Разом із дорослішанням діток, батьки стикаються все з новими і новими завданнями. Як організувати простір для повзання? Як почати годувати ложечкою? Коли час чистити зубки? І так далі, мабуть, до безкінечності...бо ж не виключено, що я отак років через 25 (скільки то там мені буде....гггг) полізу гуглити щось про "правильне" виховання внуків :). Одним із таких челенджів є питання безпеки, коли малі дослідники вже мають достатній набір умінь та заряд сил (а бажання ніколи не бракує), щоб почати активно досліджувати простір навколо. Кожен підходить до питання по-своєму, хоча є, так виглядає, скінченна кількість рішень - вибирай, що пасує. Ми от від моменту, коли перша донечка зуміла пересунутись на метр, і до часу перших топ-топів, обрали ...гм...бар'єрний метод :D. Точніше, ми до нього плавно прийшли, коли спершу обкладали наших рачкувальниць подушками, потім цього стало замало - пішли в хід коробки, табуретки, а згодом бар'єри стали взагалі фундаментальними: важкі валізи, комод, диван. Можливо, варто було не обмежувати простір від самого початку - тоді інтерес до нового задовільнявся б поступово. Проте мені видавалось, що за ними двома впильнувати буде важко, бо треба буде спостерігати безвідривно. А хотілось часом і відволіктись на прочитання електронної пошти чи горня чаю :).
Ще одним аргументом за те, щоб обмежити простір повзання однією безпечною кімнатою (власне не маленьким порожнім манежем, а повноцінною вітальнею з диваном та столом), було те, що наш гуляльний візок стояв у коридорі, а стиль semi-open space не передбачав дверей. Не хотілось мені, що весь бруд був не тільки на колінах, а й на долоньках, звідки перекочовував в рот. Плюс наші птахи виявляли особливо гостру цікавість власне до найбрудніших речей: коліс візка, взуття, тощо. Звичайно, не один раз мені таки доводилось відривати декого від облизування коліс.... проте хочеться вірити, що це допустимий мінімум.
Крок 1: закриті розетки
Коли дівчатка нарешті почали частіше пересуватися вертикально, ніж на чотирьох, я всерйоз задумалась про убезпечення решти квартири та виходу їх "у світ". Спершу постало питання розеток. Скільки всяких варіантів я перебрала: і з замочками-примочками, і шалено дорогі, і бюджетні. Зрештою дійшла до висновку, що абсолютно достатнім варіантом є найпростіші, ще "совкові" заглушки. Як треба витягнути котрусь - без важеля не обійтись, зате і малечі це не під силу.
Ми також використовували і лайфхак із кришечками від мінеральної води "Моршинська". Саме для цієї марки їх виготовляють такими не просто циліндричними, а з грубшою ніби шапочкою. Тому коли заштовхати таку кришечку у євро-розетку, то вийняти її стає не тривіально. Взагалі мені це вдається зробити тільки нігтями. Тож використання описаного методу дозволяє вбити двох зайців - закриває розетки від штрикання у них виделками-дротиками та є нагадуванням вчасно підстригати малечі нігті :D.
Крок 2: небезпечні речі - нагору!
Далі постало питання шаф. Наступним кроком стало те, що роблять усі батьки малих шибеників (і не тільки вдома, а й коли приходять в гості :D) - піднімання небезпечних речей на недоступну висоту. Весь скляний посуд перекочував у верхні шафки, гостре-крихке-ще якесь-небезпечне теж треба було позабирати знизу.
Крок 3: фіксація дверцят-шухляд дідівськими методами
Коли діток двоє, то крім ризику ревізії вмісту, суттєво зростає ризик придавлення пальчиків. Бо ж одна береться за один бік дверки, інша - за інший, ну і там вже хто сильніше штовхне. В мене досі мурашки бігають по спині, коли донечки починають бавитись дверима... Така ж штука і з шухлядами - одна дитина теж може притиснути пальчик, проте це менш ймовірно і, скоріше за все, не так травматично.
