Наші 1+1 та їх 11

Ось і знов мамині новини, ще не встигнувши опублікуватись, безнадійно застаріли :). Зуби лізуть один за одним, всякі мімішності кожного тижня інші... Тільки хотіла написати про те, як Ксеня собі винайшла нову смішну гримаску, як вже цей період минув :). Не встигаю і я за своїми горошками - кожного дня доводиться звикати ... вже й звиклося до самого процесу звикання :D. А взагалі я так відчуваю, що сама теж поступово "виросла" з випробуваного способу ведення хронік, коли місяць я колекціоную здобутки чи моменти, а потім їх описую тут. Поки назбираю хлібних крихт, то відчуття себе як мами і відчуття своїх маляток геть інші. Тож, мабуть, є сенс вдатися до "потоку свідомості" і просто записати те, як пригадується цей місяць....

А останній тижні зозульки і надалі вдосконалюються у пересуванні, стоянні і випробовуванні бар'єрів - як в сенсі маминих барикад, що не випускають з кімнати, так і в сенсі батьківського терпіння :). Тепер важко навіть визначити, який у нашій сімейці спосіб спання: то ми опиняємось під ранок знову всі четверо вже на дивані ...ще вужчому за колишнє ліжко у спальні, то серед ночі тато з мамою обмінюються крикулями, то доводиться просинатись, лежачи на бильці, щоб не примнути крила двом птахам поруч...  Чи то ще "зубний" період - бо хочеться вірити, що тимчасовими є таки і соплі, і плачі, - чи просто етап такий треба пережити. Хто його знає :). Але зубенята таки з'являються одне за одним: цього разу Ксеня випередила із першим верхнім - ту лопаточку вже певний час дуже добре видно, та й бублики стали поїдатись значно ефективніше :D. На сьогодні обидва ротики озброєні парою верхніх зубчиків: десь тільки крайчик, а десь вже цілком робочий інструмент, яким ми вміємо філігранно обкусувати яблуко так, що воно стає в крапочку, точніше, "в ямочку" :D. Спробував би хто - і не зміг би!

Пробую навчити своїх малЮчок азів немовлячої премудрості: показати "1" (аж раптом пригодиться за місяць, щоб подивувати дорослих :D), реагувати  на "Дай" і "На" (наразі тільки друге сприймається як належне - коли навколо одні "На" і світ прекрасний :)), знайти носик у лося чи очка у мами (чомусь коли питаєш про це...типу "А де в мами очко?", то малята синхронно повертають голови в бік дверей....ніби ті очка от-от увійдуть і привітно кліпнуть :D)... Коли вмільйонне мені набридає цей святий мамин обов'язок, як і вчергове будувати вежу, щоб її поваляли....дуже вчасно дзвонить тьотя Христя і по-філософськи може спитати: "а чи дійсно це настільки потрібно"...ну  маючи на увазі не На-Дай, а загалом усі ці "галочки".  І сидиш, думаєш...а дійсно - що ж їм насправді потрібно!? Так виглядає, що достатньо, аби мама перебувала з ними по один бік від рукотворних барикад: тоді з нас можна малювати «Утро в сосновом лесу».... ведмедиця грайливо покусує ведмежат за щічки, лапою скидає їх з себе, а вони видряпуються назад їй на живіт..... Або можна корчити гримаси - тоді перші разів...15 ... дівчатка дружньо регочуть :). Словом, потрібна увага - безкоштовна і найдорожча. У цьому вони такі, як кожна інша людинка на цій планеті - бо кожен (і старий, і малий) прагне краплі тепла, потребування і любові :).

Поза тим не можна сказати, що нічого нового на нашому немовлячому фронті не відбуваться - здобутків цілий стос :):

* і далі смішно кажемо "тако-тако-тако"...яке іноді звучить, як "така-така-така";
* при згадуванні тата обидві чітко заглядаємо у дверний отвір, звідки він щовечора з'являється;
* вже вміємо гортати сторінки книги (видираємо з маминих рук, гриземо, сідаємо на книжку...і все на купу - тож культурне читання зараз не вдається :));
* освоїли майже ідеально пінцетне захоплення гранатового зернятка великим і вказівним пальчиками - це виглядає настільки мило, що мама готова згодовувати їм нараз півграната! :)
* вже обидві майже без допомоги п'ємо з горнят (ну обливання ніхто не відміняв, бо не вміємо ще брати-класти назад, а часом просто забагато ентузіазму)
... і ще багато-багато пунктів - буденних, щоденних і невимовно визначних :).

Цього місяця, зовсім нещодавно, на Покрови (14-го жовтня), ми майже взяли першу найсправжнісіньку вершину! Практично дійшли ми всі четверо, дружньою сім'єю, на гору Парашку. Підйом був непростим, але не через найсолодші близько-10-кг в кожному ерго. Виявилось, що фізичний потенціал у батьків ще гей-гей, а от психологічно мама кілька разів починала здаватись, при цьому страшно сварячись сама з собою подумки. Хижо було підніматись круто вгору по слизькому опалому листю впереміш з багнюкою і ..снігом. Не варто казати, що спуск тим самим шляхом був ще складнішим. Проте ми це зробили! Здолали основну висоту, вийшли практично на хребет (звідки, як виявилось, до офіційної вершини було близько 20 хв ходу, що в порівнянні з 3 годинами підйому вже геть мало), поїли морожених чорниць з куща, торкнулись першого в цьому сезоні снігу, закусили це добро канапками і запили смачним м'ятним чаюєм (тут ми з татом трохи "згрішили" і дали вмочити дзьоби у горнятка і доцікам, спробувати солодкого чаю...так вже жаль було не поділитись духмяним напоєм). Одним словом, перші 1100+ метрів над рівнем моря на життєвому шляху двох малих жуків ми здолали разом. Сподіваюсь, наступного разу таки доведеться поставити прапорець десь на знаковому місці, а не просто майже-на..... А взагалі, найголовнішого ми досягнули - познайомились з Карпатами, і, сподіваюсь, заразили вірусом любові до гір :). Ще якийсь час ми готові нести своїх малят на руках, а далі - сподіваюся, що зможемо супроводжувати їх у більш самостійних походах і у всяких сенсах. Наразі вони показали себе справжніми туристами - солодко спали більшість часу і не втрачали оптимізму навіть тоді, коли мама переконувала (сама себе?): "це у нас такі розваги, це роз-ва-ги" - отримуючи у відповідь довірливий погляд 4-х очей (одна пара - Ксенина -  з-під шапки, а інша - на шапці у вигляді білочки) :D.

До речі, у цьому поході наш дідусь заробив звання слінгодідуся...чи точніше навіть ергодідуся! :) Пасувало йому рожеве білченятко у кишеньці...от тільки напросто було зручно вмостити малечу на дідусевому пузі :D. А загалом так виглядало, що дідівська гордість була трохи потішена нашою вилазкою і здобуттям першого "тисячника" :), шкодував тільки, що не вдалося зробити фото на вершині з малими внучатами.

 

Загалом я маю відчуття, що ми дійсно стаємо дорослішими - з'являються перші сигнали про те, що - на тій ..іншій...планеті :) - мене розуміють, що є початки взаємодії. І це страшенно тішить! Так непросто робити щось багато-багато разів, живлячись лише думкою про те, що це потрібно і корисно. Не можу дочекатись, коли ми подолаємо "валяльний" період і нарешті почнемо разом щось будувати із кубиків, якими я вже зараз ґрунтовно запаслася :)....Хоча, між нами.... я вже наперед сумую за цими двозубими посмішками ....але то великий секрет.

Перша кругла дата - нам 10 місяців!

