Паралельна мамо-реальність

Зараз напишу допис-перевірку "я не робот". Знаєте, як ото при авторизації на сайти? Ті, хто читали раніші пости і думали "певно що вигадує - не буває все так солодко!" можуть зітхнути полегшено - таки не буває постійно добре. Справа не в брехні... просто залишити "на потім" хочеться гарний спогад, натомість поганий виштовхнути з голови. Але таки зафіксую яко факт мого реального мамування - нині ми виревілись разом.

Ще півгодини тому мені здавалося, "все погано" і що голова моя розлетиться на мільйон шматків.  А ще виникало бажання теж побувати на тому безлюдному острові, куди часто хотіла потрапити колись моя мама...коли ми...її спиногризики...доймали її :).

Ще вчора почала концертувати Ксеня, а нині її підмінила вже сестричка. Підозрюю, що обрали доцьки дати не випадково. Вчора мама задумала уродинного торта в подарунок дідусеві... і якраз то діло розтягнулося на два дні. Всупереч усім диверсіям моїх солодких птах...торт в холодильнику. Правда крем не дуже вдався, та й вся "вишнева гірка" ризикує стати "пізанською гіркою" (або "вишневою полянкою", як собі дозволила жартувати добра Настя :)), але тим не менш I did it.

Вже зараз я повернулась на свою орбіту...правда не без допомоги заборонених засобів - півплитки шоколадки і горнятко кави. Хоча то ще невисока ціна за мамину рівновагу... як гадаєте? А вже зовсім добре стало, коли вирішила скласти "плакальний колаж" і почала перебирати наші папки з фотками :).

А ще пригадалось, як смішно у малят плач і регіт подібні - іноді ми не знаємо, що буде далі за першими "акордами": сміх чи плач. Дуже зручно якраз у ситуації, коли одне легко переходить в інше...як от зараз у мене. Виговорилась, нажалілась і вже йду їх цьомати :).