субота, 25 листопада 2017 р.

Два по два!

Якщо при роздільній здатності у один місяць (приблизно з такою частотою я заглядаю у блог), то тиждень - страшенно багато, бо ціла чверть. Але оцей майже що тиждень після нашого найголовнішого тепер свята - дня народження донечок - минув як одна мить. Бо з багатьома хочеться ділитися радістю, кусочком торта і хвалитися річним відео-дайджестом (мама таки це знову втнула, ага :)). Тож здається, що свято і далі триває. Плюс наш єдиний і неповторний дідусь несподівано вилетів у ....Китай на час святкувань. Отже, крапки ще не поставлено :). Поза тим половина дітей (Ясик) вже нарешті навчилася складати пальчики, "як у зайчика вушка" (© тато), показуючи ці омріяні, такі дорослі і "вейикі" 2 - два - два!


Дворічний рубікон застав нас цілком свідомими, вже "проявленими" і балакучими маленькими людьми. Розширився словничок (поки що окремі слова замість речень, але ж як влучно!!), розтягнулося часове вікно запам'ятовування. Більше того, таке враження, що все потужніше працюють ті приховані резерви, які акумулювалися раніше у режимі мовчанки. Мотають на вус і потім радо огорошують маму своїми премудростями. От чого б то, питається, їм пам'ятати, що на пательні смажать цибульку? :) А вони це відразу зазначили, коли розпакували новий пакет іграшкового посуду... А ще якось тицяли на фіолетово-ультрамаринову машину, що стояла припаркована неподалік, з вигуками "цікава!!!". То мама так колись прокоментувала незвичний колір автівки :). Гм. То, певно пора таки всерйоз "фільтрувати базар" та братися за викорінювання власних слів-паразитів? ....Невже вже!? :D

 

Цього місяця ми усі зробили дуже відповідальний крок - зважились на щеплення. Оскільки йшлося про БЦЖ, то довелось спочатку робити і манту. Тож та "мушка", що живе у тьоті лікарки в кабінеті, кусала нас не один раз. А перед цим ще й в пальчика кольнула (це ми так здавали кров перед обстеженням). Благо, що першого разу все завершилося великим фаном у вигляді шапочки для пальчика (медсестра заклеїла пальчик лейкопластирем :)), а наступні "укуси" винагороджувалися сочком із трубочкою. Врешті так виглядає, що вся ця катавасія викликала набагато більше переживань, сумнівів та хвилювань саме у батьків, як і мало бути. А дві героїні поводилися дуже навіть достойно!


Тут черговий раз звернуся до свого маленького винаходу - негативчики "загорнути у фантик" :D.  (маю на увазі запхати десь всередину допису, обклавши всякими мімішностями з усіх боків :)) Наразі це дійсно негатив-ЧИКИ, бо хай би то були вони найбільшими. Проте процес дорослішання - це також і ступання по шляху самоствердження і визначення кордонів. Традиційна конкуренція за іграшки (навіть за дві однакові!) стає все більш напруженою... хоча часом мама вже прикидається мертвою у таких випадках, відмовляючись вмільйонне бути рефері. Звичайно, всі ці хитрощі залишаються на рівні лише намагання, бо врешті потім треба цьомати буби, гладити голівки, любати малечу і знову й знову промовляти свої незрозумілі дорослі гасла типу "Поділися! Не забирай! Попроси!". То втомлює капітально. Але як же класно, коли вдається помирити двох когутиків: вони обіймаються і цілуються, щиро запевняють, що більше не будуть. І взагалі миритися люблять у нас  всі - тоді ніжності перепадає кожному :). Може, для того й існують сварки? Готова з цим змиритися, якби не.....укуси. Так, є у нас один крокодильчик на ймення Ясик, який без докорів сумління чесно попереджає: "кусь", після чого немилосердно кусає сестричку за руку, ногу, живіт..та все, що попадеться під зуби. А потім цей малий кусака так само невимушено намагається поцьомати сестричку. Ті цьоми - то як продовження екзекуції, бо  вкушений хрущ всяко видирається і вивертається, поки йому нав'язують любов і обіцяють-обіцяють-обіцяють, що більше так не буде. Ну от як із ними боротись?


Ще один із тих ...-чиків - то наш нестерпний абсолютно етап нічного неспання. Точніше спання із прокиданнями, плачами і вимогами в тій же хвилі піти гратися (Це в 3:30!??? Ага, у мене теж сіпається око!). Якось ми помалу проходимо цей марафон щоночі -колись легше, колись тяжче. Але, люди, як же сподіваємось, що то у всіх обов'язково минає :).

