9-місячні громадяни світу :)

Тільки знайшлася вільна хвилинка, коли малята вже сопуть у чотири дірочки, щоб вчергове заповнити мамині хроніки, як відразу зіткнулась з маленькою проблемою. Ні, не у тому, що нічого не пригадується - якраз навпаки, перед очима блимає відразу купа кадрів і образів. Тільки й лови, щоб описати :). Проблема власне геть протилежна - настільки все калейдоскопічно пригадується, що навіть не знаю, як назвати допис.Чомусь в першу чергу "випливає" на внутрішній оглядовий екранчик пам'яті такий по-дорослому спокійний і усвідомлений погляд моєї Ксені. Мама їй вказує на ложечку і вдесяте питається: "що, точно вже не хочеш? Чи ти задумалася?"...а вона, мабуть, думає: "Ну начебто я випадково отак вже хвилин п'ять сиджу із показово закритим ротиком і ще й часом стараюсь вибити ложку з маминих рук!". При цьому ті сині оченята так твердо дивляться просто у вічі, що не знайдеш навіть тіні посмішки... Коли ж мама нарешті здається і оголошує про завершення "гамгаму" словом "молодець!" (а це у нас в принципі не залежить від кількості з'їдженого....адже я в першу чергу намагаюсь навчити себе, що треба поважати бажання діток і покладатись на їх внутрішні сигнали, в тому числі про голод-ситість...бла-бла-бла), тоді можна і подарувати чарівну двозубу посмішку :).

Якщо починати звітувати про досягнення...то теж назбиралось трохи. Мабуть, найбільше "вперше" у нас зараз відбувається в гастрономічному вимірі :). Так само з апетитом хом'ячимо овочі, тепер заїдамо все це добро кашками, освоїли йогурт та сирок, а буквально вчора стали м'ясоїдами. Ксеня, що часом відмовляється доїдати порцію, вчора з нетерплячими гмиканнями смакувала наразі делікатні дози мнЯска с неделікатною порцією бульбочки :D. Ясик, як звичайно чемний хомка, в основному все гарно виїдає, часто не проти допомогти сестричці, а нещодавно намагалась злопати навіть шмат килима :D - я застукала її у момент, коли вона щосили висмикувала шнурки з нього і напихала ними ротика.

 

Малята тепер обідають, другий раз обідають і третій раз обідають підвечіркують в своїх індивідуальних годувальних кріселках. Столики ми ще не освоїли за призначенням - бо наразі ложками хіба бавимось, тарілку норовимо перекинути, а в горнятку пускаємо бульки - але вже із задоволенням при першій же можливості розмазуємо по них свою "нямнямку"...і не тільки по столиках.... Прямо пропорційно до рідкості чи сипкості страви зростає радіус "червоної зони" (при цьому "червоної" в прямому сенсі, бо ми часто ласуємо бурячками): якщо кукурудзянка зручно прилипає до ложки, то гречку чи, ще гірше, зупку можна потім визбирувати в килимі, у волоссі мами, на животиках і в памперсах їдунів, в кошику під кріслом...словом, всюди.

Завершуючи годувальну тему, треба зазначити, що інтерес до батьківських тарілок не згасає. Правда в міру того, як дорослої цікавої їжі в меню птахів стає більше, то вимагальних істерик вже значно менше. Продовжуємо виконувати елементи педприкорму, даючи спробувати чогось нового в дзьоба. Тим більше, що ігнорувати цей благально-випрошувальний погляд оченят просто неможливо :).

Без перебільшення найбільшим досягненням останніх днів стало те, що нарешті доцьки навчилися самі сідати. Бо сидіти вже вміємо майже місяць, а самостійно сідати довший час не виходило. Аж тут два дні тому прямо в момент, коли тато на замовлення бабусі :) знімав відео на телефон, Ксеня спритно собі вмостилася з  положення лежачи :). А за пару днів Ясюня теж "закрила це питання" :).

 

...Дописую на кілька днів пізніше і от в нас вже інше "найголовніше" досягнення :) - Ксеньчик навчилася повзати! Правда якихось регулярних рухів не прослідковується, але вона підятгує черевце на ручках і якось місить ногами так, що врешті пересувається вперед. Ясик далі задкує :). І взагалі...треба дописи писати якомога оперативніше, інакше "найголовніших" досягнень назбирається ціла течка :D.

Цього разу серед наших "вперше" фіксуємо також вихід на концерт. При цьому за вхід гроші брали лише з малюків, тож я коло них була кимось на зразок супроводжуючої особи :). Слухали народні духові інструменти у виконанні Ігора Мацелюха - такі спеціальні концерти для найменших вже якийсь час організовує  у Львові Олена Лендєл та її M-Dates. Тоді, незважаючи на невеликий львівський дощик, у клубі "Лис Микита" назбиралось чимало дрібних меломанів від кількамісячних малюків і до старших дошкільнят. Мої донечки, розкривши рота і завмерши, слухали музику і коментарі виконавця, сидячи на великому м'якому пуфі :), а наша сестричка Ксеня-старша ще й пішла у танок!





Музичні "вперше" доповнились перегляданням кліпа "Пташечка" Vivienne Mort вдома в навушниках. Цей дивний девайс спочатку було страшнувато одягати на голову, але коли полились звуки, то ми змирилися :). Слухали по черзі...нам сподобалось :).

