Витягую із "чернеток" свій ескіз допису про Йорк (York). Чому? Тому що відчуваю щось дуже схоже на провину :). Аякже! Почала різдвяний цикл, так і не виконавши обіцянки не забути про це чарівне місто, що відразу мене підкорило.
Міста...вони чимось подібні до людей. Деякі нас зустрічають насторожено або взагалі байдуже, деякі видаються чванливими і далекими навіть з близької відстані, ще інші - просто потребують більше часу, щоб нас причарувати, а от є такі, особливі, що відкриваються назустріч першим же крокам і залишаються улюбленими назавжди. І ніколи наперед не вгадаєш - чому саме це, а не інше. Мабуть, із містами також можна "зійтися" характером або ж ні :). А ця теза вже провокує роздуми про характери міст :)....Так далеко заходити не буду, просто постараюсь тепер пригадати собі мої Йорк-ські враження вже двомісячної давності :).
Чому я вибрала саме Йорк для чергового вояжу Англією? Скоріше за все, зіграв свою роль випадок. Підказали закличні банери турфірм, а далі потроху почала вимальовуватися ідея....
Апетит приходить в процесі їдження, а я в процесі планування подорожі подумки кружляла навколо прообразу сучасного Нью Йорку: почитувала сайтики, купували квитки, навіть натрапила на старий добрий фільм "хоробре серце", де герой Мела Гібсона очолює захоплення Йорка як найближчого до шотландських земель англійського укріплення .Так, крок за кроком, мета ставала ближчою :).
Плануючи свою прогулянку старовинним містом Йорк, я хвилювалась про дві речі: погоду (бо вже точно знаю, що дощ і холод з легкістю псують найяскравіші враження) та .....надмір часу :) (бо, зекономивши на квитках, мала цілих вісім годин для огляду компактного центру міста і старалася запланувати якомога більше, щоб день не видавався занадто довгим в очікуванні потягу :)).
Відразу напишу - погода мене не розчарувала. Навпаки, виглядало так, ніби моє рішення поїхати в Йорк підтримувало саме провидіння - цього уік-енду сонечко вирішило здійснити свій передзимовий променад перед тим, як зануритись у напівсон..... Золоте проміння просто таки заливало все навколо. А ще було по-домашньому тепло і затишно :).
Ще зіскакуючи із приступки вагона під традиційне нагадування електронним голосом: "Mind the gap!", я подумки зауважила, що невеличкий вокзальчик виглядає дуже привітно :). Ніби і по-сучасному комфортний, облаштований, ніби і незмінна Costa тут як тут, а все ж старовинне оздоблення та поважний годинник видають його вік.
Вдихаю побільше повітря і починаю свою подорож.... Практично відразу впізнаю описані в Інтернеті знамениті Йоркські міські мури. Прогулятися ними - один із пунктів моєї особистої програми :).
А наразі минаю ворота-арку і прямую мостом. Зовсім близенько, за
першою лінією дахів, видніються вежі головної окраси міста - собору
Йорк Мінстер (York Minster). Потрошку з'являється відчуття нетерпіння, схоже на бажання пчихнути: ну дуже-дуже не терпиться :).
Через місто тече річка Оз (отака майже казкова назва :), пишеться: Ouse) - у часи вікінгів саме завдяки їй Йорк став одним із річкових портів.
Маршрут починається у міському парку. Таке враження, що осінь також почала свій хід звідси: вже досить багато зелено-жовтого листя ще класично не хрумтить, але вже вкриває землю під ногами. І тут як тут традиційні герої моїх дописів - товстенькі сірі білки :) - привертають увагу, випрошуючи чогось погризти у дітей. А дітей - купа! Таке враження, що весь тутешній нарід зібрався сюди поблукати. Не просто навіть сфотографувати фрагмент парку, не захопивши в об'єктив кілька постатей.
А туристи все топчуться коло руїн абатства Св. Марії (St. Mary's Abbey).... І справді, дуже красиві арки. Ніби залишилася собі стояти у парку частинка кам'яної мережки :).
Тут же у парку можна при бажанні роздивитися шмат римського муру та багатокутну вежу (Multangular Tower) з бійницями того ж періоду.
Ось, як виглядало це укріплення в старі часи (фото з мережі):
Вийшовши з протилежного боку парку, потрапляєш на безлюдну типову вузеньку вуличку, а за два кроки - у церковцю Святого Олава. Навіть у найвідоміших та найпишніших храмах часто бракує саме цього: усамітнення із Богом. А тут нікого :). Не відмічена окремим підрозділом у Вікіпедії, сумирна і тиха церква .....якраз із таких, де складається враження, що усі твої прохання будуть обов'язково почуті нагорі.
А далі класично англійська вуличка виводить до одних із старих міських воріт - Bootham Bar. За ними знову виринає верхівка Йорк Мінстера, а ще тут можна піднятися на мур....
