понеділок, 21 квітня 2008 р.

Екскурсія Віднем (частина 1)

*** ТРИ ГОДИНИ У ВІДНІ ***

Як часто буває у житті, між нами і нашим бажанням роздивитись величний Відень була перешкода – а саме, брак часу. Дорогою з конференції до Львова ми, пожертвувавши найсолодшими кількома годинами вранішнього сну та сніданком, готові були завойовувати Відень, точніше, навпаки – піддаватись його чарам :). Виявилось, що нашому бажанню, окрім обмеженого трьома годинами часу, перешкоджає ще й погода: поки експрес віз нас до Westbahnhof, себто Західного вокзалу Відня, на шибки почали лягати косі смужки дощу. Проте, як то кажуть, «що нам, молодим та нежонатим!» :). Отже - ми вискочили з вагона з готовністю роздивитись якомога більше цікавинок.

«Завдання один» вже було зрозумілим: здати речі у КАМЕРУ СХОВУ. З такими завданнями на Заході проблем, як правило, не виникає, варто підвести очі, як можна роздивитись хмару вказівників, стрілочок та піктограм «для особливо кмітливих». Помітивши на табличці зображення валізи у рамочці, ми попрямували в напрямку камер схову (спустились східцями). На відміну від Будапештського вокзалу, де платити потрібно не за місце на полиці, а за одиницю багажу, тут можна було зекономити - в сенсі помістити всі наші пожитки в одну камеру :). Хвилин 5 пішло на те, що розібратись з правилами користування за допомогою help-а на екрані. Виявилось все просто: потрібно вибрати одну із вільних камер (коло них квадратик світиться зеленим, а закриті камери відмічені червоним) потрібного розміру, помістити туди речі та захлопнути дверцята, які тут же автоматично блокуються. Якщо ви передумали довірити валізи камері – за декілька секунд вони знову відчиняться, якщо ж ви послідовні в бажанні позбутись вантажу на певний час (приблизно 3 години) – то необхідно вкинути потрібну кількість євро у шпаринку, після чого отримати карточку-відмикачку, на якій буде вказано максимальний термін зберігання. Думаю, що при перевищенні максимального часу зберігання – потрібно буде доплатити ще пару євро (цього не перевіряли :)). Нотатка: маленька камера схову коштувала 2 €, середня – 2.5 €, а велика – 3.5 €.

Далі – на МЕТРО! Не варто у Відні шукати таблички з буквою «М» :) – замість таких, як правило, намальоване «U». Прямуючи від камер схову до протилежного боку нижнього приміщення вокзалу, потрапляємо в спуск в метро. Нотатка: якщо десь у місті захочеться спитатись про найближчу станцію метро – то англійською воно звучить як «tube» - вроді розуміють :). Купити квитки на метро можна в спеціальних автоматах, які вмонтовані в стіну та називаються незрозумілим словом, що починається на «Fahr…». На тачскріні потрібно вказати тип і кількість квитків та вкинути відповідну кількість монет чи купюр (є спеціальна щілина), отримавши решту разом із квитками. В принципі, вхід в метро є відкритим, турнікети відсутні, проте стоять маленькі скромні автомати для реєстрації квитків (щось типу компостерів) – у щілину з намальованою стрілкою потрібно вкласти квиток, на якому автомат виб'є поточну дату і час.

Екскурсія розпочнеться із знаменитого собору Св. Стефана (вимовляється як «Штефана»; нім. Stephansdom, по простому –Steffl). Із Західного вокзалу йде лінія метро U3, яка без пересадок веде саме туди, куди плануємо (~5 зупинка після зупинки «Westbahnhof» буде «Stephansplatz»). Йдучи за вказівниками, виходимо з метро перед собором. Сфотографувати його повністю важкувато – не влазить в об’єктив :), але помилуватись є на що! (А листівку із зображенням «в повний ріст» можна купити за 40 центів.) Отже, стобор Cтефана. По праву, собор Стефана є символом Відня. Перший храм на місці собору був побудований ще в 1137–1147, а сучасного вигляду набув до 1511 року. Stephansdom

В 1137 маркграф Леопольд IV разом з єпископом Пассау заклали першу церкву, яка була завершена в 1147 у романському стилі. В 1230—1245 було зроб­ле­но розширення приміщення церкви на захід ( з того часу збереглася західна («ро­мансь­ка») стіна собору з порталом і двома вежами, що пізніше були перебудовані в готичному стилі). В 1258 перша церква згоріла, в 1263 на місці якої була вибудувана друга церква, також у романському стилі; день освячення собору, 23 квітня, святкується донині. Пізніше ще декілька разів відбувалось роз­ши­рен­ня та онов­лен­ня собору.

