Перша кругла дата - нам 10 місяців!

Таки коло діток час набуває геть дивних властивостей: то завмирає, заморозивши реальність на кілька миттєвостей, коли милуєшся сплячими гномиками; то місяці раптом починаються бавитись у спринт - і раптом циферки на нашому персональному календарі миготять, як на кулку грального автомату.....бррррржик і вже нам 10! Як 10.....та ж тільки недавно було...4 чи що. З іншого боку, ми тепер так швидко "ставимо галочки", що диву даєшся - як те все вмістилось всього-навсього у 30 днів!? Якраз вчора читала книжку "Тато в декреті" (не знаю, як інші мами, а я "впізнавала" у цьому татусеві саму себе :D), де постійно робиться наголос на двоїстості відчуттів  у декреті. Так ось ще одна двоїстість - у сприйнятті часу. Кажуть, що швидко ростуть чужі діти :)... а чому тоді мої так блискавично із двох малих гусеничок раптом вже перетворились на всюдисущих жучків (отака... цікавська біологія вийшла :D), яких тепер вже треба часом шукати по хаті?

Накочується легкий ...навіть контроверсійно приємний.... смуток від того, що стільки наших "вперше" уже минули: вже і слова, і зуби сприймаються як належне, вже не дивуєшся ні переворотам, ні й більш складним акробатичним викрутасам. Звичайно, що буде їх ще багато,тих "вперше", але чи будуть вони такі ж солодкі? Хай скажуть батьки старших діток, а я трошки так світло посумую. Ну і напишу про деякі з наших перших "вдруге" (ото викрутилась нє? :D)!

Вже вдруге ми живемо восени. Щоправда, минулу осінь малята провели під наглядом лікарів, а ми - у тривожному напруженні. Тепер я очікую на свою віднедавна улюблену золоту пору, коли немає спеки, але й не холодно надто, коли трошки дощить "ін а Львів вей", але не набридає мокрота, коли хочеться глінтвейну і походити серед жовтого листя :). Я часом собі мрію про те, що в якусь із осеней ми будемо збирати з дівчатами каштани і сухе листя, щоб разом щось вигадувати з того... А поки з насолодою прямуємо "пішака" в центр чи намотуємо круги районом - тепло вбрані і розрум'янені. Навіть довелось в ургентному порядку зшити якісь примітивні рукавички з старої фліски...бо ж лапки мерзнуть, а до магазинів зимовий товар ще навіть не завезли! Таки так, осінь тепер для мене відчувається дуже особливо :), а вже ось 10-й місяць як усі свої "особливо" хочеться розділити з найдорожчими людинками. Це, певно, один із видів егоїзму - чекати, що твої діти будуть любити те, що й ти. То й нехай - хай люблять літо або зиму, або подорожі, ну чи домашній затишок...хай люблять. Любити - так важливо, це як світитися, як світити. Коли людина наповнена любов'ю до всього навколо, то вона дуже близька до секрету щастя. А ще любити людей. Мрію прищепити донечкам любов за замовчуванням, щоб стрічали людей з радістю, щоб надихались ними і заряджались.... ну а "за замовчуванням" - тому що вірю, що це має бути фоном. Звісно, люди - то такі складні і часом геть огидні створіння, які той фон люблять попсувати...таке у всіх рано чи пізно, на жаль, буває. Буде і в моїх діток, звичайно - тоді вже хай реагують, але зустрічати таки треба з любов'ю. До чого я це все понаписувала і яке то має відношення до маминих хронік? Не знаю :), але чомусь все частіше виникає враження, що взагалі все в моєму житті без залишку тепер стосується і мамівства. Ну то хай лишається..не буду витирати.

Тим часом хочеться хвалитись нашими досягненнями і просто ...хвалитись :). Вийде, правда в порядку антихронологічному :D. От зовсім недавно ми таки побували на львівському Форумі видавців. Ну як побували..... пробіглись рядами на проспекті Свободи, прикупили кілька листівок. Але атмосферу принаймні здалека занюхали. Крім того, ми утрьох відвідали презентацію вищезгаданої книги, послухали про татівський досвід декрету, питання позадавали, одним словом, пофорумилися як могли.

Ще до супер-грандіозних подій відношу захист кандидатської нашої хресної - і ми там були мед-пиво пили, в парку гуляли, в мами в кабінеті гамали кашку, і взагалі, нарешті показались у повному складі на роботі в мами і тата.