Ще ми побували на дитячому святі - малювалки в парку, які організовувала наша вигадниця тітка Христя (впевнена, що її блогозвіт ще з'явиться ось тутечки). Сором сказати, але цього разу ми не виконали малювальної програми-мінімуму. Зате мама мала змогу потеревенити із гостями, яких не нудить від дитячих тем, Яся солодко і без жодних застережень виспалась прямо в епіцентрі усього дійства на капі, навіть наш тато встиг на роздачу смачної кукурудзи. Словом, свято вдалось. Малювати будемо наступного разу, коли це буде цікаво і доцікам :). Приємно було навіть просто спостерігати за іншими, трошки старшими, учасниками. Вони розмальовували камінці і дерева в парку, свої личка і картонний будиночок, ваяли якісь пінні кольорові шедеври і взагалі відривалися на повну котушку :).

 

 

А взагалі....тепер наша мобільна супер-команда часом робить виїзди "до міста" :) - там зустрічаємось із тіткою Христею та двоюрідними сестричками,  влаштовуємо променади площею Ринок, а мама часом навіть робить спроби гонорово випити кави за столиком. Останнє, правда, наразі виглядає не зовсім по-панськи, щоб і мізинчик собі відставити, і спертися зручненько на стільці... Поки примостимося, поки візочка притулимо, а вже і стілець перекинувся (бо повішений на спинку рюкзак явно затяжкий для тендітної меблІ). Подадуть каву, то і принцесам треба "пий-пий" вийняти..і пляшечки притримати, і вуста промокнути :D. В результаті мама вкінці швидко заливає в себе зимну каву, збирає вже знуджене і зрьоване дівоцтво, забуває мобільний на столику, вертається за мобільним.... Одним словом, екстрім ще той!

Найкращим ліком від істерик і надалі є тепла ванна. Саджаємо вже двох одночасно у ванночку, додаємо запарених травичок (малята при цьому здивовано вдихають запах і з задоволенням ...хоча, в принципі, як і завжди...посмоктують свої рушнички для купання). Безвідмовний засіб заспокоєння і джерело невимовної втіхи - там плюскаємось, регочемось і соваємо дупцями по слизькому дні ванни (тато мусить сидіти і притримувати мавпенят, щоб не шубовснули у воду!). Отакі веселі у нас, як правило, завершення буднів. Після купання їмо і засинаємо :).

Ще додам,. як завжди, краплю доморощеної мамської філософії :). Останнім часом часто думаю про те, яке ж то неймовірне чудо - що з однієї малесенької клітинки, меншої за укол голки, потім виросла ціла людинка: з всіма ручками-ніжками, з повним ротом потенціальних зубів, з вже закладеними початковими уміннями хапатись за маму чи сямати цицю, з такими мікроскопічними шовковими пушинками геть по всьому тілку! Останнім феноменом (пушинками) я милувалась не далі як дві години тому, тримаючи сплячу доцю в ерго і розглядаючи зблизька її носика. Навіть там, на тому кирпатику, золотяться манюсінькі пушинки :), ще й не всі ідентичні.Як сніжинки - здається, що це білі цятки, а коли придивитись, то кожна неповторна - так і тут, одненька золотинка нагнулась більше, інша пригорнулась до сусідньої... На самому лише кінчику носика цілий світ :). Треба було би бути вдячним щомиті за свою ідеальністьі  складність - як же нас класно придумали!

Ну і нарешті напишу думку, яку я скромно вважаю просто геніальною: це ж у свої 9 місяців мої пташенята стали вже довше жителями цього, зовнішнього, світу, ніж пузожителями :). Офіційне "громадянство", можна сказати, одержано! Так і запишемо в темі :).

Жубаті Шацькі жабки :)

Ще не прийшов черговий  "місячний" день народження (місячний день - теж трохи оксиморон :)), але відчуття чергової сходинки вже присутнє тижні так з два....відколи повернулись з Шацьку. Дітлашня привезла 2.5 зуби на двох, вміння сидіти і повний ігнор до звичних мамських "трюків", якими я собі полегшувала життя :).

Щоб відразу зробити найголовніші зарубки: 24 червня ми (точніше наш тато) намацали перші "пилочки" у Ясика - відразу дві внизу! Сталось це під час "обіднього гвавту", що став помаленьку типовим для цьогорічної відпустки. Якось так їхали з тим, що випробували деякі овочі, а повернулись із прямо таки хижим апетитом і готовністю з'їдати цілу тарелю овочів :). А я ще хвилювалась за прикорм і харчовий інтерес! Вчергове переконуюсь, що мої страхи часто такі марні і дурні :). Наш кум вже жартує, що дитячий плач викликає у нього самого апетит - так звик, що малята починали вимагати їжі під час спільних обідів :).

Після повернення до Львова ми вже цілком впевнено освоїли і кашки (гречку, рис і кукурудзянку), тому топчемо майже дорослі порції і при цьому ще й уважно стежимо щоб мама ритмічно і швидко оперувала ложечкою :D. І за всіма правилами жанру, кожне нове вміння чи етап передбачає появу нових засобів-пристроїв-ґаджетів... Так, зміни у нашому раціоні ознаменувались появою стільця для годування (чекаємо ще на другий), активним використанням позиченої в мами мультиварки (там і яблучка печемо, і особливо улюблені бурячки на пару готуємо), юзанням слинявчиків і т.д. До слова про бурячки.... із ними наразі не зрівняється ніщо, навіть фруктовий мікс із персиків+яблук+бананів :D - коли вперше мама запропонувала цю смакоту, ми якось так майже розчаровано і геть недовірливо кривились і підозріливо плямкали губами. Може, справа ще й у консистенції, бо ж ми відразу звиклі до шматочків, а не "малявочного" однорідного пюре, а тут фрукти самі по собі утворили однорідну субстанцію, з якої негайно почав стібатись наш тато...поки не спробував :) (то ж нямка!).