Все. Розібралась зі скаргами на долю. Можна перейти нарешті і до вихвалянь. А вихвалялки цього разу - у контексті діалогів :). Як вам така філософська балачка дорогою:
К.: "девеляяяя"
мама: "Так, дерева. А ви подивіться, які вони вже майже голі, листячко попадало...."
К. і Я. в один голос "Осііііінь!"
:)


Або типова розмова у ванні, коли бурхливо імітують чищення зубів і вголос сперечаються:
Я.: "гаяця" (гаряча вода себто)
К.: "доба!" (добра!)
(повторити разів сто)
:)

 


А ще на "їстівну" тему смішні:
мама: "Що їсть корова?"
Я.: "тавицька" (травичка)
мама: "А що їсть курочка?"
Я. (дуже швидко): "дябан"
мама: "ні,не банан,...вона їсть...зернятка!"
Я.: "ганат!!!" (гранат :))


або ще:
тато: "що любить їсть кабан?
К.: "паюсі" (палюшки)
:)

 

Я вже писала, що малі мудрагелі все собі десь записують у ті голівки. Якогось то тижня наш дідусь приволік із маминої батьківської хати ....роги! Справжні оленячі крислаті роги, декоровані дерев'яною різьбою, вони зайняли весь диван у маленькій кімнатці - саме там тривав огляд небаченого чуда. Подивились, посміялись та й забули. Наступного тижні збираємося в гості до бабусі-дідуся, і я звично чекаю вигуків "масьини!" ("машини" - бо вони і досі переховуються на дідусевому балконі і слугують неабиякою атракцією :)). Аж ні. На мою репліку, що ми йдемо в гості "До кого? Вгадайте?....До дідуся!" я отримую у відповідь незрозуміле "Оє! Оє!". Кілька хвилин знадобилося, щоб перекласти. Це ж "олень"!!! :) Отак змінилась асоціативна зв'язка і дідусь у нас тепер став нерозривно пов'язаним із оленями.

Мовленнєвий прогрес іде паралельно із новими горизонтами у освоєнні книжок. Як колись гризота уступила місце зацікавленому розгляданню (можна і догори дригом), так тепер ми цілком усвідомлено просимо прочитати щось саме те, а не інше. Полюбилась нам казочка про Івасика-Телесика. Щось, мабуть, є у ній :). Пригадую телесикоманію у племіннички...Еге. Так чи інакше, вимагають читати тільки це. Ну хіба що за разом третім можна зробити легкий ліричний відступ у вигляді якогось віршика. Телесика навіть намагалися намалювати паличками на піску! Отак йшли парковою доріжкою, колупалися в землі, креслячи всякі фігульки і каракульки. А коли я спитала "що це, доця?", то отримала негайну відповідь: "Телесик!". От і вся сторі :).


Палку любов наших птахів Телесик ділить ще хіба що із книжечкою, яку нам недавно віддарували - про звірячий будинок. Там на кожному поверсі хтось живе і займається своєю справою. "Ізяк", він же їжак або в народі "їзикот", шиє чоботи. При цьому чітко малята вимовляють слово "мастак!". Гм. У активному словнику їх мами воно навіть не лежало :). Або от ласкава зайчиха, та, що зразу над бобром поселилась. Вона смачно "кухаює" (кухарює), в тому числі напоюючи бегемота компотом. Серед улюбленців у нас є і справжній талант - слон. Там так і пише: "Знають всі, що слон - талант!". Тепер слони у всіх їхніх іпостасях у нас без варіантів талановиті :). Перше кричимо "талант", а вже тоді уточнюємо, що то ще й слон. Вибачаюсь за те, що так детально описую один-єдиний віршик. Проте ж він найперший! Ми проговорюємо останні слова у кожному рядочку, чим страшенно зворушуємо слухачів. Якось у черзі до каси в супермаркеті ми так репетирували, що не зауважили, як всі покупці перед нами давно пішли, а касирка сперлась на руку і замріяно слухає вірша :). Нарешті, я просто мушу згадати наш головний пришпил цього декламаційного та поетичного шедевра - останній куплет (те, що капсом - то говорять дітки).
Піднімаємось НА ДААААХ 
Тут живе веселий ПТААААХ!
Голосистий ПАААК (шпак)
Видатний ПИЯЯЯК (співак :D)
Ну і крім того, зайве говорити, що кіт, який у книжечці працює лікарем, тепер незмінно лікує всі наші буби. Варто вдаритись чи просто зачепитись за щось - зразу женуть шукати маленького котика, який має обцілувати всі проблемні місця :).

