Його поважність Oxford

"An Education in Intoxication"

(лозунг старого студенського оксфордського пабу) 

"А чи була ти в Оксфорді?" - третє за частотою запитання від усіх, хто чує, що я буваю з візитами в Англії. Тому що перше, очевидно, про Лондон (ха! checked!), а вже наступне, як виявляється - про Кембридж :).

"Була!". Була, ще й не сама. Цієї весни ми з моєю улюбленою колегою поїхали подивитися на це легендарне містечко, сама назва якого вкидає у трепет науковця і спудея. Тут знімали вже не менш знаменитого "Гаррі Поттера", сюди звідусіль їдуть туристи помилуватися англійською готикою і підглянути у шпаринку, як же ж пропливає життя  таємничих і знаменитих оксфордських коледжів. Нас цікавили усі ці аспекти включно з фоткою на "тих сходах" із фільму :D. Пам'ятаю, була гарна погода - саме на замовлення у день народження Мар'янки, яка, мов метелик, пурхала поруч зі мною вуличками :).

 

Ще пам'ятаю, що день вийшов ненав'язливим і чудовим - ми находилися, позиркали із заздрістю на заквітчані внутрішні дворики коледжів.... від самого вигляду яких нападає бажання вчитися :D. Хотілося вляглися на траві із книжкою, або так знічев'я собі походжати арчастими коридорчиками.... або прокататися на ровері... Ех.

Мабуть, коли там дійсно живеш - то "притираєшся" до цієї краси і особливості - наступають всім знайомі будні. Але от я собі згадую, як сказав наш Остап, вперше виїхавши з дому (і з України) на тривалий час: "Якщо у мене поганий настрій, то я просто нагадую собі - я ж у Англії!!! І зразу стає класно!". Отак, мабуть, довгий час можна лікувати всякі депресивні приступи, живучи в Оксфорді.

"Я ж у Оксфорді, трясця його матері!" :D

Отакі думки огортали нас під час тієї прогулянки. Принаймні мене :). Весела дівчина коло мене щось постійно щебетала і ще й безперестанку примовляла "як же класно, коли тобі 25!!!". Мені залишалося подумки промовляти хіба що вище відокремлену матру :D. Але то все жарти. Яскравий день і такі ж спогади.

 

Тоді на омріяні сходи з "Гаррі Поттера" ми не потрапили, зате побували в старій бібліотеці, обійшли десятки коледжів, заглянули у церкву... гм....цікава у мене вийла черговість, ну але нехай..., побували у найзнаменитішому пабі тутешніх студентів "Turf Tavern" (його лозунг я привела вище, під заголовком допису :))...

 

Взагалі то не факт, що такий вже найулюбленіший/найстаріший - в Англії кожен поважаючий себе паб хизується своєю історією, старими дерев'яними перегородками, поїдженими якоюсь бідою за усі роки, купою назбираних кришечок-значків-склянок-стільців -іт.д., і батареєю "гостьових" і традиційних "локальних" напоїв... Але паб таки файнезний - мені сподобалося!

 ****

Сталося так, що моя зовсім не детальна, але захоплена оксфордська історія має ще захопливіше продовження. Несподівано вийшло, що слово-за-слово і сказав мені один колишній ковентрієць, а теперішній оксфордець: "приїжджай в гості". І я вирішила поїхати! А попутно ще й наобіцяла розказати семінар. Семінар в Оксфорді!! Тільки цей рядок вартий половини CV :D. Хіба не круто?



Думка про крутість зникла за тиждень перед семінаром, коли на її місце непрохано з'явилось переживання. Ну але діватись нікуди, буде семінар у групі експериментальної психології під керівництвом самого Робіна Данбара - гуру із дослідження соціальних груп і ще купи всякої всячини, з якої я пам'ятаю найкраще про "науку любові" :D.

