Паралельна мамо-реальність

Зараз напишу допис-перевірку "я не робот". Знаєте, як ото при авторизації на сайти? Ті, хто читали раніші пости і думали "певно що вигадує - не буває все так солодко!" можуть зітхнути полегшено - таки не буває постійно добре. Справа не в брехні... просто залишити "на потім" хочеться гарний спогад, натомість поганий виштовхнути з голови. Але таки зафіксую яко факт мого реального мамування - нині ми виревілись разом.

Ще півгодини тому мені здавалося, "все погано" і що голова моя розлетиться на мільйон шматків.  А ще виникало бажання теж побувати на тому безлюдному острові, куди часто хотіла потрапити колись моя мама...коли ми...її спиногризики...доймали її :).

Ще вчора почала концертувати Ксеня, а нині її підмінила вже сестричка. Підозрюю, що обрали доцьки дати не випадково. Вчора мама задумала уродинного торта в подарунок дідусеві... і якраз то діло розтягнулося на два дні. Всупереч усім диверсіям моїх солодких птах...торт в холодильнику. Правда крем не дуже вдався, та й вся "вишнева гірка" ризикує стати "пізанською гіркою" (або "вишневою полянкою", як собі дозволила жартувати добра Настя :)), але тим не менш I did it.

Вже зараз я повернулась на свою орбіту...правда не без допомоги заборонених засобів - півплитки шоколадки і горнятко кави. Хоча то ще невисока ціна за мамину рівновагу... як гадаєте? А вже зовсім добре стало, коли вирішила скласти "плакальний колаж" і почала перебирати наші папки з фотками :).

А ще пригадалось, як смішно у малят плач і регіт подібні - іноді ми не знаємо, що буде далі за першими "акордами": сміх чи плач. Дуже зручно якраз у ситуації, коли одне легко переходить в інше...як от зараз у мене. Виговорилась, нажалілась і вже йду їх цьомати :).

Все ще "ковбасимось" :)

Отже, нам вже практично 6 місяців з моменту, коли дві бульки вискочили на світ, а ми все ще не вміємо перевертатись на животик. Лежимо, як дві симпатичні ковбаски - і отак "ковбасимося" вже тижнів три.... Я вже, мабуть, пройшла всі класичні етапи прийняття - і тривогу, і трохи сердитість, і вже й набридло смикати їх з п'яточки :).

 

Найгірше, що я все ніяк не можу віднайти свою материнську нірвану із цими от планами, графіками і т.д. То вага у нас не в порядку, то балакати не хочемо, то ось "моторна" криза... А хочеться просто кайфувати із своїми ластів'ятами - вони саме зараз такі неймовірні. От написала це і вже майже переконала себе просто відпустити ситуацію (а в стрічці пошуку ще висить останній запит "коли перевернулось ваше маля" :D). Насправді то було б наймудріше (певно, що не найрозумніше...але тут якраз і відмінність) рішення - покластись на природу і нормальний хід речей, дозволити своїм діткам спізнитись із тим, з чим їм зручно спізнюватись і просто любити їх, цьомати і тішитись моментам :). А моменти бувають...ще й які. Наче нема про що писати, а як згадаю - то стає так солодко-теплооо. От, наприклад, кілька днів тому вирішила я, що негоже геть відбиватись від новин і навіть не бачити виступу нашої переможниці на Євробаченні Джамали (а колись же це був майже ритуал, коли жили ще всі з батьками - дивились Євробачення всі разом, навіть есемесили трохи... :)). Одним словом, знайшла я на Ютуб відео і включила на лептопі - лежимо всі троє із дівчатками, я тримаю комп'ютер на витягнутих руках......ми геть зачаровано слухаємо і дивимось....і тут я звертаю увагу на те, як позавмирали мої зозульки. ЯК ТО БУЛО ГАРНО :). Я насолоджувалась можливістю роздивитись зблизька їхні профілі, поки вони зачаровано стежили за екраном. Сонечко пробивалось крізь фіранку і золотило пушок на лобиках,  задерикуваті курносики, війки - темні і такі "томно"-довгі.... Які гарні в мене дітки!!!! От зараз пишу це і посміхаюсь, і дуже дуже не хочу забути це внутрішнє відчуття. Хіба це не важливіше, ніж потім пригадувати, як кілька тижнів поспіль хвилювалась нормами?

 

А ще от такі живі моменти ....(я вже не пригадую, чи описувала наші купання із татом...то байдуже, якщо й повторюсь..то того варте :))... часто бувають під час феєричного купання з улюбленим татом. Пахне олійка, грає музика на мобілці, плюскає тепла водичка.., тато маленьким рушничком обтирає наші ніжки, ручки, животики..ну все обтирає дуже старанно :). Потім основний кайф - це коли намащує олійкою... А мама тільки злодійкувато пробирається в ванну, щоб полюбуватись на це все :). Доцьки тоді розтеплілі і щедрі на посмішки....

 

Вчора Ксеня завершувала вечірній моціон взагалі зі танцями - тато, мама і мобільний...всі троє хором виспівували " Купила мама коника, а коник без ноги", пританцьовували, а малеча радісно хихотіла. Ото момент!!! :)

А чого варті наші "хитальні діалоги". Не в курсі що це? Ха! Наша Яся навчилась похитуватись вправо-вліво, коли її тримати вертикально перед собою. От так ми сидимо, "випускаємо повітрячко", а птаха починає вихиляси...і так тішиться, коли їй відповідати тим же! От так будується ціла невербальна розмова. Куди там банальним словам :).

