Буду знову хвалитися. Не лише малятами, а й тим, якою крутою стає часом їх мама.Хехе. Почала раз в тиждень ходити на зумбу. То так здається, що вихвалялка геть така собі банальна, але колеги-декретчиці..ну більшість, мабуть....зрозуміють - це мега :). Мега-задоволення, мега-лайфхак і взагалі. По-перше, це вже чітко мій час, який починається після повороту ключа в замку і триває півтори години. Насправді заняття проводяться майже що у нас вдома - 5 хвилин оббігти навколо будинку і на місці - але ж то паралельна реальність :). Отож, кайф номер один полягає у тому, що в іншому вимірі залишаються плачі, брудні памперси і форс-мажори. Кайф номер два дає давно забуте відкриття власного тіла. Це лише здавалося, що настільки близькі....гм... штуки, як власні ноги або руки ніколи не підведуть і знайомі до останнього сантиметра. Ось і ні. Два роки некористування певними групами м'язів (і це при тому, що собі часом здаюсь важковаговиком пауерліфтером!) добряче даються взнаки :(. І гнучкість кудись поділася, і корчі хапають після години активного заняття...розвалюха та й годі. Про прес взагалі мовчу - цей зрадник виставив мене перед усіма дамами у вигляді розм'яклої палюшки. Але я почала про кайф :) - він якраз тому такий грандіозний, що ти мало не призначаєш перше побачення власному тілу. Обережно, рух за рухом відновлюєш контакт і виразно відчуваєш, як же скучив. Мабуть, щось схоже уявляла собі Аліса, коли вигадувала, як буде листуватися із власними ногами.
Чергова мамо-крутість полягає у тому, що вже тепер я стала мало не експертом у подвійному мамуванні :). Одні знайомі просять проконсультувати наляканих дабл-вагітних, інші розпитують про "наш досвід" у соцмережі.... Хе. Майже що гуру. От тільки часом не гУрУ, а гОрЕ-мама. Бо і далі трапляються моменти зриву. Ось пригадується мені одна замальовка із життя під красномовною назвою "борщо-беспрєдєл": шматочки м'яска і щавлю на стінах, заляпані штори і дві задоволені красуні у кріслах посеред калюж зі сметаною. Було-було :).
Мої птахи проявляють все більше кмітливості і страшенно дивують тим, як доладно у них виходить змоделювати ситуацію. Найцікавіше, що я часто навіть не підозрюю, що на "задану тему" у них вже є якісь спогади і алгоритми. Так, якось Яся краєм вуха почула, що я Ксеню питала, чи не почистити їй паличкою носика..... Старшенька тут же активізувалася, побігла на кухню і голосно почала вигукувати "паля!паля!" ("паличка"), показуючи на шафку, де, власне, ми і тримаємо цей реманент. І це при тому, що використовуємо ми ті палички далеко не щодня.
Інший кадрик: Ксеня встала після сну, вилізла з покривал і мовчки помчала до дитячої. Ми з Ясею за нею, а вона відкрила шафку і витягує кофтину, коментуючи "мока!". Це вже потім я побачила, що її піжамка підмочена. Заспокоїлось мале чудо лише після того, як я одягла їй обрану (і ніяку іншу!) кофту. "Не моко!" - задоволено констатувала вона.
Такі більш тривіальні, але дуже корисні навички, як "метод сходинки" - присунути сходинку або стілець туди, куди треба вилізти вище - ми вже фактично повністю освоїли. Також чудово пам'ятають, де зберігається печиво ("пецень") разом із соломкою ("лямоня" у К. або ж "льома" у Я.) - вказують пальчиком і просять. В цьому сенсі ми вже як усі нормальні діти :D. Аналогічно вимантуємо сметану до усього, що їмо - квасоля, каша, картопля чи навіть м'ясо - все смачніше з "сяманою" (К.) і "тамою" (Я.) :).
Наступила ера безкінечних історій. Коли гуляємо - мамин рот не закривається ані на мить :D. Треба коментувати усе: великі і маленькі машини ("елиииииикі" і "енькі" "бу!"),улюблені велосипеди ("сипет") разом із мотоциклами ("цика"), тьоть і дядь, песиків, які поснули у тіні на траві, ляль у візочках, і те де, і те пе. Байки відволікають від бажання проситися на ручки чи часом - від пакостей. Ну і моральну канву закладаємо :). Побачила якось, що дітлашня нещадно шарпає за листя мої вазони - і поділилася, як рослинкам, бідолашним, живеться нелегко.....Бо он мама випадково "бубу" на листку зробила (надірвала колись листочок кротону, коли його протирала), або забуває їм дати пити..... Малята слухають і переймаються труднощами вазонного існування. Наш тато якось застав їх за звичною церемонією розціловування всіх "буб" на листочках - був страшенно розчулений :D. А з яким співчуттям Ясюня запропонувала розмарину попити ряжанки з власного горнятка! Отак і живемо :).