З висоти міських мурів багато чого вдається роздивитися краще. Наприклад, відкривається вид на міську Арт-галерею (я туди теж планую заглянути наприкінці дня! :)).
А ще можна зазирнути у такі собі потаємні місця....наприклад, на внутрішні дворики будинків або якогось старомодного (в доброму сенсі цього слова) готелю:
Черговий пункт призначення - Мінстер!
Стоїть він серед клубка вузеньких вуличок - такий особливий і не схожий на своїх сусідів...Таке враження, що собор просто перенесли сюди з іншого місця і залишили посеред низеньких англійських будиночків. А може в тому і геніальність задумки? Адже наскільки ближчою до Бога тут мала б почуватися людина, залишивши свою маленьку домівку і прийшовши сюди, щоб оніміти від захоплення Високі готичні тонкі вежі, одухотвореність стрільчастих вікон з вітражами... тут все наповнено повітрям і світлом, освячено божественною присутністю.
Сфотографувати повністю собор не вдається. Втиснувшись то в один куток маленької площі, то десь далі по вуличці, зафіксовую Йорк Мінстер фрагментами - буде у мене такий вишуканий фото-пазл :).
Мінстер славиться своїми вітражами. Варто зайти всередину та подивитися, хоча б краєчком ока, адже за можливість обійти всю церкву треба заплатити з десяток фунтів :).
Поруч із собором розташований коледж Св. Вільямса. Так відразу і не збагнеш, що то перед тобою за будівля:). А подивитися варто! Типова споруда у дусі тюдор з відкритими дерев'яними перекриттями (так звані "фахверкові" споруди, фахверк - каркас), навісним другим поверхом та якимись такими вайлуватими вітражними вікнами :).
Пощастило: саме у цю суботу всередині коледжу проводився невеликий ярмарок, тому можна було спокійно роздивитися всередині. Дух середньовіччя принишк тут серед важких гардин та високих балок.
По інший бік собору розкинувся невеличкий парк із затишними лавочками. Тут дітвора може погасати на роверах, а їх бабусі-дідусі - погодувати голубів і незмінних білок :).
Перед входом у собор - затишний міський скверик. Навіть площею не назвеш... Люди, як мурахи, рухаються туди і сюди, посередині тішить публіку вуличний музикант із якимось незвичним інструментом. Так як блукаючи центром, я кілька разів поверталась до Мінстера, то у фотоапараті назбиралось кілька кадрів у різну пору дня. Особливо приємно тут якраз перед заходом сонця...
Далі починається найцікавіше - плутанина вузеньких англійських вуличок. Як же я їх люблю :). Туристів таки багатенько, але якимось чудом усі поміщаються між рядами кривеньких будиночків. Я так і не зрозуміла - чи то задумка колись така була (типу "прекрасна неідеальність"), чи дійсно геометрія шкутильгала :). Тим не менше, ці будинки нагадують людей, які сидять один коло одного на довгій лаві: хтось зсутулився, комусь довелось нахилитись через затерплу ногу - усім трохи тісно, але дуже затишно :).
Найцікавіше побродити по знаменитих вуличках Шамблез (Shambles). Колись тут був відкритий м'ясний ринок і торговці викладали товар прямо на дерев'яні лави. Щоб м'ясо не попсулося під сонячними променями, ряди спеціально робилися дуже вузькими - таким чином забезпечувалася тінь. Нині тут і далі торгують, але, в основному, солодощами та сувенірами....а вузькі вулички тішать туристів своєю незвичністю.
Ще додам кілька кадрів із моїх походеньок :).
Шмат Вежі, вхід до церкви Св. Вілфріда (St. Wilfrid), а також - орган всередині:
А це - міський театр Йорка:
Ніяка не історична реліквія, але все ж традиційні "фіш-енд-чіпс" :):
А це - один із не просто вузьких, а мега-вузьких провулків міста :):
На черзі - зазнимковані фрагменти найстарішого будинку Йорка під назвою "Barley Hall":
Знамените місце для традиційного чаювання о п'ятій - "Betty's cafe and tea shop" (рекомендоване місце відвідування для туристів у путівнику!):
Хоча у Йорку чайних місць не бракує, але у відповідний час доби я була здивована довжиною черги! Сильна штука - традиція :):
А я взагалі у попсовому Старбаксі присіла :). Моє оправдання - тамтешні велетенські порції кави з молоком :). А ще можна сидіти лицем до вікна і спостерігати за тим, як дехто зваблює на нічне шоу привидів (це окрема історія :)) перехожих:
Отак потихеньку день котився до завершення. Я ще встигла відвідати експозицію місцевої галереїі та пройтися рядами міського ярмарку і закупитися традиційними солодощами - фаджем. По дорозі до вокзалу я знову шкодувала, що не маю штативу :) - так гарно виглядали вулички, підсвічені різнокольоровими вогниками.
Закінчу допис фотографією "Я і Йорк" :):
Сподіваюся, ми ще побачимось!