Таки коло діток час набуває геть дивних властивостей: то завмирає, заморозивши реальність на кілька миттєвостей, коли милуєшся сплячими гномиками; то місяці раптом починаються бавитись у спринт - і раптом циферки на нашому персональному календарі миготять, як на кулку грального автомату.....бррррржик і вже нам 10! Як 10.....та ж тільки недавно було...4 чи що. З іншого боку, ми тепер так швидко "ставимо галочки", що диву даєшся - як те все вмістилось всього-навсього у 30 днів!? Якраз вчора читала книжку "Тато в декреті" (не знаю, як інші мами, а я "впізнавала" у цьому татусеві саму себе :D), де постійно робиться наголос на двоїстості відчуттів  у декреті. Так ось ще одна двоїстість - у сприйнятті часу. Кажуть, що швидко ростуть чужі діти :)... а чому тоді мої так блискавично із двох малих гусеничок раптом вже перетворились на всюдисущих жучків (отака... цікавська біологія вийшла :D), яких тепер вже треба часом шукати по хаті?

Накочується легкий ...навіть контроверсійно приємний.... смуток від того, що стільки наших "вперше" уже минули: вже і слова, і зуби сприймаються як належне, вже не дивуєшся ні переворотам, ні й більш складним акробатичним викрутасам. Звичайно, що буде їх ще багато,тих "вперше", але чи будуть вони такі ж солодкі? Хай скажуть батьки старших діток, а я трошки так світло посумую. Ну і напишу про деякі з наших перших "вдруге" (ото викрутилась нє? :D)!

Вже вдруге ми живемо восени. Щоправда, минулу осінь малята провели під наглядом лікарів, а ми - у тривожному напруженні. Тепер я очікую на свою віднедавна улюблену золоту пору, коли немає спеки, але й не холодно надто, коли трошки дощить "ін а Львів вей", але не набридає мокрота, коли хочеться глінтвейну і походити серед жовтого листя :). Я часом собі мрію про те, що в якусь із осеней ми будемо збирати з дівчатами каштани і сухе листя, щоб разом щось вигадувати з того... А поки з насолодою прямуємо "пішака" в центр чи намотуємо круги районом - тепло вбрані і розрум'янені. Навіть довелось в ургентному порядку зшити якісь примітивні рукавички з старої фліски...бо ж лапки мерзнуть, а до магазинів зимовий товар ще навіть не завезли! Таки так, осінь тепер для мене відчувається дуже особливо :), а вже ось 10-й місяць як усі свої "особливо" хочеться розділити з найдорожчими людинками. Це, певно, один із видів егоїзму - чекати, що твої діти будуть любити те, що й ти. То й нехай - хай люблять літо або зиму, або подорожі, ну чи домашній затишок...хай люблять. Любити - так важливо, це як світитися, як світити. Коли людина наповнена любов'ю до всього навколо, то вона дуже близька до секрету щастя. А ще любити людей. Мрію прищепити донечкам любов за замовчуванням, щоб стрічали людей з радістю, щоб надихались ними і заряджались.... ну а "за замовчуванням" - тому що вірю, що це має бути фоном. Звісно, люди - то такі складні і часом геть огидні створіння, які той фон люблять попсувати...таке у всіх рано чи пізно, на жаль, буває. Буде і в моїх діток, звичайно - тоді вже хай реагують, але зустрічати таки треба з любов'ю. До чого я це все понаписувала і яке то має відношення до маминих хронік? Не знаю :), але чомусь все частіше виникає враження, що взагалі все в моєму житті без залишку тепер стосується і мамівства. Ну то хай лишається..не буду витирати.

Тим часом хочеться хвалитись нашими досягненнями і просто ...хвалитись :). Вийде, правда в порядку антихронологічному :D. От зовсім недавно ми таки побували на львівському Форумі видавців. Ну як побували..... пробіглись рядами на проспекті Свободи, прикупили кілька листівок. Але атмосферу принаймні здалека занюхали. Крім того, ми утрьох відвідали презентацію вищезгаданої книги, послухали про татівський досвід декрету, питання позадавали, одним словом, пофорумилися як могли.

Ще до супер-грандіозних подій відношу захист кандидатської нашої хресної - і ми там були мед-пиво пили, в парку гуляли, в мами в кабінеті гамали кашку, і взагалі, нарешті показались у повному складі на роботі в мами і тата.

 

А оскільки захист в хресної був не простий, а міжнародний, то ще й познайомились із французькими гостями. Так цікаво було спостерігати геть незвичне відношення їх до дітей :). І серед українських менів є такі, що тануть коло маленьких діток...але більшість обмежується якоюсь привітною фразою і взагалі..."мужики нє танцуют" :D. А от гості із Нансі виказували відразу купу уваги до дітей, щось балакали до малят по-хвранцузьки, навіть намагалися погладити, торкнутись (це якось застало мене зненацька), та взяти на руки. Був там один тато нашого доброго друга, який англійською не спілкувався зовсім. Відповідно, він багато жестикулював, щось там балакав по-своєму і намагався зобразити  емоції на обличчі.....то, пам'ятаю, він хвилин 5 щось мені розказував явно про моїх дівчат - це все супроводжувалось усмішками, радісними вигуками і т.д. :)

А ще, також вже вдруге, ми вибралися в гості до прабабусі в село. Найсмішніше, що мені запам'яталося з того візиту - це те, як Яся сахалася від виноградних грон :D: дітки знайомилися з квіточками, котиками, листочками... а коли дійшла черга до винограду, то Яся спершу просто таки здригалась кожен раз, коли хтось торкався грона рукою, а потім починала дико верещати. Думаю, що то був навіть не так страх, як якась така ...огида :) - точно так я б реагувала, якби мені намагались покласти в руку волохату гусінь :D. Вже трошки звикнувши, Ясик реагував не так бурхливо, але торкнутися цього "чогось" і далі відмовлялася навідріз. Ксеня натомість "непокобелимо" все перемацала, дерла листя і взагалі не відчувала жодного дискомфорту :).

Як не смішно, але в нашої бабусі, що живе на іншому кінці міста ми власне побували в гостях вперше. А вона вже так чекала....припасла цілий міх забавок, влаштувала генеральне прибирання. Тож ми грунтовно побавились, неплановано там поїли, поспали - виконали всю програму-максимум :).

Особистих досягнень зозулькам не бракує: Ксеня вміє робити тосі-тосі ^_^. А ще в минулому дописі я хвалилася, що самі сідають - тепер це вже геть інший рівень, ми повзаємо! Почала Ксеня. А поки Яся намагалась теж якимось чином посунутись і від невміння та образи голосно репетувала, її сестричка освоювала техніку швидкісного повзання.

 

Ті перші невмілі спроби підтягнути животик та ніжки дуже швидко переросли у правильну стійку на четвереньках і впевнене пересування галопом :). Швидке "тук-тук-тук" по ламінату - і вже манюня коло дверей спальні, "ляп-ляп-ляп" долоньками - і вона вже знов намагається прорватись на кухню. "Прорватися", до речі, у прямому сенсі, бо довелось набудувати барикади - стільці, ящики, мішки з гарбузами та інші габаритні речі тепер перекривають доступ в коридор (до взуття, яке таке...смачне) та в кухню (де нас неймовірно манить візок...точніше його брудні колеса). Тепер, коли вже і Яся таки освоїла техніку повзання (вперше була підловлена 13-го вересня :)), доцьки цілий день тим і займаються, що злагоджено, пліч-о-пліч штурмують перепони і намагаються, як я сміюсь, "хакнути маму", вишуковуючи дірки та слабкі місця у захисті. І це їм періодично вдається: то десь посунуть подушку і вже задоволене Ксеньчине личко заглядаю з-під столу, то намагаються перелізти через верх, ризикуючи гепнутись носом до підлоги. І взагалі...питання гуль і "бабахів" тепер пріоритетне. Розетки "замуровані", кути диванних билець обмотані, діти загороджені.... вигляд хати ще той! І дві прекрасні бранки в облозі :D.