Інше суперське вміння нарешті визволило нас із домашнього ув'язнення: як тільки ми твердо почали сидіти, як мама озброїлась візком-тростиною і нарешті-нарешті-нарешті самостійно, без жодної сторонньої (навіть дуже рідної) допомоги вибралась з під'їзду! Не передати це відчуття свободи і потенціалу, коли можна тролейбусом проїхатись в центр, вийти повалятись на капі десь на стадіоні чи просто вискочити по сметану. Одну принцесу саджаємо в ерго, іншу - у тростину і гайда! Кордони розсунуті, замкИ відімкнені, дівчата готові гуляти :).

І, як завжди, на фоні наших мега-новин ще назбирався міх невеликих спостережень та мімішок :). Невдовзі по своїх повних 7-ми місяцях Ясюньчик вперше майже на замовлення сказала "де-де-де та-та-та" :) - і відтоді любить погорланити вранці, прокинувшись :). Поки не прийде усвідомлення, що "йолки-палки, а де сніданок!?", доцік самовіддано щось розповідає...може переказує своє малючі сни? :) Ксеня теж часом калякає, але то якось у них відбувається по черзі - одночасно дві майже ніколи не балакають. Певно, навчені не перебивати одна другу :D. Цей час від прокидання і до голодних плачів надалі залишається моїм улюбленим - ще сонні, але вже усміхнені оченята, запах діток, лопотіння і смикання руцями за волосся (хоча це я намагаюсь "строгим голосом" контролювати :))...

Засинання - теж класний процес (якщо швидкий, звісно ....гггг). ПОдобається, як засинаюча пташка любить своєю руцею щось перебирати або якщо дати їй свою руку - то так обережно ніби гладити. Вона меганіжно торкається своєю мікро-лапкою до моєї долоні, наче метелик сідає :). Подумалось, що так хочеться когось торкатись на піку закоханості до обожнюваної людини: здається що ніколи не наситишся. Так обожнювально вміють торкатись мої донечки - і від того почуваю себе такою значущою і любленою, що переповнююсь сенсом, щастям і любов'ю :).

В Шацьку ми освоїли ще одну стихію - водну. Жодного плачу, навіть тоді, коли вода була далекою від гарячої (ну, скажімо, мені зайти у неї було дуже непросто). Спочатку широко розкриті оченята,  а тоді перші реготушки, коли мама і тато з птахами на руках підстрибували у воді, піднімали хмару бризок і з швидкістю розкручували першокупальниць. Спочатку я трохи побоювалась, що малюки можуть злякатися, тому ми занурювались у сорочечках, пошитих спеціально для такої оказії, але потім стало зрозуміло, що ніякі допоміжні засоби не потрібні, а дівчата себе почувають дуже добре у воді :).

Вже вдома ми винайшли новий безвідмовний спосіб заспокоїти малих плакс - посадити їх удвох в ванночку і дозволити плюскатись :). До речі, саме у такий момент, коли малята насолоджувались водними процедурами, я вперше побачила, як Ксеня розмішила Ясю аж до реготу: вона якось так смішно пффффкала, створюючи бризки і сама радісно сміючись. А Ясик кожного разу заливалась дзвінким реготом :). Мокрій мені залишалося лише приєднатись до цього розсміяного дуету :).

АПД: Саме нині у Ксені нарешті прорізався другий зубчик внизу! Ура, тепер в кожної по парі :). Мої жубаті жабенята.

Мамо-оксиморон: мої маленькі дорослі птахи

Не вийшло написати скоріше, бо наш черговий "місячник" припав на відпочинок поза Львовом, поза звичними декораціями і поза Інтернетом :). А по приїзді виявилось, що хтось підмінив моїх чемних діток на дуже схожих, але таких, що геть не пам'ятають нашого домашнього розпорядку...і на яких не діють мої хвалені у попередньому дописі мамські лайфхаки....Тут бракує крейзі-смайла, що вириває на собі волосся....бо вже два дні не знаю, що робити із цими малюками. Але все по порядку....

Добре, що є звична шпаргалочка, адже все так швидко змінюється, що мені вже і самій не віриться, що не півроку тому, а лише кілька тижнів тому я там записала: "перші МА-МА-МА-БА-БА". Знаменний момент, коли я вперше почула таке солодке майже-МАМА здається таким далеким, бо вже потім ми активно і ДЯ-ДЯ-ли і БА-БА-ли і все на купу :). Але факт залишається фактом - рівно у 7 місяців, 19 червня, будучи на руках в дідуся Ігора, ми покликали ...чи то пак поплакали :)...маму (певно, то вийшло випадково, але хтозна! :) ). Символічно, що в той же день ввечері, коли ми побажали одне одному надобраніч і вимкнули світло, почулося чітке одноразове "ТАТО" (ще з таким милим "О" вкінці!) :). Я подумала, що здалось, але за кілька секунд Макс схвильовано перепитав: "ти це чула?" :). Ось так кльово почався для нас балакальний етап. після перших МАМ-ТАТ дітки частіше таки БАБА-ли і ДЯДЯ-ли (наразі лише дідусь в нас непокликаним залишився...але ж цілком ймовірно, що "дядя" чи просто "баб" власне для того і призначені :)). От наш татко якийсь час з радістю озивався на БАМА :D, а особисто я б і МАБОю була б рада називатись, тільки б лопотіли побільше наші балакунчики.