Про семінар не буду - врешті все пройшло добре і не варте було тих переживань. І дискусія сподобалась, і питання ок... приємні люди :). Але ж який ще був бонус!! Данбар, як заслужений працівник (певно, що fellow) Університету Оксфорда, провів нас не просто коридорами їх коледжу Магдалени (Magdalen College), куди усім туристам можна зайти, але й у ті загадкові вузенькі дверцята під написом "Private". Ооооо, друзі, що там за тими дверцятами! :)
 

Їдальня для членів спільноти - це вже майже музей  - височенна стеля, портрети знаменитих осіб типу кардинала Вулзі, які певним боком були причетними до коледжу. Старі дерев'яні столи і такі характерні "бібліотечні" настільні лампи...хіба там можна їсти? :). І ми не їли.... на ланч повели нас у ще більш приватне місце - маленьку кімнатку, де обідає професура. Якраз був день мексиканської кухні - ще один шрих до опису мого повністю завороженого і фрустрованого стану. Їсти курча, шинку з мандаринами вперемішку та хрумкі ...тако мабуть... у Оксфорді!! Цей каламбур підсилили якісь такі, як виявилось, солодкі штуки, які ми собі наклали відразу у тарілку замість взяти на десерт :D. Повна еклектика!

Але це ще не все. Нас "добивали" повільно і витончено. Після ланчу ми піднялися такими вузесенькими і крутими кам'яними сходами до "святая святих" - місця відпочинку і кавування всіх "fellows". (від учора це слово в мене викликає благоговійну пошану і глибоку заздрість :)). Там оці самі поважні люди мають змогу попити кави, почитати газети перед каміном або ж чинно побалакати, сидячи у старезних антикварних кріслах у ніші коло вітражного вікна. Кругом томи енциклопедій та страшно мудрих книг, експонати на кшталт середньовічних вагів та оригінал медалі нобелівського лауреата. Ще є старовинний телефон, яким гіпотетично міг користуватися відомий вчений Шредінгер. ....Гудка не було :D... На таких старо-гламурних столичках викладені фотоальбоми "fellow-ів" та буклети із описом картин, оригінали яких можна роздивитися, просто піднявши голову. Одним словом -повний аут :). Це як опинитися у іншому вимірі - такі собі супер-люди у своєму середовищі....і ми...точніше я - туристка із фотоапаратом :).

 

Добре, що врешті все завершилось звичним "водінням кози" по пабах..... а то рівень мого захоплення і якогось затуманення водночас досяг критичної позначки :). Хіба можна стільки вражень увіпхати в один день!? А там, за півпінтою елю та ще й ароматного гарячого вина розумієш - врешті-решт всі ми однакові :).

Амстердам у варіаціях

Ще ноги не встигли відпочити від прогулянок над каналами Амстердаму..... А вже маю відчуття страху забути якісь такі малі, але дуже характерні подробиці, які, як кажуть англійці, made my dutch weekend :). Спочатку хотіла назвати цей допис "Амстердам на колесах" - вийшов би такий двозначний заголовок :D, хоча малися на увазі колеса велосипедні :D.

Так сталося, що цього року Амстердам сам мене ніби покликав - одночасно кілька знайомих заходилися описувати його принади... Тому довелося планувати поїздку - від долі не втечеш :). Ще кілька місяців на питання "як справи" я відповідала, що збираюся до Амстердама. Тому за деякий час дехто починав думати, що я там вже побувала...може й не один раз :D. Але ж процес вимріювання часом є невід'ємною частиною подорожі - потім же, бачачи наяву втілення вимріювань, говориш собі подумки "ооох, нарешті" і стає так гарно :).

Цю розповідь про Амстердам я почала писати раніше у моїй манері "інструкції та поради". Може й непогано...але про це місто хочеться писати легко і невимушено, трошки романтично і "з перчинкою". Не знаю, чи зумію...

Мабуть, найперше, що спадає на думку, коли питають "як воно було?", - це мої емоції від наново відчутої закоханості ван Гогом. Гадаю, це прозвучить дещо банально... принаймні на таку думку наштовхує спогад про довжелезні вервечки бажаючих потрапити до музею художника. І все ж таки я поділюся, бо мені здається, що став він мені трошечки ближчим :).