Настрій такий зараз емоційно збагачений вийшов :). Ну і хай. Ми емоційно робимо все.... При чому емоції у цілому спектрі - від найневтішнішого плачу до захопленого ультразвукового пискоту. До речі, про останній.... гарно було, коли малята "гуляли" на балконі в своїх  люльках, а Ксеня щиро верещала геть на усе подвір'я :). А мені від того ставало чомусь лише веселіше :). А що ще веселіше? Спостерігати, як мої маленькі нудисточки у самих лише панамках приймають сонячні ванни на балконі: на фоні видно проспект, проїжджають буденні маршрутки і авто, а тут - свято життя! Пацають ноженята, гріються на сонці животики, пищимо-кричимо-сміємось..

 

Просто клас :). Чоловік мене питав: "то ти що, ті 10-15 хвилин там просто стоїш?". Ні, не просто стою, а набираюсь позитиву на весь день разом із вітаміном Д :). І до речі, про тата... Він теж кайфолов ще той :) - бавляться бачиш собі у Дарта Вейдера із манюнею: вона якось так шипить типу "кхххххх", а він то все живописно коментує :).

 

Треба би для історії ще зафіксувати наші нові реготушки - бо ж ми дівчата геть не прості, одним і тим самим "бородатим" жартом нас не зарегочеш двічі. Тепер ми гигочемо, коли мама махає під музику хаєром, і під ту ж музику регочучи любимо потруситись разом з мамою. А ще нарешті полюбили класичні "бррррр" носом у животик, але то під настрій :). Не перестали подобатись і мамині всюдисущі цьомки, якими "згідно інструкції, хехе" треба покрити всеньке личко, особливо солодко - під підборіддям.

А загалом цей місяць в нас якось багатший на емоції, аніж на "галочки". От серед останніх такий маленький потішний нюанс - нарешті ми стали дітками із ямочками на ручках-ніжках! Тепер і у нас пухкенькі пальчики і навіть ліктики :). А особисто я цього місяця маю супер-вихвалялку, бо вперше святкувала день мами в такій чудовій ролі :)  - внутрішнє відчуття важко було описати. Здавалося б маленьке собі таке святечко, але ж ні - велике грандіозне святище :).

Отакий вийшов звітик. Ну а все решта, я сподіваюсь, ми надолужимо...Може, допоможе ще один масаж. Я вже писала про нашу масажистку...увага...Олесю Ігорівну? Така от подвійна тезка нас розминала :), і то так, що одна дама заснула в неї прямо посеред сеансу, лежачи животиком на руці. А за кількістю обпіськаних футболок можна впевнено сказати, що цей фахівець нам підійшов - розслабляємось і розминаємось із задоволенням :).

Геть вже накінець напишу "суху статистику" - на нині ми вже обоє в сумі маємо фактично 14 кг, тобто одна трошки більше за 7, а інша трошки менше за ті ж 7. Добрі кльоцки, нє? :)

Д.С. Зовсім забула про мега-подію! Перший у нашому житті Великдень пройшов незвично (особливо для мене) - не з усією родиною, а камерно лише сімейно плюс з бабусею. Але вийшло дуже гарно. Мамі сподобалось відчувати себе "правильною" господинею і святити окремий кошичок, а малята мали святкову фотосесію із курчатками, яких нам подарувала хресна Мар'янка :).

Смачні "вдалості"

Останнім часом маю кілька приводів почувати себе страшенно гордою. Ще б пак - я ж тепер не просто Олеся, чи не просто навіть молода дружина...я мама! А мама має вміти все :). Ну це так хотілося б, щоб виглядало моїм малятам - всезнаюча, мудра, вміюча.... Буду прагнути до того ідеалу :). А наразі прозвітую про дві "вдалості", яким я страшенно тішуся і які виявилися геть не страшними і не складними.

Перший витвір - мафіни із ягодами за супер-пупер-простим рецептом, запозиченим ось тут. Вперше спробувавши спекти їх, я була вражена тим, наскільки швидко і "безболісно" це робиться. І найголовніше - що інгредієнти геть "базові", які фактично завжди є під рукою в домі. Тепер коли гості вже десь під під"їздом, я починаю братися за мафіни :). Продублюю тут рецепт із своїми уточненнями (трохи менше цукру, бо було дуже засолодко).

Мафіни з ягодами:

Інгредієнти:
250 г пшеничного борошна (це ~390 мл)
150 г цукру (~150 мл)
2 ч.л. розпушувача
0.5 ч.л. солі
1/4 ч.л. меленого мускатного горіха
ванілін

100 г рослинної рафінованої олії (дещо менше 6 ст.л.)
180 мл молока

1 склянка ягід
===============================================
Можна використовувати свіжі ягоди в сезон, можна використовувати заморожені. Вишні без кісточок, чорниці, малина, смородина, ожина. Можна нарізати кубиками яблука, можна додати родзинки чи/та горішки. Можна поєднувати. Я пробувала робити з яблуками та родзинками, тому в тісто додавала ще й корицю :).

Вмикаємо духовку на 205*С.

В одній ємності змішуємо сухі інгредієнти:
просіяне борошно, цукор, мускатний горіх, розпушувач, ваніль, сіль. Вінчиком або ложкою добре перемішуємо сухі інгредієнти протягом 30-40 секунд, щоб все рівномірно змішалось з борошном

В іншій ємності змішуємо рідкі інгредієнти - молоко та олію.

Коли духовка нагрілась, готуємо форму для випічки. Це може бути форма для маленьких порційних мафінів, а може бути велика форма для випічки. Велику форму викласти пергаментним папером, торці змастити олією. Якщо це маленькі формочки - вкласти паперові формочки. Я свої силіконові змазала олією за допомогою силіконової щіточки.

Тепер вливаємо рідку частину в ємність з сухими інгредієнтами і ложкою (не вінчиком, не міксером) перемішуємо - десь 10-15 рухами. В результаті борошно має бути зволоженим, але тісто не має бути однорідним, будуть грудочки і це добре! Всипаємо ягоди (1 склянку) і ще буквально кількома рухами вмішуємо в тісто.

