Гей-гу, гей-га!

Ми скоро помандруєм,
не знаємо самі,
де завтра заночуєм,
чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га!
Чорти ми лісові!

Із таким настроєм і смакуванням самої думки про гори я їхала на задньому сидінні автівки, що прямувала кудись у магічне місце під назвою "Lake District". Я вже встигла і веб-сторінку відповідну відвідати...Аж смішно :) - я ото розшукувала інформацію про ночівлю у Хусті - то може бути тугіше, ніж розшукати сторінку якоїсь гори в Англії :). Ну насправді Лейк Дістрікт - це цілий національний парк, що манить мальовничими озерами (звідки назва) і гірськими маршрутами.

Дорогою пощастило побувати у "мініатюрному Стоун-Хендж-і". До енного чуда світу може й не дотягує, але уяву може розбурхати. Звідки посеред поля взялись ці каменюки, хто розклав їх таким гарним колом? Може, тут колись відбувались жахливі жертвоприношення? Або просто нарід збирався "потусуватись"? :)
Дещо можна було підчитати в шпаргалці:
... ну Європа як Європа - культурна хвірточка ІЗ КЛЯМКОЮ, дуже чемні овечки (ніби спеціально для декорації) та докладні, ілюстровані інформаційні стенди, навіть зі зменшеним макетом самої дивини:
Виявилось, що одне із ймовірних та насправді тривіальних призначень кам'яного кільця - це спеціальне місце обміну товарами, тобто така собі ринкова площа. Мабуть, не можна виключити і його ритуального значення - так легко собі уявити вогнище десь посередині, якісь пісні чи танці....Мало б бути файно :). А ми тим часом пороззирались, зазнимкувались (доказ нижче) і рушили далі.
Keswick - невеличке містечко на березі озера Derwentwater (я чомусь думала, що озера мають називатись типу "щосьтам-lake", але найчастіше чула назви "щось-там-water"). На догоду туристам, які полюбляють сюди приїздити, в Кесвіку практично на кожному кроці якийсь із котеджів пропонує кімнату для ночівлі. Цікаво, що майже усі будинки мають свою назву, наприклад: "Котедж маленької Джіні" :). Ну і типово для англійського містечка - купа-купезна різних затишних пабів. Неможливо описати ту незбагненну любов британців до пабів: їх просто таки притягує атмосфера "тусовки" та запах елю :). Як сказав мій друг, подружжя найчастіше може між собою поспілкуватись саме тут, а не вдома у процесі прасування білизни чи перегляду новин. І саме спілкування "на людях" рятує від ризику розлучення :)! Додайте сюди ще звичку "поводити козу" - тобто відвідати за вечір як мінімум 3 різні паби - і можна вважати, що часточка розуміння тутешній звичаїв уже є :).

Незважаючи на "пару пив" ввечері, вранці усі туристи вже готові до пригод. Можливо, я трохи романтично уявляю собі образ такого собі гірського мандрівника - підкочені штани, подряпані литки, старі черевики, а за плечима - великий наплечник із продуманим вмістом (щоб легше нести і посмачніше пообідати). Тут усе значно культурніше :) - вранці ми поснідали в готельчику і пішли на закупи сендвічів у одному із сендвіч-шопів. Особливо у цьому ділі мене розчулили індивідуальні пластикові упаковочки :) ггггг.

Зразу кидається в очі, що тутешня публіка - це приїжджі, ласі до гір та озер. Усі в спеціальних черевиках плюс спеціальні-таки сподні :), а ще - не менш спеціальні палички для ходьби (подібні на лижні палки). Отак продумано і цивілізовано всі починають туристичний день! Маршрут на суботу був задуманий Клер як прогулянковий - впродовж дня планувалось спочатку перетнути озеро на човні, а тоді пройти таке собі півколо практично навколо озера, потрапивши на зворотній рейс того ж човна.



Панорама ранкового озера, ще прикритого частково напівпрозорим молоком туману - це дійсно щось казкове. Навіть запах здається прохолодним... Хочеться відразу підійти до спокійної води і занурити туди пальці :). Коло води товчуться вгодовані качки і гуси - поводяться так, що однозначно зрозуміло, хто тут гість, а хто - господар :).
Нарешті рушаємо... Прохолодний вітерець і крапельки води на щоках - такий дивовижний ранок із атмосферою обіцянки гарної пригоди!
Посередині озера можна помітити рибалок - навряд чи вони у захваті від цікавих поглядів і шуму :).
Коли навколо така краса, що аж важко дихати від емоцій - хочеться затримати мить, наклацати побільше кадрів...А в іншу секунду вже хочеться просто вбирати у себе запах і бачити одночасно на всі 360 градусів! :).
У об'єктив потрапило кілька дивних "гусочок":
- думаєте, я могла б здогадатись, що то пелікани??? :) Так виглядало, що "гусочкові" пелікани ще не снідали - я ж із дитячих книжок ще пам'ятаю їх із місткими мішками під дзьобом. Навіть не можу собі пригадати, як я здогадалась взагалі, хто це - ніколи ж не знала їх назви англійською, а коли Клер почала про них говорити - воно само якось зрозумілось :).

