Замальовки із Ларнаки

 

Отже, Кіпр. На момент кнопання абзацу ми тут п'ятий день. Перша асоціація? Спека!! :). Серпнева спека і тепле МОРЕ – воно дійсно іноді таке, що шкіра майже відмовляється реєструвати різницю температур. А ще воно чисте, як на мене (не бог-зна-якого знавця морів). Ну, пластикових пляшок не прибиває, нашестя гидких медуз поки не спостерігали .. попри берег де-не-де збираються такі чорні чорні лусочки, на вигляд як кора – вони не слизькі  і не "бє"(термін моїх дітей) якшошо :). 

Словом, все ок. Дуже зручно, що пляж цивілізований, обладнаний необхідними «кімнатками» та краниками для змивання піску з в’єтнамок – особливо це цінується з дітьми. Бачили тут навіть якісь гойдалки....І це мова про «казенний», тобто міський ПЛЯЖ. Називається він Фунікудес – назва дослівно перекладається, як алея фінікових пальм. Гарно, що паралельно до самого піщаного пляжу пролягає головна набережна – місце променадів, готелів, кафе і пальм (фото із ларнацьким левом, до речі, робила моя Ксеня!). А вночі тут починається рух – запалюються вогники, оживає сцена, сповзається публіка.... Щоправда, наше нічне життя поки не включає у себе прогулянки містом – сподіваюся, ми це виправимо. Поки що діти просто відрубуються після дня плавання і вражень :).

Є ще пляж Макензі – він начебто нагороджений більшою кількістю голубих прапорців якості, хоча ми поки що за один раз суттєвої переваги не відчули. Більше тут драйву :), ну або так просто відчувається, бо кафешки підступають ближче до лінії моря. Зате саме Макензі здобув наш персональний значно важливіший "прапорець" - став місцем першого стрибаня на хвильках! Бо саме коли ми туди добралися, то піднявся сильний вітер :). А ще "балів" додала атракція споглядати літаки, що наближаються до аеропорта (який прямо за пальмами) або ж з ревом злітають. "Літацьок!!!" - кричали ми і проводили кожен поглядом, а літали вони з завидною регулярністю і десь так щоп'ять хвилин :D, при чому іноді так низько, що здавалося, сядуть прямо у воду...ну або посеред пляжу. Добре видно не лише написи: я б не дуже здивувалася, якби вдалось розгледіти пасажирів у ілюмінаторах :). Словом, літакотема розкрита була досить детально: і де вони ночують, і чому одні туди. а інші назад, і т.д.

Оскільки наш тато норовить весь час проводити серед хвиль, то мамі часом доводиться трошки бунтуватись, аби побачити хоч ще щось навколо :).  Тим не менш, за кілька днів у нас уже встановився своєрідний розпорядок дня: ми намагаємось вставати раненько, нашвидкуруч збираємось, хапаємо речі і біжимо на зупинку автобуса. Далі дві зупинки - і виходимо серед пляжу. Тоді довго плаваємо-о-о-о..... Для діток тут просто рай, бо глибина далеко, так просто вітром в море не віднесе. Так враження, що цей пляж був сконструйований природою для батьків із дрібними купальщиками, бо мілина доходить до дещо глибшої ямки, тоді знов "курці по коліно" ....і аж далі - "доросле море". 

Ота улоговинка посередині - можливість мамам і татам хоч трошки зануритися і поімітувати плавання :), при цьому дітки поруч. Отож мокнемо довго і нудно...в сенсі поки не стане нудно, бо синіх губ тут не спостерігається взагалі :). Нас же на берег жене бажання щось врешті погризти - розкладаємо тент і снідаємо. А десь години від 10 сонце починає немилосердно шкварити. Взагалі, за моїми мірками, вже в дев'ятій запросто можна пакувати торби на сієсту :D. 

