Як у Відні відпочивалось попри роботу

Я собі обіцяла, що буду сюди викладати нотатки, які могли б стати у пригоді та бути корисними для когось. Проте іноді доводиться піти на компроміс, коли хочеться щось зафіксувати у пам'яті: нині найкраща для цього можливість - створити допис у блозі :).

Отже.....я знову у Відні :). Прямо в цю секунду, набираючи перші стрічки, я сиджу на одному із фінальних засідань конференції. Це трохи самокомпроментуюча заявка, але впродовж конференційного тижня я так переповнилась інформацією, що більше у мене "просто не влазить". ЦЕ можна порівняти із ситуацією, коли перед тобою лежить спокусливий шматок десерту, а ти просто не можеш його скуштувати, бо "не лізе" :).

Далі копіпастну шматки думок, які я старалась скласти у Ворд-івський документ один чи два вечори, щоб не забути чогось важливого. При цьому важливими я вважаю враження-штришки. Наприклад, я декілька разів на вулиці зустрічала молодого чорношкірого хлопця - худого і в такому розчулюючому береті із великим бомбоном! :)
.........

Цього разу подорож до Відня розтягнулась значно на довше – чому я щиро тішуся, хоча вільного, тобто «гулянкового» часу практично є небагато. Адже у будні дні треба щось трохи працювати в Інституті, куди ми приїхали по проекту, а наступний тиждень – конференційний, при чому навіть СУПЕРконференційний. Чому «СУПЕР»? Тому що це супер-конференція за моїми мірками (ну, наразі :)) – між 6 і 7 сотнями учасників! Програма насичена до краю, при чому є купа накладок, що заважають почути все цікаве – треба вибирати.....Чисто як у житті :) – попою на двох стільцях посидіти важко. Тож програма насичена та ще й довгий робочий тиждень – не звичні 3-4, а 5 повних днів. Я не скаржусь – це зразу хочу відмітити, проте треба вміти «лавірувати».

У перші дві пробіжки Віднем (тиць тут і тиць тут) :) я вже встигла побачити хоча б на ходу його цікавинки в центрі, тобто в області так званого Рінгу (тобто «кільця»). Цей Рінг можна назвати «точкою росту» міста від його початків – від центральної частини, оточеної кільцем, далі концентричними колами розходяться новіші вулиці. Тепер я вже майже як заслужений австрійський турист із приємністю впізнавала оперний театр, ратушу (Рат-хауз), музеї коло Марії-Терезії, парламент... З особливим щемом я завжди згадую церкву Штефана (Штефандом), тому туди також заглянула – відчути атмосферу :).

У день приїзду ми відразу налаштувались на робочий лад, проте ввечері, вже при світлі ліхтарів, вийшли на прогулянку центром. Я постійно шкодувала, що не можу достойно зафіксувати на знимках інтригуюче-чарівні, підсвічені різнокольоровим світлом, нічні вулиці Австрійської столиці... Була навіть думка пошукати десь по магазинах фотоштатив :). Хоча мені чимось подобаються "невдалі" фотознимки - такі веселі, без пафосу, розмиті :). Щойно подумалось - прямо як на картинах імпресіоністів, коли основну ідею важко передати статичними контурами і використовуються динамічні штрихи. О! Як сказала :). Кілька імпресіоністичних фото:
Ми (я і мій шеф) собі посиділи на сходах Бург-театру (як мені сказав один колега з Німеччини, у цьому театрі є честю зіграти будь-якому німецькомовному артисту!)... Отак сидячи, спробували щось спланувати, заглянули в карту:


Додам трішки "корисності": виявляється, у Відні діє міська мережа оренди велосипедів [http://www.citybikewien.at/]: реєструєшся за допомогою своєї кредитки, яка діє, по суті, як ідентифікатор особи. Далі можна брати ровери і повертати їх на спеціальних стоянках:

