Кучеряві балакучки

Цьогомісячне 19-те припало на Спаса :). Ми з птахами мали свого маленького, але супер-гарного (без зайвої скромності) кошичка із всякими фруктовими смакотами, кількома мачками та квіточками (до речі, слово "квітка" уже в нашому словничку - "кіта", ха!).

Поки більшість людей чинно стояли попід церквою, дитяча зграя невтомно досліджувала всю територію навколо. Ясне діло, мої красуні не могли залишитись осторонь, хоча й були наймолодшими серед малих батярів. Ну також зрозуміло, що мамі довелось вчепити кошика на гілку дерева, там же лишити свою дамську сумочку (раз в тисячу років витягнуту з шафи замість наплечника :)) і страхувати бігунів. А бігуни бажали збігати вниз у рів, а потім видиратись круто нагору, а потім ще коло по зарослих травою горбах.... Тож як мінімум тижневу норму фіз-активності було виконано. Зрештою, кошик було посвячено, по сливці урочисто з'їджено, тож все завершилось хеппі-ендом.

Оскільки розпочала я з кінця, то тепер треба робити хмару ремарок :). Ремарка перша і супер-мімішна: ми тепер красуємось із зачісками. Нарешті маленька дівчинка, яка живе всередині кожної дорослої жінки і все ще хоче гратися ляльками, заплітаючи косички, повністю задоволена. Здійснилось! І мрія про кучерики, і про хвостички...навіть кіски бабуся пробувала плести. 

 

Взагалі бабуся тут відіграла ключову роль, адже саме вона вперше якось зауважила, що в таку спеку добре б підібрати їм волоссячко. А оскільки ті тоненькі пір'їнки такі неслухняні і тоненькі, як павутинки, то збираю я їх такими мацюпунькими ґумочками, з яких донедавна серед підлітків було модно виплітати всякі браслетики. Отаких пару плетених прикрас дісталося мені якось від похресниці - звідти і вишпортуємо :). 

 

А сам процес зачісування приносить (наразі) купу задоволення - доціки чемно стоять і чекають, поки мама невмілими пальцями чаклує над зачіскою. Потім треба ще так само чемно потерпіти, щоб ввечері познімати всі ґумочки. "Ґума" - це у нас "ґумочка". І зазвичай, птах ще додає "на-на-на" - тобто ґумочка автоматично причетна до краси :). Краса, правда, поки що полягає у різнокаліберних хвостиках-пружинках. Якось ми розповідали нашій прабабусі по телефону, що у кожної на голові по 6 хвостиків, то цим дуже її розвеселили.

Ремарка друга і супер-важлива - ми вчергове розговорились. Якщо перше таке "розговорились" було чітко 6 березня минулого року, коли два кльоцки почали видавати якісь голосні звуки і викликали купу емоцій у тата, то тепер це дійсно, як то кажуть, радіо увімкнулося :). Якось зненацька і одномоментно почали все повторювати. Короткі слова взагалі без проблем - "дощ" ("доць"), "ніч" ("ніць"), "тінь", "око". Інші вербальні конструкції зозульки креативно перетворюють :) - "соломка" звучить як "льома" у Ясі та "лямоня" у Ксені, "хліб" - "льта" і "ліпі", відповідно. Найулюбленіша віднедавна сметана звучить як "тяма" (Я) або "сяманя" (К). Майстерно вміють використовувати слова "туть" ("тут"), "тям" ("там") і "той". А ще з'явилися дієслова! Для слова "пати" ("спати") навіть різні відмінки практикуємо, бо ще є "пить" - "спить".

Вже було майже навчилися дякувати після їжі - "дякаааа", а тепер на моє питання "що кажуть після їжі?" мої наминайки хором кричать "сєєєее" ("ще") :).

 

До речі, чітко запам'ятали мудрагелики, що в спеку песики собі сплять у тіні :) - використовуючи половину свого словникового запасу, вони залюбки переповідають цю бувальщину. Так і звучить: "гав ..... пить .....тінь". Одним словом, рахунок слів йде вже на десятки. Подумалось, що класно було би фіксувати обсяг словничка - потім можна будувати розподіл... Ггг. Скучила за роботою. А цього місяця точно би вийшов фазовий перехід :D.

