Щоразу, коли стається або ж приходить на думку щось варте фіксації, я роблю коротку шпаргалку - і тоді наприкінці чергового місяця собі все пригадую. Так ось, цього разу мого звичного папірчика забракло! :)
Почну із бомбезної новини, яку я вже мрію 3-й місяць тут написати: нарешті доцьки вміють самі перевертатись на животик!!! Першою розвіяла мамині переживання моя ніжна птаха Яся (2 червня). Я вже тривалий час перед тим помічала, що вона особливо чомусь старається, будучи на столику, а а підлозі якось втрачає інтерес до вправ. Дозволивши їй полежати там подовше під пильним наглядом, я власне і побачила той перший раз. Тягнулась доня за рулоном паперових рушників і гарно беркицьнулась, а потім ще й повторила подвиг кілька разів (в тому числі на камеру :)). Малий впертюх Ксеня "здалась" ще пізніше (14 червня). Що цікаво - коронний номер відбувся при аналогічних умовах: на столику і з рулоном рушників. Не знаю, чим малят так вабить цей нехитрий предмет, але свою важливу роль він зіграв :).
Тепер я залишаю діток на спинках, та не встигну відійти від їх "верети", а вони вже "пасуть коні". Вірю, що так по-чемпіонськи розпочавши своє друге півріччя, вони швиденько і самостійно сядуть :). Якраз завершуємо черговий курс масажу....який викликає в доціків неприхований захват :D, тож гарний заряд енергії маємо мати. Хоча щось мені підказує, що все стається в свій час і ніяк це не прискориш (ну чи навпаки не загальмуєш щось таке, за чим точно будеш сумувати потім...от як я сумую за спанням з малечею на животику....коли воно маленьке, тепленьке і пааахне :)).
Якось непомітно ростуть і змінюються наші пташки.... а я дивлюсь на них і переповнююсь любов'ю, почуттям вдячності і замилуванням :). Помітила, що на зовнішньому боці долоньок дрібний пушок не лягає, а смішно стирчить - на просвіт рученята схожі на маленьких пухнастих павучків. І ці непосиди постійно в пошуку чогось, що можна вхопити і потягнути до рота :). І далі подобається донечкам долоньками досліджувати чиєсь обличчя, а ще вони із зацікавленням - і так якось благоговійно навіть - торкаються пасм мого волосся. Ще б пак! Лише у мами є таке щось незрозуміле і лоскотюче!
Деякі речі зозульки роблять геть по-різному. Яся коли хоче щось "сказати", то спочатку старанно натягує хоботка, а тоді вже протягує "ооооо". А Ксеня і далі любить від душі попищати. Яська заслужила кличку "принцеса несміяна" - так часом важко буває розкрутити її на посмішки. А Ксенька часом має такий вже реготальний настрій, що її смішить буквально все підряд - заливається навіть від намагань мами щось сказати строгим голосом :).
Але ще купу всього є спільного. Обоє обожнюємо веселі танці - коли взяти на руки і, підспівуючи, в ритмі танцювати....А ще краще - одночасно взяти обох і ще й звести їх долоньки між собою - такий четверний танець майже 100%-во викличе шалене захоплення і дзвінкий регіт. Обидвоє вперто і невтомно пнемось сідати - дві гусочки можуть нескінченно витягувати шийки і підсварюватись, вимагаючи подати їм пальці і допомогти сісти. Обидві маємо смішну звичку - витягувати вгору праву руку, коли їмо...а часом і коли спимо :). Ще ми зовсім, як ехо одна одної, однаково протягуємо "ииии", коли щось подобається або коли мама довірливим голосом повідомляє "я тебе люблю" :) - часом під час наших душевних розмов кілька хвилин повторюються ці ритмічі "ииии" справа, яким вторять "иииии" зліва :D.
Один із безвідмовних засобів заспокоєння вже кілька місяців є читання книжечки "Лугова лічилка". Слухають птахи про сімейство зозульок, від задоволення напружують рученята і ноженята, і широко посміхаються. Навіть коли малюче горе геть невтішне, коли навіть сльози горохом - і тоді можна заспокоїтись на кілька хвилин, слухаючи про зозульок на галяві. Вже тепер можна навіть обійтись без самої книжечки - достатньо почати декламувати вірша із звичною інтонацією :): "Сонечка, мамуся й тато...".
Потрошку наша бібліотека зростає - вже маємо цілу купку книжечок. Читаємо і віршики з абетки, і "А я у гай ходила...", навіть англійською мовою шукаємо звіряток у лісі або "крокаємо" разом із "фроґами" :).
Дорослі дітки - дорослі пригоди. Цього місяця ми суттєво розширили свою географію - окрім вже звичного шпацеру Львовом (вже навіть вибирались на морозиво з нашими хресними :)), побували на дачі в дідуся з бабусею. Там полежали на гамаку, надихались свіжим повітрям і вкотре подивували родичів тим, як ми виросли :).
А ще ми подалися ажжжж до Тернопільської області, коли поїхали вперше в гості до прабабусі Стефи. Бабця тішилась і відразу ж знайшла щось своє - сказала, що курносики тільки від неї можуть бути, бо лише у неї носик дивиться вгору :).
Отакий гордий вийшов допис :). А фундамент для наступних звершень закладаємо потрошку вже тепер. Працюємо над виробленням "харчового інтересу"....звучить то так по-науковому а виглядає просто: мама зі смаком їсть свої обіди-сніданки коло малят, демонстративно з'їдаючи шматочки і примовляючи "няммм-няммм" :). Оскільки нам за кілька днів АЖ 7 місяців, то пора пробувати дорослу їжу.... Наразі ми лизькали мамин палець, вмочений у соці...лимону (так, ми відразу до хардкору приступили :D), кусочок огірка і ще довго "ганяли по роті" гречинку.
В останній день нашого 6-го місяця ми ще встигнемо побувати на весіллі у тітки - ото вже натанцюємось! :)
