неділя, 14 лютого 2016 р.

Немовляче "придане"

Колись мені здавалось, що час вагітності - це вагон часу на все, чим заманеться займатись або що відкладається в довгий ящик.  Пам'ятаю, як планувала, що підтягну свої знання з географії чи історії, почитуючи відповідну літературу у цей благодатний період :D... Насправді може і є такі трафунки, але мій" вагон часу" відбув від перону дуже швидко, при чому розумова діяльність була зведена до необхідного життєвого мінімуму - в голові творилося щось хаотичне, раціо уступало місце емоціям, і взагалі відбулося певне розм'якшення сірої речовини :D. І насправді це чудово і дуже природно - адже навряд чи то є час штудіювати науки чи вивчати нову мову програмування (хехе, і це ми пробували). В цей період усе має готувати майбутню маму до зустрічі із малюком...саме тому варто про-переживати, про-відчувати і про-левітувати в морі вільного часу і спокою. А ще самі собою накочуються "правильні" бажання - як от погніздуватися, почитати про малят, а ще виринають якісь (мабуть, підсвідомі) інстинктивні  бажання типу спробувати щось сплести-вишити-пошити-... 

Пам'ятаю, як після своїх заручин я взялася вишивати весільного рушника - вперше в житті, якщо не рахувати уроків трудового навчання і видатну серветку з качечкою, яку ми колись вишили разом з ... татом :). Ні разу після весілля я більше не бралась за вишивальну голку, але тоді задумане було здійснене. Так само і цього разу почали проскакувати наполеонівські плани, які впиралися у мою абсолютну необізнаність у техніці, проте підігрівалися вагітним запалом :). В результаті кілька "прожектів" я таки закінчила... насправді досить-таки простеньких, вибраних серед багатьох у просторах мережі. Тому, не претендуючи на авторство, викладу тут те, що пригодилося і що (на мою скромну думку) вдалося хоча б частково. Може, ще комусь пузатенькому пригодиться :).

Отже, моя маленька підбірка мамських виробів, виготовлення яких допомагало наблизитись подумки до малят і трошки акумулювати для них позитивної енергетики :) (якщо читатимуть фізики - то це так фігурально :D).


♥ 
Плетений теплий пледик

Серед купи просунутих схем знайшла одну простеньку ідею ось тут. Найпростіша в'язка одним видом петель (виворітні) і "родзинка" полягає лише у підборі ниток. Крім простоти, цей "рецепт" підкупив мене такою грубенькою в'язкою, що гарно пасує до вовняних речей. 

Плелося швидко і затримка була лише за придбанням ниток (я не вміла оцінити, скільки їх треба, тому докуповувала по одному моточку :)). Допоміг і наш тато -  заявивши що, повний фен-шуй буде тоді, коли ми докладемось обоє, він гордо виплів ен рядків :)

В результаті вийшло два ось такі невеличкі пледики (однакові, лише по-різному чергуються кольори, а розміри - близько 90 на 60 см ) для наших двох пташок:


  


♥ 
Трикотажні шапочки

Виявляється, що "няшну" трикотажну шапочку із задерикуватим вузликом або двома можна з легкістю пошити своїми руками, використавши навіть тканину із футболки чи майки. Викрійку не обов'язково навіть шукати, а просто намалювати обриси шапочки з хвостиком (двома) із двох частинок, які потім треба зшити. Приблизно ось так:


Новачкам типу мене можна скористатись підказками щодо того, як не обробити краї тощо. Найважчим виявилось рівно прострочити трикотаж - треба вміти підібрати шов та натяг нитки... інакше може "зажовувати тканину". У мене вийшло геть нерівно ... ну зате з душею :)




До комплекту ще спробувала пошити нецарапки і пінеточки ... але вийшло менш вдало. А потім виявилось, що якщо до шапочок нам після народження рости ще місяці з три, то до решти - вдвічі довше, мабуть :).


♥ 
Слинявчики-бандани

"Виявляється, буває мода і на слинявчики" :), прочитала я отут. Знову-таки, такі штучки цілком реально можна зробити власними руками - це ж прості трикутнички, складені вдвоє :).Люблю так речі - робити швиденько і відразу видно результат....хоча насправді я дуууже довго шукала час, аби поставити із ними крапку і дошити липучки, бо наші малятка поспішили з'явитися до цього :).


Ще скажу, що нам такий аксесуар виявився не зовсім практичним, бо пташенята ну дуже вже багато плюються. Хоча так, виглядають вони класно :D.



♥ 
Плетені ельфійські шапочки

Мені здавалося, що виплести щось на кшталт шапки - це вже вищий пілотаж, ну але за наявності вільного часу (ееееех як же то було кльово! :)) вирішила спробувати... Перелопатила хмару відео на Ютуб із тим, аби знайти щось посильне, але не зовсім банальне. Не дуже мені подобалися класичні кругленькі "чепчики", тож зупинилась на таких ельфіських головних уборах :D:

 

На жаль, оскільки уялення про розміри голівок в мене були абсолютно туманні, вийшли шапочки досить таки величенькими - і це при тому, що  на власний розсуд не додала внизу частини рядочків. Чоловік розкритикував мої витвори, сказавши, що малята будуть як ку-клус-клан, але як на першу спробу ...може бути :).