Протягом трьох століть церква св. Стефана залишалася не більше, ніж парафіяльним храмом. Марграфи Авст­рії намагалися заснувати у Відні єпис­копську кафедру, яка через різні пе­решкоди була заснована тільки в 1469, під тиском імператора Фрід­рі­ха III. Так церква св. Стефана стала ка­федральним собором. Незабаром піс­ля цих подій, в 1476—1487, скульп­тор і композитор Вільгельм Роллінгер вста­новив всередині собору унікальні різьб­лені хори, а в 1513 – був вста­нов­ле­ний орган. У епоху XVI—XVII століття в Австрії встановилася ідеологія Pietas Austriaca, католицька за духом і барокова за формою, тому інтер'єри собору також були перероблені в стилі бароко. Реконструкція почалася в 1647 — з нового, барочного, вівтаря роботи Йоганна Якоба й Тобіаса Покка (1647). В 1722 році статус собору та Віденської єпархії був підвищений до архі­епис­копсь­кого.

Собор не постраждав при бомбардуваннях другої світової війни і витримав перші дні Віденської наступальної операції радянських військ, що почалася 2 квітня 1945. При відступі з Відня комендант міста генерал Зепп Дітріх наказав німецькій артилерії знищити центр Відня, але наказ не був виконаний. 11 квітня 1945 року місцеві мародери підпалили розграбовані крамниці, а наступного дня пожежа пе­ре­ки­ну­лася на собор. Покрівля звалилася від вогню, дзвін провалився всередину Північної вежі й розбився; інтер'єри (включаючи роллінгерівські хори XV століття) були майже повністю знищені. Кафедри та найцінніші реліквії збереглися, тому що були захищені цегельними саркофагами. Пізніше собор був відновлений завдяки праці добровольців, а післявоєнне відновлення завершилося тільки в 1960 році, а в 1980-і роки був початий другий етап повномасштабної реставрації, що триває донині. Основна проблема собору св. Стефана – поверхневі руйнування вапнякових стін та статуй. Реставратори змушені заміняти окремі камені та статуї, користуючись як середньовічними інструментами, так і комп'ютеризованими каменерізними верс­та­тами-копірами.

Деякі із реліквій та визначних пам’яток собору Св. Стефана:

  • Пьочська ікона богоматері (Maria Pocs Icon), що є вважається чудотворною та висить поруч із головним порталом.
  • 23 дзвони у дзвінниці, з яких активно використовуються 20, і кожен з яких має свою особливу роль. Для щоденного дзвону використовуються 11 дзвонів південної вежі з електричним приводом, з них 4 – перед початком звичайної месси, 10 – у святкові дні та 11 – якщо служить сам архієпископ. Є особливий дзвін для заупокійної служби, і особливий «пивний дзвін», що відзначає закриття пивних.

  • Різьблена єпископська ка­фед­ра (Pulpit) XV століття приписується Ніколаусу Герхарту. Для природного посилення звуку кафедра притулена до колони в центрі головного нефу. Її прикрашають статуї чотирьох перших учителів церкви — Августин Блаженний, Амвросій Медіоланський, Ієроним Стридонський, Григорій Великий. Поруччя сходів, що веде на кафедру, прикрашені фантастичним орнаментом з пожираючих один одного жаб і ящірок — алегорія боротьби добра й зла. Під сходами є невеликий скульптурний портрет «того, хто виглядує з вікна», імовірно — автопортрет скульптора.

Вийшовши головним виходом із собору, йдемо наліво до ширшого його боку та виходимо на однойменну площу. На розвилці вулиць обираємо ту, що йде трішки лівіше - Грабен (Graben), яку ще називають серцем Відня (з німецької назва означає «канава» чи «рів», адже сама вулиця виникла на місці давньоримського рову). Прямуючи вулицею Грабен, виходимо прямо на одну з її найважливіших пам'яток - Пестзойле (Pestsäule), що дослівно можна перекласти як «колона чуми». Традиція встановлювати пам’ятники жертвам чуми та в знак подяки за її закінчення є поширеною традицією в країнах Західної Європи. Такі монументи, як правило, зображають святих навколо центральної колони; за визволення від чуми прийнято дякувати Святій Трійці, Діві Марії, та іншим. Віденська колона чуми (або колона Святої Трійці) нагадує про одну з найбільших епідемій, яку Відень пережив у 1679 році; її було встановлено за часи правління Леопольда І. Початково дерев’яну колону у 1693 році завершив кам’яний бароковий гімн.



