Оце лежу в готельному номері, закутавшись у теплу ковдру, а за шибкою дихає морозяним вечором польська столиця.... Їхалося неплановано [точніше надто плановано :), тому релакс не входив у плани] і вже з готовим упередженням. Всі знайомі, почувши "Варшава", як правило, відразу видихають: "аааа, ну там нема дуже на що дивитись!". Додайте ще зимову зюзю [таку, що я, лютий ненависник майок-колготок, без протестів вбралася дво-чи-й-три-шарово] = матимете мій настрій, з яким вчорашнього пізнього вечора я від'їжджала з Львівського автовокзалу. А для повного ефекту ще можна пригадати, що їхала практично без свого незмінного туристичного плану :).
Які ж перші враження? Несподівані. Сьогодні я почувалася абсолютно щасливо! Всупереч усім упередженням, на зло погоднім умовам назовні та всередині!! Пояснити неможливо, описати важко :). Може, й не у Варшаві то діло, але оцей перший мій спогад про неї залишиться назавжди. Резонанс із містом передбачити неможливо. І в цьому найбільша краса :).
День розпочався із оголошення водія "Приїхали! Заходня!". Тоді кілька хвилин метушні - і якесь легке здивування від того, що на англійську реагують неохоче, а от українську розуміють якось зовсім непогано :). Ще одна несподіванка - виявилося, що мій готель розташований фактично у центрі міста! Трішки невинного "кайфу" після дороги і холоду: гарячий душ і гаряча кава [звичайно, по черзі :)] - і я готова рушати на знайомство із новим містом.
Куди рушати?
Шурхочу величезною мапою, позиченою у тата. Вирішила, що буду йти "на колір", на червоний :). Червоним тут позначено найгарячіші туристичні цікавинки, коричневим - такі, що не входять у обов'язковий "to do" список...ну і так далі. Але ж я буду не я, якщо не розпочну все з кінця. Пам'ятаю, як у Лондоні подумки сварилася із собою, що не лишила Грінвічський парк "на десерт" :).
Наступаю на граблі вдруге - починаю свій варшавський день знову із парку.
Якщо вірити карті, Łazienki Królewskie знаходяться в зоні пішохідної досяжності. Це цілий палацовий комплекс будівель XVIII століття, що розкидані посередині великого парку. З усіх архітектурних та культурних принад мене найбільше манив Палац-на-воді (Pałac Łazienkowski). Хоча....яка вода взимку? Такі контроверсійні питання я лишила на "потім" і гонорово попрямувала до Лазєнок. Йшлося весело, хотілося підскакувати в такт музиці в навушниках....
До слова, серед мого занедбаного і коротенького плейліста більшість пісень сюди потрапили зі збірки "Наші партизани". Я сама себе відчувала в певній мірі партизаном, по-блюзнірськи посміхаючись пісні "А ми хлопці з Бандерштадту" і крокуючи Варшавою :).
Весело і грайливо я спершу обійшла парк.... а тоді виявила, що парк-то не той! Заспаний і заніжений Park Ujazdowski....Звідти мені найбільше запам'яталися качки, що жалібно тулилися одне до одного вперемішку з голубами за принципом "тісно і тепло" :). З-під білої високої шапки якось ніби роздратовано зиркали пам'ятники, особи яких, до мого сорому, залишилися для мене невідомими - надто глибоко вони сиділи в снігу, щоб розгледіти надписи.
До Лазєнок я таки дійшла.... Щоб відшукати Палац-на-воді, довелось порозпитувати якогось милого дідуся.... Зрештою, зусилля завжди винагороджуються: окрім самої споруди, там виявилася ще одна потіха. Крім незмінних качок, що мерзлякувато кучкувалися перед входом, я помітила трьох павичів! Стараючись не звертати уваги на кричущу невідповідність цих розкішних птахів із зимовим пейзажем, я підійшла досить таки близенько :) і навіть зазнимкувалася з двома страждальцями.
Як і павичі, трохи недоречно виглядали античні статуї: голі попки і копитця (це у сатира, якого я знайшла серед кущів) розпачливо виглядають з-під білих шубок :).
Після цього, вирішивши, що мій план-мінімум на Лазєнки однозначно виконаний, я ще лише один раз заблукала :), а тоді рушила в напрямку Старого Міста (Stare Miasto).
Щоб не забути, відразу опишу одне яскраве враження :). Буквально зійшовши зі сходинки автобуса, я потрапила у натовп черниць, монахів та священників :). Вузькими вуличками довелося буквально протискатися між заклопотаними людьми у рясах. Вийшовши на Замкову площу (Plac Zamkowy), я ще навіть застала завершення якоїсь торжественної ходи колони отців у таких характерних малинових шапочках із кутасиками :). Не знаю, що за подія тут відбувалася, але видовище цікаве!
Наскільки мені відомо, у Старому Місті Варшави практично всі будівлі є відновленими із руїн. Та все одно в повітрі витає відчуття старовини. Мабуть, якщо відбудовувати щось дійсно ретельно та благоговійно, то вдається зберегти якийсь невидимий дух місця.
У все більш грайливому настрої я довгенько блукала вузькими вуличками. На жаль, відвідинами храмів похвалитися не вийде - зайшла лише до одного, та й то довелось фактично лізти через огорожу :) [ну, насправді, через такого шнура, яким іноді безуспішно обмежують доступ туристам]- знову натовп, незрозумілий рух. Надалі обмежилася спогляданням ззовні.
Невдовзі мій капустяний наряд вже не рятував від морозу, хоча хотілося постояти серед на диво безлюдної площі Ринок (Rynek Starego Miasta) - симпатичні, часто розмальовані або покриті графікою будиночки викликали почуття затишку. Так дивно, але тут, всього за декілька кроків від гамірного натовпу, було тихо і по-домашньому. Моє внутрішнє умиротворення могла розділити хіба що русалка в центрі площі, що сором'язливо сховала під снігом лускатого хвоста.
Прикинувши відсоток оглянутих "червоних місць" з моєї мапи, я вирішила зробити нвеличку кавову перерву. Просто за муром - Барбаканом - знайшла кав'ярню у ...африканському стилі :). І хоча шукала чогось більш тутешнього, не змогла опиратися пахощам кави, шоколаду і цілого букету якихось неймовірних спецій. "Світ зачекає" :).
Надворі потихеньку сіріло, тож довелося замикати маршрут. Дорогою ще надибала Інститут театрального мистецтва - сподобалося оформлення центрального входу із гігантською долонею.
"На закуску" залишилась, мабуть, якраз найбільш еклектична складова розповіді.... Петляючи вуличками, якось несподівано я опинилася перед типовим екземпляром в дусі гігантизму часів Сталіна - теперішнім Палацом культури і науки (Pałac Kultury i Nauki). З одного боку, цей велет навіть дещо розмантично промальовувався у вечірніх сутінках, з іншого - чомусь викликав асоціацію зі старого фільма, де по хмарочосу повзе велетенська горила :). А взагалі якось самотньо виглядає цей шпиль серед сучасних і модернових, ніби з усіх сил (хоча дещо втомлено) намагається "тримати марку". Може, будинки теж потрохи старіють душею?
Ну от..... Свої Варшавські враження закінчу парою знимок пабу "У Швейка" (думаю, особливо їх зацінить мій тато :)), а ще - репризою: "Сьогодні я почувалася абсолютно щасливо!! Пояснити неможливо, описати важко :)."