Зав'язочки зробила із атласних стрічок з яких ще й присобачила збоку по маленькому бантичку....ми ж бо не просто ельфи...ми ельфійки! :). Правда, при виписці довелось одягати під низ ще одні шапочки, щоб маленькі голівоньки не загубилися :).

♥ 
Хрестильні сорочечки

Ну і нарешті - моя гордість :). Я неодноразово планувала розпочати вишивальний процес, аби до хрестин підготувати дівчаткам наряди. Проте хоча сама вишивка мене не лякала, вишивання власне сорочечки видавалось суперзавданням ...тому постійно відкладала реалізацію задуму. Врешті прийшло генаіальне рішення - пошити сорочечку і прикрасити її мереживом :), що буде і на вишиваночку схоже, і не зовсім типово, і простіше. Знайшла саме те, що шукала, ось тут.


 

Отаке вийшло мамське немовляче "придане" :). Тепер шкода, що маючи купу часу, не реалізувала купу всього іншого.... Але то не біда - все ще зробимо :), вже з доцями.

Кошенята, черепашки і перші агушки

Продовжую мамині хроніки (запозичую ідею, але з офіційним самодозволом не бути регулярною :)).... За кілька днів добіжить наш 3-ій місяць, а наші птасі вже можуть похвалитися цілою купою досягнень: ми вже професійно тримаємо голівку (правда лише тоді, коли в доброму гуморі і того хочемо :)), підбиваємо ручкою підвішені іграшки (і можемо це робити досить довго, методично вимахуючи кулачком і даючи мамі час щось поробити...крім як милуватися процесом :)), розглядаємо і вивчаємо на дотик Паву (іграшку, яку нам прислали у подарунок), широко і заразно ПОСМІХАЄМОСЯ - так беззубо-солодко, що можна просто розтанути :)...

  


А ще донечки починають намагатися поагукати. Ми їм щоразу перелічуємо всіх "бажаних для озвучення" персонажів: "та-то, ма-ма, ба-ба, ді-ді" , а вони сміються і дивляться загадковим поглядом. А потім із виразом обличчя типу "от-от...ледве стримуюсь" можуть просто тоненько зітхнути :).  Правда мама знайшла майже секретну "кнопочку", принаймні у Ясі: якщо вона в гарному настрої, то можна торкатися легенько верхньої губи-дзьобка - тоді вона так повільно видає "аґххххх":).

А спросоння малята такі пахучі і тепленькі, що хочеться їх з'їсти :). Пушок на голові стирчить, як кульбабка, кулачки притиснуті до грудей  ... і взагалі поза така, щоб побільше скрутитися в калачик і не губити тепла і сну. А потім починають потягуватись - і то по-різному: Яся прогинає спинку, витягує шию і відкидає голівку, як черепаха з-під панциря, а Ксеня носом заривається в долоньки і підбирає ніжки, виставляючи округлену попку, наче котик :).

Ось такі наразі спогади ідуть в мамину скарбничку :).

пʼятниця, 12 лютого 2016 р.

Хлібні крихти

Маю дивне відчуття:

* з одного боку, враження безчасовості і безпросторовості, наче мій життєвий континуум тепер ізольований від всесвіту, наче кожен однаковий, розграфлений на обов'язкові "to do" день триватиме вічно....

* з іншого боку - постійно боюся, що ті особливі моменти, про які начебто і нема що багато писати, але які такі неймовірні - що вони дуже скоро минуться.

Отак, затиснута між двома діаметрально протилежними страхами, я намагаюся зафоткати-зазняти, записати-зафіксувати все-все, що тішить чи викликає зачудування.  І така тактика трохи заспокоює - перший страх вона гамує тим, що демонструє "зарубки" в часі і дає відчуття руху. Це як їхати в поїзді і через вікно бачити все поле і поле....аж поки перестане відчуватись сам рух, а тоді раптом вигулькує і "втікає" назад дерево, повертаючи усвідомлення руху. Інший страх теж дещо відступає - бо залишаються хлібні крихти, за якими я планую мандрувати своїми найдрібнішими спогадами. На жаль, мені стандартно бракує дисциплінованості і методичності для ведення якихось постійних рубрик ... але старатимусь :).

От кілька днів тому мала зненацька  страшенний наплив розчулення, розглядаючи крихітні рученята доці. Малесенькі, але такі досконало окреслені пальчики і вже витончені обриси нігтиків - колись ця руця буде виводити перші літери, або малювати пальчиковими фарбами, або тримати іншу руку. А ще пізніше на один із пальчиків якийсь щасливчик одягне красиву обручку :), а потім .... Стільки всього доведеться відчути цій маленькій рученьці. А поки що вона - моя маленька їжача лапка :), така солодко-липка (як любить це описувати одна знайома мама), наче дрібна присосочка, призначена, аби міцніше триматись за теплу маму :). Люблю...