Отже, нам вже практично 6 місяців з моменту, коли дві бульки вискочили на світ, а ми все ще не вміємо перевертатись на животик. Лежимо, як дві симпатичні ковбаски - і отак "ковбасимося" вже тижнів три.... Я вже, мабуть, пройшла всі класичні етапи прийняття - і тривогу, і трохи сердитість, і вже й набридло смикати їх з п'яточки :).
Найгірше, що я все ніяк не можу віднайти свою материнську нірвану із цими от планами, графіками і т.д. То вага у нас не в порядку, то балакати не хочемо, то ось "моторна" криза... А хочеться просто кайфувати із своїми ластів'ятами - вони саме зараз такі неймовірні. От написала це і вже майже переконала себе просто відпустити ситуацію (а в стрічці пошуку ще висить останній запит "коли перевернулось ваше маля"
:D). Насправді то було б наймудріше (певно, що не найрозумніше...але тут якраз і відмінність) рішення - покластись на природу і нормальний хід речей, дозволити своїм діткам спізнитись із тим, з чим їм зручно спізнюватись і просто любити їх, цьомати і тішитись моментам
:). А моменти бувають...ще й які. Наче нема про що писати, а як згадаю - то стає так солодко-теплооо. От, наприклад, кілька днів тому вирішила я, що негоже геть відбиватись від новин і навіть не бачити виступу нашої переможниці на Євробаченні Джамали (а колись же це був майже ритуал, коли жили ще всі з батьками - дивились Євробачення всі разом, навіть есемесили трохи...
:)). Одним словом, знайшла я на Ютуб відео і включила на лептопі - лежимо всі троє із дівчатками, я тримаю комп'ютер на витягнутих руках......ми геть зачаровано слухаємо і дивимось....і тут я звертаю увагу на те, як позавмирали мої зозульки.
ЯК ТО БУЛО ГАРНО :). Я насолоджувалась можливістю роздивитись зблизька їхні профілі, поки вони зачаровано стежили за екраном. Сонечко пробивалось крізь фіранку і золотило пушок на лобиках, задерикуваті курносики, війки - темні і такі "томно"-довгі.... Які гарні в мене дітки!!!! От зараз пишу це і посміхаюсь, і дуже дуже не хочу забути це внутрішнє відчуття. Хіба це не важливіше, ніж потім пригадувати, як кілька тижнів поспіль хвилювалась нормами?
А ще от такі живі моменти ....(я вже не пригадую, чи описувала наші купання із татом...то байдуже, якщо й повторюсь..то того варте
:))... часто бувають під час феєричного купання з улюбленим татом. Пахне олійка, грає музика на мобілці, плюскає тепла водичка.., тато маленьким рушничком обтирає наші ніжки, ручки, животики..ну все обтирає дуже старанно
:). Потім основний кайф - це коли намащує олійкою... А мама тільки злодійкувато пробирається в ванну, щоб полюбуватись на це все
:). Доцьки тоді розтеплілі і щедрі на посмішки....
Вчора Ксеня завершувала вечірній моціон взагалі зі танцями - тато, мама і мобільний...всі троє хором виспівували " Купила мама коника, а коник без ноги", пританцьовували, а малеча радісно хихотіла. Ото момент!!!
:)
А чого варті наші "хитальні діалоги". Не в курсі що це? Ха! Наша Яся навчилась похитуватись вправо-вліво, коли її тримати вертикально перед собою. От так ми сидимо, "випускаємо повітрячко", а птаха починає вихиляси...і так тішиться, коли їй відповідати тим же! От так будується ціла невербальна розмова. Куди там банальним словам
:).
Настрій такий зараз емоційно збагачений вийшов
:). Ну і хай. Ми емоційно робимо все.... При чому емоції у цілому спектрі - від найневтішнішого плачу до захопленого ультразвукового пискоту. До речі, про останній.... гарно було, коли малята "гуляли" на балконі в своїх люльках, а Ксеня щиро верещала геть на усе подвір'я
:). А мені від того ставало чомусь лише веселіше
:). А що ще веселіше? Спостерігати, як мої маленькі нудисточки у самих лише панамках приймають сонячні ванни на балконі: на фоні видно проспект, проїжджають буденні маршрутки і авто, а тут - свято життя! Пацають ноженята, гріються на сонці животики, пищимо-кричимо-сміємось..
Просто клас
:). Чоловік мене питав: "то ти що, ті 10-15 хвилин там просто стоїш?". Ні, не просто стою, а набираюсь позитиву на весь день разом із вітаміном Д
:). І до речі, про тата... Він теж кайфолов ще той
:) - бавляться бачиш собі у Дарта Вейдера із манюнею: вона якось так шипить типу "кхххххх", а він то все живописно коментує
:).
Треба би для історії ще зафіксувати наші нові реготушки - бо ж ми дівчата геть не прості, одним і тим самим "бородатим" жартом нас не зарегочеш двічі. Тепер ми гигочемо, коли мама махає під музику хаєром, і під ту ж музику регочучи любимо потруситись разом з мамою. А ще нарешті полюбили класичні "бррррр" носом у животик, але то під настрій
:). Не перестали подобатись і мамині всюдисущі цьомки, якими "згідно інструкції, хехе" треба покрити всеньке личко, особливо солодко - під підборіддям.
А загалом цей місяць в нас якось багатший на емоції, аніж на "галочки". От серед останніх такий маленький потішний нюанс - нарешті ми стали дітками із ямочками на ручках-ніжках! Тепер і у нас пухкенькі пальчики і навіть ліктики
:). А особисто я цього місяця маю супер-вихвалялку, бо вперше святкувала день мами в такій чудовій ролі
:) - внутрішнє відчуття важко було описати. Здавалося б маленьке собі таке святечко, але ж ні - велике грандіозне святище
:).
Отакий вийшов звітик. Ну а все решта, я сподіваюсь, ми надолужимо...Може, допоможе ще один масаж. Я вже писала про нашу масажистку...увага...Олесю Ігорівну? Така от подвійна тезка нас розминала
:), і то так, що одна дама заснула в неї прямо посеред сеансу, лежачи животиком на руці. А за кількістю обпіськаних футболок можна впевнено сказати, що цей фахівець нам підійшов - розслабляємось і розминаємось із задоволенням
:).
Геть вже накінець напишу "суху статистику" - на нині ми вже обоє в сумі маємо фактично 14 кг, тобто одна трошки більше за 7, а інша трошки менше за ті ж 7. Добрі кльоцки, нє?
:)
Д.С. Зовсім забула про мега-подію! Перший у нашому житті Великдень пройшов незвично (особливо для мене) - не з усією родиною, а камерно лише сімейно плюс з бабусею. Але вийшло дуже гарно. Мамі сподобалось відчувати себе "правильною" господинею і святити окремий кошичок, а малята мали святкову фотосесію із курчатками, яких нам подарувала хресна Мар'янка
:).