Ложкою викладаємо тісто в формочки (багато, майже до верху). В велику форму просто викладати все тісто і розрівняти ложкою, силіконовою лопаткою чи зволоженою рукою. Відразу ставимо в духовку.

Порційні невеликі мафіни будуть готові за 15-18 хвилин. Великий мафін з великої форми печеться 20 хвилин при температурі 205*С, а потім при меншій температурі (60-150*С) ще хвилин 20, щоб добре пропеклось в середині. Можна перевірити готовність дерев'яною паличкою - встромити паличку в мафін, якщо паличка виходить суха - мафін готовий.

Вийняти з духовки, дати постояти кілька хвилин у формі. Тоді вийняти і викласти на решітку вистигати.



Ось які у мене вийшли красунчики :):

  

 

Ну і реалізація другого рецепта - то взагалі просто мега-гордість :). Завжди думала, що випікати сирник можуть лише геть просунуті господині 80-го левела :). Або насправжді не так все страшно, або мої левели явно зросли ;). Вийшло не ідеально (основа трохи підкачала...але можна пекти взагалі без неї! :Р ), але дуууже смачно. Рецепт запозичений ось звідси.

Знову ж таки продублюю рецепт. Єдина моя "зміна" - це рекомендація приготувати більше глазурі, бо у вказаній пропорції (по півтори столових ложки складників) мені вийшло геть замало. Треба або по 1.5 або й по 2 - глазурі забагато не буває!!! :D

Галицький сирник

Інгредієнти на основу:
1 склянка борошна
80 грамів маргарину, масла чи рослинно-вершкової суміші
1 жовток
Трохи більше, ніж половина склянки цукру
1-2 столові ложки сухого маку або ж 2 столові ложка з «чубчиком» макової маси (запарений перетертий мак з цукром)
1/3 чайної ложки розпушувача до печива

Інгредієнти на сирник:
0,5-0,7 кг жирного домашнього сиру
5 жовтків+2 білки
1 склянка цукру
Цедра з 1 апельсини та з 1 лимона
100 грамів масла (або ж маргарину чи вершково-рослинної суміші типу "Тульчинка")
1 ст. л. манки
Півсклянки родзинок
Ванільний цукор чи ванілін

Інгредієнти на глазур:
В однакових пропорціях змішати молоко, масло, цукор та какао. Для такої порції знадобиться по півтори столові ложки інгредієнтів. (див вище)

Готуємо основу. Борошно пересіяти з  розпушувачем на дошку гіркою, додати маргарин/суміш/масло і сікти великим ножем. Коли утвориться однорідна маргариново-борошняна крихта додати мак і продовжити сікти.Далі додати перетертий з цукром жовток і далі сікти, поки маса не стане однорідно-липкою. Деко, де випікатиметься сирник, застелити пергаментом для випікання, змастити маслом та посипати меленими сухарями (або борошном). За допомогою ложки викласти макову масу, розрівняти мокрими руками. Випікати при 160 градусах протягом 8-10 хвилин. Дістати з духовки, викласти поверх сирну масу. 

Для сирної маси домашній сир перетерти блендером до однорідної маси, додаючи масло/суміш/маргарин і трохи цукру та окремо збиті з цукром жовтки. Додати ванілін, цедру, манку. Додати окремо збиті в тугу піну білки, вимішати обережно ложкою. Родзинки обсипати невеликою кількістю борошна і додати до сирної маси. Готову сирну масу викласти на макову та випікати при 160 градусах протягом 45-50 хвилин.

Сирник дещо підросте, але коли буде вистигати - впаде, поверхня стане рівною. Глазур краще поливати, коли сирник вже вистигне і осяде.
 
Для глазурі з’єднати всі інгредієнти та варити на малому вогні поки суміш не стане однорідною. Полити готовою глазуркою готовий сирник і поставити на ніч в холодильник.


Мій сирник вийшов не дуже привабливим на перший погляд, але після ночі в холодильнику суперово різався і смакував ще краще. Основа хоч не дуже вдалась, але була настільки тоненькою, що то не зіпсувало нічого.

 

 

Смачного :).

Дюбюпю?

Стукнуло нам вже цілих 5 місяців :). Паралельно із тим ми якось так несподівано перебрались через 6 кілограм ваги - добрі вже такі кльоцки.... Тепер виносити на вулицю їх обох стає все важче і важче, та й помити рожеву попку під краном не так просто :), але ми з татом тішимося кожним 100 грамам.

Не тільки вагою можемо похвалитися - якщо раніше наші рученята були чимось геть незрозумілим (часом і зайвим? :)), то тепер ми цілком освоїлись із цими чудо-маніпуляторами і впевнено мняцькаємо іграшки (особливо ті, які хрумтять), одна одну і маму за лице. Треба сказати, що мама від того ловить ще той кайф :) - що може бути більш інтимним, ніж бачити ці блискучі оченята на відстані 10 см, відчувати прохолодні пальчики на своїх щоках (які досліджують ніс, губи, волосся...) і вести діалог. А "поговорити" ми вже любимо - при цьому складаємо такого дзьобка і тоненьким голоском виводимо "аааааа", "ееееее", "ууууу". Якщо підтримати цю розмову (тобто повторювати все за ними), то це може тривати досить довго :). До речі, останнім часом мама взяла собі за мету нарешті навчити не тільки голосних, і вперто говорить щось геть незрозуміле  складне типу "абу" чи "авввв". Спочатку пташки, почувши нові звуки, затихали і тільки слухали. Тепер же часом виходить і в них скласти губки і витиснути "ббб". Особливо цікаво виходить у Ксені - так дещо на французький манер вона виспівує "пююю", "бююю".