Пройшовши далі по Graben до найближчого повороту направо, звертаємо туди до собору Св. Петра (Peterskirche) – одного з найгарніших у місті. Цей собор стоїть на тому самому місці, де колись у Відні – тоді ще за Римського табору – був побудований перший християнський храм. Пізніше його замінила церква в романському стилі, а на початку 18 століття Лукас Хільдебрант створив шедевр бароко, який можна побачити нині. У самому соборі є можливість детальніше ознайомитись із його пам’ятками за допомогою брошурок різними мовами, в тому числі англійською та російською.

Повернувшись на Graben, прямуємо далі до першого великого повороту наліво, який вулицею Kohlmarkt ви­ве­де прямо до площі, на якій знаходиться со­бор Св. Михаїла (Michaeliskirche) – один із найстаріших у Відні. Протягом більше, ніж 8 століть, церква поєднала в собі цілу су­міш різних архітектурних традицій, найчіткіше окресливши пізній романський та ранній готичний стилі. У соборі зна­­хо­дить­ся один із найбільших барокових віденських ор­га­нів. Саме у цій церкві вперше був виконаний реквієм Мо­цар­та на погребальній мессі за композитором 10 грудня 1791 ро­ку.

Далі проходимо через площу (на ній можна оглянути залишки древньоримських мурів) та попри собор Св. Михаїла на площу Йозефа (Josefsplatz), де в повен ріст стоїть кінна бронзова статуя Йозефа ІІ, старшого сина Марії-Терези. Позаду статуї знаходиться частина Імперського палацу, де розміщуються національна бібліотека та музей.



Не змінюючи напрямку руху, огинаємо будівлю, що знаходиться по праву руку та виходимо до розгалуження вулиць, звідки вже можна побачити частину будівлі Віденського Оперного театру – прямуємо прямо до нього!

Оперний театр, вид збоку


Віденська опера входить до п’ятірки кращих оперних театрів світу! Окрім високих художніх стандартів цей театр прославився своїми неймовірними інтригами: славетні диригенти покидали його із скандалами, не витримуючи протистояння з віденською пресою та вимогливою публікою. Віденський оперний театр є музичною Меккою не лише Європи, а всього світу. Крім високих цін на квитки, віденська опера удостоїлась ще одного привілею: раз в рік глядацький зал та сцена зливаються в один танцювальний майданчик, на якому проводиться один із найзнаменитіших балів Австрії.

Будівництво оперного театру у Відні тривало у 1861–1869 роках, а відкрила його опера «Дон Жуан» Моцарта. Творці віденської опери черпали натхнення в ранньому французькому відродженні, проте їх зусилля не були по достоїнству оцінені сучасниками. Постійна критика з боку знаті та тодішнього короля Франца Йозефа привели до трагічного кінця обох архітекторів – один із них повісився, а інший помер від інфаркту двома місяцями пізніше. Історія свідчить, що з тих пір Франц Йозеф уникав різкої критики витворів мистецтва.

В 1945 році будинок театру було зруйновано під час бомбардування Відня і лише новий сезон 1955/56 років розпочався у відновленому будинку. Із творів XX століття потрібно відзначити світові прем'єри ряду опер Р. Штрауса ("Жінка без тіні", 1919; "Олена Єгипетська", 1928), Эйнема. Важливим етапом в історії Віденської опери стали роки 1897–1907, коли її головним диригентом був Малер, що забезпечив найвищий художній рівень спектаклів та розширив репертуар театру (саме в цей час тут пролунали опери Чайковського "Євгеній Онєгін", "Пікова дама", "Іоланта"). Віденська опера може вважатись хранителем європейської традиції в музиці, зокрема – епохи Моцарта.

3 коментарі:

Анонім сказав...

колись хотів жити там. У мене чомусь поблажливий стосунок до австріяків. А ось німців чогось недолюблюю.

Unknown сказав...

Як на три години у Відні написано досить багато та цікаво. Вітаю з відкриттям блогу.

Анонім сказав...

надзвичайно цікаво читати,особливо коли вже там побувала,а зараз ніби знову повертаюсь в той прекрасний куточок нашої Землі!!!!
дякую за надану таку можливість=)
а Віденська опера ..........це шедевр,це.......найзахопливіше місце у Відні,столиці Габсбургів