І це все діло коштує 1 євро реєстрації та далі безкоштовне, якщо кожного разу орендувати велосипед не довше, ніж на 1 годину. Дуже зручно...якщо вміти кататись :). Я наразі просто позувала для фото :):

До речі, економія значна. Плюс - перед виходом можна в мережі перевірити стан стоянок та подивитись їх розміщення на карті міста!
.......
Далі про прекрасне.... Деяким гарним місцям "пощастило" траплятись мені частіше :) - прекрасні нео-готичні башти Вотів-кірхе (Votivkirche) (завдяки своєму шефу, знаю, що це церква, яка була збудована виключно за кошти пожертв віденців у подяку за невдалу спробу нападу на малого імператора Франца-Йозефа) доводилось проминати майже щодня. Саме коло цієї церкви, серед невеличкого парку, однієї суботи я побачила групку людей, які релаксували в повному значенні цього слова - виставляли боки до сонця, лежачи у шезлонгах. Ці шезлонги можна було собі вибрати коло огорожі :).

Новими "цілями", які я собі вибрала на цю подорож до Відня, став Шонбрунський замок та Бельведер.

Що ж...обидва місця надзвичайні – дуже гарні самі будівлі замків та гарнота навколо. Відразу зазначу, що купити квитки можна запросто через Інтернет, чого я, правда, не зробила - може, дарма, адже в Шонбруні за он-лайн квитками була "швидка черга" в покої замку :).

Шонбрунський замок і прилеглі до нього території – то взагалі така площа, що можна гуляти за принципом self-avoiding-walk дуже довго :). Я собі відвела цілу суботу на Шобрун, але в результаті встигла тільки доволі в швидкому темпі передивитись всі «платні» місця – ті, що були зазначені у квитку. А можна ж там просто гуляти, насолоджуватись парком і простором...квітами і зеленню.

Я собі так реально уявляла, як по гравію ступають ніжки в обтягнутих шовком черевичках :) і на якусь частку секунди бачила себе на місці тих принцес чи імператриць, які жили в Шонбрунському замку – невже декілька людей могли мати таку житлову площу!? :).

Вхід у покої замку Шонбрун здійснюється в порядку черги, а потенційний час входу зазначений у квитку. Що сказати про покої? Важко коротко описати – все цікаво, гарно, розкішно... Сподобались кругла і овальна кімнати Марії-Терезії в японському стилі, запам’ятався чомусь робочий кабінет Франца-Йосипа, який, згідно аудіоекскурсії, починав робочий день ще перед 5 ранку і завершував пізно вночі. Трошки смішненькі портрети королівських дітей – всі у таких статечних позах, у дорогому одязі... Мені постійно думалось: чи відповідають обличчя на портретах реальним? Завдяки аудіогіду я також відчула себе ближче до знаменитої Сісі (Єлизавети, що була дружиною Франца-Йосипа). Дізналась такі подробиці, які постать із вікіпедії зробили трішки ближчою чисто по-людськи. Наприклад, у неї було дуже гарне волосся майже до п'ят, яке потребувало кількох годин догляду щодня! Одним словом, мне вразили не так навіть інтер'єри, як відчуття доторку до історії – ось тут хтось колись сидів, отут якась із принцес собі читала, а ось гребінчик Сісі :). Хоча інтер'єри, безумовно, чудесні ;).

Піднялась я і на оглядову терасу «Глоріетту». Набираючи швидкість, обійшла лабіринти: чесно кажучи, я думала, що це буде менш цікаво. Виявилось, що там можна дійсно блудити :). Навіть знаючи правило «правої руки», я часом вже починала дратуватись :) – особливо це бувало у такому низенькому лабіринті (висота десь нижче пояса) – я могла бачити людей, що досягали площадок із «сюрпризами», прямо коло себе, але ніяк не могла до них дійти! Говорячи про сюрпризи, маю на увазі мелодійні пластинки, на які треба наступати ногою, головоломки чи просто лавочку у затишному куточку.