Отож перше враження про наш Кіпр - це обов'язково море. А що ж на березі? Це, зокрема, (в порядку виринання у голові): дзижчання у деревах, коти, флегматичні дворики і блакитні віконниці. Ну, може, ще такий специфічний тутешній пил – по суті, дрібний і всюдисущий морський пісок: він вкриває машини, столики на терасах, мокрі плавки. Єдиний раз вдалося побачити нереально фантастичні навколишні кольори  під час короткої зливи - ото був кайф! Мені здавалося, що з першими краплями ми почуємо "пссссс" від розпеченого міста :). А тоді - такий по-літньому крутий запах озону, теплий дощ і помите різнолистя навколо: пальми з оранжевими китичками, гіганські сукуленти, якісь такі класнючі кущі із блискучими листочками і яскравими квітами...., а ще фікуси (!), гіганські кузени тих, що ростуть в моїх вазонах у Львові :).

Повертаючись до асоціативного ряду ...:).... Серед дня посеред вулиць кидається в очі у вуха голосне цвірчання. Ми спершу подумали, що то зграйка пташок серед пальм. Водночас, звук дуже регулярний, голосний, і трохи нагадує сигнал якогось пристрою. Довге прислуховування і придивляння до крони одного із дерев не дало результату – звук точно йшов звідти, але жодної пташки ми не зауважили. Версія мого Макса, що у Ларнаці в принципі мало пташок тому, що немає комах :). Ага, комарів тут нема! Хоча, якщо чесно, мух вистачає, а ще трапляються такі дивакуваті руді ....жуки, схожі на маленькі гелікоптери. Більше того, ми дійшли до думки, що звуки у деревах видають саме комахи – уявляється такий собі рій-чик місцевих цвіркунів.

 

КОТИ – то тема, знана ще з моменту серфінгу у мережі. Тому сильно не здивувало те, скільки їх зустрічаєш по вуличках. Гріються на кришках сміттєвих баків, вальяжно порозлягались на невисоких мурах коло будинків, стурбовано визирають зі схованок. Мої діти зауважили, що  навіть тутешні урни для сміття мають котячий вигляд :D. Рудо-котячий, бо вони оранжеві, і з «вушками». Кіпріотські коти - мотив для численних сувенірів, починаючи від коробочок для мила і завершуючи сумками. 

 

Тутешні дворики у мене чомусь викликали асоціацію з англійськими. Ні, вони геть не схожі, але є щось таке ....наче однакове бажання облаштувати свій простір затишно. Зрештою, і частиною Британської імперії Кіпр побув. Тут багато терас і величезні вікна, але обов'язково - за віконницями (у сучасній версії - ролети, а от автентичні симпатезні медові або ж білі будиночки - то обов'язково із блакитними віконницями). Думалось мені, що тут не відчувається бажання відгородитись від усіх навколо: немає двометрових мурів, де навіть у воротах жодної шпарки. Натомість символічні низькі перегородки та буйство рослин із чудовими квітами.... Столики і крісла часто виглядають такими ....раритетними (думаю, тут усе втрачає вигляд дуже швидко через спеку і пісок), але всі приманюють сісти, відкинутись і посієстувати :). З іншого боку, багато будинків пустують без господарів. Таке собі поєднання протилежностей - до деталей облаштовані котеджі та новенькі готелі сусідять із покинутими будинками, яким залишилось лише ховатися між високих кущів. Вони виглядають досі такими симпатичними, хоча сумними.  

А тим часом нас у Ларнаці наздовгнав Спас :). Шкода, що не вийшло з дітками понести кошички з фруктами до церкви - вони так чекали. Натомість тут скуштували фруктових новинок. Саме тоді я вирішила знайти одну із місцевих "ФРУТТЕРІЙ" - фруктово-овочевих супермаркетів. Всюди писало, що саме там має бути найбільше різноманіття вітамінів :). Мені довелось трохи зблудити (привіт, сонце!), але таки так: опцій до кольору, до вибору. Скажімо, на замовлення дітлашні, я шукала сливи, то надибала варіантів так з шість чи сім. До речі, не варто відразу нагортати перші-ліпші, бо в іншому ряду можуть бути ще кращі ;). В першу чергу, цікаво було спробувати місцевих - їх легко розрізнити, бо всюди на цінниках пише, звідки привезений товар. Так, кіпріотські груші виявилися вдвічі дешевшими, як і ті самі сливки.