Разом із червневою та липневою спекою, яка у львівському варіанті є чимось липким і втомливим, я відчула себе "в туфлях" наших мамів, що вибавили без памперсів і часом ще й пральних машин. Щоб дрібні дупці не посклеювались начисто у парких підгузках, ми часто голопопили...а, відповідно, робили всі дитячі справи на пелюшки. Мама намотала не одну стометрівку, відносячи одні сушити на балкон, і приносячи інші на заміну. Що сказати....треба було, певно, відчути смак справжнього пелюшкового батьківства, щоб сказати ще раз "дякую" своїй мамі :).

 

Побічним приємним ефектом спеки стало ближче знайомство птахів із душем - не встигаючи інсталювати повноцінну ванночку, ми тепер їх миємо зразу під струменем води у піддоні душової кабінки. Скільки то радості, коли маленькі рученята намагаються вхопити водяні нитки! При чому нема жодного страху перед водою: як десь бризне на личко, то завмирають і відразу такими великим оченятами дивляться вгору (мама використовує цей трюк для того, щоб добратись до важкодоступним складочок на шиї :D), а при тому широко посміхаються.

Дорослі малюки вже сплять цілу ніч - від нашої кризово-істеричної 21-ї години (це у всіх такий жах в цей час? :)) і до 7-8 ранку. Правда, в другій половині ночі доводиться постійно накривати лапки, трошки приШШШШШкувати, коли стає неспокійним сон (я так думаю, саме тому птахи так тріпотять крилами під ранок), але загалом геть незле фактично добре висипатись :). А вранці ми вимагаємо їсти (!!!!) :).

До слова, про їжу.... Кажуть бути обережними зі своїми бажаннями :) :)... Тепер харчовий інтерес викликати не треба - він сам викличе кого завгодно. Як бачимо тарілку, то починаємо нетерпеливо гмикати і всіляко сигналізувати про готовність гаму-гаму. Пробуємо купу нових страв у мікродозах з маминої тарілки, а паралельно просто-таки наминаємо великі порції овочів. Любимо морквочку з бурячком, кабачок із цвітною капустою, трохи менше - картоплю поміж тим... А взагалі пробували вже багато всякого. Хресний Ростик нам дуже вчасно подарував цілий набір кольорових ложечок (аж 6 штук!) - то тепер тато і мама при можливості годують зозульчиків одночасно. А то коли однією ложечкою і в два ротики, то шум стоїть огого! :) Мама не встигає на два дзьобки достатньо швидко, чим викликає незадоволені гмикання.

Беручи приклад із своєї двоюрідної сестрички Настки, яка вже освоїла швидкісне повзання, ми намагаємось сунутись по підлозі...правда для цього мають бути всі сприятливі обставини -  вбраний (слизький) животик, голі ніжки, відповідний настрій і заманушки, розкладені навкруги. Тоді мама часом знаходить своїх малюків то під візком, то під столиком. Як справжні діти тата-рака, доціки пересуваються, відпихаючись руками і ковзаючи назад :D.

Попри визначні досягнення, маємо і купу всяких дурничок, які треба б зафіксувати у пам'яті :). Бо ж коли, як не зараз можна посміятись із того, як малюки вже починають цілеспрямовано боротись за іграшки і коли вперше вдається викрасти цілу сестрину пляшечку! А ще ми тішимось від того, як смішно виглядає Ясик із висуненим кінчиком язичка (вона тоді виглядає таким підсміхайиком солодким!) та ще й із довгеньким чубчиком :). Ксеня теж запухнастилась сильніше, хоча чубчик не виділяється так, як у сестрички-чубарика. Так виглядає, що маємо двох блондиночок - на сонці пушинки золотяться і переливаються, а ще вони так пахнуууууть. Справжнє золоте багатство :). Дамусіки вміють смішно надувати пузики після їжі, чим стають схожими на маленьких Вінні-Пухів. Пузики, рученята і ноженята у складочках тепер медового присмаглого кольору, бо до відпочинку в Шацьку  ми активно готувались, голопоплячи на балконі при вранішньому сонці.

У наші 7 місяців ми вперше привітали татка із його тепер вже "професійним" святом - днем батька, а пізніше - ще й із круглим ювілеєм. Поки що малюки цього не знають, але їхні імена вже зафіксовані на крислатому родинному дереві,  яке відтепер буде висіти у нас на стіні. Маленькі ніжні пагінці, що зробили мене і Макса мамою і татом....справжньою сім'єю :).

А взагалі....щастя, як виявляється. так легко отримати і подарувати :). Ще один раз зустрітись поглядом, обняти і поцьомати в шийку.... Хочеться думати, що при цьому мої маленькі донечки так само відчувають хвилю тепла і всеохоплення, як я :). Вони такі ніжні, люблячі і потребуючі любові :). Наш дідусь Ігор аж часом стібеться: "целуйте меня с разбегу", коли доціки наставляють щічки і закидають голівки, щоб отримати порцію "бузяків". Солодкі-солодкі бузяки, ніжні-ніжні донечки :).