Потрошки вчимося долучатись до прекрасного - і разом це виходить настільки яскраво! Що ж може бути приємнішим за ті радісні оченята, коли ми собі на втіху танцюємо в кухні бугі-вугі! Тато нас іноді не до кінця розуміє, трохи з того підсміхаючись. Але ж ми дівчата :). А ще - естетки...хочеться вірити. Досі згадую той день, коли раптом почалась шумна літня злива - ми спочатку просто заглядали, як за шибкою шурхотять краплі, а тоді (при чому, за ініціативою Ясі!) влаштували власний глядацький дощо-зал. Розвернули кріселка до вікна, розсунули штори і дивилися на дощ. Він так якось радісно, ще по-літньому шумів, а доціки щось там жували (як то сеанс без перекусу :)). На фоні грав блюз і джаз.....і було просто страшенно гарно :).
До розділу естетики відношу і нашу "галочку" до цьогорічного Книжкового форуму, яку ми заробили, побувавши на одній із презентацій книг. То було видання "Не в капусті й не лелека", покликане помагати батькам посвячувати дітей у теми сексуальності та зростання на тому фоні. Так склалося, що саме у тому ж місці, в дворику "Копальні кави", минулого року ми теж були серед глядачів на презентації :). Цьогоріч нас супроводжувала хресна Мар'янка. Мамі було дуже цікаво і корисно послухати виступи грамотних спеціалістів, а донечки великодушно дозволяли це робити, виїдаючи печиво із спеціально наготованої заначки.
У Ксені настав якийсь концептуально новий етап, коли вона багато на що реагує недвозначно: "не фоцюци!" ("не хочу!"). Я сподівалася, що такі речі входять у пакет кризи трьох років, а тут вже тепер треба переконувати і довго впрошувати. Часом відмовляється від запропонованого одягу, іноді категорично відсуває тарілку...та застосування вельми широке :). Зате у неї ж нарешті...НАРЕШТІ....висунулися два верхні ікла! Два з восьми - це вже добре, бо ми чекали їх нетерпляче, з соплями та, часом, істериками. Щоправда, наша тьотя Христя сміялася якось, що зле мати вже всі зуби - позбуваєшся зручного пояснення усім капризам і стрибкам на термометрі :). Десь так і є.
Ксені перепало і перше серйозно розбите коліно - якось майже на рівному місці роздерла штани і заробила два глибокі порізи. Я себе потім переконувала, що то не я "накаркала", запакувавшись засобами першої допомоги: йод+перекис у аерозолі+пластирі і т.д. Ну зате на місці все привели до порядку. А пізніше на штани наклали латочку у вигляді сердечка :).
Ще мав би бути параграф про малих чистюль :). Нема права, що на столику лежало щось "зайве" - відкинута ложка, кісточка чи шматочок шкірочки від помідора - гвавт треба то все забрати. А коли йдуть вулицею, то показують пальчиком на кожен айтем сміття, яке, на жаль, часто перевертається просто під ногами. Мама має підійти, підняти і віднести до смітничка ("инька!!!"
©Я.). Ще один недопустимий момент - коли забруднилися ноги. Пісок у босоніжках - то "кака!!!" і треба негайно це все діло витріпати. Десь походили босоніж на дачі по траві - і вже маленький педант тими невмілими пальчиками оббирає кожну травинку з чебурека.
Найсвіжіше досягнення - перші свідомі малюнки! При чому якщо "соньо" (сонечко) більшою мірою таки навіяне мамою, то "усінь" - чисто Ксеніна вигадка. Якось зненацька вона провела хвилясту лінію і хитренько так оголосила, що то гусінь :). У відповідь на наші реготи і овації було намальовано ще добрий жмут гусені. Яся, натомість, вперто далі "мотала" закрутяхи - сонячні заготовки :).
Ну і накінець - традиційний фрагмент словничка. Цього разу серед татових улюбленців:
"токодий" (К.) або "гаядий" (Я.) - крокодил; каян" або "казян" - кажан.
Мама ж розчулюється геть у невіповідний момент коли чує романтичне "лялєти", що у Ясі означає...туалет :D. А ще є таке дуже сезонне "пуляля", тобто парасоля.