А ще ми стали слінгосім'єю! Перший вихід у центр міста викликав прямо сльози радості у мене. Йдучи поміж натовпом вулицею вперше за останні місяців так шість, хотілося вітатися з кожним перехожим :). А ще розпирало почуття гордості за нас - ми несли своїх малят у красивих бірюзових слінгах і часто чули услід "які лялі!" :). Звичайно, ще треба трохи попрацювати над вправністю намотки шарфів - часом то дуже непросто, з криками і дратуваннями, але наскільки класно відновити хоча б частково мобільність! Та й дітки мали змогу набратися нових вражень - крутили голівками, розглядали все навколо і підставляли щічки сонечку. Тепер наші личка схожі на рум'яні булочки з печі :).

 

Якщо продовжувати тему мобільності, то наш звичний ареал і досі сягає недалеко - гуляємо ближніми вуличками, шкільними стадіонами (а це взагалі такі собі місця злету всіх батьків із чадами - так смішно дивитись, як візочки намотують кола, рухаючись то в одному напрямку, то назустріч одне одному :) - ну а ми, "goodbaby", себто гудбаби, вже як усі :D), ну і , звісно, здійснюємо недільні відвідини наших дідуся із бабусею :).

А оскільки така традиція є не лише у нас, то щастить спілкуватись із нашими маленькими і більшими сестричками :). Так з'являється змога часом позмагатись у вередульстві, познимкуватись разом і добряче натомити  грендперентсів :).

 

Ну і найсерйозніша "зарубка" у плані мобільності  - це перша офіційна сімейна імпреза. Спочатку ми були свідками, як охрестили нашу сеструню-Настуню, а потім закріпили результат в ресторані :). "Політ" здається пройшов нормально :) - дитячі справи робилися, а батьки використовували можливість покалякати трохи з родичами :).

Виникають також і нові випробування - якщо спочатку ми з нетерпінням чекали перших посмішок чи агушок, то тепер завданням номер один стало перевернутися на живіт. Не відразу дійшло до недосвідчених батьків, що для цього треба дати діткам трохи простору :). Лежачи у возику, ніяк не вийде потренуватись! Тепер дітки частково "переселилися" на підлогу (а з ними і вся доросла частина родини :D) - час від часу стелимо покривало, накладаємо іграшок і викладаємо наших зозульок. Результат не змусив довго на себе чекати - вже зараз обидвоє вигинають спинку і лягають на бочок, тягнучись за кольоровою книжкою або улюбленим левиком. Нам це виглядає як досить таки оптимістичний знак, що скоро ми таки беркицьнемось. А буквально сьогодні Ксеня вперше продемонструвала щось на кшталт повзання - звичайно, кожен сантиметр давався дуже непросто, але маленька вперта людинка цілеспрямовано вовтузилась у бік книжечки "Peek-a-boo", яку останнім часом читають разом із татком.

Ще одна чисто дівчача мамська радість - почав відростати пушок на голові....а то якийсь час назад дивним чином ми умудрилися "викачати" волосся згори. Така собі зачіска а-ля Тарас Григорович :), ще й з благородним полиском лисини :D. Тепер же ми знову стаємо схожі на курчаток - золотистий пушок часом залежується і зворушливо стирчить в різні боки. А такого ж золотистого кольору війки виглядають довжелезними, переливаючись на сонечку (це дуже добре видно якраз коли ляля у слінгу). Мабуть, ці милі деталі видно лише залюбленій мамі :).....

Ну і нарешті треба відзначити наші перші реготушки - тоненько і заразно регочуться доціки, коли з ними бавитись у "нема-нема-нема...єєєєє" або піднімати за ручки. Важко уявити щось більш зворушливе і рідне, ніж ці беззубі смішки. При цьому сміються оченята, тріпотять крильця і туцяють ноженята - ніхто, мабуть, не вміє так щиро і відверто плакати чи сміятись, як це роблять дітки :). До речі, якщо раніше посмішки можна було викликати смішними звуками чи забавлянками, скажімо, то тепер доціки відповідають посмішкою на посмішку! Тобто варто подивитися в оченята і усміхнутись, як це тепло відбивається і повертається у десятикратному розмірі - оцим і займаємось ранками :) :)..... Прокидаєшся, а поруч десь поміж ковдр стирчать два дзьобки і дві пари очей. Кажеш "доброго ранку, донечки" - і ранок зразу стає набагато кращим :).

Проте треба відмітити, що буваємо ми і капризулями ще тими... Якось бувають періоди спокійні, коли птахи синхронно вкладаються спатки, бавляться довго самі та із задоволенням слухають музику.... а бувають дні, коли по черзі "сваряться", незадоволено кривлять губенята (це ми вміємо теж досконало - така собі класична гримаса із дугою ротика донизу і зведеними рожевими брівками), а під вечір взагалі влаштовують цілі концерти. Тобто ми такі найзвичайнісінькі надзвичайні мамині 5-місячні малюки зі своїм настроєм і бажаннями.

Цей пост можна продовжувати ще довго :), але наразі ставимо крапочку з комою і йдемо бавитись - вчитись повзати і перевертатись, щоб наступного разу було чим похвалитися ;).

 

Мої ґулі та успіхи на шляху природнього батьківства

Не один раз мені приходило на думку, що в мене перфектно виходить теоретизувати, а от практика часом дає набивати добрі гулі. На довгому шляху до зустрічі з нашими дітками я назбирала купу інформації  у плані жіночого здоров'я та вагітності - нюанси, традиційні та контр-теорії, тонкощі - з часом я сформувала досить вагому базу, ставши чимось на зразок доморощеного експерта. Дуже шкода, що у наших реаліях не достатньо мати один фах у житті: робиш ремонт, то треба розбиратись у штукатурках та вміти змонтувати душову кабінку (або хоча б проконтролювати), хочеш мати дачу - починай самоосвіту в сфері садоводства, плануєш маля - треба бути підкованим у медичних питаннях, тощо. І з цим усім часто забувається те, що теорія і практика - то таки досить два різні маршрути, якими треба йти паралельно. Мабуть, найвідчутніше цей нюанс "виліз" у плані виховання і доглядання малюків. Як у тому анекдоті - "я завжди була супер-мамою...поки не народилися мої дітки" :).