Мама х 2: лайфхаки, хитрощі і роздумування на тему

Я вже якийсь час (місяців так..7 :)) себе ловлю на думці, що добре б десь викласти "на папері" список маленьких хитрощів і ноухау, які дають змогу крутитися в дієвому темпі навколо моїх двох маленьких орбіт :). А от щойно прочитала замітку про те, як воно - бути мамою двійні: - наразі мої дітки ще значно менші, тому багато чим скористатись прямо зараз не вийде ....а скоріше за все, не вийде взагалі. Адже мамські лайфхаки процентів так на 90 є суто індивідуальними. Хтось знає саме ту, єдину колискову, яка швиденько вкладає малюка спати, хтось має особливу подушечку-іграшку-ложечку, хтось точно знає, що саме означає кожен інший вид плачу власної дитинки. Звісно, є якісь універсальні речі....чи хоча б частково універсальні. Абсолютно універсальні речі - це щось таке, що стосується нашої природи і глибинних інстинктів - як от тонко відчувати, що малюку хочеться зараз обіймів мами і все тут. Це як давати цицю, коли ріжуться зубки (знаю з теорії), як гладити по голівці і цьомати випадково отриману гулю чи подряпинку, як знати, що можливість поголопопити завжди подобається малюкам - а отже, дає мамі змогу поруч спокійно попити каву :). Частково універсальні - це вироблені вдалі інструменти типу класичного "чшшшшшшш", яке заспокоює маленьких людей :), типу теплої ванни перед засинанням, тощо.

Індивідуальні засоби встигання виробляються паралельно із пізнанням одне одного. А особливо важливими, я так гадаю, стають для мам двійнят. Хоча припускаю, що бувають дітки, які соло є настільки активними чи неспокійними, що не зрівняються з врівноваженим дуетом. Цитуючи вище згадану авторку, я ніколи в житті вже не знатиму, що це таке - бути мамою лише однієї дитини, тому можу лише здогадуватись. А з досвіду знаю, що кожні "зекономлені" 5 хвилин є безкінечно цінні. В перші місяці чи тижні - щоб моментально зліпити повіки і провалитись в сон :), а вже пізніше - щоб перевірити пошту, написати кусок посту в блозі, почистити картоплю до зупи.... Відразу тут жиж напишу зізнання-переживання, що не один раз думалось, що виходить економія за рахунок дитини (дітей). Бо ж ці самі 5 хвилин не були потрачені на обійми, гру чи ще щось. Але це теж треба якось знайти баланс між часом на діток і часом на себе. Це не егоїзм, а механізм виживання. Звісно, утрую, але якщо поставити "виживання" в лапкИ, розуміючи в сенсі залишитись собою, яка собі подобається (бо потратила ці 5 хвилин на те, щоб покачати прес/почистити нігті/помити голову), яка собою задоволена (бо за 5 зайвих хвилин встигла помити підлогу в кімнаті/прочитати главу з книги по вихованню/обробити фотографію діток), яка таки реалізується (бо встигла прорецензувати статтю/розширити свій кругозір на ще одне ім'я суперського  художника/написати вірша)....

Ще раз звернусь до цитованої авторки, яка десь в іншому місці свого блогу говорить про маму-восьминога чи маму-супергероя, яка умудряється однією рукою бавитись з малечею, іншою рукою міксерити тісто на мафіни, а в перервах (поки одне печеться, а інше - гризе хвоста іграшкового лева) мити підлогу в кухні. Дуже знайоме відчуття, еге ж? На жаль, жодні лайфхаки це відчуття не приберуть із нашого життя :). Така натура мамська, що економить десь в одному місці і в цей час починає новий "проект" :).

Отже, першим моїм...навіть не "хаком", а вдалим рішенням був добрий...вибір чоловіка :D - такого, який а) може з'їсти морожені куповані хінкалі, коли вже геть ніц не встиглось, б) помити попку від каків і ще й запрати вимащений бодік... ну і на всі решту букви алфавіту вистачить :).

Якщо ж безпосередньо про мамування... Ще за пузатих часів я співала колискові і не тільки колискові, навіть прикладала динаміки  - в результаті (ну або просто за співпадінням) мої дітки дуже чутливі до музики. Пам'ятаю, як у одну з перших супер-божевільних ночей вдома, коли ми всі четверо тільки звикали одне до одного...і часто мама з татом носили кожен по штуці кричучої невтішної дитинки...., наш тато ввімкнув на мобілці "Highway to hell" :D. Власне, то байдуже, що то ACDC (начебто спеціально оброблене для дитячих вух) - головне, що звуки музики відразу подіяли магічно. Я вже мовчу про співані колискові... З часом я переспівала своїм дітям все що знала і все, що хотіла вивчити (от і нагода з'явилась :)). А потім побачила, що вони не тільки добре засинають під музику, але й власне сплять. При цьому музика не мус бути вже зовсім лірична - добре йшли як Квітка Цісик, так і Піккардіська Терція чи Скрябін. Можна щось і більш тусовочне включати - треба пробувати експериментально. Але факт залишається фактом - заснувши під музику, і далі продовжуючи спати під неї, дітки не будяться значно довше. Додатковий виграш - можна не боятись заголосно покласти на тарілку ложку, стукати шафками-посудом, клацати на клаві, навіть збивати щось у комбайні!

До групи засинальних лайфхаків відношу і відкриття, що малюки краще засинають, коли завісити перед личком тонесеньку пеленочку. Я так думаю, що відкритий огляд їх відволікає всякими цікавими деталями, які можна розглядати. З цієї ж причини (щоб не відволікались від засинання) не кладу жодних забавок до спання. Може то прозвучить не дуже по-мамськи, але коли лягаю поруч, то теж стараюсь відсунутись трохи - бо інакше півгодини в темряві ближня пара рученят буде досліджувати моє обличчя, пхати пальці в носа, щипати за губи і т.д :). Тому я їх стараюсь погладити по голівках і спинках, обцьомати і всіляко заспокоїти перед основним вкладанням, а тоді просто співаю. Натомість заспокійливо для них мати коло личок якусь пеленочку, щоб тримати її в ручці чи посмоктати крайчик. В такому затишному кубельці вони дуже швидко втихомирюються.