 

А оскільки захист в хресної був не простий, а міжнародний, то ще й познайомились із французькими гостями. Так цікаво було спостерігати геть незвичне відношення їх до дітей :). І серед українських менів є такі, що тануть коло маленьких діток...але більшість обмежується якоюсь привітною фразою і взагалі..."мужики нє танцуют" :D. А от гості із Нансі виказували відразу купу уваги до дітей, щось балакали до малят по-хвранцузьки, навіть намагалися погладити, торкнутись (це якось застало мене зненацька), та взяти на руки. Був там один тато нашого доброго друга, який англійською не спілкувався зовсім. Відповідно, він багато жестикулював, щось там балакав по-своєму і намагався зобразити  емоції на обличчі.....то, пам'ятаю, він хвилин 5 щось мені розказував явно про моїх дівчат - це все супроводжувалось усмішками, радісними вигуками і т.д. :)

А ще, також вже вдруге, ми вибралися в гості до прабабусі в село. Найсмішніше, що мені запам'яталося з того візиту - це те, як Яся сахалася від виноградних грон :D: дітки знайомилися з квіточками, котиками, листочками... а коли дійшла черга до винограду, то Яся спершу просто таки здригалась кожен раз, коли хтось торкався грона рукою, а потім починала дико верещати. Думаю, що то був навіть не так страх, як якась така ...огида :) - точно так я б реагувала, якби мені намагались покласти в руку волохату гусінь :D. Вже трошки звикнувши, Ясик реагував не так бурхливо, але торкнутися цього "чогось" і далі відмовлялася навідріз. Ксеня натомість "непокобелимо" все перемацала, дерла листя і взагалі не відчувала жодного дискомфорту :).

Як не смішно, але в нашої бабусі, що живе на іншому кінці міста ми власне побували в гостях вперше. А вона вже так чекала....припасла цілий міх забавок, влаштувала генеральне прибирання. Тож ми грунтовно побавились, неплановано там поїли, поспали - виконали всю програму-максимум :).

Особистих досягнень зозулькам не бракує: Ксеня вміє робити тосі-тосі ^_^. А ще в минулому дописі я хвалилася, що самі сідають - тепер це вже геть інший рівень, ми повзаємо! Почала Ксеня. А поки Яся намагалась теж якимось чином посунутись і від невміння та образи голосно репетувала, її сестричка освоювала техніку швидкісного повзання.

 

Ті перші невмілі спроби підтягнути животик та ніжки дуже швидко переросли у правильну стійку на четвереньках і впевнене пересування галопом :). Швидке "тук-тук-тук" по ламінату - і вже манюня коло дверей спальні, "ляп-ляп-ляп" долоньками - і вона вже знов намагається прорватись на кухню. "Прорватися", до речі, у прямому сенсі, бо довелось набудувати барикади - стільці, ящики, мішки з гарбузами та інші габаритні речі тепер перекривають доступ в коридор (до взуття, яке таке...смачне) та в кухню (де нас неймовірно манить візок...точніше його брудні колеса). Тепер, коли вже і Яся таки освоїла техніку повзання (вперше була підловлена 13-го вересня :)), доцьки цілий день тим і займаються, що злагоджено, пліч-о-пліч штурмують перепони і намагаються, як я сміюсь, "хакнути маму", вишуковуючи дірки та слабкі місця у захисті. І це їм періодично вдається: то десь посунуть подушку і вже задоволене Ксеньчине личко заглядаю з-під столу, то намагаються перелізти через верх, ризикуючи гепнутись носом до підлоги. І взагалі...питання гуль і "бабахів" тепер пріоритетне. Розетки "замуровані", кути диванних билець обмотані, діти загороджені.... вигляд хати ще той! І дві прекрасні бранки в облозі :D.

 

Ну і щодо бранок.... тепер нашим двом "орлицям" часом доводиться посидіти у клітці. Позичили ми ліжечко! Мабуть, у всіх теперішніх дорослих є дитяче фото "з-за грат", коли тримаєшся долоньками за прутики, а між ними стирчить носик і пара очей заглядає. Тепер і у наших майже така є :).

 

Все почалось із того, що ми все більше відчували брак місця на нашому спільному ліжку - два чи три рази я в прямому сенсі з'їжджала попою на підлогу. Закінчилось - ямою в матраці під нашим татом О_О - так виглядає, що вилежав, сплючи на одному боці весь цей час. Тож ми задумались про доставляння ліжечка збоку. Звичайно, про окремий сон я навіть не думала. Привезли ліжечко, скрутили.....а воно зайняло геть весь простір від ліжка і до вікна, практично загородивши доступ до тумб та дзеркала :(. Довелось таки винести ліжечко .... Так ми з малятами переїхали спати у вітальню. Тепер наш тато розкошує сам на широкому ліжку (ну як розкошує.....шукає вночі місця, де немає ями :D) в спальні, я сплю на розкладеному дивані, а птахи...дуже часто зі мною :). Ввечері кладемо їх вже сплячими у ліжечко (тепер просто страшно вже їх залишати спати необгородженими, бо прокидаючись, вони першою справою встають), а вночі я по одному їх забираю до себе. Буває, правда, що так і спимо окремо цілу ніч, коли не будимось.... але наразі мені то важко - так сумую за теплими пахучими малятами коло себе. Часом сплячих забираю :)...погрітись у всіх сенсах. Рано ще мамі спати окремо! А пташки теж засинати не хочуть там - вдень ми і далі вкладаємось на підлозі, заколисуючись на животику або під бочком, з пісенькою.... В ці моменти я відчуваю себе такою потрібною і так хочу продовжити їх дуууууже ще надовго. Коли заколисування надто затягується, то, звісно, починаю дратуватися.... але загалом процес засинання вкупці є приємним і потрібним усім нам.

