Мої леді ґа-ґа

Ще раз "ляснуло батогом" - і ще плюс по місяцю моїм пташкам, а мені до мамського стажу :). І  перша думка про цей місяць: нелінійне дивовижне дорослішання. Так, ростуть вони безперестанку, а проте цього разу дуже очевидно змінилось у мене самосприйняття нас трьох. Чим далі, тим більше це не просто я, що має дві кохані турботи, а я + дві окремі людинки.

Оце вже рік з хвостиком  так незмірно чудуюсь фактом, що просто перед очима насправді росте ціла нова людина! Навіть дві :). І от зараз у свої "рік з хвостиком" ці маленькі індивідуальності абсолютно однозначно вміють пояснити, що вони не хочуть кашки, або хочуть, щоб я їх підсадила на підвіконня, або що "мамо, зупинись, бо ми вже песика проминули і його не видно!". Вже запросто можна попросити одного чи другого горошка подати "онту коробочку, що біля кріселка" - і коробочку таки принесуть! А як ми згуртовано всі троє маршируємо у ванну мити ручки перед обідом :). То тепер цілий ритуал: я підсуваю їм ближче під умивальник пластикового контейнера, вони вилазять на нього, простягають рученята під струмінь води (страшенно це люблять), потім я їх спускаю і видаю по маленькому рушничку (Ксеня при цьому конче мусить витерти не лише долоньки, але й обличчя).

Підозрюю, що період "чомукання"  у нас теж вже помалу розпочався. Поки що безслівно вказуємо руцею на те, і се, і тамте, а тоді знову по колу.... При цьому завдання мами, тата чи бабусів-дідусів - терпляче повторювати, що он там у нас є вікно, а ось ще там горить лампочка, а ось у книжечці намальований дідусь і у нього є ручки....


До речі, про книжечки. Нарешті (!!) ми почали їх помічати не лише як цікаві предмети, які чомусь під суворою мамською забороною погризу. Тепер виявилось, що в книжках живуть і качечки, і жабки, і пуголовки, і жучки-грибочки-квіточки.... І читаємо короткого вірша про "Білих мух" десять разів підряд, і знаходимо маленького засніженого котика, який геть не в епіцентрі подій. Так дивовижно на власні очі спостерігати, як заповнюється "tabula rasa" малих голівок :). Ще нині вперше тицяєш їм на грибочок, а вже завтра вони його впевнено знаходять, а післязавтра - усі різні грибочки у різних книжках вже легко впізнаються. При цьому часто виявляється певна інерційність: спочатку ти їм сто разів це повторюєш і показуєш, і питаєшся....- ну ніяк; а потім махнеш вже рукою,  аж малеча знічев'я показує "1 рочок" так, ніби завжди це вміла. І приходить відчуття такої легкої гордості - це ж бо не хтось інший, а ти сам, можна сказати, запрограмував оцю дію :).

Взагалі, з початком топання відбувся просто-таки переворот у нашому "буденному". Зникли нарешті тимчасові бар'єри і кордони, а квартиру у її тепер вже практично первісному вигляді донечки швидко освоїли. Закуплені меблеві замки ледь витримують подвійні атаки маленьких дослідниць (два зламались майже відразу), вимикачі в межах досяжності просто "в шоці"  :D, з'явилась "чергова" шафа, яку малята періодично вигортають... Одним словом, стало весело!

Птахи вже мають цілком пристойну, можна сказати, офіційну дитячу кімнату. Тобто вони її мали ще до народження, але якщо раніше ми там просто зберігали все, що нікуди більше не пасувало чи не поміщалось, то тепер відбулась перетурбація (все некласифіковане, крихке і небезпечне"переїхало" до спальні, що, в свою чергу, набула вигляду завантаженого купе). Для маленьких дупцят прикупили теплого яскравого килимка - і все, ігровий плацдарм готовий!

Звичайно, що довго бавитися самим доцікам нецікаво. Наразі найдовше займає їх вище згадана "чергова" шафа, звідки вони виймають і перебирають купу своїх лашок і татових. Полюбились нам останнім часом модні дефіляди із першим-ліпшим-з-шафи, припасованим у вигляді плаща чи пов'язаним на голову, як вигадливий тюрбан. Варто побачити, з якою гордістю і розумінням власної неповторності двоє малих епатажних модниць ходять туди-назад одна за одною :). Ще й примовляють "ґа-ґа-ґа!"... я так і називаю їх моїми маленькими "Леді ґа-ґа-ми" :D. От буквально нині Ксеня цілий день вигулює в овчинці, відчіпленій від комбінезона - не дає з себе зняти, хоча добре вже спарилась в тій білій шубі (а яких криків вартувало витягнути її, щоб поїсти і погуляти!). Каже Макс, що у неї вигляд каліфорнійського репера, тільки бракує золотого ланцюга на шиї :D.

Захоплення приміряннями знайшло своє продовження ще у кількох варіаціях: шкарпеткова манія та рюкзак-стайл :). Страшенно люблять приміряти шкарпетки ... на руки :). Знайдуть ото в шафі - і відразу показують на міґах, що треба би припасувати. А потім виходжують такі гламурні, майже у вечірніх рукавичках по лікоть. А ще вранці першим ділом треба в мами стягнути її спальні шкарпети (поки що все ще зимова версія - із "Сантами") і, не вилазячи з спальних мішків, намотувати кола. Такі собі дві "великі молі" в червоних рукавицях :).

Любов до рюкзаків нами була виявлена випадково. Спершу просто заради потіхи почепили їм наші великі наплечники: вони гордовито ходили взад-вперед по коридору, як два равлики з хатками на спині. А потім вже годі було зняти! Тож невдовзі довелось прикупити їм по маленькому дитячому рюкзачку :).

Одним словом, нарешті збулося одночасно стільки моїх "мамських хотілок": і топати гарно вміємо (скоро їм відкриємо і секрет про таку опцію надворі :D), і розібрали барикади, і малята вже все розуміють. Ми і в лови-хованки бавились: коли мами не було видно, то Ясик голосно верещав "Де?Де?". І гримав у двері (будь-які).  А ще в нас з'явилися перші фото з "хвостиками". Чому написала в лапках? Видно на фото :D.

Стає таки легше, якщо не в плані рутини і обов'язків, то психологічно: адже все цікавіше спілкуватись з дітками. І саме відтепер це почуття співучасті у становленні ЛЮДИНИ вже, мабуть, буде постійно....ну ще років так з десять точно. Чи я  готова?  Показує досвід спілкування із мамами в соцмережах, що ні :D. Але будемо вирішувати проблеми по черзі.

А наостанок поділюся нашими новими гримасами - вміємо піднімати брови! Правда, наразі виходить їх піднімати тільки разом із головою :D.

P.S. Ще для протоколу: ми вже показуємо індика (Ксеня: робиться язичком туди-сюди), песика (це у них виходять песики різної породи, як пожартувала бабуся Тая, бо у Ксені звучить як "ав-ав", а у Ясі - "аааааавввввв") та рибку (Яся беззвучно відкриває-закриває ротик, а Ксеня каже "па-па-па" і причмокує :))