Мамо-оксиморон: мої маленькі дорослі птахи

Не вийшло написати скоріше, бо наш черговий "місячник" припав на відпочинок поза Львовом, поза звичними декораціями і поза Інтернетом :). А по приїзді виявилось, що хтось підмінив моїх чемних діток на дуже схожих, але таких, що геть не пам'ятають нашого домашнього розпорядку...і на яких не діють мої хвалені у попередньому дописі мамські лайфхаки....Тут бракує крейзі-смайла, що вириває на собі волосся....бо вже два дні не знаю, що робити із цими малюками. Але все по порядку....

Добре, що є звична шпаргалочка, адже все так швидко змінюється, що мені вже і самій не віриться, що не півроку тому, а лише кілька тижнів тому я там записала: "перші МА-МА-МА-БА-БА". Знаменний момент, коли я вперше почула таке солодке майже-МАМА здається таким далеким, бо вже потім ми активно і ДЯ-ДЯ-ли і БА-БА-ли і все на купу :). Але факт залишається фактом - рівно у 7 місяців, 19 червня, будучи на руках в дідуся Ігора, ми покликали ...чи то пак поплакали :)...маму (певно, то вийшло випадково, але хтозна! :) ). Символічно, що в той же день ввечері, коли ми побажали одне одному надобраніч і вимкнули світло, почулося чітке одноразове "ТАТО" (ще з таким милим "О" вкінці!) :). Я подумала, що здалось, але за кілька секунд Макс схвильовано перепитав: "ти це чула?" :). Ось так кльово почався для нас балакальний етап. після перших МАМ-ТАТ дітки частіше таки БАБА-ли і ДЯДЯ-ли (наразі лише дідусь в нас непокликаним залишився...але ж цілком ймовірно, що "дядя" чи просто "баб" власне для того і призначені :)). От наш татко якийсь час з радістю озивався на БАМА :D, а особисто я б і МАБОю була б рада називатись, тільки б лопотіли побільше наші балакунчики.

Разом із червневою та липневою спекою, яка у львівському варіанті є чимось липким і втомливим, я відчула себе "в туфлях" наших мамів, що вибавили без памперсів і часом ще й пральних машин. Щоб дрібні дупці не посклеювались начисто у парких підгузках, ми часто голопопили...а, відповідно, робили всі дитячі справи на пелюшки. Мама намотала не одну стометрівку, відносячи одні сушити на балкон, і приносячи інші на заміну. Що сказати....треба було, певно, відчути смак справжнього пелюшкового батьківства, щоб сказати ще раз "дякую" своїй мамі :).

 

Побічним приємним ефектом спеки стало ближче знайомство птахів із душем - не встигаючи інсталювати повноцінну ванночку, ми тепер їх миємо зразу під струменем води у піддоні душової кабінки. Скільки то радості, коли маленькі рученята намагаються вхопити водяні нитки! При чому нема жодного страху перед водою: як десь бризне на личко, то завмирають і відразу такими великим оченятами дивляться вгору (мама використовує цей трюк для того, щоб добратись до важкодоступним складочок на шиї :D), а при тому широко посміхаються.

Дорослі малюки вже сплять цілу ніч - від нашої кризово-істеричної 21-ї години (це у всіх такий жах в цей час? :)) і до 7-8 ранку. Правда, в другій половині ночі доводиться постійно накривати лапки, трошки приШШШШШкувати, коли стає неспокійним сон (я так думаю, саме тому птахи так тріпотять крилами під ранок), але загалом геть незле фактично добре висипатись :). А вранці ми вимагаємо їсти (!!!!) :).