Вище я написала, що дітки після пробудження відразу встають - і таки встають. Одночасно із повзанням вони почали спинатись на ноги, тримаючись за все, що потрапляється під їх маленькі лапки: мамина нога, ніжка стола, стілець і т.д. Стало трохи страшно, стало більше мікропадінь...але, зрештою, не довелось над ними стояти безвідривно, бо обидві якось зразу навчилися сідати на попу.

 

Змінилися наші вподобання у їжі....точніше наразі мені важко зрозуміти до кінця, що ж саме їм подобається чи не подобається. Наче "на ура" йшла кашка з гарбузом, а вже он половину не доїли, ще нещодавно улюбленим був бурячок...а вже часом його бойкотуємо. Наразі безвідмовно до вподоби усяка кисломолочка - сирок, йогурт...ряжанку от спробували :). Трохи незручно рідким кефірчиком годувати з їх мікроложечок, а пити (я так розумію щось, відмінне від води) вони наразі відмовляються. Хоча - ВИХВАЛЯЛКА :) - пташата майже освоїли горнятка! Особливо класно це виходить у Ксеньчика. Бере лапками за дві ручечки, вмокає дзьоба у водичку, а знизу шкробає своїми двома зубчиками :) - так зі шкряботом і п'є. Ясик поки що більше вимагає, щоб їй зручненько подали, потримали, а птах вже собі там зволить побулькати трошки.

Так що один гномик добре їсть, інший - добре п'є :D. Хоча  то не зовсім так - буває, що добре гамає якраз Ксеньчик, а Яся заботує. Але ось це таке взаємодоповнення спостерігаю всюди: одна любить ерго (Яся), інша - возиться у візку (Ксеня); донедавна навіть хиталися у різних напрямках: Ясик вбоки (це її фірмове "хиті-хиті"), а Ксеньчик вперед-назад ("гойда-да").

 

Хоча...ще раз напишу, що це не зовсім так, тобто вже не зовсім так - все так швидко змінюється. Тепер вони часто гуртуються в одну команду. Люблю спостерігати, коли вони мене разом наздоганяють :) - на обличчях непідробне захоплення, ляпають обидвоє долоньками - чимскоріш, поки двері мама не встигла зачинити! Вже згадувала і про спільний штурм барикад - теж тепер застосовується техніка "подвійного удару"...хоча буває, що одна другій топчеться мало не по голові. Вони - наче два маленькі магніти - всюди на купі, всюди разом, товчуться на одному дециметрі квадратному :).

 

 

Бавитись - тільки тією самою іграшкою, що й сестричка; триматися - тільки за те бильце, що й інша; а якщо мама взяла в ерго сестру - огооооо, які починються невдоволення! Мамі доводиться часом вигадувати щось геть "непристойне", аби попити свою каву гарячою :D, як от закласти обох в два ерго одночасно - на спину і на живіт. Тяжкуваті, але такі рідні майже 20 кг :). Ну хоча б освоїла одягання ерго на спину....часом придається.

Дев'ять місяців минули у мирному дослідженні світу, а на десятому почався етап руйнівних експериментів. Однозначно, що більше десяти років носити одну піжаму мамі геть негоже - тому відірвана лямка врятувала від такої ганьби :D. А непрохану ностальгію за улюбленими пабами Ковентрі діти в прямому сенсі погризли - одну раритетну підставку під пиво мама врятувала, зате іншу - "як мавпа газету"...ну всі в курсі :). А ще килим у вітальні....трохи задовгий - тому його методично ...поремо....ну і дорогою пробуємо з'їсти докази (кілька разів ми витягали шнурка з ротика за сам кінчик.....хтозна, що знайдемо наступного разу у памперсі О_О). Малі винищувачі.

Треба закінчувати допис, бо маю ще стільки справ на той кавалок вільного часу, поки доцьки сплять - поснули прямо на вулиці, поки мама втікала від дощу. Наостанок напишу, що ми теж підвищили свій батьківський левел цього місяця - пережили високу температуру і соплі. Тяжко було вже таких великих скруцьків змушувати витирати носика, коли вони цього НУ ГЕТЬ НЕ ХОЧУТЬ, МАМО! А температуру в околі 39 довелось Ясику збивати парацетамолом, на який ймовірно, вилізла якась алергія....(надіюсь, що то переростеться). Але оскільки ці всі прикрощі сталися через те, що лізуть верхні зубки, то ми стійко все перечекали. Правда, зубчиків поки що так і нема :D - надіюсь, не буде другого раунду і вони якось вже спокійно собі вилізуть. А наразі ми чудово обходимось нижньою парою -запросто самі з'їдаємо півбанана, дольку грушки чи яблука :).

Д.С. На цьому етапі мамі вже супер-непросто зробити пристойні фото - малята такі швидкі, що більшість фото - розмитий слід, як той, що лишається після літака :). Прощавайте, наші домашні фотосесії :(((((, .....привіт відео :D.