Топ-топ і повне Па! :)

 

Ото вчергове думаю - чи не пора "заокруглитись" наразі з щомісячними звітами...а тоді раптом настає чергове суперщось, чим так конче треба поділитись із собою майбутньою :). Як же можна завершити мамині хроніки, якщо за останню тридцятку днів мої дівчатка знов кардинально поміняли вимірність свого простору - вже й не знаю, яку вісь сюди приписати :), але ми топаємо, чуєте? Перші несміливі крочки "без рук" почала робити Яся. Спершу її хресний разом з татом щось там переконливо свідчили, що точно-точно бачили це....дещо згодом я на власні очі спостерігала аж три впевнені кроки вперед, а тоді все частіше і частіше доцік із таким загадковим виглядом і затаєною посмішкою сміливо пускався і вперевалочку долав кілька...навіть не метрів :D. А тепер ось ми перетнули чергову місячну відмітку, і вже навіть нікого не дивує те, з якою швидкістю пташок перетинає кімнату, розвертається навстоячки і робить ще одне коло! "Хиті-хиті" - і отак хитаючись, незмінно щасливо посміхаючись, дріботить малеча. Ручки зігнуті в ліктях і припідняті - таке собі маленьке курчатко-ведмежатко, наш коханий новий вид топотуна :).

Ксеня продемонструвала "топ-топ" десь напередодні Різдва. Якось ввечері, коли саме відчинились двері і зайшов наш тато, активність малят раптом різко підскочила...чи то від радості бачити знов свого "тятятя", чи то десь так і раптово все відбувається... Але вдалось навіть зазняти на відео ту кумедну картину, як вони одночасно топають, буцаються лобиками так, що аж присідають - знов встають, сміються..... Одним словом, свято життя у всій красі :)!

Якось само собою виходить, що без жодного зусилля над собою тепер часто пригадується велика істина: "життя чудесне" :). Дивишся на ці зубики, на ці голі дупці у ванні, на ці пухнасті чубчики після сну.... Ось воно - щастя!

А взагалі не треба пафосу. А якщо зовсім вже "взагалі", то часом стає щасливо і від несподіваних речей. Бо ж то таки трохи смішно, коли ти спершу тішишся тиші ("бавляться собі самі!"), потім зауважуєш плямкаючий звук, йдеш на нього...і застаєш декого посеред розмотаного рулона...ну так, класика жанру... туалетного паперу. І той дехто з такий непідробним захопленням і головне - апетитом! - відриває мікроскопічні шматочки паперу та з насолодою напихає ними рота. Подивишся - і самому хочеться попробувати на смак :D.

Або ще геть непафосна річ....аж якось незручно писати. Коли котрась малюся раптом починає так сильно-сильно плакати, образившись на маму, яка  щось там проігнорувала, чи на сестричку, яка щось відібрала....то я відчуваю дивну комбінацію емоцій: з одного боку, хочеться пригорнути бідолашне пташеня, поцьомати, погладити по голівці, а з іншого боку, це так якось кумедно виглядає - таке всесвітнє горе і настільки однозначно воно написано на тому малому личку! А потім відчуваєш себе винним за ту мить замилування дитячою образою, спішиш запевнити: "мама тут, мама все вирішить". А губка закопилена, а носик вже почервонів, і сльози так відразу котяться горохом... додайте ще два нижні зубчики і отой погляд такий докірливий... І знов недоречна думка: "Це ж така моя, така вся ...справжня дитинка! Яка вона мила, яка смішна. Яка я щаслива :)". Товстошкіра мама. Залюблений бегемот :D.


І таки, попри все залюблення, для звіту треба конче пригадати цьогомісячні відчаї і жахи безрозкладного мамування. Якихось два тижні був період, коли здавалось "все, це капці!". Доціки не вкладались вдень спати, по півтори години доводилось з ними товктися. Нічого не встигалось, все дратувало..... Аж поки не підказали мудрі досвідчені мами: "не пливи проти течії!". Навіщо ж так вперто вкладати спати, коли їм явно цього не хочеться? Здається, це рішення лежить геть не те, що на поверхні, воно в повітрі перед носом. А ні. Поки хтось не озвучить чи не напише, то очевидне виявляється страшною премудрістю. Поневіряння наших вкладань закінчились миттєво тоді, коли я не підганяла дітей під звичний розклад, а постаралась "розвідати" їх новий режим. Тепер ми лягаємо спати вдень лиш один раз, але засинаємо за 5 хвилин і спимо 1.5 години. Друзі, це краса! І часу спання не стало більше (може, трошки менше), але все спокійно, без нервів і "ура" - знову передбачувано! Не вмію поки що мамувати без розкладу :). Головне час від часу його апдейтити.

