Лист 1. "Відгукніться!"

21 червня 2015

Пташенята мої, я так рідко з Вами балакаю... наче боюся звикнути до того, що Ви коло мене. Боюся намріяти собі щось...хоча часом бачу картинку: двоє світловолосих малюків із пухкенькими рожевими п'яточками, багато сонця, і серце, напоєне спокоєм. :) Так гарно. Пора вже мені такі виплітати цей радісний узор у своїх мріях, адже ж пишуть, що на маминих мріях виношуються дітки. Пора, пора. Хоч і терпну від страху.... егоїстично так. Адже це не допомже ні мені, ні вам?

Спочатку я чекала 8-го тижня, тоді 12-го, тепер ось серединка 14-го... Чекала результатів УЗД, тоді ще одного... Може, вже варто не чекати, а жити моментом? Невже за ці роки я так і не навчилася так жити? Мені здавалося, що тільки так і можу..., а виявляється, я такий дилетант :).

Давайте хоч отак поговорю з вами. Давайте, розкажу, що мене так цікавить чи хвилює. Ну окрім того, чи все там гаразд із моїми птасями, які так мирно похитувались у "гніздечку" на чорно-білому екрані і які так гарно притулилися одне до одного на фото :).

Дуже мені цікаво, хто ви - зозульчики, чи дві зозульки. Хотілося б сказати, що байдуже...але ні. Якось неоднаково :). Насамперед, хочеться знати, як до вас звертатися....бо хоч зайченята, пташенята чи зозулята пасує, але все ж. А ще хочеться більше "цеглинок" для вигадування.... Якщо два дівчаточка, то можна собі уявляти, як я буду причісувати їх кучерики (чомусь думаю, що кучерики мусять бути, як не крути)..., як буду одягати їх у коротенькі яскраві спіднички - саме такі, щоб всі навколо замиловано казали "але то красуньки!" :). А якщо там два хлопченятка, то уявляється, як вони бррррр-кають - ну так дитячо, як це вміють маленькі хлоп'ята, з бульками слинки :D. А ще мої козаки вмітимуть їздити на велосипедиках...і звісно, грати в усі види спорту, де треба тримати ракетки :).


А ще я так чекаю, коли ви до мене постукаєте. Знаю, щ це катастрофічно рано...але ж в мене і так стільки див вже сталось. Чому б не ще одненьке? Іноді так уявляю ті перші тук-туки, що аж починаю сумніватись - то дійсно було, чи я напридумувала!? Так цікаво, чи чутиму я вас кожного окремо, чи зможу зрозуміти, що це одна пташка стукає, а он тоді інша? Пишуть мами на форумах, що чують... Може, і я зможу? Тоді щодня матиму дві вісточки: "мамо, у мене все гаразд".

Дуже-дуже чекаю, щоб ви нарешті відгукнулися.

Моє подвійне щастя

Маючи непросту історію планувань, я якось маю страх перед фіксацією отих особливих думок, коли наступає "той" період. Я і сама собі боюся признаватия у власних відчуттях... а ще більш моторошно їх випускати назовні. Боязнь того, що написане зараз доведеться витирати потім, що я перестану заходити у блог через небажання бачити ці дописи чи фото... На жаль, такий ПТС - посттравматичний синдром - я собі вже давно діагностувала.

...ПРОТЕ...

Сьогодні сталося щось таке, що сколихнло мене повністю...мене, яка вже вроді собі виробила мозоля на всі випадки життя і на всі категорії новин. Досі пам'ятаю першу свою думку після слів лікаря....подумалось, щодивні у нього жарти. Я це й озвучила :). Проте він якрах не жартував: зосереджено водячи датчиком, він твердо повторив - маєте двох діток.

- Як це так?
- Так може бути?
- Макс, ти чув?
....

мовчання....

Потім думка, що то зовсім не пасує отак мовчати на огляді :), нічого не питатись і взагалі "прикидатись мертвою" :). Але, знаєте, я і після 12 годин перебуваю у стані легкого оніміння. Ця фаза чергується якимось нестримним безпричинним сміхом і незмогою приховати посмішку.

У нас буде двоє діток :)....Ні не так..у нас отак в одну мить з'явилось аж двійко зозульчиків :). Вони мають носики і кругленькі, ніби вже "наїджені" животики, голівоньки і дрібні кулачки із крапочками-пальчиками! На одній знимці вдалось вловити дві голівки одночасно :).

Сумбурний допис...сумбурний стан. Важко описати мої думки і намагання абстрагуватись (хоча від чого!? ....сама не знаю, як так вийшло, що доводилось абстрагуватись від найчарівнішого стану у житті...ну або знаю). А ще були дивакуваті намагання уявити, що "там" живе хлоп'я - це чомусь викликало у мене міні-паніку. Натомість коли ми вийшли за двері кабінету, я з легкістю дозволила собі мріяти про двох хлопчисьок :) або ж двох красунечок :) - без страху, без паніки, а лише із глибоким почуттям вдячності за такий подвійний шанс на щастя :).

Д.С. Створюю нову, "вагітну" мітку - майже свято :). Але публікувати таки не буду....надто все це поки що тільки наше :).