Вже не перше покоління батьків використовує підручні засоби для того, щоб закрити доступ у шафи та шухлядки. Якщо тип меблевих ручок дозволяє, то найпростіший спосіб - зв'язати їх попарно.
Ще одна хитрість, що передається з покоління в покоління: заштопорювання шухляд планкою (теж вимагає певного виду ручок).
Ну і нарешті, якщо дверки шафи гарно прилягають одна до одної, можна просто взагалі відкрутити тимчасово ручку - якщо нема за що зачепитись маленьким пальчикам, то не буде як і залізти всередину. Плюс таким чином нема як повиснути на ручках, ламаючи завіси :D.
Крок 4: придбання сучасних засобів
Коли меблі такі, що нема ніяк змоги їх убезпечити вище переліченими способами, то треба придивитись до сучасних дитячих замочків. Є кутові і прямі, спеціалізовані для унітазу чи холодильника, для шаф-купе та ще яких різних. Вони самі по собі не дуже дорогі, проте набігає трохи сума, коли їх треба зо два десятки. Я замовила спочатку найпростіші на Аліекспрес.
Вирішила, що навіть китайці не зіпсують таку примітивну штуку :), але ... помилилась. Можливо, таки я кріпила їх не завжди за призначенням (на кут також), а ймовірно, ще й неякісний пластик... Факт у тому, що два замки зламались ще до кінця другого дня після їх інсталяції. Я не враховую того, що кілька просто почали відліпятись від поверхні (вони кріпляться на пінистий двосторонній скотч) або ж сама закривка відпадала чомусь від липучки. У двох тріс сам пластиковий ремінчик, який власне стримує дверки від відкривання :(. Ну де наші не пропадали....я так-сяк пофіксала замки (виглядає не надто гламурно тепер, але то ж тимчасово :)), але вирішила замовити ще кілька більш надійних - на заміну.
Ось наступні вийшли чуть дорожчими, але виглядають набагато надійнішими. І ремінь не пластиковий, а такий наче тканинний, і сам замок виглядає більш обіцяючим.Тому з нашого досвіду рекомендую взяти трошки дорожчі, хоча достатньо вибрати з найдешевших :).
Крок 5: схема інсталяції
Ну і ще кілька слів про те, як я обирала місця прикріплення замків. Аби і все враховано, і економно :). Щоб шухляди, ще раніше зафіксовані планкою, не просто відкривалися всі разом, а взагалі не відкривались, достатньо закрити найвищу (див. фото вище). Схема "защіпання" комоду - на фото. Нижню шухляду я обов'язково хотіла трохи зафіксувати, щоб не було можливості звідти все вийняти і сісти в неї - так і не зламається :). Другу дверку причепила до другої знизу шухляди. Решту дві залишила, як було: найвищу не відкриють поки що, а в передостанній поскладала все, що можна вигортати. З'єднавши шухляди із дверцятами, я домоглась того, що усі вони відкриваються лише дуже трошки. Тобто достатньо поскладати туди недрібні речі - і нічого не можна витягнути. Проблема притискання пальців наче не зовсім вирішена, але коли нема як щось витягати - дуже скоро інтерес дослідників згасає.
А взагалі перед тим, як кріпити замочки, варто кілька днів поспостерігати за дитиною: як правило, є ключові кілька місць, куди їй дуже захочеться залізти. З них і почати (бо пізніше не виключено, що все решта теж буде досліджуватись ретельно). Додам, що усі куплені девайси не є багаторазовими: віддерти їх для повторного використання практично неможливо, бо псується той пінистий скотч. Ну хіба що окремо купити якийсь на заміну.
Що стосується силіконових накладок на кути - нам вони якось не знадобилися, принаймні наразі у наші рік і 4. Дерев'яні бильця дивану ми замотували у тканину, але це були протигризотні заходи - берегли не дітей від меблів, а меблі від дітей :D.
Наразі все :). Крім усього, мені тепер доводиться всі крісла висаджувати на столи-комоди, годувальні кріселка тримати складеними, а на тумбу покласти важку валізу - у нас почався етап верхолазіння! :D
Немає коментарів:
Дописати коментар