До слова, про їжу.... Кажуть бути обережними зі своїми бажаннями :) :)... Тепер харчовий інтерес викликати не треба - він сам викличе кого завгодно. Як бачимо тарілку, то починаємо нетерпеливо гмикати і всіляко сигналізувати про готовність гаму-гаму. Пробуємо купу нових страв у мікродозах з маминої тарілки, а паралельно просто-таки наминаємо великі порції овочів. Любимо морквочку з бурячком, кабачок із цвітною капустою, трохи менше - картоплю поміж тим... А взагалі пробували вже багато всякого. Хресний Ростик нам дуже вчасно подарував цілий набір кольорових ложечок (аж 6 штук!) - то тепер тато і мама при можливості годують зозульчиків одночасно. А то коли однією ложечкою і в два ротики, то шум стоїть огого! :) Мама не встигає на два дзьобки достатньо швидко, чим викликає незадоволені гмикання.

Беручи приклад із своєї двоюрідної сестрички Настки, яка вже освоїла швидкісне повзання, ми намагаємось сунутись по підлозі...правда для цього мають бути всі сприятливі обставини -  вбраний (слизький) животик, голі ніжки, відповідний настрій і заманушки, розкладені навкруги. Тоді мама часом знаходить своїх малюків то під візком, то під столиком. Як справжні діти тата-рака, доціки пересуваються, відпихаючись руками і ковзаючи назад :D.

Попри визначні досягнення, маємо і купу всяких дурничок, які треба б зафіксувати у пам'яті :). Бо ж коли, як не зараз можна посміятись із того, як малюки вже починають цілеспрямовано боротись за іграшки і коли вперше вдається викрасти цілу сестрину пляшечку! А ще ми тішимось від того, як смішно виглядає Ясик із висуненим кінчиком язичка (вона тоді виглядає таким підсміхайиком солодким!) та ще й із довгеньким чубчиком :). Ксеня теж запухнастилась сильніше, хоча чубчик не виділяється так, як у сестрички-чубарика. Так виглядає, що маємо двох блондиночок - на сонці пушинки золотяться і переливаються, а ще вони так пахнуууууть. Справжнє золоте багатство :). Дамусіки вміють смішно надувати пузики після їжі, чим стають схожими на маленьких Вінні-Пухів. Пузики, рученята і ноженята у складочках тепер медового присмаглого кольору, бо до відпочинку в Шацьку  ми активно готувались, голопоплячи на балконі при вранішньому сонці.

У наші 7 місяців ми вперше привітали татка із його тепер вже "професійним" святом - днем батька, а пізніше - ще й із круглим ювілеєм. Поки що малюки цього не знають, але їхні імена вже зафіксовані на крислатому родинному дереві,  яке відтепер буде висіти у нас на стіні. Маленькі ніжні пагінці, що зробили мене і Макса мамою і татом....справжньою сім'єю :).

А взагалі....щастя, як виявляється. так легко отримати і подарувати :). Ще один раз зустрітись поглядом, обняти і поцьомати в шийку.... Хочеться думати, що при цьому мої маленькі донечки так само відчувають хвилю тепла і всеохоплення, як я :). Вони такі ніжні, люблячі і потребуючі любові :). Наш дідусь Ігор аж часом стібеться: "целуйте меня с разбегу", коли доціки наставляють щічки і закидають голівки, щоб отримати порцію "бузяків". Солодкі-солодкі бузяки, ніжні-ніжні донечки :).

Мама х 2: лайфхаки, хитрощі і роздумування на тему

Я вже якийсь час (місяців так..7 :)) себе ловлю на думці, що добре б десь викласти "на папері" список маленьких хитрощів і ноухау, які дають змогу крутитися в дієвому темпі навколо моїх двох маленьких орбіт :). А от щойно прочитала замітку про те, як воно - бути мамою двійні: - наразі мої дітки ще значно менші, тому багато чим скористатись прямо зараз не вийде ....а скоріше за все, не вийде взагалі. Адже мамські лайфхаки процентів так на 90 є суто індивідуальними. Хтось знає саме ту, єдину колискову, яка швиденько вкладає малюка спати, хтось має особливу подушечку-іграшку-ложечку, хтось точно знає, що саме означає кожен інший вид плачу власної дитинки. Звісно, є якісь універсальні речі....чи хоча б частково універсальні. Абсолютно універсальні речі - це щось таке, що стосується нашої природи і глибинних інстинктів - як от тонко відчувати, що малюку хочеться зараз обіймів мами і все тут. Це як давати цицю, коли ріжуться зубки (знаю з теорії), як гладити по голівці і цьомати випадково отриману гулю чи подряпинку, як знати, що можливість поголопопити завжди подобається малюкам - а отже, дає мамі змогу поруч спокійно попити каву :). Частково універсальні - це вироблені вдалі інструменти типу класичного "чшшшшшшш", яке заспокоює маленьких людей :), типу теплої ванни перед засинанням, тощо.

