"Проміжний"

Ще зовсім не 19-те число місяця, зарубка не поставлена, але витягую з чернеток початок нового допису, доповнюю - і вже зараз хочу його відправити Всесвіту, такий собі message-in-the-bottle. А то от майже минув якийсь найдовший в історії понеділок....Гумовий і безкінечний, він з мене витягнув всі енергетичні соки. Тому, коли з роботи прийшов наш тато -  я відпросилась в іншу кімнату, щоб побути за дверима, самій. А коли зачинила ті самі двері, то взялася ось писати собі листи :). Незрозумілий зараз стан мене як мами і мене як окремої Олесі. Тому і допис буде незрозумілий і мозаїчний.


Про птахів:


Таке враження, що я зійшла зі звичного маршруту і прямую незнайомим треком: невідомо, куди поверну вже за 5 хвилин. Поведінка малят стає непередбачуваною: то Ясик  раптом відкрутив лялі голову, то на прохання позбирати сміттячко (розквантоване на манюсінькі часточки серветкове лялькове платтячко), вона це виконала....а просто потім скинула все мені в ранішню каву :).

Або наш "хіт сезону" - гуляння! Непередбачуване - це вже геть не те слово у цьому контексті. Якось уявлялось мені, як я - мама-квочка - буду йти,  за мною шнурочком мої курчатка, як будемо чемно гойдатися на гойдалках, годувати пташок,  давати мамі ручку. А вже перший "вихід у відкритий космос" показав, наскільки сміхотворними є такі очікування. Одне пташеня чемно чимчикує поруч, тримаючись за руку, а інше - ніяк не дасть потримати за дрібну долоньку, падає кожні два кроки, намагається видертись на кожну зустрічну лавочку і взагалі....Думаю, навіть не треба уточнювати, хто є хто :)


Сьогодні я у свій блокнот записала, що здійснилася нарешті одна з моїй мамських мрій - полежати-порелаксувати в обіймах лялі. Реалізувалася ця мрія, звісно, у версії "дві лялі". І в тому якраз вся суть! Спробуй но полежи з "лялею", коли її...двоє... Маленькі наче поміщаються, але ніяк не попадають в одну фазу: коли одненьке тулитися налаштоване, то друге якраз зовсім навпаки. А чим старші, то вже й не викладеш їх так до себе на живіт (за це, мабуть, в певній мірі треба подякувати ...хехе :), а то був би такий "пивний" бжух, що цілу ясельну групу можна розмістити, то переймалася б геть іншим :D). Аж ось настав момент істини!! Та-дам!! Головне тут - підібрати правильний момент, коли малята "притульні". Це у нас стається, коли вони щось попивають собі помалу - тоді й полащитись люблять. От я їх і вклала - а притримувала за ніжки, щоб не скотилися. Як же це класно!!! Це отак інші мами собі валяються з своїми  клубочками? Це як найнеймовірніше у світі спа-релакс-нірвана.... Туляться два чубки, спітнілі вже від пиття. Довго принюхувалася, щоб зрозуміти, чим вони мені пахнуть....Мабуть, такою молодою, але вже пишною літньою травою. І оце вперше за багато місяців мені просто ЗАХОТІЛОСЯ поспівати :), без вкладання-заколисування, а просто так. Отакий був момент. Моментище! ....І до слова, аж тепер я абсолютно "непокобелімо" їх двох і перенести можу. Бо тих крихких манюнь боялася якось взяти, притиснути не так, потім вже наче і заважко стало.... А тепер я просто згрібаю при потребі ці 2х11,5+ кілограм і несу, куди мені треба. Собі при тому нагадую маму-вовчицю, яка транспортує своїх вовченят за шкварку.

Про Олесю: 

А я часом отак погортаю свої записи і раптом подумаю: це щось записано вже рік тому, вау! І ще так виглядає, що власне рік тому у мене було якось більше часу, чи що. І з фетру щось там шила, читала трохи (ну це, правда, ночами :)). Мабуть, зараз напав весняний авітаміноз, бо переважно тільки мрію дотягнути до вечора і витягнути ноги....а година 22:30 на мобілці - це вже для мене однозначний сигнал, що пора "мити зуби і в ліжко". Не вистачає ввечері тепер заряду на подвиги. А ще я зауважила, що коли випадає можливість побути наодинці із собою (рідкооо :)), то часто слайдами миготять спогади з відряджень. Мабуть, саме вони найбільше асоціюються мені з моєю самістю, коли я відчувала себе абсолютно вільною від відповідальності, могла насолоджуватись довгими прогулянками (найчастіше переходами дім-робота чи у зворотньому напрямку, але все ж) з фоновою музикою в навушниках.... Скучила за собою. Хоча ніколи в житті не хотіла б назад! Десь от недавно прочитала, що хтось писав про перманентне інтуїтивне прагнення повернутись у свій колишній стан після народження дітей. І цей "хтось" переконував, що це навіть гріховно - так самолюбно хотіти навести СВІЙ порядок, всупереч новим обставинам. Може й так. Зрештою, по-старому вже точно ніколи не буде :). Певно, як зараз мрію про самотню прогулянку і заглиблення у думки, так потім ті думки будуть стабільно літати навколо двох курносиків, кучериків над вушками і солодких посмішок. Людина вічно хоче чогось, чого не має. Знову втік від мене дзен.