Сидячи у літаку, через кругленький отвір (завжди при цьому чомусь
виникає асоціація з акваріумом та рибкою-мною всередині :)) над самісіньким
крилом спостерігаю, як величезні поважні літаки шикуються у чергу на зліт. Не
можу позбутися думки про пташиний двір – такі собі округлобокі, «вгодовані» гуски
поволі сунуться одна за одною. І от перший «птах» відділяється від вервечки,
повертає у бік злітної смуги та пришвидшує рух... А далі – таке собі звичайне
диво: важкенна гора металу разом із начинкою з пасажирів та їх багаточисельних
пакунків раптом розвертається не направо, не наліво, а простісінько вгору!
Спочатку важко відділяються від тротуару передні колеса (шассі по-правильному :)),
а тоді так натужно і важко, але вперто підтягується масивний «зад». Ще одна мить
– і здається, що уся ця маса просто гепнеться назад, але ні – на секунду
зависає на фоні красивого блакитного неба і таки продовжує підніматись. Якось
вже примирливо і легше сприймається невеличкий віраж – і сіра крапка зникає у
синяві.
Далі, хоч лечу не вперше, не можу відвести погляду від
асфальтної смужки, що втікає з-під крила вже нашого літака. А як же
відрізняються враження, якщо спостерігати зсередини!? Розгін набираємо швидко –
у салоні це відчувається скоріше за шумом, з яким розтинаємо простір, – хоча спостерігачеві здалеку це
пришвидшення напевне видається страшенно «сонним». У момент відриву від землі знову оте
відчуття зависання-начебно-сядемо-на-попу – і вверх! Тепер немає жодного
сумніву щодо могутності двигунів та крил, воно замінюється легким зачудуванням: адже навіть
здавалося б такий простий вигин кінчика крила насправді є детально
прорахованим. ...А особливий присмак вдячності мають думки про ті сходинки,
як мав подолати людський геній аби «приробити нам усім крила».
Останнє яскраве враження перед зануренням у звичний режим
польоту – відчуття іграшковості простору унизу за вікном. Чомусь пригадуються
комп’ютерні ігри-стратегії, де ти – володар світу, що має наповнити його
купками будиночків, з’єднати їх ниточками доріг....а ввечері спостерігати, як
підморгують мільйони світлячків внизу, ніби кажучи: «тут у нас цілий живий
світ» :).