Індивідуальні засоби встигання виробляються паралельно із пізнанням одне одного. А особливо важливими, я так гадаю, стають для мам двійнят. Хоча припускаю, що бувають дітки, які соло є настільки активними чи неспокійними, що не зрівняються з врівноваженим дуетом. Цитуючи вище згадану авторку, я ніколи в житті вже не знатиму, що це таке - бути мамою лише однієї дитини, тому можу лише здогадуватись. А з досвіду знаю, що кожні "зекономлені" 5 хвилин є безкінечно цінні. В перші місяці чи тижні - щоб моментально зліпити повіки і провалитись в сон :), а вже пізніше - щоб перевірити пошту, написати кусок посту в блозі, почистити картоплю до зупи.... Відразу тут жиж напишу зізнання-переживання, що не один раз думалось, що виходить економія за рахунок дитини (дітей). Бо ж ці самі 5 хвилин не були потрачені на обійми, гру чи ще щось. Але це теж треба якось знайти баланс між часом на діток і часом на себе. Це не егоїзм, а механізм виживання. Звісно, утрую, але якщо поставити "виживання" в лапкИ, розуміючи в сенсі залишитись собою, яка собі подобається (бо потратила ці 5 хвилин на те, щоб покачати прес/почистити нігті/помити голову), яка собою задоволена (бо за 5 зайвих хвилин встигла помити підлогу в кімнаті/прочитати главу з книги по вихованню/обробити фотографію діток), яка таки реалізується (бо встигла прорецензувати статтю/розширити свій кругозір на ще одне ім'я суперського  художника/написати вірша)....

Ще раз звернусь до цитованої авторки, яка десь в іншому місці свого блогу говорить про маму-восьминога чи маму-супергероя, яка умудряється однією рукою бавитись з малечею, іншою рукою міксерити тісто на мафіни, а в перервах (поки одне печеться, а інше - гризе хвоста іграшкового лева) мити підлогу в кухні. Дуже знайоме відчуття, еге ж? На жаль, жодні лайфхаки це відчуття не приберуть із нашого життя :). Така натура мамська, що економить десь в одному місці і в цей час починає новий "проект" :).

Отже, першим моїм...навіть не "хаком", а вдалим рішенням був добрий...вибір чоловіка :D - такого, який а) може з'їсти морожені куповані хінкалі, коли вже геть ніц не встиглось, б) помити попку від каків і ще й запрати вимащений бодік... ну і на всі решту букви алфавіту вистачить :).

Якщо ж безпосередньо про мамування... Ще за пузатих часів я співала колискові і не тільки колискові, навіть прикладала динаміки  - в результаті (ну або просто за співпадінням) мої дітки дуже чутливі до музики. Пам'ятаю, як у одну з перших супер-божевільних ночей вдома, коли ми всі четверо тільки звикали одне до одного...і часто мама з татом носили кожен по штуці кричучої невтішної дитинки...., наш тато ввімкнув на мобілці "Highway to hell" :D. Власне, то байдуже, що то ACDC (начебто спеціально оброблене для дитячих вух) - головне, що звуки музики відразу подіяли магічно. Я вже мовчу про співані колискові... З часом я переспівала своїм дітям все що знала і все, що хотіла вивчити (от і нагода з'явилась :)). А потім побачила, що вони не тільки добре засинають під музику, але й власне сплять. При цьому музика не мус бути вже зовсім лірична - добре йшли як Квітка Цісик, так і Піккардіська Терція чи Скрябін. Можна щось і більш тусовочне включати - треба пробувати експериментально. Але факт залишається фактом - заснувши під музику, і далі продовжуючи спати під неї, дітки не будяться значно довше. Додатковий виграш - можна не боятись заголосно покласти на тарілку ложку, стукати шафками-посудом, клацати на клаві, навіть збивати щось у комбайні!