 

Ну і щодо бранок.... тепер нашим двом "орлицям" часом доводиться посидіти у клітці. Позичили ми ліжечко! Мабуть, у всіх теперішніх дорослих є дитяче фото "з-за грат", коли тримаєшся долоньками за прутики, а між ними стирчить носик і пара очей заглядає. Тепер і у наших майже така є :).

 

Все почалось із того, що ми все більше відчували брак місця на нашому спільному ліжку - два чи три рази я в прямому сенсі з'їжджала попою на підлогу. Закінчилось - ямою в матраці під нашим татом О_О - так виглядає, що вилежав, сплючи на одному боці весь цей час. Тож ми задумались про доставляння ліжечка збоку. Звичайно, про окремий сон я навіть не думала. Привезли ліжечко, скрутили.....а воно зайняло геть весь простір від ліжка і до вікна, практично загородивши доступ до тумб та дзеркала :(. Довелось таки винести ліжечко .... Так ми з малятами переїхали спати у вітальню. Тепер наш тато розкошує сам на широкому ліжку (ну як розкошує.....шукає вночі місця, де немає ями :D) в спальні, я сплю на розкладеному дивані, а птахи...дуже часто зі мною :). Ввечері кладемо їх вже сплячими у ліжечко (тепер просто страшно вже їх залишати спати необгородженими, бо прокидаючись, вони першою справою встають), а вночі я по одному їх забираю до себе. Буває, правда, що так і спимо окремо цілу ніч, коли не будимось.... але наразі мені то важко - так сумую за теплими пахучими малятами коло себе. Часом сплячих забираю :)...погрітись у всіх сенсах. Рано ще мамі спати окремо! А пташки теж засинати не хочуть там - вдень ми і далі вкладаємось на підлозі, заколисуючись на животику або під бочком, з пісенькою.... В ці моменти я відчуваю себе такою потрібною і так хочу продовжити їх дуууууже ще надовго. Коли заколисування надто затягується, то, звісно, починаю дратуватися.... але загалом процес засинання вкупці є приємним і потрібним усім нам.

Вище я написала, що дітки після пробудження відразу встають - і таки встають. Одночасно із повзанням вони почали спинатись на ноги, тримаючись за все, що потрапляється під їх маленькі лапки: мамина нога, ніжка стола, стілець і т.д. Стало трохи страшно, стало більше мікропадінь...але, зрештою, не довелось над ними стояти безвідривно, бо обидві якось зразу навчилися сідати на попу.

 

Змінилися наші вподобання у їжі....точніше наразі мені важко зрозуміти до кінця, що ж саме їм подобається чи не подобається. Наче "на ура" йшла кашка з гарбузом, а вже он половину не доїли, ще нещодавно улюбленим був бурячок...а вже часом його бойкотуємо. Наразі безвідмовно до вподоби усяка кисломолочка - сирок, йогурт...ряжанку от спробували :). Трохи незручно рідким кефірчиком годувати з їх мікроложечок, а пити (я так розумію щось, відмінне від води) вони наразі відмовляються. Хоча - ВИХВАЛЯЛКА :) - пташата майже освоїли горнятка! Особливо класно це виходить у Ксеньчика. Бере лапками за дві ручечки, вмокає дзьоба у водичку, а знизу шкробає своїми двома зубчиками :) - так зі шкряботом і п'є. Ясик поки що більше вимагає, щоб їй зручненько подали, потримали, а птах вже собі там зволить побулькати трошки.

Так що один гномик добре їсть, інший - добре п'є :D. Хоча  то не зовсім так - буває, що добре гамає якраз Ксеньчик, а Яся заботує. Але ось це таке взаємодоповнення спостерігаю всюди: одна любить ерго (Яся), інша - возиться у візку (Ксеня); донедавна навіть хиталися у різних напрямках: Ясик вбоки (це її фірмове "хиті-хиті"), а Ксеньчик вперед-назад ("гойда-да").

 

Хоча...ще раз напишу, що це не зовсім так, тобто вже не зовсім так - все так швидко змінюється. Тепер вони часто гуртуються в одну команду. Люблю спостерігати, коли вони мене разом наздоганяють :) - на обличчях непідробне захоплення, ляпають обидвоє долоньками - чимскоріш, поки двері мама не встигла зачинити! Вже згадувала і про спільний штурм барикад - теж тепер застосовується техніка "подвійного удару"...хоча буває, що одна другій топчеться мало не по голові. Вони - наче два маленькі магніти - всюди на купі, всюди разом, товчуться на одному дециметрі квадратному :).

 

 

Бавитись - тільки тією самою іграшкою, що й сестричка; триматися - тільки за те бильце, що й інша; а якщо мама взяла в ерго сестру - огооооо, які починються невдоволення! Мамі доводиться часом вигадувати щось геть "непристойне", аби попити свою каву гарячою :D, як от закласти обох в два ерго одночасно - на спину і на живіт. Тяжкуваті, але такі рідні майже 20 кг :). Ну хоча б освоїла одягання ерго на спину....часом придається.

Дев'ять місяців минули у мирному дослідженні світу, а на десятому почався етап руйнівних експериментів. Однозначно, що більше десяти років носити одну піжаму мамі геть негоже - тому відірвана лямка врятувала від такої ганьби :D. А непрохану ностальгію за улюбленими пабами Ковентрі діти в прямому сенсі погризли - одну раритетну підставку під пиво мама врятувала, зате іншу - "як мавпа газету"...ну всі в курсі :). А ще килим у вітальні....трохи задовгий - тому його методично ...поремо....ну і дорогою пробуємо з'їсти докази (кілька разів ми витягали шнурка з ротика за сам кінчик.....хтозна, що знайдемо наступного разу у памперсі О_О). Малі винищувачі.

Треба закінчувати допис, бо маю ще стільки справ на той кавалок вільного часу, поки доцьки сплять - поснули прямо на вулиці, поки мама втікала від дощу. Наостанок напишу, що ми теж підвищили свій батьківський левел цього місяця - пережили високу температуру і соплі. Тяжко було вже таких великих скруцьків змушувати витирати носика, коли вони цього НУ ГЕТЬ НЕ ХОЧУТЬ, МАМО! А температуру в околі 39 довелось Ясику збивати парацетамолом, на який ймовірно, вилізла якась алергія....(надіюсь, що то переростеться). Але оскільки ці всі прикрощі сталися через те, що лізуть верхні зубки, то ми стійко все перечекали. Правда, зубчиків поки що так і нема :D - надіюсь, не буде другого раунду і вони якось вже спокійно собі вилізуть. А наразі ми чудово обходимось нижньою парою -запросто самі з'їдаємо півбанана, дольку грушки чи яблука :).

Д.С. На цьому етапі мамі вже супер-непросто зробити пристойні фото - малята такі швидкі, що більшість фото - розмитий слід, як той, що лишається після літака :). Прощавайте, наші домашні фотосесії :(((((, .....привіт відео :D.

9-місячні громадяни світу :)

Тільки знайшлася вільна хвилинка, коли малята вже сопуть у чотири дірочки, щоб вчергове заповнити мамині хроніки, як відразу зіткнулась з маленькою проблемою. Ні, не у тому, що нічого не пригадується - якраз навпаки, перед очима блимає відразу купа кадрів і образів. Тільки й лови, щоб описати :). Проблема власне геть протилежна - настільки все калейдоскопічно пригадується, що навіть не знаю, як назвати допис.Чомусь в першу чергу "випливає" на внутрішній оглядовий екранчик пам'яті такий по-дорослому спокійний і усвідомлений погляд моєї Ксені. Мама їй вказує на ложечку і вдесяте питається: "що, точно вже не хочеш? Чи ти задумалася?"...а вона, мабуть, думає: "Ну начебто я випадково отак вже хвилин п'ять сиджу із показово закритим ротиком і ще й часом стараюсь вибити ложку з маминих рук!". При цьому ті сині оченята так твердо дивляться просто у вічі, що не знайдеш навіть тіні посмішки... Коли ж мама нарешті здається і оголошує про завершення "гамгаму" словом "молодець!" (а це у нас в принципі не залежить від кількості з'їдженого....адже я в першу чергу намагаюсь навчити себе, що треба поважати бажання діток і покладатись на їх внутрішні сигнали, в тому числі про голод-ситість...бла-бла-бла), тоді можна і подарувати чарівну двозубу посмішку :).