Так от, паралельно із штудіюванням "вагітної літератури" я нахапалась достатньо інформації про так зване природнє батьківство. Не раз я собі подумки казала "от на ЇЇ місці я би.....більше носила дитинку на руках, годувала до шести років грудьми, застосувала б всі техніки розвитку всіх вмінь, тощо". І це при тому, що цілеспрямовано питання виховання дітей я не досліджувала, маючи певний забобон (боялась заглиблюватись у тему, поки не народилися наші зозульки....до слова, тепер стало ніколи :)). Не останню роль зіграв улюблений форум "Дівочі посиденьки", де є критична кількість матусь-дамусь, що знають всі секрети слінгоносіння, особливості здорового харчування, нюанси грудного вигодовування, висаджування від народження, особливості вакцинації і т.д. Читаючи відповідні теми, я собі сформувала образ ідеальної мами, який із приємністю приміряла на гіпотетичну маму-себе. Паралельно відповідну теоретичну базу отримали всі, хто в майбутньому мав брати активну участь у батьківстві - тобто, на щастя, лише чоловік :).

Так от, чекало мене велике розчарування на шляху практики. Не знаю, як би то воно було з однією дитиною, але з моїми близнятками спочатку навіть у теорії довелось визнати, що не бути мені виключно слінгомамою, навряд чи встигатиму практикуватиму висаджування і взагалі ще невідомо, чого чекати після кесарського в плані "теплового ланцюжка", ГВ, і так далі. До народження дівчаток було страшно і тривожно (як же воно буде?), та водночас я і далі не готова була розлучитись із своїм плащем мами-супергероя, якому все це все одно вдасться, на відміну від усіх інших. Здавалося, що всі труднощі є перебільшеними і досить прикласти злегка більше зусиль і все вийде. Воно так і є....в теорії :), хоча я щиро вірю, що тверда самоціль та сила волі спроможні на все.

Пам'ятаю, як педіатр у пологовому вписала у список пляшечки і суміш, бо дітки відразу потрапили на виходжування через нюанси із здоров'ям. Я заявила, що готова вже і зараз сама їх годувати як мінімум із шприца, а не пляшечки....зі сльозами на очах питалась, чи конче треба ту суміш - бо ж скоро буде молоко. Визнаю, що не маю тієї рішучої твердості, яку часом  треба проявити і відстояти таки свою позицію. Але тут вже на власному досвіді я відчула, що таке отой страх за власних дітей, які чомусь не "те" і не "те"...і взагалі будуть ще їх дообстежувати і стоїть питання про госпіталізацію :(. Мабуть, немає гіршого за необхідність знаходити компроміс між тим, що кажуть лікарі (чи інші експерти) та власними думками - адже на кону вже не просто ти, а найдорожче і найбеззахисніше! Чому ніхто не писав, наскільки це важко!? Навіть у питаннях планування вагітності набагато легше відстояти власну позицію, адже все-таки ще не стало такою реальною-реальністю оте інше, найдорожче життя.

Отже, про ґулі.... Найбільшою поразкою стало грудне вигодовування. Не вдаючись у всі деталі (адже в глибині душі таки думаю, що десь недостаралась, недо-, недо-), констатую факт, що у наші 4.5 місяці ми є на змішаному вигодовуванні, при чому, мабуть, в найбезглуздішій його формі - коли їмо грудне молоко також із пляшечки :(. Скільки це вартувало сліз, істерик та плачів - не варто і згадувати. І хоча на даний момент я вже змирилась із станом справ, проте досі коли хтось пробує зазнимкувати моїх малят із пляшечками - відчуваю пекучий сором. Не позбулася і великого жалю - за тими моментами близькості і рідності, які дає смоктання циці, з отією умиротворено покладеною долонькою, з поглядом очі-в-очі.... Жалію і заздрю, коли бачу малят із мамами у цьому неперевершеному тандемі. Незабутні моменти. А у нас же був і такий, коли в перші дні перебування із дітками, в розпачі через їх плач, я якось чудом спромоглась прикласти обох одночасно - попри незручність пози і біль у спині, мені здавалось, що я трісну від гордощів. Пізніші намагання повторити цей трюк часто увінчувались черговим плачем дітей і мами, депресією і фіолетовінням роздратованих крихіток. Адже коли їх мама, мокра від напруження і нервів, нарешті визнавала поразку і вилазила з-під гори подушок і згорнутих покривал, то не мала запасу молочка, аби нагодувати діток. І зараз, коли треба методично зціджувати молоко в середньому 5-6 годин в добу, коли згідно графіку немає і двох годин поспіль, аби поспати - і тепер я не сприймаю за похвалу, коли кажуть "то мама-герой". Бо мама-герой таки навчилась би разом із малятами їсти цицю. Я не герой, але я просто мама.... бо стараюсь. Я стараюсь не пропустити цідження і навіть коли там геть нічого вже не крапає - то "працюю", нехай і просто заради того, щоб була стимуляція на майбутнє. Іноді просипаю будильник (точніше просто не пам'ятаємо, як його вимкнула) - тоді трохи відсипаюсь і пробачаю собі цей ненавмисний відхід від режиму. Тобто в пункті "успішне ГВ до ен років"... провалились ми за усіма параметрами, але принаймні частково (наразі на 50%) отримуємо мамине молочко.

