджу на велосипеді :)))
Але я вирішила поділитись чимось таким, що мене недавно гарно потішило :) Це одна з таких приємних "швидких" подій, якою варто поділитись..та ще й комусь може виявитись корисним :).
Це було те саме "інтро"..Далі вже тільки по суті!
субота, 26 квітня 2008 р.
Екскурсія Віднем (частина 2)
нус..:) продовжуємо...
Роздивишись величний оперний театр, вирушаємо направо широкою вулицею (Opern ring), прямуючи якою по праву руку побачимо міський парк (Burggarten), що розкинувся за Зимовою резиденцією Габсбургів - Гофбургом (Hofburg), що водночас служила основним місцем перебування імператорів у Відні - а теперішній міський парк створювався як приватний сад імперського палацу. До речі, якщо згадали про Зимовий хауз імператорів, то Літній варіант носить назву Шонбрунського палацу (Schönbrunn Palace). Про Гофбург побалакаємо трохи далі, бо продовжуємо нашу дифіляду :). Якраз зараз можна звернути направо, там де парк прилягає до заднього виходу з палацу, і роздивитись (правда з тилу!) пафосну імператорську резиденцію.
По ліву руку відкривається панорама площі, на яку виходять два великі музеї - художньо-історичний (Kunsthistor Museum), де зібрані найбільші колекції творів знаменитих художників Брейгеля, Дюрера, Рембрандта, Рафаеля, Тіціана, Веласкеса та інших, та природничий (Naturhistorisches Museum). Посередині між цими величезними музеями розташований пам'ятник імператриці Марії-Терезі.
По праву руку видно масивні неокласичні міські ворота (Burgtor) з 5 арками, що служать парадним входом до імператорської резиденції Гофбург. Ці монументальні ворота - все, що залишилось від фортифікаційного муру.
Пройшовши крізь одну з арок, можна зрештою потрапити на широку Площу Героїв (Heldenplatz) перед центральним входом в Гофбург, який можна назвати Австрійським "Білим домом", бо нині це резиденція президента Австрії. Крім того в приміщенні Гофбургу розміщена Національна бібліотека Австрії, а також -- скарбниця династії Габсбургів!
Трішки історії: відомо, що на місці Гофбургу був побудований середньовічний замок, в якому вже у 1279 році жили австрійські правителі. Практично кожен із Габсбургів розширяв палац та додавав чогось нового: ворота, конюшні, ... хтось добудовавув ціле крило :) Якщо повернутись спиною до палацу, можна розгледіти верхівки готичної віденської Ратуші над зеленими дерева.... хоча зеленість дерев кардинально залежить від пори року :) - саме в той бік далі прямуємо, прямо через парк. Оминаємо цікаву будівлю на кшталт грецької: з колонами та скульптурою оголеного (чи може майже оголеного?) парубка.
Пересікаючи парк з симпатичними клумбами, залишаємо справа "грецьку будівлю"...(не вдаючись у деталі, знаю лише що вона називається Tempel Theseus (на рисунку нижче позначений цифрою 1) - щось типу храму Тесея :) ) і прямуємо в напрямку міського театру (Burg theater, цифра 3 на рисунку). Варто звернути увагу, що за огорожею зліва знаходиться Віденський парламент (Parlament, цифра 2 на рисунку), на який за браком часу можна поглянути через ковані двері :).
Дійшовши до міського театру, через дорогу від нього бачимо розкішну ратушу (Rathaus), готичний стиль якої покликаний представляти владу та вплив міської буржуазії:
Забігаючи наперед, далі по Рінгштрассе можна побачити Віденський університет, який разом з міським театром і ратушою утворюють один з найгарніших в місті архітектурних ансамблів.
До завершення екскурсії залишилось відвідати два храми. Щоб побачити перший із них, доведеться трішки відхилитись від обраного раніше напрямку та повернутись до міського театру. Якщо обійшти його навколо та пірнути в одну з вуличок - Bank gasse - що веде ніби далі "від театру", то поміж будинками можна вже побачити фрагменти старовинної Minoritenkirche (дослівно англійською це "Italian National Church of Mary of the Snows"). Перший камінь цього храму в стилі французької готики був закладений у 1276 році. Верхівка дзвінниці була кілька разів зруйнована та відновлена під час двох Австро-Турецьких війн, та в результаті набула плоскої форми.
Якщо повернутись на старий маршрут (тобто на вулицю, що веде між Ратушою та міським театром) , пройти до університету та минути його - потрапляємо у маленький парк (імені Зігмунда Фрейда :)), за яким видніється ще одна готична церква - Votivkirche. На жаль, ми не потрапили всередині через ремонтні роботи, тому про неї напише хтось інший :)))).
Якщо перетнути парк Фрейда перпендикулярно до церкви, можна вийти прямо до лінії метро - ну і на вокзал! Чух-Чух :)
понеділок, 21 квітня 2008 р.
