Діалоги 2+

Закінчився у нас дискретний період дитячих успіхів, коли з роздільністю в місяць виявлялася хмара першостей. А неперервний процес дивує навіть більше. Начебто ще у вересні тільки почали на гора видавати всі слова із словникового запасу, а вже у січні якось несподівано приходить усвідомлення, що вони таки повноцінно говорять - багато, про все і повними реченнями. Коли окремі мімішні слова переросли у майже дорослу мову?

 

Взагалі, оцей період кумедних слів виявився напрочуд коротким... добре, що у мами завжди під рукою є записник, бо вже й не згадалися б усі "няптя" (м'яско), "куюдуди" (кукурудза), "абеники" з "абезятками" (ведмедики з ведмежатками), "ковоя" (корова) чи "капотка" (картопелька). Тепер маму вже не здивуєш тим, що десь посеред зосередженої гри зозулі бурмочуть "сьисьтема" (система) чи "косьисьтенція" (консистенція О_О). ГГгг, непроста то штука - народитися у родині фізиків.

А ще кожен раз наново дивує те, як десь із закапелків пам'яті можуть активізуватися певні слова чи образи... Читаєш отако ті казочки беззубим кльоцкам, думаєш чи треба воно.... А потім бац! - і твоя дитина цитує фрагмент книжки. Дивина та й годі :). Ото як ставили ялиночку під Новий Рік, то інакше, ніж "кайина мойода" її не називали - а що, бабуся Тая даремно любить виспівувати  "А калина, а калина молода...."? Калинка-ялинка.... :)

Серед "казкових" моментів, що знайшлися у нотесику маю такі:

Тато:   "Як називається той, хто плаває у човнику і ловить рибку?"
Яся:    "Тееееесьик" (Телесик :)) 
Тато:   "Ні. Тобто так, але інакше.... Риииии-"
Ксеня: "...СЬ!" (Рись :))
Тато:   "Рибалка!"

або

Мама до Ясі, що закінчила їсти борщик: 
     "Зараз мама тобі ті всі бурячки пооб'їдає!"
Яся: "Не їсьти. Пісеньку!"
Мама:"..... !!!!.... Ти мені пісеньку заспіваєш? Ну співай!"
Яся: "Ясік у зясіку" (Ясік у засіку...за мотивами пісеньки Колобка "Я у 
     засіку метений..."))

Або от якось в контексті дорослої балачки прозвучало "Шевченко". Що б ви думали? Малята відразу підхоплюють нитку розмови, пригадують, що Шевченко був колись у бабусі на дачі (висить там різьблений портрет на стіні). А потім, години так через дві:

Мама питається дітлашню: "Ну, хто йде мити попи, чистити зуби?"
Діти: "Сєвчєнко!"

"Хто, хто. Дід Піхто!", як любив колись казати вже мій тато :D.



Є у мамині колекції і всякі малючі премудрості. Часом то тільки дорослим здається, що "все складно". Насправді іноді навіть коли тобі заледве 90 см зросту, можна знайти логічний розв'язок.

• Хочеш великого подаруночка від Миколайка? -"Теня айййикий подуська!" (А у Ксені велика подушка!©К. - все ясно!? :))
• Раптом вимкнули воду посеред миття рук? Треба підказати, що "Теба бісі кааани" (Треба купити більші крани!,©Я.) 

 Набуваємо і мінімального досвіду публічних виступів. Ото після насиченого дня, у переповненому-три-рази тролейбусі два горохи на весь голос пригадують, що "Панда! Любить! Людей!" - бо інакше чому ж він, велетенський, обіймався б з усіма підряд коло Оперного (фото-бізнес, знаєте, з отакими наче надувними двометровими костюмами :)) ?

А коли мама з тіткою Христею виступали з вертепом? На зовсім справжній сцені, зовсім справжній "бек": двоє жуків у вишиванках заповзято, хоч і тихо, гукали запропалу зірочку ("Зіііійкааааа!").

У два плюс, звичайно, не обійтися без прози життя - горшкова тема рулить :).


Ксеня на горщику сидить:"попісяя тоськи" (попісяла трошки себто)
Мама: "Так трошки і так собі тихенько ти попісяла?"
Ксеня:"киця ходить!" (так тихенько, як киця ходить :))

  

або

Ксеня на горщику, звісно :):"Є!"
Мама: "Йдемо мити попу, бо інакше кака буд кусати попу"
Ксеня:"Має пеціяйний йотик......" (має спеціальний ротик :))

і Ясюник не відстає

Яся вбрана у кофтину з намальованим Дональд Даком, який акурат посередині кругленького її животика. Справилась на горщик, взяла його в руки і тримає - якраз так, що животик випирає над ним: "Кацецька дивиться на пісю" (качечка дивиться на пісю. А що, може, неправда? :))

А в рубрику "устами дитини глаголить істина" записуємо отакий діалог у ванні:

Мама щоб помити голову зозулям, треба змусити їх відкинути її назад, а тоді полити з душа: "доця, ану скажи, якого кольору в мами очі?"
Яся: (довірливо і пильно дивиться прямо у вічі) "зеєєєєні" (зелені)
Ксеня:"фійоєтовіііі" (фіолетові) 
Отак :), і з кольорами то ще геть круто, бо взагалі то у нас власна класифікація: є "тавицька" (зелений) і "водицька" (синій), а ще "сонецько" (жовтий" і "апесинька" (оранжевий)....

Якось побудувала я їм ноутбуки із конструктора. Тицькають, показують мені "екрани":
"Фотовафія тут. Мама подивись! Недобйа фотовафія...." (Фотографія недобра, треба поправити) - клац-клац по "кнопках"

"Взе добйа фотовафія. Насті відпавити!" - я сміюся, дзвоню до Насті, а малим айтішницям кажу, що Настя вже чекає на фотку

"Не відпавийа. Кнопка не пацює! ....Тинет пойамався!!!" (Не відправила, бо кнопка не працює, Інтернет не працює) - я ...О_О.... не знаю що казати, кажу що хіба треба дзвонити до дяді, що поремонтував, малеча бере ще кусочок конструктора і "дзвонить" в техпідтримку :D

"Дядя! Кнопка не пацює! Тинет не пацює! Пойамався!"

Нам 2 і 3. Завіса :D.