Взагалі епізодів смішних тепер не бракує. Ті смішні п'ятихвилинки, мабуть, задумані для того, щоб покрити всі вищезгадані ...-чики і підзарядити часом втомлену декретом маму. Бесіди стають змістовні, часом відкриваються несподівані речі :). Як от...ви в курсі, що крім сортів слив "Венгерка" та "Ксенія" є ще й сливка "Яська"? Виявляється є, бо ж інакше звідки вона взялась намальована у нас в книжці? :)

Все частіше просимось "малюти" - малювати, тягнемо ті ж "кині" - книги. А ще відкрили для себе світ музики і танцю. Тихенько скажу, що й світ мультиків і відео - поки що дуже дозовано, по пару хвилин, але цього виявилось достатньо для розвитку кіноманії - вимагають з завидною регулярністю і то дуже настійно! А для танців у нас навіть завелись свої костюми - витягуємо всякі літні сукні, спідниці, маємо двійко сценічних різдвяних костюмів  а-ля "Санта-Клауски". У цих всіх нарядах вишиваємо і кружляємо, маємо свої пісні-фаворити. У Ксені це "тобу" (пісня про автобус), а у Ясі - "баяці" ("Два маленькі баранці")...ну чи навпаки :).

Крім задоволення спілкування із свідомими дітьми помалу з'являються моменти, коли вони самі граються, а мама може трошки порефлексувати, помріяти і оцінити позитиви декрету :). Бо ж усі навколо спішать на транспорт, думають про роботу або ще мають хмару клопотів, а у нас всього то завдань:
  • постояти і поспостерігати, як зрізають велику гілку верби при дорозі (ООООО! Дяді! Паде!)
  • проконтролювати, як робочі викладають бруківку у нашому парку (Кубики! Дядя!)
  • з'їсти смачну мандаринку просто на вулиці, заляпавши куртку
  • довго дивитись на те, як повертає свою довгу стрілу будівельний кран і розмірковувати, куди і що він возить
  • знайти правильні палички (не задовгі, не закороткі, чисті, сухі), щоб можна було ними шморгати по землі, поки біжиш доріжкою, а ще вставляти у щілинки між бруківкою
  • зайти собі в гості в хатку-"церкву", де живе ...хто?  "Сусик!!" і "Гелики" (Ісусик і ангелики), де трошки посидіти і пообговорювати, що ж то за дяді намальовані на стінах
Ну і так далі у цьому ж дусі :). Плюс нечасті, але такі кльові посиділки із нашими тітками і сестричками :). Ми ж бо вже вміємо всіх правильно називати! "Тьотя Настя" чи "тьотя Хистя", чи "К(ц)еня" з "Натик"-ом, ну і, звичайно, наша маленька ляля "Дайинкааа" вона ж "Даюююся" (до речі, усіх маленьких ляль на фото тепер інакше і не називаємо).


І далі, незмінно і вірно, ми любимо усі види колісн-иць, себто усе колісне. Радощам не було меж, коли нарешті отримали омріяні велобіги та ще й шоломи до них. Арсенал поповнився ще й двома ляльковими візочками - ми їх возимо без сідушок та ляльок, адже головне що? Правильно, колеса :). А з подарованих конструкторів, яких тепер повно на всякий смак, ми насамперед також почали складати машини. От, "каЯтой", до прикладу - екскаватор у нас останнім часом (поки упорядковують парк неподалік) особливо на слуху. Тож ось так :).


Ну і, нарешті, витяги з нашого словничка (те, що мама не полінувалась собі записати у шпаргалку :)):

"Камони" або "камайони" - макарони
"уядки" - оладка
"нойосісь" (була один раз, але запало в душу татові :D) - носоріг
"куюдуда"- кукурудза
"няптя" (це мамине улюблене) - м'яско
"кусяйики" - сухарики
"но-но!" "цєйоний" - червоний (який означає "ноно, не можна" на світлофорі)
"капацьок" - хробачок

Отакими безмежно щасливими батьками приблизно 14-кілограмових та 86.5 (88) - сантиметрових доціків ми прийшли до цієї дати. Вже цілі два роки наш маленький світ осяяний не одним, а цілими трьома сонечками :). І в цьому місці я хочу подякувати усім силам за них, за те, що власне дякувати доводиться частіше, ніж просити. Хай ростуть щасливі :).

 



3 коментарі:

chrishoneybee сказав...

Здається, ти зараз на піку насолоди декретом і своїми розумашками :) ..а мене навпаки вже тягне виходити з нього. Аж шкода. Але що вже з собою вдієш :)

Хай третій ваш рочок буде ще втричі цікавішим! ;)

Olesya сказав...

Пік піком, а тягне і в інші сфери :). Але коли пробую уявити себе за рік, то скучаю за днем сьогоднішнім :).

Unknown сказав...

شركة المثالية للتنظيف بسيهات