Ще добре не зійшовши на берег, можна було розгледіти велику кількість овець, що паслись навколо. Незвикла до цих мохнатиків, я, мабуть, страшно смішила усіх навколо, намагаючись їх пофоткати :). А самі вівці налякано від мене сахались, хоча все ж одна із "моделей" виявила непідробний інтерес:

Щоб дійти безпосередньо до наміченого маршруту, треба було подолати декілька кілометрів (точніше, миль :)) вздовж дороги. Під час цієї прозаїчної асфальтної прогулянки я все ж відкривала цікаве для себе - скільки тут диких нарцисів!! Вони ростуть вздовж дороги, під деревами, просто під ногами - такі великі і пухнасті, як жовті сонечка. Хоча, може, вони зовсім і не дикі!? Хто ж їх тут посадив? Важкі суцвіття так довірливо схиляються перед кожним перехожим - аж страшно раптом наступити :).
Інша дивовижа - оті багатокілометрові кам'яні мури...Я все допитувалась у друзів - хто ж міг їх набудувати стільки? От скільки їхали ми трасою - а вони вздовж і впоперек розділяють поля. Може, то дійно колись був спосіб позначити свою ділянку або відгородити своїх овець....але ж хіба не можна було придумати чогось менш тотального? :) Виглядають ці мури дуже романтично, але скільки праці вкладено! І звідки стільки каміння? Ральф припустив, що то каміння, яке при обробці полів витягували із грунту і відразу складали, "вбиваючи двох зайців". А хто в курсі, що ті камені АБСОЛЮТНО НІЧИМ не закріплені? Ні тобі цементу, ні глини - вони просто поскладані одне на одного і за багато років укріплені порослим мохом. Отакі от пироги :). Сміх сміхом, а я мусила зробити знимку коло такого муру :).
Навіть крокуючи вздовж дороги, можна було вповні насолоджуватись ароматом весни: якось незвично раптово вона підкралася :). Навіть мої місцеві друзі дивувались такій стрімкій зміні сезонів... Я волію думати, що так сама природа нам сприяла у нашій подорожі :).

Справжня лісова пригода розпочиналась за мальовничим кам'яним містком:
Внизу, у водичці плавали закохані качечки, а під деревами тулилися все ті ж нарциси. Залишилось проминути останні декілька котеджиків, маленький паб, чайна (tea-shop) :)....
... і нарешті ми у лісі. Перше, що кинулось у вічі - свіжо-яскрава зелень моху. Він так манив своєю м'якістю, що хотілось в прямому значення прилягти собі десь під деревом :). Довший час наша подорож супроводжувалась дзюрчанням річки, час від часу зустрічалися ліниві групки овець. Страждаючи, мабуть, від спеки у своїх вовняних шубках, вони старались знайти хоча б клаптик тіні - в результаті майже під кожним деревом дрімала якась "панянка".
На одному дуже симпатичному містку нам зустрілась пара двох стареньких, що вийшли собі на прогулянку перед традиційним чаєм. Так зворушливо було дивитись на тих, що перейшли пліч-о-пліч через життя: чимось схожі усмішки і однаковісінькі черевики :).
Перша половина нашого маршруту була більш прогулянковою, а десь із "місця перекусу", тобто після lunch-у, ми потрошки почали підніматись (незмінні кам'яні мури супроводжували нас і туди :)).
Похвалитись подоланням високих вершин не вийде, але було дуже цікаво порівняти ці схили із нашими карпатськими краєвидами. Чи то ще наразі весняна зелень ще не розбуялась, чи ці жовті відтінки дійсно характерні тутешній природі... Часом можна було побачити поодинокі художньо вигнуті деревця, і так само періодично траплялися вівці. Якщо стежка перетинає мур, то у цьому місці обов'язково встановлена хвірточка таки із клямкою :). Мені аж трохи смішно було: то ж треба, щоб у горах не забути за собою закривати двері :). Швидше за все, таким чином старалися надійно обмежити ділянки випасу овець.
Описавши широке коло, ми мали повертатись знову до озера, щоб встигнути на останній рейс човном до Кесвіка. Коли перед нами став вибір: "ще один горб, чи пиво?", то ми чесно вибрали друге :). Таким чином приємно завершивши наш "похід вихідного дня", ми ще з півгодинки потягували легенький ель на терасі якогось старовинного готельчика. Після зимової перерви ноги трішки гуділи, голова йшла обертом від запахів, а око тішилось чудом весни:
І дорога назад... Гарний був день!