Смачні "вдалості"

Останнім часом маю кілька приводів почувати себе страшенно гордою. Ще б пак - я ж тепер не просто Олеся, чи не просто навіть молода дружина...я мама! А мама має вміти все :). Ну це так хотілося б, щоб виглядало моїм малятам - всезнаюча, мудра, вміюча.... Буду прагнути до того ідеалу :). А наразі прозвітую про дві "вдалості", яким я страшенно тішуся і які виявилися геть не страшними і не складними.

Перший витвір - мафіни із ягодами за супер-пупер-простим рецептом, запозиченим ось тут. Вперше спробувавши спекти їх, я була вражена тим, наскільки швидко і "безболісно" це робиться. І найголовніше - що інгредієнти геть "базові", які фактично завжди є під рукою в домі. Тепер коли гості вже десь під під"їздом, я починаю братися за мафіни :). Продублюю тут рецепт із своїми уточненнями (трохи менше цукру, бо було дуже засолодко).

Мафіни з ягодами:

Інгредієнти:
250 г пшеничного борошна (це ~390 мл)
150 г цукру (~150 мл)
2 ч.л. розпушувача
0.5 ч.л. солі
1/4 ч.л. меленого мускатного горіха
ванілін

100 г рослинної рафінованої олії (дещо менше 6 ст.л.)
180 мл молока

1 склянка ягід
===============================================
Можна використовувати свіжі ягоди в сезон, можна використовувати заморожені. Вишні без кісточок, чорниці, малина, смородина, ожина. Можна нарізати кубиками яблука, можна додати родзинки чи/та горішки. Можна поєднувати. Я пробувала робити з яблуками та родзинками, тому в тісто додавала ще й корицю :).

Вмикаємо духовку на 205*С.

В одній ємності змішуємо сухі інгредієнти:
просіяне борошно, цукор, мускатний горіх, розпушувач, ваніль, сіль. Вінчиком або ложкою добре перемішуємо сухі інгредієнти протягом 30-40 секунд, щоб все рівномірно змішалось з борошном

В іншій ємності змішуємо рідкі інгредієнти - молоко та олію.

Коли духовка нагрілась, готуємо форму для випічки. Це може бути форма для маленьких порційних мафінів, а може бути велика форма для випічки. Велику форму викласти пергаментним папером, торці змастити олією. Якщо це маленькі формочки - вкласти паперові формочки. Я свої силіконові змазала олією за допомогою силіконової щіточки.

Тепер вливаємо рідку частину в ємність з сухими інгредієнтами і ложкою (не вінчиком, не міксером) перемішуємо - десь 10-15 рухами. В результаті борошно має бути зволоженим, але тісто не має бути однорідним, будуть грудочки і це добре! Всипаємо ягоди (1 склянку) і ще буквально кількома рухами вмішуємо в тісто.

Ложкою викладаємо тісто в формочки (багато, майже до верху). В велику форму просто викладати все тісто і розрівняти ложкою, силіконовою лопаткою чи зволоженою рукою. Відразу ставимо в духовку.

Порційні невеликі мафіни будуть готові за 15-18 хвилин. Великий мафін з великої форми печеться 20 хвилин при температурі 205*С, а потім при меншій температурі (60-150*С) ще хвилин 20, щоб добре пропеклось в середині. Можна перевірити готовність дерев'яною паличкою - встромити паличку в мафін, якщо паличка виходить суха - мафін готовий.

Вийняти з духовки, дати постояти кілька хвилин у формі. Тоді вийняти і викласти на решітку вистигати.



Ось які у мене вийшли красунчики :):

  

 

Ну і реалізація другого рецепта - то взагалі просто мега-гордість :). Завжди думала, що випікати сирник можуть лише геть просунуті господині 80-го левела :). Або насправжді не так все страшно, або мої левели явно зросли ;). Вийшло не ідеально (основа трохи підкачала...але можна пекти взагалі без неї! :Р ), але дуууже смачно. Рецепт запозичений ось звідси.