Екскурсія Віднем (частина 1)
«Завдання один» вже було зрозумілим: здати речі у КАМЕРУ СХОВУ. З такими завданнями на Заході проблем, як правило, не виникає, варто підвести очі, як можна роздивитись хмару вказівників, стрілочок та піктограм «для особливо кмітливих». Помітивши на табличці зображення валізи у рамочці, ми попрямували в напрямку камер схову (спустились східцями). На відміну від Будапештського вокзалу, де платити потрібно не за місце на полиці, а за одиницю багажу, тут можна було зекономити - в сенсі помістити всі наші пожитки в одну камеру :). Хвилин 5 пішло на те, що розібратись з правилами користування за допомогою help-а на екрані. Виявилось все просто: потрібно вибрати одну із вільних камер (коло них квадратик світиться зеленим, а закриті камери відмічені червоним) потрібного розміру, помістити туди речі та захлопнути дверцята, які тут же автоматично блокуються. Якщо ви передумали довірити валізи камері – за декілька секунд вони знову відчиняться, якщо ж ви послідовні в бажанні позбутись вантажу на певний час (приблизно 3 години) – то необхідно вкинути потрібну кількість євро у шпаринку, після чого отримати карточку-відмикачку, на якій буде вказано максимальний термін зберігання. Думаю, що при перевищенні максимального часу зберігання – потрібно буде доплатити ще пару євро (цього не перевіряли :)). Нотатка: маленька камера схову коштувала 2 €, середня – 2.5 €, а велика – 3.5 €.
Далі – на МЕТРО! Не варто у Відні шукати таблички з буквою «М» :) – замість таких, як правило, намальоване «U». Прямуючи від камер схову до протилежного боку нижнього приміщення вокзалу, потрапляємо в спуск в метро. Нотатка: якщо десь у місті захочеться спитатись про найближчу станцію метро – то англійською воно звучить як «tube» - вроді розуміють :). Купити квитки на метро можна в спеціальних автоматах, які вмонтовані в стіну та називаються незрозумілим словом, що починається на «Fahr…». На тачскріні потрібно вказати тип і кількість квитків та вкинути відповідну кількість монет чи купюр (є спеціальна щілина), отримавши решту разом із квитками. В принципі, вхід в метро є відкритим, турнікети відсутні, проте стоять маленькі скромні автомати для реєстрації квитків (щось типу компостерів) – у щілину з намальованою стрілкою потрібно вкласти квиток, на якому автомат виб'є поточну дату і час.
Екскурсія розпочнеться із знаменитого собору Св. Стефана (вимовляється як «Штефана»; нім. Stephansdom, по простому –Steffl). Із Західного вокзалу йде лінія метро U3, яка без пересадок веде саме туди, куди плануємо (~5 зупинка після зупинки «Westbahnhof» буде «Stephansplatz»). Йдучи за вказівниками, виходимо з метро перед собором. Сфотографувати його повністю важкувато – не влазить в об’єктив :), але помилуватись є на що! (А листівку із зображенням «в повний ріст» можна купити за 40 центів.) Отже, стобор Cтефана. По праву, собор Стефана є символом Відня. Перший храм на місці собору був побудований ще в 1137–1147, а сучасного вигляду набув до 1511 року.
В 1137 маркграф Леопольд IV разом з єпископом Пассау заклали першу церкву, яка була завершена в 1147 у романському стилі. В 1230—1245 було зроблено розширення приміщення церкви на захід ( з того часу збереглася західна («романська») стіна собору з порталом і двома вежами, що пізніше були перебудовані в готичному стилі). В 1258 перша церква згоріла, в 1263 на місці якої була вибудувана друга церква, також у романському стилі; день освячення собору, 23 квітня, святкується донині. Пізніше ще декілька разів відбувалось розширення та оновлення собору.
Деякі із реліквій та визначних пам’яток собору Св. Стефана:
- Пьочська ікона богоматері (Maria Pocs Icon), що є вважається чудотворною та висить поруч із головним порталом.
- 23 дзвони у дзвінниці, з яких активно використовуються 20, і кожен з яких має свою особливу роль. Для щоденного дзвону використовуються 11 дзвонів південної вежі з електричним приводом, з них 4 – перед початком звичайної месси, 10 – у святкові дні та 11 – якщо служить сам архієпископ. Є особливий дзвін для заупокійної служби, і особливий «пивний дзвін», що відзначає закриття пивних.
- Різьблена єпископська кафедра (Pulpit) XV століття приписується Ніколаусу Герхарту. Для природного посилення звуку кафедра притулена до колони в центрі головного нефу. Її прикрашають статуї чотирьох перших учителів церкви — Августин Блаженний, Амвросій Медіоланський, Ієроним Стридонський, Григорій Великий. Поруччя сходів, що веде на кафедру, прикрашені фантастичним орнаментом з пожираючих один одного жаб і ящірок — алегорія боротьби добра й зла. Під сходами є невеликий скульптурний портрет «того, хто виглядує з вікна», імовірно — автопортрет скульптора.