Не "прийомчик", а просто вдале спостереження - дуже чітко дають мої птахи зрозуміти, що хочуть спатки. Часом це буває несподівано рано відносно звичного графіка, але завжди означає, що треба вкладатись. Якщо не хочуть бавитись, не заспокоюються ні на животику, ні на спинці, не зацікавлюються хвостами-вухами іграшок - треба їх люляти, і вони за хвилин 5 вже будуть сопіти.


Місяців так з 5-ти виявилось, що зовсім не потрібно їсти нашвидкуруч чи поки дівчатка сплять (ну хіба так вийшло). Навпаки - дуже добре викликати "дорослий харчовий інтерес" і паралельно займати увагу діток. Сідаєш коло них і демонстративно, із насолодою смакуєш - вони слідкують за кожним шматочком, відклавши усі свої важливі справи типу посваритись, вимагаючи уваги :).

Десь з тих самих п'яти місяців у нас з'явилось спільне заняття, яке, з одного боку, припиняє БУДЬ-ЯКИЙ плач, по-друге, викликає чарівні посмішки, по-третє є для мами більш комфортним психологічно способом спільного проведення часу (бо просто бавитись із немовлям іграшками з часом добре набридає) - читання книжечок. Почалось все із одного віршика про сімейство жучків-сонечок, а тепер у нас щодня відбувається зачитування 5-6 книжечок. По кілька віршиків із ілюстрованої абетки (не з метою вчити букви :) - скоріше це привнесення різноманіття інтонацій та слів плюс картинки), віршики з маленьких картонних книжечок, навіть пара англомовних. До слова, читаю власне англійською - так думаю, що їм подобається трохи інше звучання мого голосу і більш гортанні звуки  :), а після прочитання час від часу ще все повторюю  українською, називаю нашими словами жабок-черепашок-качечок. ... І якщо вже говорити про приємні спільні заняття, то  ще одним способом ненудного проведення часу (+ гарантований регіт) є потанцювати (швидко), ще й підспівуючи, знову ж таки під музику .

Не "хак" - а моє особисте внутрішнє відкриття. Всупереч тому, що завжди і у всьому я намагаюсь розподіляти все супер-однаково (увагу, носіння на ручках, їжу, цьоми....), важливо не пропускати моменти, коли окрема, саме ця конкретна дитинка в саме цей момент потребує більше мене. Треба взяти на ручки, обійняти, заколихати - все "поза чергою", хоча потім можна дообнімати і іншу - обіймів же забагато не буває ;). Ну і ще дещо схоже на написане, але трошки інше. Буває, що додаткової уваги ніхто не вимагає, але внутрішній голос каже, що от вже треба поніжитись із Ясею, чи з Ксенею - треба завжди послухатись :). Хтозна, чи то вже моя потреба в увазі, чи передчування їхньої.... Ну і потім доніжитись з іншою! Аякже :), у нас все справедливо.

Щось так перестрибує пам'ять з однієї сфери на іншу..але пригадався ще один прийомчик, пов'язаний із спанням. Дуже часто замість того, щоб вставати вночі і заколисувати маля стоячи, від маленьких клала їх собі на коліна (ноги випростані на ліжку або зручно напівзігнуті) і колихала так. Дуже швидко заколисувались - і не треба вставати. Часом засинали обидвоє, але то небезпечно, щоб раптом малеча не випала, тому краще пильнувати і не засинати, а тоді перекласти під бочок собі і вже сопіти. Звичайно, набагато еефктивнішим до певного віку було засинання пташеняти на маминому/татовому животі, але відколи навчились "пасти коні" - то ту голівку вже неможливо було змусити лягти - так і лежав маленький "сфінкс", похитуючи головою :D.

Гм. Подивилась на написане - а такого, що пасує до теми, яку задумала - про те, як все встигати із двійнятами - не так і багато. Що ж за хитрощі встигання? Ну стосовно приготування їжі це, звичайно, багато мороження - як тільки є десь надлишок вільного часу (такого не буває :D....але все ж)і є змога потерти моркву на комбайні - тру і морожу порціями "на одну зупу". Потім як знаходжу в момент цейтноту. То, звісно, зовсім не мій винахід :), але користаюсь. Ще на початкАх мала запас заморожених страв, які завбачливо приготувала за часів вагітності - потім дууже знадобились, але швидко виїлись :).

Щоб встигати все - треба робити не все :). Просто варто переглянути щось у своїй голові і відійти від звичного перфекціонізму. Це, певно, стосується батьківства взагалі. Ну не конче вже як прибирати, то прибирати в один день усе - достатнім успіхом вже є вимитий умивальник. А підлогу залишу на завтра. Недолік - часом так здається, що прибиранню нема кінця і краю :), тому що це коло не має кінця: те, потім тамте, потім се і знову "перше " те. Але із цим можна змиритись, якщо винагородою є відсутність внутрішнього цензора.