Знову ж таки продублюю рецепт. Єдина моя "зміна" - це рекомендація приготувати більше глазурі, бо у вказаній пропорції (по півтори столових ложки складників) мені вийшло геть замало. Треба або по 1.5 або й по 2 - глазурі забагато не буває!!! :D

Галицький сирник

Інгредієнти на основу:
1 склянка борошна
80 грамів маргарину, масла чи рослинно-вершкової суміші
1 жовток
Трохи більше, ніж половина склянки цукру
1-2 столові ложки сухого маку або ж 2 столові ложка з «чубчиком» макової маси (запарений перетертий мак з цукром)
1/3 чайної ложки розпушувача до печива

Інгредієнти на сирник:
0,5-0,7 кг жирного домашнього сиру
5 жовтків+2 білки
1 склянка цукру
Цедра з 1 апельсини та з 1 лимона
100 грамів масла (або ж маргарину чи вершково-рослинної суміші типу "Тульчинка")
1 ст. л. манки
Півсклянки родзинок
Ванільний цукор чи ванілін

Інгредієнти на глазур:
В однакових пропорціях змішати молоко, масло, цукор та какао. Для такої порції знадобиться по півтори столові ложки інгредієнтів. (див вище)

Готуємо основу. Борошно пересіяти з  розпушувачем на дошку гіркою, додати маргарин/суміш/масло і сікти великим ножем. Коли утвориться однорідна маргариново-борошняна крихта додати мак і продовжити сікти.Далі додати перетертий з цукром жовток і далі сікти, поки маса не стане однорідно-липкою. Деко, де випікатиметься сирник, застелити пергаментом для випікання, змастити маслом та посипати меленими сухарями (або борошном). За допомогою ложки викласти макову масу, розрівняти мокрими руками. Випікати при 160 градусах протягом 8-10 хвилин. Дістати з духовки, викласти поверх сирну масу. 

Для сирної маси домашній сир перетерти блендером до однорідної маси, додаючи масло/суміш/маргарин і трохи цукру та окремо збиті з цукром жовтки. Додати ванілін, цедру, манку. Додати окремо збиті в тугу піну білки, вимішати обережно ложкою. Родзинки обсипати невеликою кількістю борошна і додати до сирної маси. Готову сирну масу викласти на макову та випікати при 160 градусах протягом 45-50 хвилин.

Сирник дещо підросте, але коли буде вистигати - впаде, поверхня стане рівною. Глазур краще поливати, коли сирник вже вистигне і осяде.
 
Для глазурі з’єднати всі інгредієнти та варити на малому вогні поки суміш не стане однорідною. Полити готовою глазуркою готовий сирник і поставити на ніч в холодильник.


Мій сирник вийшов не дуже привабливим на перший погляд, але після ночі в холодильнику суперово різався і смакував ще краще. Основа хоч не дуже вдалась, але була настільки тоненькою, що то не зіпсувало нічого.

 

 

Смачного :).

Дюбюпю?

Стукнуло нам вже цілих 5 місяців :). Паралельно із тим ми якось так несподівано перебрались через 6 кілограм ваги - добрі вже такі кльоцки.... Тепер виносити на вулицю їх обох стає все важче і важче, та й помити рожеву попку під краном не так просто :), але ми з татом тішимося кожним 100 грамам.

Не тільки вагою можемо похвалитися - якщо раніше наші рученята були чимось геть незрозумілим (часом і зайвим? :)), то тепер ми цілком освоїлись із цими чудо-маніпуляторами і впевнено мняцькаємо іграшки (особливо ті, які хрумтять), одна одну і маму за лице. Треба сказати, що мама від того ловить ще той кайф :) - що може бути більш інтимним, ніж бачити ці блискучі оченята на відстані 10 см, відчувати прохолодні пальчики на своїх щоках (які досліджують ніс, губи, волосся...) і вести діалог. А "поговорити" ми вже любимо - при цьому складаємо такого дзьобка і тоненьким голоском виводимо "аааааа", "ееееее", "ууууу". Якщо підтримати цю розмову (тобто повторювати все за ними), то це може тривати досить довго :). До речі, останнім часом мама взяла собі за мету нарешті навчити не тільки голосних, і вперто говорить щось геть незрозуміле  складне типу "абу" чи "авввв". Спочатку пташки, почувши нові звуки, затихали і тільки слухали. Тепер же часом виходить і в них скласти губки і витиснути "ббб". Особливо цікаво виходить у Ксені - так дещо на французький манер вона виспівує "пююю", "бююю".

