пʼятниця, 28 лютого 2014 р.

Думки перед зльотом



Сидячи у літаку, через кругленький отвір (завжди при цьому чомусь виникає асоціація з акваріумом та рибкою-мною всередині :)) над самісіньким крилом спостерігаю, як величезні поважні літаки шикуються у чергу на зліт. Не можу позбутися думки про пташиний двір – такі собі округлобокі, «вгодовані» гуски поволі сунуться одна за одною. І от перший «птах» відділяється від вервечки, повертає у бік злітної смуги та пришвидшує рух... А далі – таке собі звичайне диво: важкенна гора металу разом із начинкою з пасажирів та їх багаточисельних пакунків раптом розвертається не направо, не наліво, а простісінько вгору! Спочатку важко відділяються від тротуару передні колеса (шассі по-правильному :)), а тоді так натужно і важко, але вперто підтягується масивний «зад». Ще одна мить – і здається, що уся ця маса просто гепнеться назад, але ні – на секунду зависає на фоні красивого блакитного неба і таки продовжує підніматись. Якось вже примирливо і легше сприймається невеличкий віраж – і сіра крапка зникає у синяві.

Далі, хоч лечу не вперше, не можу відвести погляду від асфальтної смужки, що втікає з-під крила вже нашого літака. А як же відрізняються враження, якщо спостерігати зсередини!? Розгін набираємо швидко – у салоні це відчувається скоріше за шумом, з яким розтинаємо простір, – хоча спостерігачеві здалеку це пришвидшення напевне видається страшенно «сонним». У момент відриву від землі знову оте відчуття зависання-начебно-сядемо-на-попу – і вверх! Тепер немає жодного сумніву щодо могутності двигунів та крил, воно замінюється легким зачудуванням: адже навіть здавалося б такий простий вигин кінчика крила насправді є детально прорахованим. ...А особливий присмак вдячності мають думки про ті сходинки, як мав подолати людський геній аби «приробити нам усім крила».

Останнє яскраве враження перед зануренням у звичний режим польоту – відчуття іграшковості простору унизу за вікном. Чомусь пригадуються комп’ютерні ігри-стратегії, де ти – володар світу, що має наповнити його купками будиночків, з’єднати їх ниточками доріг....а ввечері спостерігати, як підморгують мільйони світлячків внизу, ніби кажучи: «тут у нас цілий живий світ» :).


1 коментар:

chrishoneybee сказав...

Думаю, більшість людей що вже звикли літати літаками зовсім не замислюються над цим всім. А даремно, бо помічати маленькі чуда, навіть такі щоденні обов'язково треба! :)