Якщо вже подивитись геть дотошно, то насправді "встигати ВСЕ" - це просто встигати скінченний перелік речей. Це розуміння якось так заспокоює :). Самі по собі відкидаються надмірності типу прасувати одяг чи пелюшки. І купати діток не треба щодня - це навіть некорисно! І є купа кулінарних рецептів, наче спеціально створених для мами з нестачею часу. От цей супер-геніальний рецепт мафінів став моїм фаворитом :)....особливо тішать слова про те, що не треба навіть міксера ( і мити менше!). Деякі речі "спрощуються" тимчасово (сподіваюсь :)) - нігті обрізані і якщо нафарбовані, то більш нейтральним кольором (щоб можна було десь підмалювати облуплений манікюр), волосся запущене до довжини недовгого хвостика (довге важко доглядати, коротке погано заколюється)...ну і так далі за списком. Головне не перейти у цьому межу. Захаращувати дім, садити на голодну дієту коханого або перетворюватись на безбарвну нехлюю не можна нізащо. Моя сестричка мені якось сказала, що головне - вранці вибрати вдалі сережки, зачесатись і почати бадьоро свій день. Ця порада діє - тож теж запишу до лайфхаків :). А зворотній шлях до ...ні не ускладнення :), а до більшої витонченості ми будемо проходити разом з моїми маленькими красунями. А на цьому шляху ще стільки всього попереду...як подумаю про дитячі зачіски, чищення зубенят, гуляння ніжками.... називається "to be continued" :).

Маленькі чемпіони

Щоразу, коли стається або ж приходить на думку щось варте фіксації, я роблю коротку шпаргалку - і тоді наприкінці чергового місяця собі все пригадую. Так ось, цього разу мого звичного папірчика забракло! :)

Почну із бомбезної новини, яку я вже мрію 3-й місяць тут написати: нарешті доцьки вміють самі перевертатись на животик!!! Першою розвіяла мамині переживання моя ніжна птаха Яся (2 червня). Я вже тривалий час перед тим помічала, що вона особливо чомусь старається, будучи на столику, а а підлозі якось втрачає інтерес до вправ. Дозволивши їй полежати там подовше під пильним наглядом, я власне і побачила той перший раз. Тягнулась доня за рулоном паперових рушників і гарно беркицьнулась, а потім ще й повторила подвиг кілька разів (в тому числі на камеру :)). Малий впертюх Ксеня "здалась" ще пізніше (14 червня). Що цікаво - коронний номер відбувся при аналогічних умовах: на столику і з рулоном рушників. Не знаю, чим малят так вабить цей нехитрий предмет, але свою важливу роль він зіграв :).

Тепер я залишаю діток на спинках, та не встигну відійти від їх "верети", а вони вже "пасуть коні". Вірю, що так по-чемпіонськи розпочавши своє друге півріччя, вони швиденько і самостійно сядуть :). Якраз завершуємо черговий курс масажу....який викликає в доціків неприхований захват :D, тож гарний заряд енергії маємо мати. Хоча щось мені підказує, що все стається в свій час і ніяк це не прискориш (ну чи навпаки не загальмуєш щось таке, за чим точно будеш сумувати потім...от як я сумую за спанням з малечею на животику....коли воно маленьке, тепленьке і пааахне :)).

Якось непомітно ростуть і змінюються  наші пташки.... а я дивлюсь на них і переповнююсь любов'ю, почуттям вдячності і замилуванням :). Помітила, що на зовнішньому боці долоньок дрібний пушок не лягає, а смішно стирчить - на просвіт рученята схожі на маленьких пухнастих павучків. І ці непосиди постійно в пошуку чогось, що можна вхопити і потягнути до рота :). І далі подобається донечкам долоньками досліджувати чиєсь обличчя, а ще вони із зацікавленням - і так якось благоговійно навіть - торкаються пасм мого волосся. Ще б пак! Лише у мами є таке щось незрозуміле і лоскотюче!

Деякі речі зозульки роблять геть по-різному. Яся коли хоче щось "сказати", то спочатку старанно натягує хоботка, а тоді вже протягує "ооооо". А Ксеня і далі любить від душі попищати. Яська заслужила кличку "принцеса несміяна" - так часом важко буває розкрутити її на посмішки. А Ксенька часом має такий вже реготальний настрій, що її смішить буквально все підряд - заливається навіть від намагань мами щось сказати строгим голосом :).

Але ще купу всього є спільного. Обоє обожнюємо веселі танці - коли взяти на руки і, підспівуючи, в ритмі танцювати....А ще краще - одночасно взяти обох і ще й звести їх долоньки між собою - такий четверний танець майже 100%-во викличе шалене захоплення і дзвінкий регіт. Обидвоє вперто і невтомно пнемось сідати - дві гусочки можуть нескінченно витягувати шийки і підсварюватись, вимагаючи подати їм пальці і допомогти сісти. Обидві маємо смішну звичку - витягувати вгору праву руку, коли їмо...а часом і коли спимо :). Ще ми зовсім, як ехо одна одної, однаково протягуємо "ииии", коли щось подобається або коли мама довірливим голосом повідомляє "я тебе люблю" :) - часом під час наших душевних розмов кілька хвилин повторюються ці ритмічі "ииии" справа, яким вторять "иииии" зліва :D.

Один із безвідмовних засобів заспокоєння вже кілька місяців є читання книжечки "Лугова лічилка". Слухають птахи про сімейство зозульок, від задоволення напружують рученята і ноженята, і широко посміхаються. Навіть коли малюче горе геть невтішне, коли навіть сльози горохом - і тоді можна заспокоїтись на кілька хвилин, слухаючи про зозульок на галяві. Вже тепер можна навіть обійтись без самої книжечки - достатньо почати декламувати вірша із звичною інтонацією :): "Сонечка, мамуся й тато...".

Потрошку наша бібліотека зростає - вже маємо цілу купку книжечок. Читаємо і віршики з абетки, і "А я у гай ходила...", навіть англійською мовою шукаємо звіряток у лісі або "крокаємо" разом із "фроґами" :).

