Кілька днів тому мали чергову "круглу дату" - три рочки на двох :). І хоча наших "вперше" не менше, ще й знову маємо поповнення зубів, але відчуття таке...суцільне чи що. Згадуються не так окремі кадрики, як відчуття спільності і разом-ності. Відчуття не нове, але воно тішить і постійно дивує. Бо ж ми таки класна команда :).
От би поспостерігати за нашим шухером збоку, коли ми вранці швиденько збираємось на гульки: чистимо разом зуби (мама помагає дотягнутися щіточкою навіть до найдальших "партизанів" в роті), потім йдемо вибирати наряди - відкриваємо шафу, вигортаємо звідти копицю всякої лашви (складати там - діло останнє, бо та шафа має здатність до самоорганізації, точніше саморозорганізації і в лічені секунди знов повертається у свій стан копиці), підбираємо штанята і кофтинки.... Малята чемно чекають, поки мама наведе марафет, але нетерплячка бере своє, і тому вуличні черевички або кросівочки приносяться мамі до ніг з вимогливим "тяпа-тяпа!".
Довгоочікувана весна аж в травні тішить нас теплим градусом і бездощів'ям, тому знову починаються культурні вилазки в ближній центр ... Ось де вони - радощі декретних буднів :D - усі навколо поспішають, а ти сидиш собі на лавочці в тіньку,калякаєш з сестричкою, любуєшся новонародженою племінничкою в слінгу, донечки цямкають йогурт....Ляпота.
Поза тим ми також встигли (вперше!) відвідати дитячий центр розваг. Сподобалось птахам бродити між кульок, доганяти маму по лабіринтах, а особливо - разом спускатись з високої гірки. Остання атракція як додавала адреналіну, так і статичного заряду - після швидкісного спуску по пластиковій трубі можна бавитися в супергероя і кидатися блискавками :). Далі виявилося, що там є ціла купа іграшок, машинок-толокарів, рухливих машинок-атракціонів....Маленята спершу лише в захопленні показувати і "ее"-кали, а потім взялися все випробовувати. Виявилось, що інтерес до толокарів є скоріше теоретичним, принаймні на перший раз "не пішло", а от возити візочки з лялями сподобалось. Як можна було здогадатися, серед усього різноманіття іграшок птахи завжди вміють знайти таку, за яку варто посваритися :D.
Що сказати...літні розваги - це літні розваги! І в пісочку можна тепер довго копирсатися, і мама навіть дозволила спробувати самим освоїти маленьку дитячу гірку на майданчику. Ксеня відразу навчилась долати сходки, сідати на попу і весело сунутись вниз, тріскочучи іскрами. А от Ясик до останнього пункту підходив поступово і трохи налякано, але разом так за третім повіііільно відпустив пальчики і з широкими очима (під враженням від власної хоробрості) поповз на спині донизу. Вже втретє ми включаємо цю гірку в наш гуляльний план і вже жодного страху - діловито йдемо відразу до гірки і спускаємось, навіть не чекаючи на страхівку у вигляді мами. Отак ще трошки і я незчуюся, як мої пташенята і на повітряних кулях будуть літати, і гори долати, і в морі плавати....Ой ні-ні, поки що страшно. Мамі. :)
Літо так довго чекало, поки весна нарешті займе позиції, що не стерпіло і виштовхало її, несміливу, раптово зазеленівши за вікнами. Довгу вічність зими я собі уявляла, як же буде класно, коли нарешті будемо гуляти без комбінезончиків - нарешті "вигуляємо" всі свої неношені наряди, подаровані кофтинки і кольорові штанята. Але ось комбінезони нарештіііі в шафі, а в нових кофтинках загаряче!!! Довелось терміново замовляти кроксики-плавочки-панамки. "Накрило літом" :)! Хочеться побільше часу проводити надворі, що часом нема куди втиснути ні денний сон, ані обід :). Але ж ми вже великі, еге?