Під кінець я почала жалкувати, що взяла повний комбінований квиток – адже все одно не встигну все оглянути....Мені залишався приватний садок принца Рудольфа. І зрештою я була....дуже задоволена, що потрапила туди :) Дуже затишне і доглянуте місце, а ближче до замку – ростуть фруктові цитрусові деревця у великих вазонах! :) Я зробила self-foto із цитринами :).

Однією із «радостей» завдяки моєму квитку виявилось апфель-штрудель-шоу. Не скажу що це щось зовсім несподіване, швидше навпаки – я й сподівалась на приємну атмосферу напівпідвальному приміщенні замкової пекарні та відчуттям присутності на священнодійстві. А як та дівчина справлялась із тістом на штрудель! Було таке враження, що невеликий шматочок вона розтягнула до розмірів добрячого простирадла. Як виявилось, одним із способів перевірки «справжності» тіста на штрудель є можливість прочитати щось крізь нього! Отже, все виявилось дуже і дуже доречним до місця і цікавим, особливо зі грос-браун-кафе і шматочком штруделя :).

На Бельведер – що поділяється на дві частини (верхній і нижній) і презентує як експонати колишньої імператорської колекції, так і твори сучасного мистецтва – я виділила половину неділі. Виявилось, що цього також замало. Самі замки Бельведер також дуже гарні, а територія навколо також вражає своєю площею і манить різнобарв'ям квітів.

Я з самого початку обмежила свою екскурсію саме верхім Бельведером, бо найбільше хотіла побачити оригінали Клімта :). Виявилось, я вчинила дуже мудро, бо і верхній музей я ледве обійшла – вже і втомилась, і спішила на конференційну реєстрацію...Пошкодувавши грошей на аудіогід, я також втратила можливість дотримуватись якоїсь системності у перегляді колекції. Звісно, на стінах всюди є цитати, написи і коментарі, та броунівська хаотичність мого руху саму ж мене сильно втомлювала.

Зрештою я насолодилась не лише Клімтом («Поцілунок» вразив мене неочікувано великим розміром! :)), але й творами імпресіоністів. Дуже сподобалась картина Моне із садом та фіолетовими квітами обабіч стежки (Claude Oscar Monet - Garden in Giverny) – я аж купила собі магнітик із її зображенням, хоча чомусь не дуже люблю полювати за ними.

Поставила собі в умі «галочку» підчитати про течії в мистецтві і вміти розрізняти імпесіоністів та експресіоністів :).

Ще трошки деталей-кнопочок, якими я постараюсь зафіксувати собі одержані враження: мене чомусь постійно смішать австрійські дорожні вказівники та світлофори – там так детально зображено фігурки перехожих! :) На знаку, що попереджує про пішохідний перехід, можна розгледіти навіть каблуки черевиків «головного персонажа» та спосіб загинання полів його капелюха – перед розпрямлений, а ззаду загнуто доверху !!:) На світлофорах фігурки виразно вказують на чоловічу стать – такі зворушливо широкі плечі у цих чоловічків :). І ще є світлофори спеціально для велосипедистів, при чому декількох видів.

До речі, ще про світлофори – їх дуууже багато. Це і добре, і не дуже – якщо бути чемним пішоходом і чекати на зелений, то заки перемкнеться на зелений, можна повторити табличку множення, а вже коли він загорівся – треба реально бігти, бо вже на середині дороги світелко починає підступно миготіти і швиденько перемикається назад.

Ще одна смішинка – попередження про штраф у випадку вигулювання песика. Табличка зображує симпатичного цуцика з такими класично по-різному опущеними вухами і написом в зубах. Дослівно там йдеться про те, що ваші (ну точніше, вашого песика) «ковбаски» (так і пише – «щось-там…wurst») будуть вам дорого коштувати :). ГГггг.
Накінець: фото під назвою "зустріч минулого і майбутнього - це "сьогодні" :)".