А ще ми стали слінгосім'єю! Перший вихід у центр міста викликав прямо сльози радості у мене. Йдучи поміж натовпом вулицею вперше за останні місяців так шість, хотілося вітатися з кожним перехожим :). А ще розпирало почуття гордості за нас - ми несли своїх малят у красивих бірюзових слінгах і часто чули услід "які лялі!" :). Звичайно, ще треба трохи попрацювати над вправністю намотки шарфів - часом то дуже непросто, з криками і дратуваннями, але наскільки класно відновити хоча б частково мобільність! Та й дітки мали змогу набратися нових вражень - крутили голівками, розглядали все навколо і підставляли щічки сонечку. Тепер наші личка схожі на рум'яні булочки з печі :).

 

Якщо продовжувати тему мобільності, то наш звичний ареал і досі сягає недалеко - гуляємо ближніми вуличками, шкільними стадіонами (а це взагалі такі собі місця злету всіх батьків із чадами - так смішно дивитись, як візочки намотують кола, рухаючись то в одному напрямку, то назустріч одне одному :) - ну а ми, "goodbaby", себто гудбаби, вже як усі :D), ну і , звісно, здійснюємо недільні відвідини наших дідуся із бабусею :).

А оскільки така традиція є не лише у нас, то щастить спілкуватись із нашими маленькими і більшими сестричками :). Так з'являється змога часом позмагатись у вередульстві, познимкуватись разом і добряче натомити  грендперентсів :).

 

Ну і найсерйозніша "зарубка" у плані мобільності  - це перша офіційна сімейна імпреза. Спочатку ми були свідками, як охрестили нашу сеструню-Настуню, а потім закріпили результат в ресторані :). "Політ" здається пройшов нормально :) - дитячі справи робилися, а батьки використовували можливість покалякати трохи з родичами :).

Виникають також і нові випробування - якщо спочатку ми з нетерпінням чекали перших посмішок чи агушок, то тепер завданням номер один стало перевернутися на живіт. Не відразу дійшло до недосвідчених батьків, що для цього треба дати діткам трохи простору :). Лежачи у возику, ніяк не вийде потренуватись! Тепер дітки частково "переселилися" на підлогу (а з ними і вся доросла частина родини :D) - час від часу стелимо покривало, накладаємо іграшок і викладаємо наших зозульок. Результат не змусив довго на себе чекати - вже зараз обидвоє вигинають спинку і лягають на бочок, тягнучись за кольоровою книжкою або улюбленим левиком. Нам це виглядає як досить таки оптимістичний знак, що скоро ми таки беркицьнемось. А буквально сьогодні Ксеня вперше продемонструвала щось на кшталт повзання - звичайно, кожен сантиметр давався дуже непросто, але маленька вперта людинка цілеспрямовано вовтузилась у бік книжечки "Peek-a-boo", яку останнім часом читають разом із татком.

Ще одна чисто дівчача мамська радість - почав відростати пушок на голові....а то якийсь час назад дивним чином ми умудрилися "викачати" волосся згори. Така собі зачіска а-ля Тарас Григорович :), ще й з благородним полиском лисини :D. Тепер же ми знову стаємо схожі на курчаток - золотистий пушок часом залежується і зворушливо стирчить в різні боки. А такого ж золотистого кольору війки виглядають довжелезними, переливаючись на сонечку (це дуже добре видно якраз коли ляля у слінгу). Мабуть, ці милі деталі видно лише залюбленій мамі :).....

Ну і нарешті треба відзначити наші перші реготушки - тоненько і заразно регочуться доціки, коли з ними бавитись у "нема-нема-нема...єєєєє" або піднімати за ручки. Важко уявити щось більш зворушливе і рідне, ніж ці беззубі смішки. При цьому сміються оченята, тріпотять крильця і туцяють ноженята - ніхто, мабуть, не вміє так щиро і відверто плакати чи сміятись, як це роблять дітки :). До речі, якщо раніше посмішки можна було викликати смішними звуками чи забавлянками, скажімо, то тепер доціки відповідають посмішкою на посмішку! Тобто варто подивитися в оченята і усміхнутись, як це тепло відбивається і повертається у десятикратному розмірі - оцим і займаємось ранками :) :)..... Прокидаєшся, а поруч десь поміж ковдр стирчать два дзьобки і дві пари очей. Кажеш "доброго ранку, донечки" - і ранок зразу стає набагато кращим :).

