Цей місяць, 4-й у 2-му році, пройшов під знаком гуляння :). Із приходом весни, як завжди, душа струшує з себе зимове заціпеніння, хочеться нових горизонтів, пофарбувати волосся (вже зробила), помити вікна (ще не встигла) і взагалі - рухатися, змінюватися. Коли "енергії повні баки", то і звершення не змушують на себе чекати.
Ще недавно переживалося, як же то колись буде, коли почнуть дітки ходити, а як же то вони ходити будуть надворі!? А ось вже куплені перші черевички, ось їх і "вигуляли", вже і беркицьнулись перший, другий та десятий раз... Якось помалу наші нудні зимові перебування на вулиці (то і словом "гуляти" не назвеш - аби лиш трохи направду перебути на свіжому повітрі) прикрасилися весняними ритуалами: погодувати пташок-качечок, погойдатися на гойдалці, потопати ноженятами...
Із початком вуличних топ-топів ми з птахами розвідуємо дитячі майданчики в близькому околі до нашого дому. Якось коли ти сам по собі дорослий, біжиш на роботу чи просто кудись, то не помічаєш лавочок, гойдалок і решти дитячого реманенту. І раптом проявляється оцей новий шар (layer) реальності. Помалу з'являється розуміння системи майданчикових особливостей. Трошки далі, коло вулиці Хімічної, є один, що хоч біля дороги (мінус), зате там є широкі гойдалки (плюс). Прямо під вікнами нашого будинку майданчик огороджений по периметру (плююююс), але до обіду там майже немає сонця (мінус :(). Коло озера із качечками (вже плюс) завжди багато діток з мамами (часом - мінус, часом плюс): приклад старших діток, які видираються на драбинки і гірки надихає моїх зефірок пробувати і себе у верхолазінні, зате іноді попадаються класні мами чи не менш класні бабусі, аби покалякати :). Ще один - теж біля зупинки транспорту (:(), дуже компактний і зроблений так, що моїм ще поки важко самим вийти за межі (:)) - там багато всяких прибамбасів, але деякі гойдалки такі тугі, що мамі треба спочатку трохи підкачати м'язи, щоб з ними справитися. Нарешті, коло наших бабусів-дідусів є взагалі майже-сучасний плацдарм для кіндерів. "Майже", бо почали робили якісно, з штучним покриттям грунту, різними тренажерами і гойдалками, але, як то часто буває, все лишили на півдорозі....вже і "вітер" вкрав частину настилу, і гойдалку хтось поламав. Так от, попри все, цей є номером один у погану погоду із болотАми (плюс), хоча не обгороджений повністю і стоїть геть близько до смітників, куди дітлахи постійно топчуть стежки, щоб подивитись то на песиків, то на ворон (міііінус). І так далі. От які багатопараметричні задачі вирішує мама, щоб просто піти погуляти :).
Поза тим мої дівчатка стають все більш пухнастими, а я мрію про кучерики :). Видається, що так буде, недаремно ж у Ясі часом загортається пасемко над вушком? Ті хвилясті павутинки такі розчулююче тоненькі навпроти сонця і так гарно пахнуть :). А Ксеню я називаю панком, бо її малючий пух смішно викладається у бунтарський хаєр сторчком :D, після сну особливо. Хоча після сну - то окремий випадок.... Ото випорпуються доціки з-під покривал, такі смішні, з великими ще сонними оченятами, розбурхані, як два гномики Сопуни. Волосинки-павутинки тоді стирчать у всі боки - вже такі досить довгі, тож ще й похитуються в такт рухам.
Із важливостей останнього часу треба відмітити мамину лінь. Все частіше не готую дітям окремий харч, а сподіваюся, що наїдяться з наших тарілок. І вони таки більш охоче їдять з нами за столом, та ще й якщо на колінах у мами-тата. Тепер, правда, і під нашим столом доводиться вигрібати розсипи гречки чи рису :). Їмо всі разом м'яско, зготоване на всіх, наминаємо з особливом азартом картоплю і яйка. Часом випадає їм і трохи недитячих речей типу вузької смужечки відбивної в ручку, ще й вприкуску до улюблених квашених огірків (хоча сезон на них ми вже категорично закриваємо (!!!), бо інакше зима від нас не піде :)).
Я потроху користаю зі скарбнички маминої мудрості (вона також хоститься в Інтернеті :)) і вдало використовую маленькі хитрощі, щоб трохи зайняти моїх непосид. Таки правда, що чистити цибулю маленькими пальчиками, а потім ще й дрібнити цибулиння на мікро-фрагменти - це справа на добрих півгодини! А квасольку чи горішки порозкладати у мисочки? Теж потребує зосередженості :). І так коротаємо час.
Я вже писала, що стала лінивою... А якщо врахувати, що самозаглиблено бавитися з дітьми мені таки найчастіше просто нудно (гра у 100%-му її втіленні у нас відбувається за участі бабусі - от вона вже вміє розважити внучок :)), то доводиться еволюціонувати до нових видів розваг із підручними засобами.