До групи засинальних лайфхаків відношу і відкриття, що малюки краще засинають, коли завісити перед личком тонесеньку пеленочку. Я так думаю, що відкритий огляд їх відволікає всякими цікавими деталями, які можна розглядати. З цієї ж причини (щоб не відволікались від засинання) не кладу жодних забавок до спання. Може то прозвучить не дуже по-мамськи, але коли лягаю поруч, то теж стараюсь відсунутись трохи - бо інакше півгодини в темряві ближня пара рученят буде досліджувати моє обличчя, пхати пальці в носа, щипати за губи і т.д :). Тому я їх стараюсь погладити по голівках і спинках, обцьомати і всіляко заспокоїти перед основним вкладанням, а тоді просто співаю. Натомість заспокійливо для них мати коло личок якусь пеленочку, щоб тримати її в ручці чи посмоктати крайчик. В такому затишному кубельці вони дуже швидко втихомирюються.

Не "прийомчик", а просто вдале спостереження - дуже чітко дають мої птахи зрозуміти, що хочуть спатки. Часом це буває несподівано рано відносно звичного графіка, але завжди означає, що треба вкладатись. Якщо не хочуть бавитись, не заспокоюються ні на животику, ні на спинці, не зацікавлюються хвостами-вухами іграшок - треба їх люляти, і вони за хвилин 5 вже будуть сопіти.


Місяців так з 5-ти виявилось, що зовсім не потрібно їсти нашвидкуруч чи поки дівчатка сплять (ну хіба так вийшло). Навпаки - дуже добре викликати "дорослий харчовий інтерес" і паралельно займати увагу діток. Сідаєш коло них і демонстративно, із насолодою смакуєш - вони слідкують за кожним шматочком, відклавши усі свої важливі справи типу посваритись, вимагаючи уваги :).

Десь з тих самих п'яти місяців у нас з'явилось спільне заняття, яке, з одного боку, припиняє БУДЬ-ЯКИЙ плач, по-друге, викликає чарівні посмішки, по-третє є для мами більш комфортним психологічно способом спільного проведення часу (бо просто бавитись із немовлям іграшками з часом добре набридає) - читання книжечок. Почалось все із одного віршика про сімейство жучків-сонечок, а тепер у нас щодня відбувається зачитування 5-6 книжечок. По кілька віршиків із ілюстрованої абетки (не з метою вчити букви :) - скоріше це привнесення різноманіття інтонацій та слів плюс картинки), віршики з маленьких картонних книжечок, навіть пара англомовних. До слова, читаю власне англійською - так думаю, що їм подобається трохи інше звучання мого голосу і більш гортанні звуки  :), а після прочитання час від часу ще все повторюю  українською, називаю нашими словами жабок-черепашок-качечок. ... І якщо вже говорити про приємні спільні заняття, то  ще одним способом ненудного проведення часу (+ гарантований регіт) є потанцювати (швидко), ще й підспівуючи, знову ж таки під музику .