Проте треба відмітити, що буваємо ми і капризулями ще тими... Якось бувають періоди спокійні, коли птахи синхронно вкладаються спатки, бавляться довго самі та із задоволенням слухають музику.... а бувають дні, коли по черзі "сваряться", незадоволено кривлять губенята (це ми вміємо теж досконало - така собі класична гримаса із дугою ротика донизу і зведеними рожевими брівками), а під вечір взагалі влаштовують цілі концерти. Тобто ми такі найзвичайнісінькі надзвичайні мамині 5-місячні малюки зі своїм настроєм і бажаннями.

Цей пост можна продовжувати ще довго :), але наразі ставимо крапочку з комою і йдемо бавитись - вчитись повзати і перевертатись, щоб наступного разу було чим похвалитися ;).

 

Мої ґулі та успіхи на шляху природнього батьківства

Не один раз мені приходило на думку, що в мене перфектно виходить теоретизувати, а от практика часом дає набивати добрі гулі. На довгому шляху до зустрічі з нашими дітками я назбирала купу інформації  у плані жіночого здоров'я та вагітності - нюанси, традиційні та контр-теорії, тонкощі - з часом я сформувала досить вагому базу, ставши чимось на зразок доморощеного експерта. Дуже шкода, що у наших реаліях не достатньо мати один фах у житті: робиш ремонт, то треба розбиратись у штукатурках та вміти змонтувати душову кабінку (або хоча б проконтролювати), хочеш мати дачу - починай самоосвіту в сфері садоводства, плануєш маля - треба бути підкованим у медичних питаннях, тощо. І з цим усім часто забувається те, що теорія і практика - то таки досить два різні маршрути, якими треба йти паралельно. Мабуть, найвідчутніше цей нюанс "виліз" у плані виховання і доглядання малюків. Як у тому анекдоті - "я завжди була супер-мамою...поки не народилися мої дітки" :).

Так от, паралельно із штудіюванням "вагітної літератури" я нахапалась достатньо інформації про так зване природнє батьківство. Не раз я собі подумки казала "от на ЇЇ місці я би.....більше носила дитинку на руках, годувала до шести років грудьми, застосувала б всі техніки розвитку всіх вмінь, тощо". І це при тому, що цілеспрямовано питання виховання дітей я не досліджувала, маючи певний забобон (боялась заглиблюватись у тему, поки не народилися наші зозульки....до слова, тепер стало ніколи :)). Не останню роль зіграв улюблений форум "Дівочі посиденьки", де є критична кількість матусь-дамусь, що знають всі секрети слінгоносіння, особливості здорового харчування, нюанси грудного вигодовування, висаджування від народження, особливості вакцинації і т.д. Читаючи відповідні теми, я собі сформувала образ ідеальної мами, який із приємністю приміряла на гіпотетичну маму-себе. Паралельно відповідну теоретичну базу отримали всі, хто в майбутньому мав брати активну участь у батьківстві - тобто, на щастя, лише чоловік :).

Так от, чекало мене велике розчарування на шляху практики. Не знаю, як би то воно було з однією дитиною, але з моїми близнятками спочатку навіть у теорії довелось визнати, що не бути мені виключно слінгомамою, навряд чи встигатиму практикуватиму висаджування і взагалі ще невідомо, чого чекати після кесарського в плані "теплового ланцюжка", ГВ, і так далі. До народження дівчаток було страшно і тривожно (як же воно буде?), та водночас я і далі не готова була розлучитись із своїм плащем мами-супергероя, якому все це все одно вдасться, на відміну від усіх інших. Здавалося, що всі труднощі є перебільшеними і досить прикласти злегка більше зусиль і все вийде. Воно так і є....в теорії :), хоча я щиро вірю, що тверда самоціль та сила волі спроможні на все.