Якщо починати звітувати про досягнення...то теж назбиралось трохи. Мабуть, найбільше "вперше" у нас зараз відбувається в гастрономічному вимірі :). Так само з апетитом хом'ячимо овочі, тепер заїдамо все це добро кашками, освоїли йогурт та сирок, а буквально вчора стали м'ясоїдами. Ксеня, що часом відмовляється доїдати порцію, вчора з нетерплячими гмиканнями смакувала наразі делікатні дози мнЯска с неделікатною порцією бульбочки :D. Ясик, як звичайно чемний хомка, в основному все гарно виїдає, часто не проти допомогти сестричці, а нещодавно намагалась злопати навіть шмат килима :D - я застукала її у момент, коли вона щосили висмикувала шнурки з нього і напихала ними ротика.

 

Малята тепер обідають, другий раз обідають і третій раз обідають підвечіркують в своїх індивідуальних годувальних кріселках. Столики ми ще не освоїли за призначенням - бо наразі ложками хіба бавимось, тарілку норовимо перекинути, а в горнятку пускаємо бульки - але вже із задоволенням при першій же можливості розмазуємо по них свою "нямнямку"...і не тільки по столиках.... Прямо пропорційно до рідкості чи сипкості страви зростає радіус "червоної зони" (при цьому "червоної" в прямому сенсі, бо ми часто ласуємо бурячками): якщо кукурудзянка зручно прилипає до ложки, то гречку чи, ще гірше, зупку можна потім визбирувати в килимі, у волоссі мами, на животиках і в памперсах їдунів, в кошику під кріслом...словом, всюди.

Завершуючи годувальну тему, треба зазначити, що інтерес до батьківських тарілок не згасає. Правда в міру того, як дорослої цікавої їжі в меню птахів стає більше, то вимагальних істерик вже значно менше. Продовжуємо виконувати елементи педприкорму, даючи спробувати чогось нового в дзьоба. Тим більше, що ігнорувати цей благально-випрошувальний погляд оченят просто неможливо :).

Без перебільшення найбільшим досягненням останніх днів стало те, що нарешті доцьки навчилися самі сідати. Бо сидіти вже вміємо майже місяць, а самостійно сідати довший час не виходило. Аж тут два дні тому прямо в момент, коли тато на замовлення бабусі :) знімав відео на телефон, Ксеня спритно собі вмостилася з  положення лежачи :). А за пару днів Ясюня теж "закрила це питання" :).

 

...Дописую на кілька днів пізніше і от в нас вже інше "найголовніше" досягнення :) - Ксеньчик навчилася повзати! Правда якихось регулярних рухів не прослідковується, але вона підятгує черевце на ручках і якось місить ногами так, що врешті пересувається вперед. Ясик далі задкує :). І взагалі...треба дописи писати якомога оперативніше, інакше "найголовніших" досягнень назбирається ціла течка :D.

Цього разу серед наших "вперше" фіксуємо також вихід на концерт. При цьому за вхід гроші брали лише з малюків, тож я коло них була кимось на зразок супроводжуючої особи :). Слухали народні духові інструменти у виконанні Ігора Мацелюха - такі спеціальні концерти для найменших вже якийсь час організовує  у Львові Олена Лендєл та її M-Dates. Тоді, незважаючи на невеликий львівський дощик, у клубі "Лис Микита" назбиралось чимало дрібних меломанів від кількамісячних малюків і до старших дошкільнят. Мої донечки, розкривши рота і завмерши, слухали музику і коментарі виконавця, сидячи на великому м'якому пуфі :), а наша сестричка Ксеня-старша ще й пішла у танок!





Музичні "вперше" доповнились перегляданням кліпа "Пташечка" Vivienne Mort вдома в навушниках. Цей дивний девайс спочатку було страшнувато одягати на голову, але коли полились звуки, то ми змирилися :). Слухали по черзі...нам сподобалось :).

Ще ми побували на дитячому святі - малювалки в парку, які організовувала наша вигадниця тітка Христя (впевнена, що її блогозвіт ще з'явиться ось тутечки). Сором сказати, але цього разу ми не виконали малювальної програми-мінімуму. Зате мама мала змогу потеревенити із гостями, яких не нудить від дитячих тем, Яся солодко і без жодних застережень виспалась прямо в епіцентрі усього дійства на капі, навіть наш тато встиг на роздачу смачної кукурудзи. Словом, свято вдалось. Малювати будемо наступного разу, коли це буде цікаво і доцікам :). Приємно було навіть просто спостерігати за іншими, трошки старшими, учасниками. Вони розмальовували камінці і дерева в парку, свої личка і картонний будиночок, ваяли якісь пінні кольорові шедеври і взагалі відривалися на повну котушку :).

 

 

А взагалі....тепер наша мобільна супер-команда часом робить виїзди "до міста" :) - там зустрічаємось із тіткою Христею та двоюрідними сестричками,  влаштовуємо променади площею Ринок, а мама часом навіть робить спроби гонорово випити кави за столиком. Останнє, правда, наразі виглядає не зовсім по-панськи, щоб і мізинчик собі відставити, і спертися зручненько на стільці... Поки примостимося, поки візочка притулимо, а вже і стілець перекинувся (бо повішений на спинку рюкзак явно затяжкий для тендітної меблІ). Подадуть каву, то і принцесам треба "пий-пий" вийняти..і пляшечки притримати, і вуста промокнути :D. В результаті мама вкінці швидко заливає в себе зимну каву, збирає вже знуджене і зрьоване дівоцтво, забуває мобільний на столику, вертається за мобільним.... Одним словом, екстрім ще той!

Найкращим ліком від істерик і надалі є тепла ванна. Саджаємо вже двох одночасно у ванночку, додаємо запарених травичок (малята при цьому здивовано вдихають запах і з задоволенням ...хоча, в принципі, як і завжди...посмоктують свої рушнички для купання). Безвідмовний засіб заспокоєння і джерело невимовної втіхи - там плюскаємось, регочемось і соваємо дупцями по слизькому дні ванни (тато мусить сидіти і притримувати мавпенят, щоб не шубовснули у воду!). Отакі веселі у нас, як правило, завершення буднів. Після купання їмо і засинаємо :).

Ще додам,. як завжди, краплю доморощеної мамської філософії :). Останнім часом часто думаю про те, яке ж то неймовірне чудо - що з однієї малесенької клітинки, меншої за укол голки, потім виросла ціла людинка: з всіма ручками-ніжками, з повним ротом потенціальних зубів, з вже закладеними початковими уміннями хапатись за маму чи сямати цицю, з такими мікроскопічними шовковими пушинками геть по всьому тілку! Останнім феноменом (пушинками) я милувалась не далі як дві години тому, тримаючи сплячу доцю в ерго і розглядаючи зблизька її носика. Навіть там, на тому кирпатику, золотяться манюсінькі пушинки :), ще й не всі ідентичні.Як сніжинки - здається, що це білі цятки, а коли придивитись, то кожна неповторна - так і тут, одненька золотинка нагнулась більше, інша пригорнулась до сусідньої... На самому лише кінчику носика цілий світ :). Треба було би бути вдячним щомиті за свою ідеальністьі  складність - як же нас класно придумали!