Порівняно із ГВ, решту "провалів" сприймались вже геть не так болісно - проте таки відчутно. Навіть не намагались реалізувати висаджування - друзі, я скидаю капелюха перед мамами, яким це вдалось :). Перші місяці кожен наш рух мав бути оптимізованим, аби вкластись у графік - нагодувати-перебрати-поколисати-... Лише після 3-х місяців почав з'являтись вільний час за рахунок того, що я краще пізнала своїх малят, їх вподобання і режим - тож виробила серію "лайфхаків" для полегшення наших буднів. Тепер і нігті можу нафарбувати (раніше траплялося, що недострижені три нігті на одній руці "носилися" цілий тиждень :) ), і борщ зварити ( і дуже вчасно - бо повиїдали вже всі заморозки, зроблені за часів вагітності), і пару фоток обробити, аби похвалитись у соцмережі :). Зокрема, моїми ліками від депресії стали короткі прибиральні рейди в квартирі - бо від вигляді товстого шару пилюки, перевертів коробок-пелюшок-іграшок і обкапаної молоком підлоги починало нудити і здавалось, що я десь глибоко в ...сутінковій зоні :D. Нехай просто протертий клапоть підлоги метр-на-метр  - якщо це піднімає настрій, то може слугувати чудовою терапією :). хоча, знову ж таки, при цьому іноді за собою спостерігаю почуття вини - бо не витрачаю ці 15 хвилин на діток. Не знаю, наскільки це нормально :).

В лави одноразових-підгузконосців ми також  вступили, хоча в глибині душі я плекаю надію все ще спробувати перейти на багаторазові підгузки...зокрема вже 2-й місяць чекаю доставки перших наших "бета-версій" з алі-експресу. Тим часом використовуємо памперси-дади-бейбідріми, що горою складені за столом - бо ж виявилося, що нині в якості подарунку гості часто воліють купити пачку підгузок. І мушу визнати, що то дуже практично :), бо інакше доведеться потім кудись прилаштовувати надцять брязкалець, якими діти так і не бавились або шкодувати, що так і не одягли жодного разу "оті симпатичні штанята". Мовчу вже про пустушки (маємо подарованих і нерозпакованих (хоч тут ми не піддались спокусі :)) кілька упаковок).

Окремо ще мушу визнати, що ношу на руках своїх малят набагато менше, ніж би хотілось. Коли ще плаче одненьке - то можна підколисати. Натомість якщо "завелися" обидві, то використовую всі наявні засоби - співаємо, танцюємо, показуємо пантоміми, гойдаємо возика, і т.д. - але не беру на ручки ні одну. А все тому, що не можу вибрати - як візьму одну, то шкодую іншу :(. Сподіваюсь, що мені вдається компенсувати брак "рук" обіймами і цьомами в кожну мить, коли це можна зробити. Мої дітки не "ручні", проте зацьомані у всі місця :).

Щоб не писати лише про одні "ґулі", розповім про наші маленькі успіхи. Добре що вони таки є - хай не дуже значущі, але приємні і надихаючі. В першу чергу це наш спільний сон :). Мабуть, то і в список "успіхів" не варто зараховувати - бо ж суцільна приємність! Що тут казати, ми самі вже не можемо заснути без цих маленьких сопунчиків під боком. Якщо чоловік переживає, чи не привчаться потім дітки засинати виключно у когось на грудях...то я вже реально бачу, що засинаю набагато гірше, коли не відчуваю тепло і вагу маленького  розм'яклого від сну тільця :).

Але попри інші дрібнички на кшталт не користування вологими серветками і натомість обмивання рожевих попок під краном чистою водичкою.... найвагомішим вважаю наше буквально вчорашнє досягнення - слінгопрогулянка! Поки було холодно, ми возилися у візочку - там і конверти на овчині, і не треба спеціального одягу. Проте як тільки весна постукала у наші вікна, ми з чоловіком реалізували давно обдумуваний план і вибрались аж до центру міста (для мене вперше за півроку !!! :)), примотавши зозульок двома шарфами. Скільки то булч (та і є!) гордості, хоча дещо таки треба удосконалити, зокрема наші намотки.

А взагалі кажучи... чому це взагалі написався такий пост? Мабуть, тому, що це дійсно щось, що накипіло і що обдумувалось не один раз. Хочеться сказати усім майбутнім мамам-теоретикам, щоб вони розуміли, що таки не існує нічого чорно-білого - життя вносить свої відтінки, і не варто бути надто категоричним. Це стосується і тих мам, яким вже вдалося набагато більше - треба розуміти, що кожна ситуація має свої нюанси, а кожна історія пишеться іншим пером. Проте дуже важливо не зайти надто далеко й у самопрощенні :) - маю на увазі, що можна почати попускати вже все підряд, "махнувши рукою" на поради і теорію. Десь має бути та золота серединка, стоячи на якій можна зробити і повісити собі на стіну сертифікат "я дозволяю бути собі недосконалою" (винахід моєї сестрички :)), проте докладати максимум зусиль, аби не опускати планку і робити все якомога краще (хоча це і так аксіома для люблячих мам, хіба ні? :). Ну і найголовніша, як на мене, теза природнього батьківства - це таки глибоко і щиро, бездонно і захоплено просто любити своїх солодульок :), і в моменти жалю за чимось тепер не зовсім досяжним нагадувати собі, що для всього іншого є все життя, а дітки бувають малими лише один раз. А ще пам'ятати, наскільки віддано і беззастережно ці маленькі люди покладаються на нас - їхніх мам і татів :).

