Помаленьку наближаємося до 4-місячного віку, маємо мінімум по 5 кг на кожного і десь близько 60 см зросту (треба б переміряти :)). За цей час, що минув від попередньої дати, мабуть, найпомітнішою зміною є все яскравіше вираження індивідуальностей наших дівчаток. Вже з'явилия речі, про які можна говорити, що то "по-Ксеніному" чи "по-Ясіному". Хоча сюрпризів наразі не було - вони демонструють зовсім такий темперамент, який я помітила ще коли вони жили в животику. Ксеня більш активна і вертка, вона вже вміє вимагати уваги і "на ручки". Малий хрущик починає "істошно" верещати і фіолетовіти (така майже мультяшна властивість немовлят першого разу страшно налякала нас обох із Максимом, але досвід показує, що маля повертається до природнього стану за лічені секунди, якщо задовільнити його вимогу). Натомість Яся і далі більш терпелива і спокійна, вона тихенько лежить у візочку, спостерігає за галасом навколо сестрички і тільки зворушливо кліпає великими оченятами, блискучими і вологими, як у лемура :). Звичайно, на практиці неможливо точно когось вписати у рамки, тому і наші маленькі дві людинки часом міняються ролями, а часом "дають джазу" удвох.... Словом, реалізовуємо усі комбінаці типу "одне маля плаче, інше ні", "обоє крикушки", ... - найблагодатніша, звісно, коли обидвоє тихенько соплять у чотири дірочки, опустивши свої довгі закручені війки на щічки :).
Загалом нема чого жалітися на наших доціків - вони на диво легко вкладаються уночі спати після годувальних побудок, довго вже можуть бавитися самі з іграшками, підвішеними на шнурочках - б'ють по них рученятами і намагаються вхопити :), даються "забавитись" і заколисатись. Хоча вдень ми спимо таким напівсном, коли мама гойдає ногою візочок. Варто зупинитись і відразу відкриваються дві пари очей, а над візочком починають танцювати чотири кулачки.
З руками - то взагалі окрема історія...треба бачити, як вони можуть спати, не припиняючи перебирати пальчиками і вимахувати кулачками. Так часто відбувається саморозбуд :|. А ще безперервно бавимося у гру "дай мені поцямкати краєчок пеленки" - мама подає, а маленькі рученята елегантним рухом (мало не з відставленим мізинчиком :)) виймають. Ну і накінець, ми крутимо всім дорослим дулі :): часом глянеш отак на своїх гномиків, а вони дивляться тобі в очі, наставивши пару дуль :D.
Все більш виразною стає ще одна особивість - наші донечки виявилися ще тими меломанами. Якщо попереднього місяця ми заспокоювались під Квітку Цісик, то цього слухаємо Пікардійську Терцію (ну це лише з мамою...бо тато наш курує лише "справжнім музлом" за його версією, серед якого і далі в топі ACDC ). Варто увіймкнути колонки, як дітки швиденько заспокоюються і потім можуть просто довгий час слухати музику, дивлячись собі кудись "вдаль". До речі про цю "вдаль" - найчастіше гіпнотично задивляємось на паперову омелу, яку мама колись повісила на лампу і досі чомусь не зняла (певно, щоб мати приводи цьоматись побільше :)).
Особливою рисою цього місяця є те, що ми почали балакати. Як наш тато сказав: "Запиши це! 6 березня наші дітки розговорилися!" :D. Хоча наразі розмовляємо ми різними мовами, проте вже цілком намагаємося порозумітися. Крім перших випрошених "Агггхххх", тепер бувають періоди, коли пташки безперервно цвірінькають по-своєму, посміхаються, натягують дзьобики і взагалі всіма методами зворушують всіх дорослих навколо :). Малюча "розмова" переважно складається лише із голосних, проте за кількістю інтонацій і тональностей, певно, переважить ті східні мови, де для розуміння змісту треба мати музичний слух :D. Як правило, це щебетання тонееееесеньким голосочком :).
Мегаважлива подія - цього місяця ми зустрілися із своїми двоюрідними сестричками :). Цікаво, що якщо одна на одну малЮчки реагують як...на власну руку чи ногу...словом як на ще одну частину себе (тобто не звертають особливої уваги :), хоча припускаю, що так само і взаємно потребують отієї присутності поруч), то на сестричку Настку видивлялися ще й як. Мабуть, це рівноцінно зустрічі інопланетного гостя на своїй планеті - "we are not alone!" :D.
Ще додам, що правду таки пишуть, що після 3-х місяців стає легше...Проте не тому, що дітки більше сплять (якраз навпаки) чи стають більш "зручними" в сенсі графіків і т.д. Для мене це полегшення прийшло якось так разом із весною, коли всередині нарешті настав спокій і стан внутрішньої посмішки, коли я перестала асоціювати себе із людиною-оркестром, що паралельно робить купу справ, коли я просто звикла до нових найважливіших людинок у моєму житті :). Ну і другий фактор - ми із дітками пізнали одне одного трошки краще... Ну тобто говорячи за себе, я тепер маю запас "лайфхаків" стосовно конкретно моїх діток: знаю, який саме плач є "біжи негайно", а коли "я пхинькаю, не страшно" (для мам двійні така диференціація є необхідною :)), що змушує їх переключитись із стану невтішного дитячого горя, як викликати посмішку чи побалакати, як не розбудити і т.д. Тобто оце 3-місячне полегшення настало тоді, коли я внутрішньо та зовні озброїлась для нового ритму. І тоді настала весна :).