Взагалі вийшла ціла історія... Начитавшись відгуків про стояння у чергах, я наперед придбала квиток до музею ван Гога. Його перевагою було право на пріоритетний прохід.  Вирішила, що побіжу до музею відразу по прильоті - щоб потім наступний день повністю присвятити знайомству із містом вже при денному світлі. "Побіжу" вийшло на диво реалістичним - нашвидку зареєструвавшись у хостелі, я взялась із швидкою спринтера перетинати канали :). Пам'ятаю перший шок від кількості велосипедистів - було таке враження, що вони шмигають прямо перед носом, при чому за своїми тільки їм відомими правилами.... приблизно таке відчуття виникає влітку у найкомариніший сезон - безнадійно розмахуєш руками і потім просто шукаєш собі закапелок, щоб заховатися.

Отак, чудом маневруючи вузькими вуличками, я майже вчасно встигла прибігти до музею, гонорово показати квитка і нарешті віддихатися. Яким же було моє розчарування, коли за годину-півтори я зрозуміла, що наразі побачила максимум 2-3 роботи ван Гога! Звичайно, мене потішила картина Моне і цікаво було глянути вживу на роботи Шагала....але... де ж ван Гог? Питаюся - кажуть, що оце він і був у залі номер 2 :(.

У дещо зніченому настрої вийшла я із музею. Вже сідало сонце і навколо так несправедливо весело далі пролітали двоколісні  "комарики".... Аж раптом погляд черговий раз ковзнув по великому надпису "Van Gogh Museum Amsterdam" і виділив стрілочку.....у протилежному напрямку!!! Виявилося, що якимось дивом я самовпевнено пройшла із неправильним квитком у міський музей Амстердама і більше години намагалась зрозуміти, чому музей не виправдовує своєї назви!

Історія врешті закінчилась щасливо - у справжньому музеї ван Гога мене пожаліли - а може, у них таких горе-туристів є чимало (хехе) - і видали мені ще один квиток на наступний день :). А зранечку в неділю я вже не схибила!

Мені завжди здається, що музеї існують для того, щоб оживляти для нас тих чи інших відомих осіб, яких ми знаємо із вікіпедії або книжок. Коли бачиш гребінець, яким щодня по кілька годин розчісували волосся молодій імператриці, коли можеш провести рукою по повехні стола письменника чи просто дізнаєшся, що визначний митець насправді творив лише короткі 10 років і бачиш, як еволюціонувала його творчість - усі ці деталі роблять плоскі фігури реалістичними, дають змогу їх зрозуміти і сприйняти як людей. У музеї ван Гога мене найбільше вразив перехід від темних фарб і, можливо, трохи депресивної відвертості нідерландського періоду до вибуху кольорів і пізнаваної техніки пізніших робіт. Така трансформація настільки дивна та очевидна, що якби не було підписів під картинами - важко було б повірити що це рука одного майстра. Не знаю, з якими враження виходять ті всі тисячі туристів, які чемною колейкою із аудіогідами в навушниках пройшли всіма поверхами музею, але у мене було відчуття, що маю нового знайомого :) - дивного і часом не дуже зрозумілого, але яскравого і справжнього.

Ще одне із найсильніших вражень пов'язане із нічним Амстердамом. Неможливо ним не захопитися... Здавалося б, вода і світло - але все це перемішується на палітрі нічного міста і створює незвичайну, казкову картину. На водяну поверхню лягають мерехтливі доріжки, прикрашені ліхтариками мости створюють містичну окантовку, а будинки з обох боків каналів підсвічені м'яким різнокольоровим світлом.

Нічний Амстердам - повний протилежностей. Поруч із загадковою романтикою вуличок починає пульсувати інший вимір - запалюється червоними вогниками одіозний Red Lights District, вмикаються неонові вивіски численних кава-шопів та еротик-магазинів, і місто перетворюється. Щільні натовпи туристів, звичайно, роблять атмосферу дещо попсовою :), але однозначно на це варто подивитися. Пухкенькі "жриці кохання" буденно розсідаються у своїх кабінках і приманюють пальчиками "витріщак" (спеціально полізла шукати українського еквіваленту до "зевака" :D). Світяться у темряві яскравів вивіски із зображеннями дурманних мухоморів або ж хтивих бананів :D.