Ну і нарешті напишу думку, яку я скромно вважаю просто геніальною: це ж у свої 9 місяців мої пташенята стали вже довше жителями цього, зовнішнього, світу, ніж пузожителями :). Офіційне "громадянство", можна сказати, одержано! Так і запишемо в темі :).

Жубаті Шацькі жабки :)

Ще не прийшов черговий  "місячний" день народження (місячний день - теж трохи оксиморон :)), але відчуття чергової сходинки вже присутнє тижні так з два....відколи повернулись з Шацьку. Дітлашня привезла 2.5 зуби на двох, вміння сидіти і повний ігнор до звичних мамських "трюків", якими я собі полегшувала життя :).

Щоб відразу зробити найголовніші зарубки: 24 червня ми (точніше наш тато) намацали перші "пилочки" у Ясика - відразу дві внизу! Сталось це під час "обіднього гвавту", що став помаленьку типовим для цьогорічної відпустки. Якось так їхали з тим, що випробували деякі овочі, а повернулись із прямо таки хижим апетитом і готовністю з'їдати цілу тарелю овочів :). А я ще хвилювалась за прикорм і харчовий інтерес! Вчергове переконуюсь, що мої страхи часто такі марні і дурні :). Наш кум вже жартує, що дитячий плач викликає у нього самого апетит - так звик, що малята починали вимагати їжі під час спільних обідів :).

Після повернення до Львова ми вже цілком впевнено освоїли і кашки (гречку, рис і кукурудзянку), тому топчемо майже дорослі порції і при цьому ще й уважно стежимо щоб мама ритмічно і швидко оперувала ложечкою :D. І за всіма правилами жанру, кожне нове вміння чи етап передбачає появу нових засобів-пристроїв-ґаджетів... Так, зміни у нашому раціоні ознаменувались появою стільця для годування (чекаємо ще на другий), активним використанням позиченої в мами мультиварки (там і яблучка печемо, і особливо улюблені бурячки на пару готуємо), юзанням слинявчиків і т.д. До слова про бурячки.... із ними наразі не зрівняється ніщо, навіть фруктовий мікс із персиків+яблук+бананів :D - коли вперше мама запропонувала цю смакоту, ми якось так майже розчаровано і геть недовірливо кривились і підозріливо плямкали губами. Може, справа ще й у консистенції, бо ж ми відразу звиклі до шматочків, а не "малявочного" однорідного пюре, а тут фрукти самі по собі утворили однорідну субстанцію, з якої негайно почав стібатись наш тато...поки не спробував :) (то ж нямка!).

Інше суперське вміння нарешті визволило нас із домашнього ув'язнення: як тільки ми твердо почали сидіти, як мама озброїлась візком-тростиною і нарешті-нарешті-нарешті самостійно, без жодної сторонньої (навіть дуже рідної) допомоги вибралась з під'їзду! Не передати це відчуття свободи і потенціалу, коли можна тролейбусом проїхатись в центр, вийти повалятись на капі десь на стадіоні чи просто вискочити по сметану. Одну принцесу саджаємо в ерго, іншу - у тростину і гайда! Кордони розсунуті, замкИ відімкнені, дівчата готові гуляти :).

І, як завжди, на фоні наших мега-новин ще назбирався міх невеликих спостережень та мімішок :). Невдовзі по своїх повних 7-ми місяцях Ясюньчик вперше майже на замовлення сказала "де-де-де та-та-та" :) - і відтоді любить погорланити вранці, прокинувшись :). Поки не прийде усвідомлення, що "йолки-палки, а де сніданок!?", доцік самовіддано щось розповідає...може переказує своє малючі сни? :) Ксеня теж часом калякає, але то якось у них відбувається по черзі - одночасно дві майже ніколи не балакають. Певно, навчені не перебивати одна другу :D. Цей час від прокидання і до голодних плачів надалі залишається моїм улюбленим - ще сонні, але вже усміхнені оченята, запах діток, лопотіння і смикання руцями за волосся (хоча це я намагаюсь "строгим голосом" контролювати :))...

Засинання - теж класний процес (якщо швидкий, звісно ....гггг). ПОдобається, як засинаюча пташка любить своєю руцею щось перебирати або якщо дати їй свою руку - то так обережно ніби гладити. Вона меганіжно торкається своєю мікро-лапкою до моєї долоні, наче метелик сідає :). Подумалось, що так хочеться когось торкатись на піку закоханості до обожнюваної людини: здається що ніколи не наситишся. Так обожнювально вміють торкатись мої донечки - і від того почуваю себе такою значущою і любленою, що переповнююсь сенсом, щастям і любов'ю :).

В Шацьку ми освоїли ще одну стихію - водну. Жодного плачу, навіть тоді, коли вода була далекою від гарячої (ну, скажімо, мені зайти у неї було дуже непросто). Спочатку широко розкриті оченята,  а тоді перші реготушки, коли мама і тато з птахами на руках підстрибували у воді, піднімали хмару бризок і з швидкістю розкручували першокупальниць. Спочатку я трохи побоювалась, що малюки можуть злякатися, тому ми занурювались у сорочечках, пошитих спеціально для такої оказії, але потім стало зрозуміло, що ніякі допоміжні засоби не потрібні, а дівчата себе почувають дуже добре у воді :).

Вже вдома ми винайшли новий безвідмовний спосіб заспокоїти малих плакс - посадити їх удвох в ванночку і дозволити плюскатись :). До речі, саме у такий момент, коли малята насолоджувались водними процедурами, я вперше побачила, як Ксеня розмішила Ясю аж до реготу: вона якось так смішно пффффкала, створюючи бризки і сама радісно сміючись. А Ясик кожного разу заливалась дзвінким реготом :). Мокрій мені залишалося лише приєднатись до цього розсміяного дуету :).

АПД: Саме нині у Ксені нарешті прорізався другий зубчик внизу! Ура, тепер в кожної по парі :). Мої жубаті жабенята.

Мамо-оксиморон: мої маленькі дорослі птахи

Не вийшло написати скоріше, бо наш черговий "місячник" припав на відпочинок поза Львовом, поза звичними декораціями і поза Інтернетом :). А по приїзді виявилось, що хтось підмінив моїх чемних діток на дуже схожих, але таких, що геть не пам'ятають нашого домашнього розпорядку...і на яких не діють мої хвалені у попередньому дописі мамські лайфхаки....Тут бракує крейзі-смайла, що вириває на собі волосся....бо вже два дні не знаю, що робити із цими малюками. Але все по порядку....

Добре, що є звична шпаргалочка, адже все так швидко змінюється, що мені вже і самій не віриться, що не півроку тому, а лише кілька тижнів тому я там записала: "перші МА-МА-МА-БА-БА". Знаменний момент, коли я вперше почула таке солодке майже-МАМА здається таким далеким, бо вже потім ми активно і ДЯ-ДЯ-ли і БА-БА-ли і все на купу :). Але факт залишається фактом - рівно у 7 місяців, 19 червня, будучи на руках в дідуся Ігора, ми покликали ...чи то пак поплакали :)...маму (певно, то вийшло випадково, але хтозна! :) ). Символічно, що в той же день ввечері, коли ми побажали одне одному надобраніч і вимкнули світло, почулося чітке одноразове "ТАТО" (ще з таким милим "О" вкінці!) :). Я подумала, що здалось, але за кілька секунд Макс схвильовано перепитав: "ти це чула?" :). Ось так кльово почався для нас балакальний етап. після перших МАМ-ТАТ дітки частіше таки БАБА-ли і ДЯДЯ-ли (наразі лише дідусь в нас непокликаним залишився...але ж цілком ймовірно, що "дядя" чи просто "баб" власне для того і призначені :)). От наш татко якийсь час з радістю озивався на БАМА :D, а особисто я б і МАБОю була б рада називатись, тільки б лопотіли побільше наші балакунчики.