4-5-60

Помаленьку наближаємося до 4-місячного віку, маємо мінімум по 5 кг на кожного і десь близько 60 см зросту  (треба б переміряти :)). За цей час, що минув від попередньої дати, мабуть, найпомітнішою зміною є все яскравіше вираження індивідуальностей наших дівчаток. Вже з'явилия речі, про які можна говорити, що то "по-Ксеніному" чи "по-Ясіному". Хоча сюрпризів наразі не було - вони демонструють зовсім такий темперамент, який я помітила ще коли вони жили в животику. Ксеня більш активна і вертка, вона вже вміє вимагати уваги і "на ручки". Малий хрущик починає "істошно" верещати і фіолетовіти (така майже мультяшна властивість немовлят першого разу страшно налякала нас обох із Максимом, але досвід показує, що маля повертається до природнього стану за лічені секунди, якщо задовільнити його вимогу). Натомість Яся і далі більш терпелива і спокійна, вона тихенько лежить у візочку, спостерігає за галасом навколо сестрички і тільки зворушливо кліпає великими оченятами, блискучими і вологими, як у лемура :). Звичайно, на практиці неможливо точно когось вписати у рамки, тому і наші маленькі дві людинки часом міняються ролями, а часом "дають джазу" удвох.... Словом, реалізовуємо усі комбінаці типу "одне маля плаче, інше ні", "обоє крикушки", ... - найблагодатніша, звісно, коли обидвоє тихенько соплять у чотири дірочки, опустивши свої довгі закручені війки на щічки :).

 

Загалом нема чого жалітися на наших доціків - вони на диво легко вкладаються уночі спати після годувальних побудок, довго вже можуть бавитися самі з іграшками, підвішеними на шнурочках - б'ють по них рученятами і намагаються вхопити :), даються "забавитись" і заколисатись. Хоча вдень ми спимо таким напівсном, коли мама гойдає ногою візочок. Варто зупинитись  і відразу відкриваються дві пари очей, а над візочком починають танцювати чотири кулачки.

З руками - то взагалі окрема історія...треба бачити, як вони можуть спати, не припиняючи перебирати пальчиками і вимахувати кулачками. Так часто відбувається саморозбуд :|. А ще безперервно бавимося у гру "дай мені поцямкати краєчок пеленки" - мама подає, а маленькі рученята елегантним рухом (мало не з відставленим мізинчиком :)) виймають. Ну і накінець, ми крутимо всім дорослим дулі :): часом глянеш отак на своїх гномиків, а вони дивляться тобі в очі, наставивши пару дуль :D.

Все більш виразною стає ще одна особивість - наші донечки виявилися ще тими меломанами. Якщо попереднього місяця ми заспокоювались під Квітку Цісик, то цього слухаємо Пікардійську Терцію (ну це лише з мамою...бо тато наш курує лише "справжнім музлом" за його версією, серед якого і далі в топі ACDC ). Варто увіймкнути колонки, як дітки швиденько заспокоюються і потім можуть просто довгий час слухати музику, дивлячись собі кудись "вдаль".  До речі про цю "вдаль" - найчастіше гіпнотично задивляємось на паперову омелу, яку мама колись повісила на лампу і досі чомусь не зняла (певно, щоб мати приводи цьоматись побільше :)).

Особливою рисою цього місяця є те, що ми почали балакати. Як наш тато сказав: "Запиши це! 6 березня наші дітки розговорилися!" :D. Хоча наразі розмовляємо ми різними мовами, проте вже цілком намагаємося порозумітися. Крім перших випрошених "Агггхххх", тепер бувають періоди, коли пташки безперервно цвірінькають по-своєму, посміхаються, натягують дзьобики і взагалі всіма методами  зворушують всіх дорослих навколо :). Малюча "розмова"  переважно складається лише із голосних, проте за кількістю інтонацій і тональностей, певно, переважить ті східні мови, де для розуміння змісту треба мати музичний слух :D. Як правило, це щебетання тонееееесеньким голосочком :).

Мегаважлива подія - цього місяця ми зустрілися із своїми двоюрідними сестричками :). Цікаво, що якщо одна на одну малЮчки реагують як...на власну руку чи ногу...словом як на ще одну частину себе (тобто не звертають особливої уваги :), хоча припускаю, що так само і взаємно потребують отієї присутності поруч), то на сестричку Настку видивлялися ще й як. Мабуть, це рівноцінно зустрічі інопланетного гостя на своїй планеті - "we are not alone!" :D.

 

Ще додам, що правду таки пишуть, що після 3-х місяців стає легше...Проте не тому, що дітки більше сплять (якраз навпаки) чи стають більш "зручними" в сенсі графіків і т.д. Для мене це полегшення прийшло якось так разом із весною, коли всередині нарешті настав спокій і стан внутрішньої посмішки, коли я перестала асоціювати себе із людиною-оркестром, що паралельно робить купу справ, коли я просто звикла до нових найважливіших людинок у моєму житті :). Ну і другий фактор - ми із дітками пізнали одне одного трошки краще... Ну тобто говорячи за себе, я тепер маю запас "лайфхаків" стосовно конкретно моїх діток: знаю, який саме плач є "біжи негайно", а коли "я пхинькаю, не страшно" (для мам двійні така диференціація є необхідною :)), що змушує їх переключитись із стану невтішного дитячого горя,  як викликати посмішку чи побалакати, як не розбудити і т.д. Тобто оце 3-місячне полегшення настало тоді, коли я внутрішньо та зовні озброїлась для нового ритму. І тоді настала весна :).