Дорослі дітки - дорослі пригоди. Цього місяця ми суттєво розширили свою географію - окрім вже звичного шпацеру Львовом (вже навіть вибирались на морозиво з нашими хресними :)), побували на дачі в дідуся з бабусею. Там полежали на гамаку, надихались свіжим повітрям і вкотре подивували родичів тим, як ми виросли :).

  

А ще ми подалися ажжжж до Тернопільської області, коли поїхали вперше в гості до прабабусі Стефи. Бабця тішилась і відразу ж знайшла щось своє - сказала, що курносики тільки від неї можуть бути, бо лише у неї носик дивиться вгору :).

Отакий гордий вийшов допис :). А фундамент для наступних звершень закладаємо потрошку вже тепер. Працюємо над виробленням "харчового інтересу"....звучить то так по-науковому а виглядає просто: мама зі смаком їсть свої обіди-сніданки коло малят, демонстративно з'їдаючи шматочки і примовляючи "няммм-няммм" :). Оскільки нам за кілька днів АЖ 7 місяців, то пора пробувати дорослу їжу.... Наразі ми лизькали мамин палець, вмочений у соці...лимону (так, ми відразу до хардкору приступили :D), кусочок огірка і ще довго "ганяли по роті" гречинку.

В останній день нашого 6-го місяця ми ще встигнемо побувати на весіллі у тітки - ото вже натанцюємось! :)

 

Мамський дзен

Вчора отак сиділа після енного насиченого дня із двома енерджайзерами....і прийшло мені на думку, що ще, мабуть, ніколи в житті я не була настільки близько до усвідомленого стану "тут і зараз". Мамські будні настільки наближують до цього... адже не можна відволікатись - кожну мить твоя увага має бути загостреною на маленьку потребуючу людину (або й дві :)). А крім того коли, як не зараз, так чітко усвідомлюються усі здавалось би незначні моменти - звичайно, найбільше їх пов'язано із дітками, але є і такі трохи "свої". Це трохи нагадує мені проект 100 днів щастя - тоді теж було присутнє відчуття "звичайного чуда". Пам'ятаю, з якою насолодою я відкривала для себе світ весняних кольорів, попри які стільки часу ходив заклопотаний і не встигав потішитись. А тепер нема чого і дивуватися тому, скільки тепла якось знаходиться десь всередині, коли помічаєш милі дрібниці. Ось доціки так смішно тримають праву руку витягнутою перед собою, коли їдять (чого то так треба ту руку випростати - невідомо :)) або й сплять. А он коли лежать на животиках, то місця під колінками ну такі вже зворушливі і милі, що вже і зараз треба бігти їх цьомати :). А як же повно я насолоджувалась вчора, коли мала один із моїх рідкісних зараз "виходів в світ" - при чому навіть не через необхідність, а просто для себе. Трохи зі скреготом погодився наш тато мене відпустити на півтори годинки, але таки я їхала в маршрутці (вав, класно, я сама їду! :)... так, мабуть почувається школярик, якому вперше довірили поїхати самому :D), пройшлась до Оперного (а ті всі люди навколо так буденно навіть не здогадуються, як мені добре! :)), побалакала з сестрами (як я скучила за нашими кав'ярнями :))... Одним словом, вражень цілий вагон і позначка особистого внутрішнього акумулятора знов стрибнула вгору :). Звісно, це не зовсім по-дзенськи залежати у своїй втісі від таких зовнішніх обставин, зате як 100%-во я прожила ті півтори години! Найкраща медитація в світі :).

Одним словом, мамую і паралельно проходжу своєрідну духовну практику :D

Паралельна мамо-реальність

Зараз напишу допис-перевірку "я не робот". Знаєте, як ото при авторизації на сайти? Ті, хто читали раніші пости і думали "певно що вигадує - не буває все так солодко!" можуть зітхнути полегшено - таки не буває постійно добре. Справа не в брехні... просто залишити "на потім" хочеться гарний спогад, натомість поганий виштовхнути з голови. Але таки зафіксую яко факт мого реального мамування - нині ми виревілись разом.

Ще півгодини тому мені здавалося, "все погано" і що голова моя розлетиться на мільйон шматків.  А ще виникало бажання теж побувати на тому безлюдному острові, куди часто хотіла потрапити колись моя мама...коли ми...її спиногризики...доймали її :).

Ще вчора почала концертувати Ксеня, а нині її підмінила вже сестричка. Підозрюю, що обрали доцьки дати не випадково. Вчора мама задумала уродинного торта в подарунок дідусеві... і якраз то діло розтягнулося на два дні. Всупереч усім диверсіям моїх солодких птах...торт в холодильнику. Правда крем не дуже вдався, та й вся "вишнева гірка" ризикує стати "пізанською гіркою" (або "вишневою полянкою", як собі дозволила жартувати добра Настя :)), але тим не менш I did it.

Вже зараз я повернулась на свою орбіту...правда не без допомоги заборонених засобів - півплитки шоколадки і горнятко кави. Хоча то ще невисока ціна за мамину рівновагу... як гадаєте? А вже зовсім добре стало, коли вирішила скласти "плакальний колаж" і почала перебирати наші папки з фотками :).

А ще пригадалось, як смішно у малят плач і регіт подібні - іноді ми не знаємо, що буде далі за першими "акордами": сміх чи плач. Дуже зручно якраз у ситуації, коли одне легко переходить в інше...як от зараз у мене. Виговорилась, нажалілась і вже йду їх цьомати :).