Разом із червневою та липневою спекою, яка у львівському варіанті є чимось липким і втомливим, я відчула себе "в туфлях" наших мамів, що вибавили без памперсів і часом ще й пральних машин. Щоб дрібні дупці не посклеювались начисто у парких підгузках, ми часто голопопили...а, відповідно, робили всі дитячі справи на пелюшки. Мама намотала не одну стометрівку, відносячи одні сушити на балкон, і приносячи інші на заміну. Що сказати....треба було, певно, відчути смак справжнього пелюшкового батьківства, щоб сказати ще раз "дякую" своїй мамі :).

 

Побічним приємним ефектом спеки стало ближче знайомство птахів із душем - не встигаючи інсталювати повноцінну ванночку, ми тепер їх миємо зразу під струменем води у піддоні душової кабінки. Скільки то радості, коли маленькі рученята намагаються вхопити водяні нитки! При чому нема жодного страху перед водою: як десь бризне на личко, то завмирають і відразу такими великим оченятами дивляться вгору (мама використовує цей трюк для того, щоб добратись до важкодоступним складочок на шиї :D), а при тому широко посміхаються.

Дорослі малюки вже сплять цілу ніч - від нашої кризово-істеричної 21-ї години (це у всіх такий жах в цей час? :)) і до 7-8 ранку. Правда, в другій половині ночі доводиться постійно накривати лапки, трошки приШШШШШкувати, коли стає неспокійним сон (я так думаю, саме тому птахи так тріпотять крилами під ранок), але загалом геть незле фактично добре висипатись :). А вранці ми вимагаємо їсти (!!!!) :).

До слова, про їжу.... Кажуть бути обережними зі своїми бажаннями :) :)... Тепер харчовий інтерес викликати не треба - він сам викличе кого завгодно. Як бачимо тарілку, то починаємо нетерпеливо гмикати і всіляко сигналізувати про готовність гаму-гаму. Пробуємо купу нових страв у мікродозах з маминої тарілки, а паралельно просто-таки наминаємо великі порції овочів. Любимо морквочку з бурячком, кабачок із цвітною капустою, трохи менше - картоплю поміж тим... А взагалі пробували вже багато всякого. Хресний Ростик нам дуже вчасно подарував цілий набір кольорових ложечок (аж 6 штук!) - то тепер тато і мама при можливості годують зозульчиків одночасно. А то коли однією ложечкою і в два ротики, то шум стоїть огого! :) Мама не встигає на два дзьобки достатньо швидко, чим викликає незадоволені гмикання.

Беручи приклад із своєї двоюрідної сестрички Настки, яка вже освоїла швидкісне повзання, ми намагаємось сунутись по підлозі...правда для цього мають бути всі сприятливі обставини -  вбраний (слизький) животик, голі ніжки, відповідний настрій і заманушки, розкладені навкруги. Тоді мама часом знаходить своїх малюків то під візком, то під столиком. Як справжні діти тата-рака, доціки пересуваються, відпихаючись руками і ковзаючи назад :D.

Попри визначні досягнення, маємо і купу всяких дурничок, які треба б зафіксувати у пам'яті :). Бо ж коли, як не зараз можна посміятись із того, як малюки вже починають цілеспрямовано боротись за іграшки і коли вперше вдається викрасти цілу сестрину пляшечку! А ще ми тішимось від того, як смішно виглядає Ясик із висуненим кінчиком язичка (вона тоді виглядає таким підсміхайиком солодким!) та ще й із довгеньким чубчиком :). Ксеня теж запухнастилась сильніше, хоча чубчик не виділяється так, як у сестрички-чубарика. Так виглядає, що маємо двох блондиночок - на сонці пушинки золотяться і переливаються, а ще вони так пахнуууууть. Справжнє золоте багатство :). Дамусіки вміють смішно надувати пузики після їжі, чим стають схожими на маленьких Вінні-Пухів. Пузики, рученята і ноженята у складочках тепер медового присмаглого кольору, бо до відпочинку в Шацьку  ми активно готувались, голопоплячи на балконі при вранішньому сонці.

У наші 7 місяців ми вперше привітали татка із його тепер вже "професійним" святом - днем батька, а пізніше - ще й із круглим ювілеєм. Поки що малюки цього не знають, але їхні імена вже зафіксовані на крислатому родинному дереві,  яке відтепер буде висіти у нас на стіні. Маленькі ніжні пагінці, що зробили мене і Макса мамою і татом....справжньою сім'єю :).

А взагалі....щастя, як виявляється. так легко отримати і подарувати :). Ще один раз зустрітись поглядом, обняти і поцьомати в шийку.... Хочеться думати, що при цьому мої маленькі донечки так само відчувають хвилю тепла і всеохоплення, як я :). Вони такі ніжні, люблячі і потребуючі любові :). Наш дідусь Ігор аж часом стібеться: "целуйте меня с разбегу", коли доціки наставляють щічки і закидають голівки, щоб отримати порцію "бузяків". Солодкі-солодкі бузяки, ніжні-ніжні донечки :).

Мама х 2: лайфхаки, хитрощі і роздумування на тему

Я вже якийсь час (місяців так..7 :)) себе ловлю на думці, що добре б десь викласти "на папері" список маленьких хитрощів і ноухау, які дають змогу крутитися в дієвому темпі навколо моїх двох маленьких орбіт :). А от щойно прочитала замітку про те, як воно - бути мамою двійні: - наразі мої дітки ще значно менші, тому багато чим скористатись прямо зараз не вийде ....а скоріше за все, не вийде взагалі. Адже мамські лайфхаки процентів так на 90 є суто індивідуальними. Хтось знає саме ту, єдину колискову, яка швиденько вкладає малюка спати, хтось має особливу подушечку-іграшку-ложечку, хтось точно знає, що саме означає кожен інший вид плачу власної дитинки. Звісно, є якісь універсальні речі....чи хоча б частково універсальні. Абсолютно універсальні речі - це щось таке, що стосується нашої природи і глибинних інстинктів - як от тонко відчувати, що малюку хочеться зараз обіймів мами і все тут. Це як давати цицю, коли ріжуться зубки (знаю з теорії), як гладити по голівці і цьомати випадково отриману гулю чи подряпинку, як знати, що можливість поголопопити завжди подобається малюкам - а отже, дає мамі змогу поруч спокійно попити каву :). Частково універсальні - це вироблені вдалі інструменти типу класичного "чшшшшшшш", яке заспокоює маленьких людей :), типу теплої ванни перед засинанням, тощо.

Індивідуальні засоби встигання виробляються паралельно із пізнанням одне одного. А особливо важливими, я так гадаю, стають для мам двійнят. Хоча припускаю, що бувають дітки, які соло є настільки активними чи неспокійними, що не зрівняються з врівноваженим дуетом. Цитуючи вище згадану авторку, я ніколи в житті вже не знатиму, що це таке - бути мамою лише однієї дитини, тому можу лише здогадуватись. А з досвіду знаю, що кожні "зекономлені" 5 хвилин є безкінечно цінні. В перші місяці чи тижні - щоб моментально зліпити повіки і провалитись в сон :), а вже пізніше - щоб перевірити пошту, написати кусок посту в блозі, почистити картоплю до зупи.... Відразу тут жиж напишу зізнання-переживання, що не один раз думалось, що виходить економія за рахунок дитини (дітей). Бо ж ці самі 5 хвилин не були потрачені на обійми, гру чи ще щось. Але це теж треба якось знайти баланс між часом на діток і часом на себе. Це не егоїзм, а механізм виживання. Звісно, утрую, але якщо поставити "виживання" в лапкИ, розуміючи в сенсі залишитись собою, яка собі подобається (бо потратила ці 5 хвилин на те, щоб покачати прес/почистити нігті/помити голову), яка собою задоволена (бо за 5 зайвих хвилин встигла помити підлогу в кімнаті/прочитати главу з книги по вихованню/обробити фотографію діток), яка таки реалізується (бо встигла прорецензувати статтю/розширити свій кругозір на ще одне ім'я суперського  художника/написати вірша)....