Мама любить лежати і з закритими очима декламувати завчені вірші з книжечок, або тримати руки з розчепіреними пальцями, на які населяються трубочки від бігудів. Ще вона намагається пити каву, здалеку підказуючи, що ще "треба он принести сумочку, скласти туди кубики і защепити на замочок". Хоча скажу по секрету, ті всі мамині вивертони часто розбиваються вдрузки, бо малеча чітко знає, чого вона хоче. Хоче дуже сильно і прямо вже!!!!! З іншого боку, маленькі людинки абсолютно чітко все розуміють. Настав той цікавий період, коли я трохи зловживаю їх готовністю допомогти, щоб попросити принести пачку підгузок, подати ложечку чи навіть ввімкнути світло. При цьому мені пригадується оригінальний пульт у мультику з Флінстонами, де треба було натиснути кнопку, а з коробочки вилітала маленька пташка, яка власне дзьобом і перемикала канали на телевізорі :D. У мене таких пташок аж дві!
"Все вони розуміють". Так. А ще прекрасно вміють показати, чого їм хочеться чи не хочеться. Так, Ксеня тепер іноді просто таки вимагає одягнути їй, скажімо, платтячко (та ще й не тільки їй, треба конче і сестричці, яка покірно зі всім погоджується :)). Вже оце від неповних півтора роки проявляється натура дамусіків: любимо переодягатися і красуватись у чомусь новому :).
А ще десь тиждень-півтора тому навчилися малята заперечно хитати головою. І хто його знає, що вони там мають на увазі, але частенько це виглядає дуже влучним. "Будеш ще кашку?" - "нііі". "Сідаємо у візок?" - "нііі". З тими нехочухами доводиться ретельно продумувати питання, бо "мити попу" ми "нііі", але й "ходити з брудною попою" ми "нііі" :).
Загалом місячна статистика така: у Ясі 10 зубів, у Ксені - 7 чекаємо решти....(тому-то добрий тиждень ми знову сопляли-кашляли і лякали вночі батьків високою температурою). З таким зубатим арсеналом не залишилось вибору, як купити малятам їх перші справжні щіточки, бо доти ми робили "чистю-чистю" силіконовими насадками на пальці.
Ще до підсумку треба написати що якось зненацька доціки почали озвучувати багатьох тваринок: корівка в нас дуже правильно каже "МММмммм" (це так із закритим ротом :)), овечка "бебе", курочка "кококо", ведмедик "буууу", індик белькоче язиком, а качечка з жабкою наразі однаково викрикують "каа-каа". Ну ультразвукові котики і "гаааав" - цим вже навіть нікого не здивуєш. А ось невербальний арсенал, в якому раніше були лише рибки із безмовним "па-па-па", поповнився черепахою "хитають головами з боку в бік", сопучим їжачком і крабом (це вони наразі тільки намагаються показати клешні пальчиками). На закуску ще маємо слона, який піднімає хобота (рука вгору) і трубить "ту-туууу!".
Проте всі ці безумовні досягнення блякнуть поруч із тим, що (!урочисто!) 16 березня 2017 року донечки самі підбігли і поцьомали тата після роботи! Там-пам-пам! :) Тато розтанув і офіційно визнав, що це його вразило, зворушило і взагалі залишило в приємному ауті. Казав, що ці цьомки за важливістю знаходяться десь геть близько за значущістю до перших кроків малят :).
Ще розповім про своє свіже відкриття. Почну з ліричного відступу....Я і раніше підозрювала, що мені передався по маминій лінії ген "синдрому подушки" (коли диванні подушки мусять лежати саме на певних місцях і певним чином :)), тепер ця підозра набуває рис чіткої впевненості. А ще в парі із ним передалась "шпилька в попу" по суботах - яка не дає пробайдикувати першу половину уікенду без вагомої причини. Недаремно я так люблю прибирати, особливо наодинці, особливо під музику: кращого релаксу (динамічної медитації) для мене і не придумаєш. І недаремно таким психологічним полегшенням ставав кожен помитий метр підлоги в перші місяці нашого батьківства, коли часу якось бракувало геть на все. Привіт, я Олеся і я порядко-псих :D. Так от, власне, відкриття полягає у тому, що, як виявляється, я шалено люблю іграшки на зразок пірамідки чи пасочок, які всі ен штук так класно зазіповуються, склавшись одна в одну. Який же цей кайф, коли емоційну насолоду можна отримати щоразу, коли черговий раз килим у дитячій стає прибраним! І вимагає це всього-навсього скласти пірамідку чи пасочки..... Ідеальна іграшка у розкладеному вигляді створює враження безмежного хаосу - стільки всяких дрібнот під ногами, а в складеному займає мінімум місця :).
Ну і щоб назва допису була доречною, треба розказати про наші дуркування на вихідних. Лежали ми з татом отак собі в неділю на килимі, спостерігали за птасями. А вони такі дівчатка-дівчатка: вже і манірні трошки, і оченята вміють опускати, і з-під вій зиркати. Дріботять геть впевнено в рожевих яскравих тапках. Ясюня має свій особливий маршрут: з кутка в куток кімнати, від розетки і до розетки. Продефілює в один бік, розвернеться, посміхнеться, покліпає, і назад. Я коментую: "топ-топ-топ", а на повороті "Дулька в тапках!" (вона чекає цих слів), тоді знов "топ-топ-топ-топ-топ", "Дулька в тапках!" :D.
Немає коментарів:
Дописати коментар