Пам'ятаю, як педіатр у пологовому вписала у список пляшечки і суміш, бо дітки відразу потрапили на виходжування через нюанси із здоров'ям. Я заявила, що готова вже і зараз сама їх годувати як мінімум із шприца, а не пляшечки....зі сльозами на очах питалась, чи конче треба ту суміш - бо ж скоро буде молоко. Визнаю, що не маю тієї рішучої твердості, яку часом  треба проявити і відстояти таки свою позицію. Але тут вже на власному досвіді я відчула, що таке отой страх за власних дітей, які чомусь не "те" і не "те"...і взагалі будуть ще їх дообстежувати і стоїть питання про госпіталізацію :(. Мабуть, немає гіршого за необхідність знаходити компроміс між тим, що кажуть лікарі (чи інші експерти) та власними думками - адже на кону вже не просто ти, а найдорожче і найбеззахисніше! Чому ніхто не писав, наскільки це важко!? Навіть у питаннях планування вагітності набагато легше відстояти власну позицію, адже все-таки ще не стало такою реальною-реальністю оте інше, найдорожче життя.

Отже, про ґулі.... Найбільшою поразкою стало грудне вигодовування. Не вдаючись у всі деталі (адже в глибині душі таки думаю, що десь недостаралась, недо-, недо-), констатую факт, що у наші 4.5 місяці ми є на змішаному вигодовуванні, при чому, мабуть, в найбезглуздішій його формі - коли їмо грудне молоко також із пляшечки :(. Скільки це вартувало сліз, істерик та плачів - не варто і згадувати. І хоча на даний момент я вже змирилась із станом справ, проте досі коли хтось пробує зазнимкувати моїх малят із пляшечками - відчуваю пекучий сором. Не позбулася і великого жалю - за тими моментами близькості і рідності, які дає смоктання циці, з отією умиротворено покладеною долонькою, з поглядом очі-в-очі.... Жалію і заздрю, коли бачу малят із мамами у цьому неперевершеному тандемі. Незабутні моменти. А у нас же був і такий, коли в перші дні перебування із дітками, в розпачі через їх плач, я якось чудом спромоглась прикласти обох одночасно - попри незручність пози і біль у спині, мені здавалось, що я трісну від гордощів. Пізніші намагання повторити цей трюк часто увінчувались черговим плачем дітей і мами, депресією і фіолетовінням роздратованих крихіток. Адже коли їх мама, мокра від напруження і нервів, нарешті визнавала поразку і вилазила з-під гори подушок і згорнутих покривал, то не мала запасу молочка, аби нагодувати діток. І зараз, коли треба методично зціджувати молоко в середньому 5-6 годин в добу, коли згідно графіку немає і двох годин поспіль, аби поспати - і тепер я не сприймаю за похвалу, коли кажуть "то мама-герой". Бо мама-герой таки навчилась би разом із малятами їсти цицю. Я не герой, але я просто мама.... бо стараюсь. Я стараюсь не пропустити цідження і навіть коли там геть нічого вже не крапає - то "працюю", нехай і просто заради того, щоб була стимуляція на майбутнє. Іноді просипаю будильник (точніше просто не пам'ятаємо, як його вимкнула) - тоді трохи відсипаюсь і пробачаю собі цей ненавмисний відхід від режиму. Тобто в пункті "успішне ГВ до ен років"... провалились ми за усіма параметрами, але принаймні частково (наразі на 50%) отримуємо мамине молочко.

Порівняно із ГВ, решту "провалів" сприймались вже геть не так болісно - проте таки відчутно. Навіть не намагались реалізувати висаджування - друзі, я скидаю капелюха перед мамами, яким це вдалось :). Перші місяці кожен наш рух мав бути оптимізованим, аби вкластись у графік - нагодувати-перебрати-поколисати-... Лише після 3-х місяців почав з'являтись вільний час за рахунок того, що я краще пізнала своїх малят, їх вподобання і режим - тож виробила серію "лайфхаків" для полегшення наших буднів. Тепер і нігті можу нафарбувати (раніше траплялося, що недострижені три нігті на одній руці "носилися" цілий тиждень :) ), і борщ зварити ( і дуже вчасно - бо повиїдали вже всі заморозки, зроблені за часів вагітності), і пару фоток обробити, аби похвалитись у соцмережі :). Зокрема, моїми ліками від депресії стали короткі прибиральні рейди в квартирі - бо від вигляді товстого шару пилюки, перевертів коробок-пелюшок-іграшок і обкапаної молоком підлоги починало нудити і здавалось, що я десь глибоко в ...сутінковій зоні :D. Нехай просто протертий клапоть підлоги метр-на-метр  - якщо це піднімає настрій, то може слугувати чудовою терапією :). хоча, знову ж таки, при цьому іноді за собою спостерігаю почуття вини - бо не витрачаю ці 15 хвилин на діток. Не знаю, наскільки це нормально :).