Ще раз звернусь до цитованої авторки, яка десь в іншому місці свого блогу говорить про маму-восьминога чи маму-супергероя, яка умудряється однією рукою бавитись з малечею, іншою рукою міксерити тісто на мафіни, а в перервах (поки одне печеться, а інше - гризе хвоста іграшкового лева) мити підлогу в кухні. Дуже знайоме відчуття, еге ж? На жаль, жодні лайфхаки це відчуття не приберуть із нашого життя :). Така натура мамська, що економить десь в одному місці і в цей час починає новий "проект" :).

Отже, першим моїм...навіть не "хаком", а вдалим рішенням був добрий...вибір чоловіка :D - такого, який а) може з'їсти морожені куповані хінкалі, коли вже геть ніц не встиглось, б) помити попку від каків і ще й запрати вимащений бодік... ну і на всі решту букви алфавіту вистачить :).

Якщо ж безпосередньо про мамування... Ще за пузатих часів я співала колискові і не тільки колискові, навіть прикладала динаміки  - в результаті (ну або просто за співпадінням) мої дітки дуже чутливі до музики. Пам'ятаю, як у одну з перших супер-божевільних ночей вдома, коли ми всі четверо тільки звикали одне до одного...і часто мама з татом носили кожен по штуці кричучої невтішної дитинки...., наш тато ввімкнув на мобілці "Highway to hell" :D. Власне, то байдуже, що то ACDC (начебто спеціально оброблене для дитячих вух) - головне, що звуки музики відразу подіяли магічно. Я вже мовчу про співані колискові... З часом я переспівала своїм дітям все що знала і все, що хотіла вивчити (от і нагода з'явилась :)). А потім побачила, що вони не тільки добре засинають під музику, але й власне сплять. При цьому музика не мус бути вже зовсім лірична - добре йшли як Квітка Цісик, так і Піккардіська Терція чи Скрябін. Можна щось і більш тусовочне включати - треба пробувати експериментально. Але факт залишається фактом - заснувши під музику, і далі продовжуючи спати під неї, дітки не будяться значно довше. Додатковий виграш - можна не боятись заголосно покласти на тарілку ложку, стукати шафками-посудом, клацати на клаві, навіть збивати щось у комбайні!

До групи засинальних лайфхаків відношу і відкриття, що малюки краще засинають, коли завісити перед личком тонесеньку пеленочку. Я так думаю, що відкритий огляд їх відволікає всякими цікавими деталями, які можна розглядати. З цієї ж причини (щоб не відволікались від засинання) не кладу жодних забавок до спання. Може то прозвучить не дуже по-мамськи, але коли лягаю поруч, то теж стараюсь відсунутись трохи - бо інакше півгодини в темряві ближня пара рученят буде досліджувати моє обличчя, пхати пальці в носа, щипати за губи і т.д :). Тому я їх стараюсь погладити по голівках і спинках, обцьомати і всіляко заспокоїти перед основним вкладанням, а тоді просто співаю. Натомість заспокійливо для них мати коло личок якусь пеленочку, щоб тримати її в ручці чи посмоктати крайчик. В такому затишному кубельці вони дуже швидко втихомирюються.

Не "прийомчик", а просто вдале спостереження - дуже чітко дають мої птахи зрозуміти, що хочуть спатки. Часом це буває несподівано рано відносно звичного графіка, але завжди означає, що треба вкладатись. Якщо не хочуть бавитись, не заспокоюються ні на животику, ні на спинці, не зацікавлюються хвостами-вухами іграшок - треба їх люляти, і вони за хвилин 5 вже будуть сопіти.


Місяців так з 5-ти виявилось, що зовсім не потрібно їсти нашвидкуруч чи поки дівчатка сплять (ну хіба так вийшло). Навпаки - дуже добре викликати "дорослий харчовий інтерес" і паралельно займати увагу діток. Сідаєш коло них і демонстративно, із насолодою смакуєш - вони слідкують за кожним шматочком, відклавши усі свої важливі справи типу посваритись, вимагаючи уваги :).

Десь з тих самих п'яти місяців у нас з'явилось спільне заняття, яке, з одного боку, припиняє БУДЬ-ЯКИЙ плач, по-друге, викликає чарівні посмішки, по-третє є для мами більш комфортним психологічно способом спільного проведення часу (бо просто бавитись із немовлям іграшками з часом добре набридає) - читання книжечок. Почалось все із одного віршика про сімейство жучків-сонечок, а тепер у нас щодня відбувається зачитування 5-6 книжечок. По кілька віршиків із ілюстрованої абетки (не з метою вчити букви :) - скоріше це привнесення різноманіття інтонацій та слів плюс картинки), віршики з маленьких картонних книжечок, навіть пара англомовних. До слова, читаю власне англійською - так думаю, що їм подобається трохи інше звучання мого голосу і більш гортанні звуки  :), а після прочитання час від часу ще все повторюю  українською, називаю нашими словами жабок-черепашок-качечок. ... І якщо вже говорити про приємні спільні заняття, то  ще одним способом ненудного проведення часу (+ гарантований регіт) є потанцювати (швидко), ще й підспівуючи, знову ж таки під музику .

Не "хак" - а моє особисте внутрішнє відкриття. Всупереч тому, що завжди і у всьому я намагаюсь розподіляти все супер-однаково (увагу, носіння на ручках, їжу, цьоми....), важливо не пропускати моменти, коли окрема, саме ця конкретна дитинка в саме цей момент потребує більше мене. Треба взяти на ручки, обійняти, заколихати - все "поза чергою", хоча потім можна дообнімати і іншу - обіймів же забагато не буває ;). Ну і ще дещо схоже на написане, але трошки інше. Буває, що додаткової уваги ніхто не вимагає, але внутрішній голос каже, що от вже треба поніжитись із Ясею, чи з Ксенею - треба завжди послухатись :). Хтозна, чи то вже моя потреба в увазі, чи передчування їхньої.... Ну і потім доніжитись з іншою! Аякже :), у нас все справедливо.

Щось так перестрибує пам'ять з однієї сфери на іншу..але пригадався ще один прийомчик, пов'язаний із спанням. Дуже часто замість того, щоб вставати вночі і заколисувати маля стоячи, від маленьких клала їх собі на коліна (ноги випростані на ліжку або зручно напівзігнуті) і колихала так. Дуже швидко заколисувались - і не треба вставати. Часом засинали обидвоє, але то небезпечно, щоб раптом малеча не випала, тому краще пильнувати і не засинати, а тоді перекласти під бочок собі і вже сопіти. Звичайно, набагато еефктивнішим до певного віку було засинання пташеняти на маминому/татовому животі, але відколи навчились "пасти коні" - то ту голівку вже неможливо було змусити лягти - так і лежав маленький "сфінкс", похитуючи головою :D.

Гм. Подивилась на написане - а такого, що пасує до теми, яку задумала - про те, як все встигати із двійнятами - не так і багато. Що ж за хитрощі встигання? Ну стосовно приготування їжі це, звичайно, багато мороження - як тільки є десь надлишок вільного часу (такого не буває :D....але все ж)і є змога потерти моркву на комбайні - тру і морожу порціями "на одну зупу". Потім як знаходжу в момент цейтноту. То, звісно, зовсім не мій винахід :), але користаюсь. Ще на початкАх мала запас заморожених страв, які завбачливо приготувала за часів вагітності - потім дууже знадобились, але швидко виїлись :).