Вийшовши головним виходом із собору, йдемо наліво до ширшого його боку та виходимо на однойменну площу. На розвилці вулиць обираємо ту, що йде трішки лівіше - Грабен (Graben), яку ще називають серцем Відня (з німецької назва означає «канава» чи «рів», адже сама вулиця виникла на місці давньоримського рову). Прямуючи вулицею Грабен, виходимо прямо на одну з її найважливіших пам'яток - Пестзойле (Pestsäule), що дослівно можна перекласти як «колона чуми». Традиція встановлювати пам’ятники жертвам чуми та в знак подяки за її закінчення є поширеною традицією в країнах Західної Європи. Такі монументи, як правило, зображають святих навколо центральної колони; за визволення від чуми прийнято дякувати Святій Трійці, Діві Марії, та іншим. Віденська колона чуми (або колона Святої Трійці) нагадує про одну з найбільших епідемій, яку Відень пережив у 1679 році; її було встановлено за часи правління Леопольда І. Початково дерев’яну колону у 1693 році завершив кам’яний бароковий гімн.
Пройшовши далі по Graben до найближчого повороту направо, звертаємо туди до собору Св. Петра (Peterskirche) – одного з найгарніших у місті. Цей собор стоїть на тому самому місці, де колись у Відні – тоді ще за Римського табору – був побудований перший християнський храм. Пізніше його замінила церква в романському стилі, а на початку 18 століття Лукас Хільдебрант створив шедевр бароко, який можна побачити нині. У самому соборі є можливість детальніше ознайомитись із його пам’ятками за допомогою брошурок різними мовами, в тому числі англійською та російською.
Повернувшись на Graben, прямуємо далі до першого великого повороту наліво, який вулицею Kohlmarkt виведе прямо до площі, на якій знаходиться собор Св. Михаїла (Michaeliskirche) – один із найстаріших у Відні. Протягом більше, ніж 8 століть, церква поєднала в собі цілу суміш різних архітектурних традицій, найчіткіше окресливши пізній романський та ранній готичний стилі. У соборі знаходиться один із найбільших барокових віденських органів. Саме у цій церкві вперше був виконаний реквієм Моцарта на погребальній мессі за композитором 10 грудня 1791 року.
Далі проходимо через площу (на ній можна оглянути залишки древньоримських мурів) та попри собор Св. Михаїла на площу Йозефа (Josefsplatz), де в повен ріст стоїть кінна бронзова статуя Йозефа ІІ, старшого сина Марії-Терези. Позаду статуї знаходиться частина Імперського палацу, де розміщуються національна бібліотека та музей.
Не змінюючи напрямку руху, огинаємо будівлю, що знаходиться по праву руку та виходимо до розгалуження вулиць, звідки вже можна побачити частину будівлі Віденського Оперного театру – прямуємо прямо до нього!
Віденська опера входить до п’ятірки кращих оперних театрів світу! Окрім високих художніх стандартів цей театр прославився своїми неймовірними інтригами: славетні диригенти покидали його із скандалами, не витримуючи протистояння з віденською пресою та вимогливою публікою. Віденський оперний театр є музичною Меккою не лише Європи, а всього світу. Крім високих цін на квитки, віденська опера удостоїлась ще одного привілею: раз в рік глядацький зал та сцена зливаються в один танцювальний майданчик, на якому проводиться один із найзнаменитіших балів Австрії.
Будівництво оперного театру у Відні тривало у 1861–1869 роках, а відкрила його опера «Дон Жуан» Моцарта. Творці віденської опери черпали натхнення в ранньому французькому відродженні, проте їх зусилля не були по достоїнству оцінені сучасниками. Постійна критика з боку знаті та тодішнього короля Франца Йозефа привели до трагічного кінця обох архітекторів – один із них повісився, а інший помер від інфаркту двома місяцями пізніше. Історія свідчить, що з тих пір Франц Йозеф уникав різкої критики витворів мистецтва.
В 1945 році будинок театру було зруйновано під час бомбардування Відня і лише новий сезон 1955/56 років розпочався у відновленому будинку. Із творів XX століття потрібно відзначити світові прем'єри ряду опер Р. Штрауса ("Жінка без тіні", 1919; "Олена Єгипетська", 1928), Эйнема. Важливим етапом в історії Віденської опери стали роки 1897–1907, коли її головним диригентом був Малер, що забезпечив найвищий художній рівень спектаклів та розширив репертуар театру (саме в цей час тут пролунали опери Чайковського "Євгеній Онєгін", "Пікова дама", "Іоланта"). Віденська опера може вважатись хранителем європейської традиції в музиці, зокрема – епохи Моцарта.
неділя, 20 квітня 2008 р.
Перший
Вирішила завести блог тоді, коли сильно захотілось поділитись чимось корисним :) . Скромний екскурс в історію:
- колись їздила до Кракова, видрукувавши з НЕТу класнючий мануал по цьому неповторному місту...
- збираючись знову кудись, я намагаюсь знайти таку ж допомогу в павутині і по інших містах(цях), але...упс :(
- захотілось спробувати зробити щось хороше...і....
Одним словом першим моїм цінним вкладом буде коротка екскурсія по Відню :) на основі власних вражень протягом всього лише трьох годин у столиці Австрії. Надіюсь, комусь знадобиЦЦЯ :) . Великий "П.С." - УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ! :) ВОТАКВО...