В лави одноразових-підгузконосців ми також  вступили, хоча в глибині душі я плекаю надію все ще спробувати перейти на багаторазові підгузки...зокрема вже 2-й місяць чекаю доставки перших наших "бета-версій" з алі-експресу. Тим часом використовуємо памперси-дади-бейбідріми, що горою складені за столом - бо ж виявилося, що нині в якості подарунку гості часто воліють купити пачку підгузок. І мушу визнати, що то дуже практично :), бо інакше доведеться потім кудись прилаштовувати надцять брязкалець, якими діти так і не бавились або шкодувати, що так і не одягли жодного разу "оті симпатичні штанята". Мовчу вже про пустушки (маємо подарованих і нерозпакованих (хоч тут ми не піддались спокусі :)) кілька упаковок).

Окремо ще мушу визнати, що ношу на руках своїх малят набагато менше, ніж би хотілось. Коли ще плаче одненьке - то можна підколисати. Натомість якщо "завелися" обидві, то використовую всі наявні засоби - співаємо, танцюємо, показуємо пантоміми, гойдаємо возика, і т.д. - але не беру на ручки ні одну. А все тому, що не можу вибрати - як візьму одну, то шкодую іншу :(. Сподіваюсь, що мені вдається компенсувати брак "рук" обіймами і цьомами в кожну мить, коли це можна зробити. Мої дітки не "ручні", проте зацьомані у всі місця :).

Щоб не писати лише про одні "ґулі", розповім про наші маленькі успіхи. Добре що вони таки є - хай не дуже значущі, але приємні і надихаючі. В першу чергу це наш спільний сон :). Мабуть, то і в список "успіхів" не варто зараховувати - бо ж суцільна приємність! Що тут казати, ми самі вже не можемо заснути без цих маленьких сопунчиків під боком. Якщо чоловік переживає, чи не привчаться потім дітки засинати виключно у когось на грудях...то я вже реально бачу, що засинаю набагато гірше, коли не відчуваю тепло і вагу маленького  розм'яклого від сну тільця :).

Але попри інші дрібнички на кшталт не користування вологими серветками і натомість обмивання рожевих попок під краном чистою водичкою.... найвагомішим вважаю наше буквально вчорашнє досягнення - слінгопрогулянка! Поки було холодно, ми возилися у візочку - там і конверти на овчині, і не треба спеціального одягу. Проте як тільки весна постукала у наші вікна, ми з чоловіком реалізували давно обдумуваний план і вибрались аж до центру міста (для мене вперше за півроку !!! :)), примотавши зозульок двома шарфами. Скільки то булч (та і є!) гордості, хоча дещо таки треба удосконалити, зокрема наші намотки.

А взагалі кажучи... чому це взагалі написався такий пост? Мабуть, тому, що це дійсно щось, що накипіло і що обдумувалось не один раз. Хочеться сказати усім майбутнім мамам-теоретикам, щоб вони розуміли, що таки не існує нічого чорно-білого - життя вносить свої відтінки, і не варто бути надто категоричним. Це стосується і тих мам, яким вже вдалося набагато більше - треба розуміти, що кожна ситуація має свої нюанси, а кожна історія пишеться іншим пером. Проте дуже важливо не зайти надто далеко й у самопрощенні :) - маю на увазі, що можна почати попускати вже все підряд, "махнувши рукою" на поради і теорію. Десь має бути та золота серединка, стоячи на якій можна зробити і повісити собі на стіну сертифікат "я дозволяю бути собі недосконалою" (винахід моєї сестрички :)), проте докладати максимум зусиль, аби не опускати планку і робити все якомога краще (хоча це і так аксіома для люблячих мам, хіба ні? :). Ну і найголовніша, як на мене, теза природнього батьківства - це таки глибоко і щиро, бездонно і захоплено просто любити своїх солодульок :), і в моменти жалю за чимось тепер не зовсім досяжним нагадувати собі, що для всього іншого є все життя, а дітки бувають малими лише один раз. А ще пам'ятати, наскільки віддано і беззастережно ці маленькі люди покладаються на нас - їхніх мам і татів :).