Якогось дядечка я запитала, що ж ото таке незрозуміле лежить у одному із ящиків, і як то їсти. Він такий каже - "ну це....just ЗУКА" О_О. Мол, чого питати - бери і пробуй :D. До речі, він тут же з готовністю вийняв одну штуку, розколупав пальцями і з прицмакуванням з'їв :D. А ще повідомив, що в іншому ряді є втричі дорожчі і великі, але ці теж дуже смачні.

 

А вже оскільки дядечко так завзято взявся мене просвіщати, то я принагідно тицьнула пальцями ще й у ті колючі кактусо-груші, колючки яких я щойно закінчила по одній виймати з долоні :). Доброзичливий кіпріот почав щось бурхливо розповідати, вийняв малюсінького складаного ножичка і при мені препарував один із кактусо-фруктів. Каже - треба пробувати! Я ж настрашилась. Думаю, що я робитиму із колючками в язику :D. Але він показав приклад, тож я взяла грамульку. "Ні, бери все!!!". І ось я стою в супермаркеті, тримаючи у жмені соковите щось, сік стікає по пальцях, дядько погнав кудись викидати шкірки. Думаю, щоб мене тутай не висварили, треба знищити всі докази  - і запихаю червону кульку (розміром як півтора яйця) в рот. Ммммм, не надто солодке, багато кісточок. Смакує кавуном :). До речі, одну колючку я собі таки загнала - але я відчувала її так далеко в горлі, що витягнути б не вдалось ніяк. Відразу скажу, що потім вона сама кудись щезла, все ок. Насправді брати та їсти ці плоди кактуса треба дуже обережно, не торкаючись шкірки руками - маленькі колючі ворсинки дійсно можуть стати неприємністю :). "Грушки" треба обережно брати за "полюси", бажано не голою рукою, ножем робити надріз вздовж і ніби вивертати назовні, "роздягаючи" з колючої шкірки.

 

Словом, у нашому символічному кошику знашлися і місцеві малесенькі апельсинки, грушки, сливки, яблука....,  і навіть - одна колючка на пробу :). Загадкові ж "зука" виявилися свіжим інжиром, який росте на деревах навіть у міських парках і таки дійсно смачний та солодкий. До речі, листочки на цьому кущику - то ті самі "фігові листки" :D.

Можливо, наступного разу треба будеспробувати ще ларнацьких гранатів - їх ми теж із здивуванням помітили на дереві неподалік від дитячого майданчика.

Ризикуючи перетворити допис у ботанічний, поділюсь ще одним здивуванням :). Не знаю, як Ви, але я ніколи не думала, що фікуси ...цвітуть чи то плодоносять гронами подовгастих "каштанчиків" (так назвала їх Ксеня) - ото б виросло таке у вазоні! :D

 

Завершуючи цей невпорядкований потік асоціацій, скажу, що принаймні кілька місць, що є у туристичних довідниках, ми вже таки відвідали :). На того ж Спаса, символічно, подалися з малятами до церкви, де начебто похований той самий Лазар, якого воскресив колись Ісус. Для мене церква виявилась досить незвичною, адже до певної однотипності європейсьеких костелів таки трошки звикаєш. А тут цікавим є поєднання кам'яних необроблених стін із вражаючою пишністю іконостасу та позолоченим церковним убранством.

 

 

Інші церква - святої Панагії Феромені - на жаль, була зачинена. Зате саме коло неї був гарний дитячий майданчик і щось на зразок місцевого скверику (саме там росли гранати та інжир :)).

Ну і наш коротенький "must see" перелік наразі завершується Larnaca Marina. "Місце, де сплять кораблики" виявилось невеличкою пристанню. По обидва боки від дерев'яного пірса туляться невеликі кораблі та човни (величезного військового француза ми бачили кілька днів із нашого балкону, це трошки далі :)). На одному навіть виднівся синьо-жовтий прапор :).

 

Хотілося б ще мати час і добру погоду (як от була після зливи), щоб неспішно прогулятися вуличками старої частини міста. І ще  завітати у мечеті.... Що ж,  поживемо-побачимо :).

 

Наостанок похвалюся своїм новим капелюшком, спрезентованим чоловіком. Отак, сонце, тепер один-нуль на користь Олесі :).