Цього місяця незмінне мамине "вони дорослішають" підкріпилося появою нової малечі у нашій родині. Коли наш тато побачив двоюрідну сестричку-крихотульку, то також поділився здивуванням від того, що "дітки бувають такими маленькими!", а наші птахи ж були ще дрібнішими. Не віриться, що колись вони поміщалися на руці до ліктя або вільненько собі лежали в мене на колінах, кінчиками пальчиків штовхаючи в живіт. Кучеряві великі зозульки :). Де тих 43-45 см! Якраз до півтора року ми майже подвоїли і ріст :).
Головний акцент батьківських зусиль зараз спрямовано на дві антагоністичні речі: поїсти і сходити на горщик. Сміх сміхом, але терпіння треба чимало до цих справ. Перша має тривалу історію і переживає новий виток: наразі немає якогось усталеного методу з'їсти свій обід, бо щоразу треба напомацки шукати нове рішення. Часом їдунки просто стоять поруч і подзьобують щось із мисочки, в сумі втоптавши добру порцію. Іноді більше подобається "класично", у кріселках, хоча це далеко не гарантує результату. На колінах, за загальним столом на окремих стільцях, навколішки на підлозі коло маленького столика..... Їмо по-різному і робимо все, щоб процес завжди дивував і був скоріше атракціоном, ніж рутинним прийомом їжі :D. Коли щось особливо смакує і піддається наколюванню - як от бабусині палюшки - зовсім чистенько та швидко можемо змести все самі, орудуючи великими виделками. Якось гарно руками поїли овочі і м'ясо, нарізані кусочками. Одним словом, варіацій і варіацій. Трохи стомлює, якщо чесно, але принаймні менше невизначеності, ніж із другою за пріоритетом справою.
"Друга" справа - горщик. Наші ранішні епопеї можна змальовувати у різних жанрах: динамічно, емоційно та весело. Наразі незрозуміло, як в принципі можливо навчити цього дітей :D. Заспокоює класичний автотренінг на зразок: "ще ніхто в памперсах не йшов до школи". На цьому позитив поки що закінчується, але ми не здаємось!
Третій пріоритетний процес - зуби. За останню тридцятиденку додалося ще по два знизу. Не обійшлось знову без сопель і навіть високої температури, яка вперше налякала вночі маму мало не до відключки (мами!). Добре, що з сусідньої кімнати завжди можна видзвонити на допомогу тата :).
До речі, про тата.... Він у нас тепер не лише "мамонта приносить" (його слова :)), а ще й остаточно освоїв кермо і тепер вивозить наше дівоцтво на авто. Малята мають свої, вже більші, автокріселка, в яких солодко засинають. Кажуть, що нам пощастило - наші діти належать до тих, що сплять у машині. Ну що ж, помандруємо-побачимо.
На завершення - наш словничок. Таки прижилося слово "шкарпетка", правда видозмінилося до "капе" у Ксені. Десь поруч із "капе" завжди є нагода розказати, що є у нас "тяпа" (тапок, черевичок...ну всі тапи). А в нових гарних "капе" і "тапа" дітки такі вже "на-на-нааа" (гарні :)).
Вміємо повторювати мамине "но-но-но" (не можна). Прикладаємо щось до вуха і виходимо на зв'язок: "льо-льо-льо" або ж "ля-ля-ля". Бабусю Ліду Ксеня так неповторно називає "баба Льда", при чому перший склад імені вимовляється настільки протягнуто, наскільки в принципі це можливо зі складом з м'яким знаком :D. "Баба Та....та" - це друга наша бабуся. І це не єдиний омонім у нашому словничку: скажімо, таке особливе слово, як "кака" багатофункціональне. "Кака" у нас кашка, так "говорять" і качечка (теж "кака", до речі), і жабка. Я маю теорію, що "кака" у нас буде ще багато, бо більшість слів таки вживаються в зменшувальній формі: "каш-ка", "ложеч-ка", "кофтин-ка". Потроху ризикуємо за"кака"тись :D. Але то таке.....ось Ксеня вже так гарно вміє покликати сестричку: "Язя" або "зЯзя", натомість ніяк не втрафивши промовити своє власне ім'я. Ясик її іноді називає чомусь "Тата".