Десь отут посередині допису розміщу невеличку мамину сповідь :). Так, щоб наприкінці не зіпсути враження :D. А йдеться про ще один маленький крок до мобільності - спроби гуляти без візків-ерго. Так, про перші вилазки а-ля "пройтися туди-назад попід будинком" вже я звітувала. Проте ось тиждень ми вже геть ризикові кобіти :). Точніше, ризикова мама (та, що "мамасіта" з якоїсь гарної статті про всевстигаючу і багаторуку маму в декреті). Бо ж не штука прогулятись з дітками за дві ручки.... от напакований рюкзак плюс в руках ще великий пакет та додатковий маленький із тендітними ожинками - це, треба визнати, нетривіально. Інша річ, що "нащо було те все купувати!?". Питання риторичне :(. Але маємо, що маємо - саме так починається історія про невелику Ясикову істерику, що маминими "зусиллями"перейшла у епік фейл. Бо та сама мама, що раніше собі так мило уявляла, як буде з розуміннями ставитись до "маленьких, але особистостей", поважати їх бажання і бла-бла-бла....ця мама в стані нав'юченого мула та ще й у спеку...вона виявилась слабачкою і взагалі... Бо ж у нормальній кондиції стомлену малЮчку можна чи то понести, чи заговорити, чи просто послухатись (!!) і дати посидіти на лавочці. А коли перед очима блимає єдине - "дотягнути-довести всіх і все додому і най світ западеться" - тоді і трапляються такі ситуації. Тоді люди зглядаються, мама дратується, дитина вже не ниє, а реве. І епічне завершення - добрячий шмат шляху Ясю довелось фактично тягнути за одну руку. Все. Зізналась. Традиційні соплі-сльози каяття були вже вдома, а осад лишився досі :(. Все-таки паличка-виручалочка у вигляді візка давала змогу диктувати свою волю менш ганебними способами. Ну та нічого, тепер спробуємо помудрішати :). Вже нині я собі подобалась - коли під супермаркетом Ясюньчик демонстративно виліз на один зі стільців коло літніх столиків кафе, то я спокійно дозволила їй там посидіти, ще й Ксеню всадила поруч. Посиділи-відпочили і без пригод дійшли ніжками додому :). Ура. 

 

А взагалі у такому вільному плаванні дуже допомагають маленькі "гуляльні" ритуали - ми маємо улюблений пандус коло магазину, де мусимо кілька разів побігати взад-вперед, ще є такі бетонні півсфери, що обмежують рух транспорту - то там присісти - це майже як "на удачу" :). Нещодавно з'явилася нова традиція - по дорозі на ринок ми трошки сидимо на міських велосипедах, які прищіпнуті на велостоянці. Машинки у супермаркеті також залишаються одним із улюблених пунктів програми.

Тепер можна перейти і до невеликих самовихвалянь. Якось непомітно виріс у нас показник "готовність до експромтів". З одного боку, вже до автоматизму доведена програма збирання: попити-перекусити-пару памперсів-запасний одяг різної теплоти-панамки-шапочки... ну і все решта й так перевертається у сумці: вологі серветки, йод у фломастері....З іншого боку, послабилась якась внутрішня пружина, яка раніше завжди тримала у мобілізованому стані. Я вже давно не "важу " подумки з'їжені грами, не боюся відходу від звичного режиму дня і навіть маю нахабство часом вигадувати страви на обід "по ходу справи".

   

 

Усім кажу, що наш розпорядок мені частіше допомагає, аніж заважає. Спрацьовує умовний рефлекс: розстелили плед на килимі, налили у пляшечки молока чи водички і заснули. Донедавна був ритуал присипляння і співу. Але й тут мама почала розводити власний кайф - лягаю коло них на подушку, читаю електронну книжку, ще й можу каву сьорбати. Доціки вже не лізуть пальцями в горня і не видирають девайс. Просто поруч спокійно засинають. Ото нереально приємно! Лишилося назавжди позбутися пляшечок - це поки що серед завдань на майбутнє.

 

Поки що експромтам навіть допомагає те, що ми досі не розлучилися із підгузками. Взагалі, до такого кроку ще далеченько (хоча часто в дітей все стається раптово і несподівано, тому будемо сподіватися :)). Проте вже зараз часом трапляються приємні успіхи в плані горщиків - підловлені або часом вже й замовлені - вони надихають :).

