10 серпня 2015
Непомітно пробираючись через тижні - повні тривог і щастя - ми дійшли до офіційного "екватора" :). Щоразу я ставлю собі найближчу відміточку - "от дочекаюсь свого ДН - нам буде вже майже 12!", "От 18 тижнів, то вже буде термін!".... тепер дуже хочу 24-х :).... Потрошку хвилювання якось бліднуть в порівнянні із насолодою чути своїх крихіток, "розмовляти" із ними. Мої золотульки, комашки, рибки, пташки.... :). Щоранку вмовляю їх привітатись зі мною, а ввечері і без намовлять вони завзято туцькаю "добраніч". Це ЩАСТЯ.
Страхи і забобони не відпускають не лише мене - наш таток теж тремтить внутрішньо....іноді це легко проявляється, але я відчуваю, що ми почуваємо в унісон. Тому сподіваюсь, що і мій хиткий спокій передасться і йому...хоч наразі він відмовився нас сфотографувати у наші 20. Маємо фрагментик :):
А мій маленький і виплеканий спокій - то подарунок згори, бо плекаю у обі віру, віру у добре. Хай та віра поки що малесенька, далеко не така, як гірчичне зернятко, але.... Вчора прочитала здавалось би дивну фразу: "Побачу - повірю, сказала людина. Повірю - побачу, відповів Всесвіт". А десь так воно і є?
Отак колихаюсь на хвилях настрою і, наче через теплі і холодні течії, перепливаючи то сплески хвилювання, то озерця умиротворення... ми чекаємо. Чекаємо....чекаємо....чекаємо вас, наші малята.
З кумедного: тепер у мами є свій портативний столик для книг, горняток і тарільчиків :). Іноді книжка весело підстрибує, ніби втось малесенький невдоволено буцькає ніжкою....це так гарно, солодко і особливо :).
Немає коментарів:
Дописати коментар