Не "хак" - а моє особисте внутрішнє відкриття. Всупереч тому, що завжди і у всьому я намагаюсь розподіляти все супер-однаково (увагу, носіння на ручках, їжу, цьоми....), важливо не пропускати моменти, коли окрема, саме ця конкретна дитинка в саме цей момент потребує більше мене. Треба взяти на ручки, обійняти, заколихати - все "поза чергою", хоча потім можна дообнімати і іншу - обіймів же забагато не буває ;). Ну і ще дещо схоже на написане, але трошки інше. Буває, що додаткової уваги ніхто не вимагає, але внутрішній голос каже, що от вже треба поніжитись із Ясею, чи з Ксенею - треба завжди послухатись :). Хтозна, чи то вже моя потреба в увазі, чи передчування їхньої.... Ну і потім доніжитись з іншою! Аякже :), у нас все справедливо.

Щось так перестрибує пам'ять з однієї сфери на іншу..але пригадався ще один прийомчик, пов'язаний із спанням. Дуже часто замість того, щоб вставати вночі і заколисувати маля стоячи, від маленьких клала їх собі на коліна (ноги випростані на ліжку або зручно напівзігнуті) і колихала так. Дуже швидко заколисувались - і не треба вставати. Часом засинали обидвоє, але то небезпечно, щоб раптом малеча не випала, тому краще пильнувати і не засинати, а тоді перекласти під бочок собі і вже сопіти. Звичайно, набагато еефктивнішим до певного віку було засинання пташеняти на маминому/татовому животі, але відколи навчились "пасти коні" - то ту голівку вже неможливо було змусити лягти - так і лежав маленький "сфінкс", похитуючи головою :D.

Гм. Подивилась на написане - а такого, що пасує до теми, яку задумала - про те, як все встигати із двійнятами - не так і багато. Що ж за хитрощі встигання? Ну стосовно приготування їжі це, звичайно, багато мороження - як тільки є десь надлишок вільного часу (такого не буває :D....але все ж)і є змога потерти моркву на комбайні - тру і морожу порціями "на одну зупу". Потім як знаходжу в момент цейтноту. То, звісно, зовсім не мій винахід :), але користаюсь. Ще на початкАх мала запас заморожених страв, які завбачливо приготувала за часів вагітності - потім дууже знадобились, але швидко виїлись :).

Щоб встигати все - треба робити не все :). Просто варто переглянути щось у своїй голові і відійти від звичного перфекціонізму. Це, певно, стосується батьківства взагалі. Ну не конче вже як прибирати, то прибирати в один день усе - достатнім успіхом вже є вимитий умивальник. А підлогу залишу на завтра. Недолік - часом так здається, що прибиранню нема кінця і краю :), тому що це коло не має кінця: те, потім тамте, потім се і знову "перше " те. Але із цим можна змиритись, якщо винагородою є відсутність внутрішнього цензора.

Якщо вже подивитись геть дотошно, то насправді "встигати ВСЕ" - це просто встигати скінченний перелік речей. Це розуміння якось так заспокоює :). Самі по собі відкидаються надмірності типу прасувати одяг чи пелюшки. І купати діток не треба щодня - це навіть некорисно! І є купа кулінарних рецептів, наче спеціально створених для мами з нестачею часу. От цей супер-геніальний рецепт мафінів став моїм фаворитом :)....особливо тішать слова про те, що не треба навіть міксера ( і мити менше!). Деякі речі "спрощуються" тимчасово (сподіваюсь :)) - нігті обрізані і якщо нафарбовані, то більш нейтральним кольором (щоб можна було десь підмалювати облуплений манікюр), волосся запущене до довжини недовгого хвостика (довге важко доглядати, коротке погано заколюється)...ну і так далі за списком. Головне не перейти у цьому межу. Захаращувати дім, садити на голодну дієту коханого або перетворюватись на безбарвну нехлюю не можна нізащо. Моя сестричка мені якось сказала, що головне - вранці вибрати вдалі сережки, зачесатись і почати бадьоро свій день. Ця порада діє - тож теж запишу до лайфхаків :). А зворотній шлях до ...ні не ускладнення :), а до більшої витонченості ми будемо проходити разом з моїми маленькими красунями. А на цьому шляху ще стільки всього попереду...як подумаю про дитячі зачіски, чищення зубенят, гуляння ніжками.... називається "to be continued" :).