З отакими новими можливостями і готовністю ми тепер час від часу доєднуємось до сімейно-дівчачих променадів. Ми троє плюс наші тітки із своїми донечками - це вже, не мало і не багато, а 8 дівчат! Часом приєднуються ще й інші. Озброєні трьома візочками, кількома слінгами-рюкзаками, обвішані трохи речима - отаким дружнім і веселим караваном ми можемо зайняти великого столика у кафе, погуляти центром, покупатися у фонтані або ж влаштувати пікнік на шкільному стадіоні :). Хто б то міг подумати, що усі ми троє із сестрами колись будемо мамувати у декреті одночасно :). Я часом пробую уявити, як же буде виглядати таке збіговисько у наступній генерації, коли кількість дівчаток збільшиться у геометричній прогресії :D! І що ж то буде, коли колись до нашого однорідного кола вдасться увірватися хлопчуру :D.

У сімейному масштабі ми теж стали легшими на підйом. Тільки на дачу (іноді, правда, із пригодами по дорозі) можемо майнути зовсім неплановано. А в якісь вихідні зробили сімейний виїзд у Парк Культури. Там атракціони ще мого дитинства тепер ділять майданчик із сучасними надувними конструкціями, машинками на моторчиках і всякими новими привабами типу канатних лабіринтів між деревами або піратських куточків. Ми почали із класики - випробували автодром та "Веселі гірки". Ясюня була у захваті від машинок, а натомість Ксеня реготалась на гірках. День видався дуже жаркий, тож надовго розтягнути культурну програму не вдалось - підкріпилися бананом і чкурнули в гості до бабусі на обід :).

Що іще додати до звіту? За останній місяць вдалося діткам познайомитись із цілою купою нової для них живності. Так, ми бачили живих раків - Ксеня навіть умудрилася одного погладити :). Кілька днів тому по дорозі від бабусі-дідуся видивилися у вечірніх сутінках їжачка - доцьки так класно в унісон почали сопіти. А оце вчора теж вже майже у темряві побачили, як намотує кола невеликий кажан - оскільки я його ще назвала летючою мишкою, то малята потім довго ще згадували "пі-пі-пі" (бо ж так звично каже мишка).

Також поставили ми нову "галочку"- кажуть, традиційну - трохи помалювавши стіну у вітальні олівцем. Мама чесно намагалась знищити сліди злочину, але від тата влетіло усім. А малювати, видається, донечкам подобається все більше. Поки що це лише закарлюки, але виводимо іх із натхненням. Якось навіть наносили "мехенді" на мамину руку :) - добре, що фломастери змиваються водою.

Поза тим виглядає, що наші малята є порівняно чемними. Деякі мамині вказівки виконують напрочуд точно. Наприклад, якщо раніше треба було разів сто повторити, що на балкон можна виходити тільки в тапках, то тепер Ксеньчик приносить тапики, просить взути і лише тоді з почуттям виконаного обов'язку пролазить назовні :).  І через дорогу переходимо дуже гарно - за ручки, поруч із мамою. Достатньо наголосити, що починається дорога і їздять "великі машини" - відразу простягаються дві лапки.

Мудрагелики-розумашки :). Виявляється, вони вміють пускати бульбашки! А я купила їм було одну баночку з тим, що сама буду пускати, а вони побіжать ловити. Ги. Довелось через 10 хвилин іти за другою баночкою, бо обидвоє навперебій вимагали повправлятись у бульбашконадуванні.

 

Так смішно вони це роблять :). Спочатку намилене колечко прямо в рота запихали, а тепер так із силою шумно дують - і часто успішно! Поки що проблема лише із виливанням вмісту баночки. Варто мамі не догледіти (та й хіба то можливо?) - вже мокрі і шкарпетки, і штанята...а найголовніше - починаються жалісливі плачі.

* Питаю "хто то?", показуючи на картинку. Ксеня навчилася відповідати питанням на питання, коли не дуже знає, що відповісти. От і виходить: "хто то?" - "тьо тьо?" :).

* Понию, що такі очікувані зуби ще не вилізли. Маємо поки що знову затишшя перед бурею.


А загалом у мене зараз стадія самоподобання (за деякими виключеннями), коли я насолоджуюся простими декретними радощами. Особливо цьому сприяє можливість іноді вирватись у зовнішній світ, скажімо на зумбу :D. Словом, ти молодець, мамасіта! :)