Можна ще зафіксувати ряд "досягнень" з розряду, що майже завжди вже виходить нам гарно злізти з дивану чи іншого підвищення. "Попою вперед"...-і  головне, щоб ніжкою намацати підлогу. Та що там казати, Ксеня вже давно освоює висоти - оце знов довелось удосконалювати наші барикади, бо вчергове зловила малу екстремалку верхи на валізі. А бар'єри навіть у найновішому варіанті все ж часом поступаються впертим атакам - час від часу малята прослизають, відсувають, ну чи у зворотньому порядку. Зрештою, я вже теж не просто морально готова "випустити їх з периметра", але чекаю цього. От приїдуть ще замовлені у китайців захисти на меблі - і повний вперед!

Ну а на кінець залишила я найголовнішу вихвалялку. Видається мені, що ми вже можемо будувати майже повноцінний діалог! І нехай поки що теми для "розмов" обмежені та, скажемо так,  досить екзотичні, але який це кайф - раптом зрозуміти, що ці маленькі гномики, хай вже не нерухомі голубці, але все ж маленькі нерозумні створіння....що вони насправді такі мудрагелики і прекрасно можуть тебе зрозуміти! Вони тепер на вимогу вміють повторити свої деякі "слова". Наприклад, коли вже їм стає дуже нудно у візку та ерго на вулиці, можна почати по черзі перераховувати родину: фаворит "татата" чи "тятятя", "бабаба", часом "мамама".... і все спочатку. Там же надворі ми тепер довго розглядаємо песиків, і, до речі, вже самі рученятками можемо мамі звернути увагу на зграю ворон в небі. А як детально вміємо обговорювати все в кімнаті!

Типовий діалог:

Мама: "Де в нас на-на-наааа?" (це у нас так все красиве називається, але в останній місяць найчастіше ялинкова гірлянда, ялиночка та інші святкові декори)
Птах: "Ма!" [показує на гірлянду]
Мама: "Нема світла? Мама не включила? Мама включить ввечері! А де у нас ялиночка?"
Птах: [показує на вікно, де на підвіконні наша ялинкова композиція]
Мама: "А де у нас сніговичок?"
Птах: [показує на картинку, де досі висів іграшковий сніговичок]
...
Мама: "А де сидить жаба?"
Птах: [показує на комод, на якому є зволожувач у вигляді жаби] 
...
Мама: "А де метелик? Як метелик літає"
Птах: [приносить метелика, показує ручками, як літає метелик]
...

 А ще віднедавна у нас є універсальне слово, яке спершу була "Па", а тепер, здається, трансформувалось у "Ма". Максим сміється, що воно означає "ніштяк" :D, бо так озвучують появу в полі зору чогось нового або просто чогось гарного (власне всі вище згадані " на-на-нааа" сюди входять).

Крім того,
* Ми чітко знаємо, що "шапа" одягається на голову, навіть якщо мама так називає пакет або відерко :D.

 

* Ми слухняно простягаємо по черзі рученята, щоб одягти кофтинку, перекладаючи пляшечку з руки в руку.

* Ми даємо "буц-баранчик"  і "п'ять", а ще все частіше погоджуємось махати "привіт" чи "папа" (особливо тішимось на вулиці, коли махаємо одна до одної).

* Якось бавилися корівкою і я вирішила попросити принести ще одну, яка лежала далеко... Просила "коровку" довго, і нарешті Ксеня погодилась і принесла..коробку! Отак, треба чіткіше формулювати вимоги! :)

* Якщо у пляшечці закінчується  кефірчик - ми говоримо "ма" ("нема").

Одним словом, з донечками поступово стає все цікавіше спілкуватись :). А ще вони в захопленні одна від одної. Хоча часто відбирають одна в одної іграшки, або навіть сніданок (це такий рекетир у нас Ясик - недаремно вже важча на півкіло!), але вранці так посміхаються при зустрічі, регочуть і плюскаються разом у ванні, бавляться хованки за шторою і разом наввипередки на вимогу залазять під ліжко, щоб дістати м'яча. Якось я застукала їх в куточку, де Ксеня пхала Ясі в ротик дерев'яну забавку, а та з таким голосним "ба!" її випльовувала - і все це нестримно їх веселило :)....як і мене :D.

Отак і живемо - поплачемо, заспокоїмося, порегочемо. А ще потанцюємо, подуріємо, пошукаємо разом пупчики у всіх,  від надміру емоцій часом вкусимо маму (це Ясик), похлопаємо ту ж маму по щоках (це Ксеньчик)....часом потрапимо їй в око пальцем або підскочимо, голівкою підбивши підборіддя (півгодини нормально не могла говорити через надкушений з двох боків язик).... солодко посапимо-поспимо....От як зараз :).Піду ось виконувати свій щовечірній ритуал - вимкнути нарешті ноут, почистити зуби, подякувати Всесвіту за НИХ, понюхати маківку і заснути на цілих 2 години, якщо пощастить :).