Дюбюпю?

Стукнуло нам вже цілих 5 місяців :). Паралельно із тим ми якось так несподівано перебрались через 6 кілограм ваги - добрі вже такі кльоцки.... Тепер виносити на вулицю їх обох стає все важче і важче, та й помити рожеву попку під краном не так просто :), але ми з татом тішимося кожним 100 грамам.

Не тільки вагою можемо похвалитися - якщо раніше наші рученята були чимось геть незрозумілим (часом і зайвим? :)), то тепер ми цілком освоїлись із цими чудо-маніпуляторами і впевнено мняцькаємо іграшки (особливо ті, які хрумтять), одна одну і маму за лице. Треба сказати, що мама від того ловить ще той кайф :) - що може бути більш інтимним, ніж бачити ці блискучі оченята на відстані 10 см, відчувати прохолодні пальчики на своїх щоках (які досліджують ніс, губи, волосся...) і вести діалог. А "поговорити" ми вже любимо - при цьому складаємо такого дзьобка і тоненьким голоском виводимо "аааааа", "ееееее", "ууууу". Якщо підтримати цю розмову (тобто повторювати все за ними), то це може тривати досить довго :). До речі, останнім часом мама взяла собі за мету нарешті навчити не тільки голосних, і вперто говорить щось геть незрозуміле  складне типу "абу" чи "авввв". Спочатку пташки, почувши нові звуки, затихали і тільки слухали. Тепер же часом виходить і в них скласти губки і витиснути "ббб". Особливо цікаво виходить у Ксені - так дещо на французький манер вона виспівує "пююю", "бююю".

А ще ми стали слінгосім'єю! Перший вихід у центр міста викликав прямо сльози радості у мене. Йдучи поміж натовпом вулицею вперше за останні місяців так шість, хотілося вітатися з кожним перехожим :). А ще розпирало почуття гордості за нас - ми несли своїх малят у красивих бірюзових слінгах і часто чули услід "які лялі!" :). Звичайно, ще треба трохи попрацювати над вправністю намотки шарфів - часом то дуже непросто, з криками і дратуваннями, але наскільки класно відновити хоча б частково мобільність! Та й дітки мали змогу набратися нових вражень - крутили голівками, розглядали все навколо і підставляли щічки сонечку. Тепер наші личка схожі на рум'яні булочки з печі :).

 

Якщо продовжувати тему мобільності, то наш звичний ареал і досі сягає недалеко - гуляємо ближніми вуличками, шкільними стадіонами (а це взагалі такі собі місця злету всіх батьків із чадами - так смішно дивитись, як візочки намотують кола, рухаючись то в одному напрямку, то назустріч одне одному :) - ну а ми, "goodbaby", себто гудбаби, вже як усі :D), ну і , звісно, здійснюємо недільні відвідини наших дідуся із бабусею :).

А оскільки така традиція є не лише у нас, то щастить спілкуватись із нашими маленькими і більшими сестричками :). Так з'являється змога часом позмагатись у вередульстві, познимкуватись разом і добряче натомити  грендперентсів :).

 

Ну і найсерйозніша "зарубка" у плані мобільності  - це перша офіційна сімейна імпреза. Спочатку ми були свідками, як охрестили нашу сеструню-Настуню, а потім закріпили результат в ресторані :). "Політ" здається пройшов нормально :) - дитячі справи робилися, а батьки використовували можливість покалякати трохи з родичами :).

Виникають також і нові випробування - якщо спочатку ми з нетерпінням чекали перших посмішок чи агушок, то тепер завданням номер один стало перевернутися на живіт. Не відразу дійшло до недосвідчених батьків, що для цього треба дати діткам трохи простору :). Лежачи у возику, ніяк не вийде потренуватись! Тепер дітки частково "переселилися" на підлогу (а з ними і вся доросла частина родини :D) - час від часу стелимо покривало, накладаємо іграшок і викладаємо наших зозульок. Результат не змусив довго на себе чекати - вже зараз обидвоє вигинають спинку і лягають на бочок, тягнучись за кольоровою книжкою або улюбленим левиком. Нам це виглядає як досить таки оптимістичний знак, що скоро ми таки беркицьнемось. А буквально сьогодні Ксеня вперше продемонструвала щось на кшталт повзання - звичайно, кожен сантиметр давався дуже непросто, але маленька вперта людинка цілеспрямовано вовтузилась у бік книжечки "Peek-a-boo", яку останнім часом читають разом із татком.

Ще одна чисто дівчача мамська радість - почав відростати пушок на голові....а то якийсь час назад дивним чином ми умудрилися "викачати" волосся згори. Така собі зачіска а-ля Тарас Григорович :), ще й з благородним полиском лисини :D. Тепер же ми знову стаємо схожі на курчаток - золотистий пушок часом залежується і зворушливо стирчить в різні боки. А такого ж золотистого кольору війки виглядають довжелезними, переливаючись на сонечку (це дуже добре видно якраз коли ляля у слінгу). Мабуть, ці милі деталі видно лише залюбленій мамі :).....

Ну і нарешті треба відзначити наші перші реготушки - тоненько і заразно регочуться доціки, коли з ними бавитись у "нема-нема-нема...єєєєє" або піднімати за ручки. Важко уявити щось більш зворушливе і рідне, ніж ці беззубі смішки. При цьому сміються оченята, тріпотять крильця і туцяють ноженята - ніхто, мабуть, не вміє так щиро і відверто плакати чи сміятись, як це роблять дітки :). До речі, якщо раніше посмішки можна було викликати смішними звуками чи забавлянками, скажімо, то тепер доціки відповідають посмішкою на посмішку! Тобто варто подивитися в оченята і усміхнутись, як це тепло відбивається і повертається у десятикратному розмірі - оцим і займаємось ранками :) :)..... Прокидаєшся, а поруч десь поміж ковдр стирчать два дзьобки і дві пари очей. Кажеш "доброго ранку, донечки" - і ранок зразу стає набагато кращим :).

Проте треба відмітити, що буваємо ми і капризулями ще тими... Якось бувають періоди спокійні, коли птахи синхронно вкладаються спатки, бавляться довго самі та із задоволенням слухають музику.... а бувають дні, коли по черзі "сваряться", незадоволено кривлять губенята (це ми вміємо теж досконало - така собі класична гримаса із дугою ротика донизу і зведеними рожевими брівками), а під вечір взагалі влаштовують цілі концерти. Тобто ми такі найзвичайнісінькі надзвичайні мамині 5-місячні малюки зі своїм настроєм і бажаннями.

Цей пост можна продовжувати ще довго :), але наразі ставимо крапочку з комою і йдемо бавитись - вчитись повзати і перевертатись, щоб наступного разу було чим похвалитися ;).