Мамський дзен

Вчора отак сиділа після енного насиченого дня із двома енерджайзерами....і прийшло мені на думку, що ще, мабуть, ніколи в житті я не була настільки близько до усвідомленого стану "тут і зараз". Мамські будні настільки наближують до цього... адже не можна відволікатись - кожну мить твоя увага має бути загостреною на маленьку потребуючу людину (або й дві :)). А крім того коли, як не зараз, так чітко усвідомлюються усі здавалось би незначні моменти - звичайно, найбільше їх пов'язано із дітками, але є і такі трохи "свої". Це трохи нагадує мені проект 100 днів щастя - тоді теж було присутнє відчуття "звичайного чуда". Пам'ятаю, з якою насолодою я відкривала для себе світ весняних кольорів, попри які стільки часу ходив заклопотаний і не встигав потішитись. А тепер нема чого і дивуватися тому, скільки тепла якось знаходиться десь всередині, коли помічаєш милі дрібниці. Ось доціки так смішно тримають праву руку витягнутою перед собою, коли їдять (чого то так треба ту руку випростати - невідомо :)) або й сплять. А он коли лежать на животиках, то місця під колінками ну такі вже зворушливі і милі, що вже і зараз треба бігти їх цьомати :). А як же повно я насолоджувалась вчора, коли мала один із моїх рідкісних зараз "виходів в світ" - при чому навіть не через необхідність, а просто для себе. Трохи зі скреготом погодився наш тато мене відпустити на півтори годинки, але таки я їхала в маршрутці (вав, класно, я сама їду! :)... так, мабуть почувається школярик, якому вперше довірили поїхати самому :D), пройшлась до Оперного (а ті всі люди навколо так буденно навіть не здогадуються, як мені добре! :)), побалакала з сестрами (як я скучила за нашими кав'ярнями :))... Одним словом, вражень цілий вагон і позначка особистого внутрішнього акумулятора знов стрибнула вгору :). Звісно, це не зовсім по-дзенськи залежати у своїй втісі від таких зовнішніх обставин, зате як 100%-во я прожила ті півтори години! Найкраща медитація в світі :).

Одним словом, мамую і паралельно проходжу своєрідну духовну практику :D