 

Немовляче "придане"

Колись мені здавалось, що час вагітності - це вагон часу на все, чим заманеться займатись або що відкладається в довгий ящик.  Пам'ятаю, як планувала, що підтягну свої знання з географії чи історії, почитуючи відповідну літературу у цей благодатний період :D... Насправді може і є такі трафунки, але мій" вагон часу" відбув від перону дуже швидко, при чому розумова діяльність була зведена до необхідного життєвого мінімуму - в голові творилося щось хаотичне, раціо уступало місце емоціям, і взагалі відбулося певне розм'якшення сірої речовини :D. І насправді це чудово і дуже природно - адже навряд чи то є час штудіювати науки чи вивчати нову мову програмування (хехе, і це ми пробували). В цей період усе має готувати майбутню маму до зустрічі із малюком...саме тому варто про-переживати, про-відчувати і про-левітувати в морі вільного часу і спокою. А ще самі собою накочуються "правильні" бажання - як от погніздуватися, почитати про малят, а ще виринають якісь (мабуть, підсвідомі) інстинктивні  бажання типу спробувати щось сплести-вишити-пошити-... 

Пам'ятаю, як після своїх заручин я взялася вишивати весільного рушника - вперше в житті, якщо не рахувати уроків трудового навчання і видатну серветку з качечкою, яку ми колись вишили разом з ... татом :). Ні разу після весілля я більше не бралась за вишивальну голку, але тоді задумане було здійснене. Так само і цього разу почали проскакувати наполеонівські плани, які впиралися у мою абсолютну необізнаність у техніці, проте підігрівалися вагітним запалом :). В результаті кілька "прожектів" я таки закінчила... насправді досить-таки простеньких, вибраних серед багатьох у просторах мережі. Тому, не претендуючи на авторство, викладу тут те, що пригодилося і що (на мою скромну думку) вдалося хоча б частково. Може, ще комусь пузатенькому пригодиться :).

Отже, моя маленька підбірка мамських виробів, виготовлення яких допомагало наблизитись подумки до малят і трошки акумулювати для них позитивної енергетики :) (якщо читатимуть фізики - то це так фігурально :D).

♥ 

Плетений теплий пледик

Серед купи просунутих схем знайшла одну простеньку ідею ось тут. Найпростіша в'язка одним видом петель (виворітні) і "родзинка" полягає лише у підборі ниток. Крім простоти, цей "рецепт" підкупив мене такою грубенькою в'язкою, що гарно пасує до вовняних речей. 

Плелося швидко і затримка була лише за придбанням ниток (я не вміла оцінити, скільки їх треба, тому докуповувала по одному моточку :)). Допоміг і наш тато -  заявивши що, повний фен-шуй буде тоді, коли ми докладемось обоє, він гордо виплів ен рядків :). 

В результаті вийшло два ось такі невеличкі пледики (однакові, лише по-різному чергуються кольори, а розміри - близько 90 на 60 см ) для наших двох пташок:

 

  

♥ 

Трикотажні шапочки

Виявляється, що "няшну" трикотажну шапочку із задерикуватим вузликом або двома можна з легкістю пошити своїми руками, використавши навіть тканину із футболки чи майки. Викрійку не обов'язково навіть шукати, а просто намалювати обриси шапочки з хвостиком (двома) із двох частинок, які потім треба зшити. Приблизно ось так:

Новачкам типу мене можна скористатись підказками щодо того, як не обробити краї тощо. Найважчим виявилось рівно прострочити трикотаж - треба вміти підібрати шов та натяг нитки... інакше може "зажовувати тканину". У мене вийшло геть нерівно ... ну зате з душею :)

До комплекту ще спробувала пошити нецарапки і пінеточки ... але вийшло менш вдало. А потім виявилось, що якщо до шапочок нам після народження рости ще місяці з три, то до решти - вдвічі довше, мабуть :).

♥ 

Слинявчики-бандани

"Виявляється, буває мода і на слинявчики" :), прочитала я отут. Знову-таки, такі штучки цілком реально можна зробити власними руками - це ж прості трикутнички, складені вдвоє :).Люблю так речі - робити швиденько і відразу видно результат....хоча насправді я дуууже довго шукала час, аби поставити із ними крапку і дошити липучки, бо наші малятка поспішили з'явитися до цього :).

Ще скажу, що нам такий аксесуар виявився не зовсім практичним, бо пташенята ну дуже вже багато плюються. Хоча так, виглядають вони класно :D.

♥ 

Плетені ельфійські шапочки

Мені здавалося, що виплести щось на кшталт шапки - це вже вищий пілотаж, ну але за наявності вільного часу (ееееех як же то було кльово! :)) вирішила спробувати... Перелопатила хмару відео на Ютуб із тим, аби знайти щось посильне, але не зовсім банальне. Не дуже мені подобалися класичні кругленькі "чепчики", тож зупинилась на таких ельфіських головних уборах :D:

 

На жаль, оскільки уялення про розміри голівок в мене були абсолютно туманні, вийшли шапочки досить таки величенькими - і це при тому, що  на власний розсуд не додала внизу частини рядочків. Чоловік розкритикував мої витвори, сказавши, що малята будуть як ку-клус-клан, але як на першу спробу ...може бути :).

Зав'язочки зробила із атласних стрічок з яких ще й присобачила збоку по маленькому бантичку....ми ж бо не просто ельфи...ми ельфійки! :). Правда, при виписці довелось одягати під низ ще одні шапочки, щоб маленькі голівоньки не загубилися :).

♥ 

Хрестильні сорочечки

Ну і нарешті - моя гордість :). Я неодноразово планувала розпочати вишивальний процес, аби до хрестин підготувати дівчаткам наряди. Проте хоча сама вишивка мене не лякала, вишивання власне сорочечки видавалось суперзавданням ...тому постійно відкладала реалізацію задуму. Врешті прийшло генаіальне рішення - пошити сорочечку і прикрасити її мереживом :), що буде і на вишиваночку схоже, і не зовсім типово, і простіше. Знайшла саме те, що шукала, ось тут.

 

 

Отаке вийшло мамське немовляче "придане" :). Тепер шкода, що маючи купу часу, не реалізувала купу всього іншого.... Але то не біда - все ще зробимо :), вже з доцями.