Щоб встигати все - треба робити не все :). Просто варто переглянути щось у своїй голові і відійти від звичного перфекціонізму. Це, певно, стосується батьківства взагалі. Ну не конче вже як прибирати, то прибирати в один день усе - достатнім успіхом вже є вимитий умивальник. А підлогу залишу на завтра. Недолік - часом так здається, що прибиранню нема кінця і краю :), тому що це коло не має кінця: те, потім тамте, потім се і знову "перше " те. Але із цим можна змиритись, якщо винагородою є відсутність внутрішнього цензора.

Якщо вже подивитись геть дотошно, то насправді "встигати ВСЕ" - це просто встигати скінченний перелік речей. Це розуміння якось так заспокоює :). Самі по собі відкидаються надмірності типу прасувати одяг чи пелюшки. І купати діток не треба щодня - це навіть некорисно! І є купа кулінарних рецептів, наче спеціально створених для мами з нестачею часу. От цей супер-геніальний рецепт мафінів став моїм фаворитом :)....особливо тішать слова про те, що не треба навіть міксера ( і мити менше!). Деякі речі "спрощуються" тимчасово (сподіваюсь :)) - нігті обрізані і якщо нафарбовані, то більш нейтральним кольором (щоб можна було десь підмалювати облуплений манікюр), волосся запущене до довжини недовгого хвостика (довге важко доглядати, коротке погано заколюється)...ну і так далі за списком. Головне не перейти у цьому межу. Захаращувати дім, садити на голодну дієту коханого або перетворюватись на безбарвну нехлюю не можна нізащо. Моя сестричка мені якось сказала, що головне - вранці вибрати вдалі сережки, зачесатись і почати бадьоро свій день. Ця порада діє - тож теж запишу до лайфхаків :). А зворотній шлях до ...ні не ускладнення :), а до більшої витонченості ми будемо проходити разом з моїми маленькими красунями. А на цьому шляху ще стільки всього попереду...як подумаю про дитячі зачіски, чищення зубенят, гуляння ніжками.... називається "to be continued" :).

Маленькі чемпіони

Щоразу, коли стається або ж приходить на думку щось варте фіксації, я роблю коротку шпаргалку - і тоді наприкінці чергового місяця собі все пригадую. Так ось, цього разу мого звичного папірчика забракло! :)

Почну із бомбезної новини, яку я вже мрію 3-й місяць тут написати: нарешті доцьки вміють самі перевертатись на животик!!! Першою розвіяла мамині переживання моя ніжна птаха Яся (2 червня). Я вже тривалий час перед тим помічала, що вона особливо чомусь старається, будучи на столику, а а підлозі якось втрачає інтерес до вправ. Дозволивши їй полежати там подовше під пильним наглядом, я власне і побачила той перший раз. Тягнулась доня за рулоном паперових рушників і гарно беркицьнулась, а потім ще й повторила подвиг кілька разів (в тому числі на камеру :)). Малий впертюх Ксеня "здалась" ще пізніше (14 червня). Що цікаво - коронний номер відбувся при аналогічних умовах: на столику і з рулоном рушників. Не знаю, чим малят так вабить цей нехитрий предмет, але свою важливу роль він зіграв :).

Тепер я залишаю діток на спинках, та не встигну відійти від їх "верети", а вони вже "пасуть коні". Вірю, що так по-чемпіонськи розпочавши своє друге півріччя, вони швиденько і самостійно сядуть :). Якраз завершуємо черговий курс масажу....який викликає в доціків неприхований захват :D, тож гарний заряд енергії маємо мати. Хоча щось мені підказує, що все стається в свій час і ніяк це не прискориш (ну чи навпаки не загальмуєш щось таке, за чим точно будеш сумувати потім...от як я сумую за спанням з малечею на животику....коли воно маленьке, тепленьке і пааахне :)).

Якось непомітно ростуть і змінюються  наші пташки.... а я дивлюсь на них і переповнююсь любов'ю, почуттям вдячності і замилуванням :). Помітила, що на зовнішньому боці долоньок дрібний пушок не лягає, а смішно стирчить - на просвіт рученята схожі на маленьких пухнастих павучків. І ці непосиди постійно в пошуку чогось, що можна вхопити і потягнути до рота :). І далі подобається донечкам долоньками досліджувати чиєсь обличчя, а ще вони із зацікавленням - і так якось благоговійно навіть - торкаються пасм мого волосся. Ще б пак! Лише у мами є таке щось незрозуміле і лоскотюче!

Деякі речі зозульки роблять геть по-різному. Яся коли хоче щось "сказати", то спочатку старанно натягує хоботка, а тоді вже протягує "ооооо". А Ксеня і далі любить від душі попищати. Яська заслужила кличку "принцеса несміяна" - так часом важко буває розкрутити її на посмішки. А Ксенька часом має такий вже реготальний настрій, що її смішить буквально все підряд - заливається навіть від намагань мами щось сказати строгим голосом :).

Але ще купу всього є спільного. Обоє обожнюємо веселі танці - коли взяти на руки і, підспівуючи, в ритмі танцювати....А ще краще - одночасно взяти обох і ще й звести їх долоньки між собою - такий четверний танець майже 100%-во викличе шалене захоплення і дзвінкий регіт. Обидвоє вперто і невтомно пнемось сідати - дві гусочки можуть нескінченно витягувати шийки і підсварюватись, вимагаючи подати їм пальці і допомогти сісти. Обидві маємо смішну звичку - витягувати вгору праву руку, коли їмо...а часом і коли спимо :). Ще ми зовсім, як ехо одна одної, однаково протягуємо "ииии", коли щось подобається або коли мама довірливим голосом повідомляє "я тебе люблю" :) - часом під час наших душевних розмов кілька хвилин повторюються ці ритмічі "ииии" справа, яким вторять "иииии" зліва :D.

Один із безвідмовних засобів заспокоєння вже кілька місяців є читання книжечки "Лугова лічилка". Слухають птахи про сімейство зозульок, від задоволення напружують рученята і ноженята, і широко посміхаються. Навіть коли малюче горе геть невтішне, коли навіть сльози горохом - і тоді можна заспокоїтись на кілька хвилин, слухаючи про зозульок на галяві. Вже тепер можна навіть обійтись без самої книжечки - достатньо почати декламувати вірша із звичною інтонацією :): "Сонечка, мамуся й тато...".

Потрошку наша бібліотека зростає - вже маємо цілу купку книжечок. Читаємо і віршики з абетки, і "А я у гай ходила...", навіть англійською мовою шукаємо звіряток у лісі або "крокаємо" разом із "фроґами" :).

Дорослі дітки - дорослі пригоди. Цього місяця ми суттєво розширили свою географію - окрім вже звичного шпацеру Львовом (вже навіть вибирались на морозиво з нашими хресними :)), побували на дачі в дідуся з бабусею. Там полежали на гамаку, надихались свіжим повітрям і вкотре подивували родичів тим, як ми виросли :).

  

А ще ми подалися ажжжж до Тернопільської області, коли поїхали вперше в гості до прабабусі Стефи. Бабця тішилась і відразу ж знайшла щось своє - сказала, що курносики тільки від неї можуть бути, бо лише у неї носик дивиться вгору :).

Отакий гордий вийшов допис :). А фундамент для наступних звершень закладаємо потрошку вже тепер. Працюємо над виробленням "харчового інтересу"....звучить то так по-науковому а виглядає просто: мама зі смаком їсть свої обіди-сніданки коло малят, демонстративно з'їдаючи шматочки і примовляючи "няммм-няммм" :). Оскільки нам за кілька днів АЖ 7 місяців, то пора пробувати дорослу їжу.... Наразі ми лизькали мамин палець, вмочений у соці...лимону (так, ми відразу до хардкору приступили :D), кусочок огірка і ще довго "ганяли по роті" гречинку.

В останній день нашого 6-го місяця ми ще встигнемо побувати на весіллі у тітки - ото вже натанцюємось! :)