 

Пікантний Амстердам! Де, як не тут, варто відвідати музей Еротики чи музей Сексу :). Навіть глибоко літнього віку пані з поважним виглядом купують квиточка за 4 євро, щоб подивитися - що ж там за експозиція! Особисто я ще таких не бачила :). Суміш трохи вульгарних приколів, занадто відвертих знімків з минулого сторіччя та дійсно давніх експонатів на кшталт франкомовної Кама-Сутри чи грецьких тарелів із збраженням еротичних сцен...., а ще "солодка" вітрина із тортиками у вигляді найпотаємніших жіночих принад :D. А що! Чим, як не таким десертом, можна відмітити "Happy Breastday" :D?

Велосипеди - ще одна варіація на тему Амстердаму. Як я вже писала, це був один із перших шоків у цьому місті. Не відразу вдалося пристосуватися до того, що ані автомобілісти, ані пішоходи тут не командують парадом. Такої їх кількості мені ще не довелося бачити! Вдень вони миготять взад-вперед - неможливо зловити кадр, де хоча б на передньому плані не виявився розмитий двоколісний силует :). Мимоволі я собі пригадала, як одна пані у Відні мені нзадоволено зробила зауваження - що на тротуарі треба робити "геген", себто ходити.... а я ж тоді вперше освоювала велосипед, пересуваючись із швидкістю дворічної дитини :D.

Про амстердамські велосипеди можна було б написати цілу казкову історію.....Цілком як люди, вони кожен мають свою індивідуальність. Є гламурні дівочі роверчики із рамою, прикрашеною квітами чи кольоровими стрічками.

Бачила одну епатажну пану верхом на велосипеді спереду із кошиком, прикрашеним рожевим пухнастим боа - мабуть, цей образ із Амстердаму я згадуватиму так само, як того паризького бігуна із тріпочучим романтичним шаликом :).

Є велосипеди сімейні - із спеціальними тачками попереду, куди можна посадити зо четверо дітлахів :). Є "тандеми" - для закоханих. Є крутого вигляду "залізні коні" для справжніх мужчин...

Новенькі і стильні виблискують рамами, підстаркуваті та покриті іржою - ніби стомлено опираються на поручні... Як і у світі людей, у світі велосипедів є свою маленькі та великі трагедії - я навіть зафіксувала одну спробу "суїциду" :D.



Раненько, поки туристи ще не висипали на вулиці, а міщани, мабуть, насолоджуються можливістю відіспатися, місто виглядає сонним. Коло поручнів на мостах та каналах, між будинками, серед сквериків....справ і зліва ...можна побачити, як дрімають велосипеди. Деякі схилилися одне на одного. Їх часто навіть зв'язують між собою, бо не вистачає на усіх вільного місця, куди зачепити замочок - тоді виникає враження, що вони поснули в обіймах :). Деякі вночі попадали і безладно валяються на тротуарі з повикручуваними колесами, наче напідпитку. Але ще годинка - і знову вони будуть ганяти вузенькими вулицями та дзеленчати на роззяв. Взагалі-то у Амстердамі бути велосипедом - справа навіть небезпечна - я читала що дно місцевих каналів вкрито двоколісними невдахами на кілька метрів :).

Звичайно, за два дні неможливо зрозуміти місто у всіх його вимірах.

• Амстердам художників із Рейксмузею. 
• Амстердам барвистих тюльпанів і вітряків. 
• Амстердам човнів і каналів, велосипедів і мостів.
• Амстердам кокетливих путан із вулиці червоних ліхталів. 
• Амстердам вузеньких вуличок, але тим не менше із купою зелених кущів (не ганджі - я придивилася :D).
• Амстердам низесеньких дверцят і затишних віконець.
• Амстердам пива Хайнекен і канапок із оселедцем (шкода, не спробувала :)).

....

Стільки варіацій я не встигла відчути. Але все ж "Iamsterdam" ♥♥♥.