суботу, 21 грудня 2013 р.

Настрої року 2013

Боюся, що зараз як почну писати, то загублю думку, яка мене змусила просто взяти і зайти у свій обліковий запис...  :) А таки ризикну. Зрештою, найбільше мені просто хочеться побалакати сама із собою...

Нині з'явилося таке невловиме відчуття, що виникає буквально перед тим, як знаходиться рішення задачки або доскладується пазл - передчуття відповіді.  Не знаю, чи повпливали на це постійні перечитування майданівських постів у фейсбуку, які так чи інакше виражають надію, що невдовзі все стане зрозумілим та очевидним. Чи, може, підштовхує до філософствування незмінно оптимістичний настрій дописів сестрички, яка потроху починає обмірковувати рік минулий та складати списки на майбутнє. Чи просто надто порожньо у стінах передсвяткового інституту, а біля робочих столів тих, хто ще робить заклопотаний вигляд, лежать запаковані валізи... Знаю одне - мабуть, вперше мені захотілося дійсно підвести підсумки минулого року. А ще добре було б трошечки помріяти - неодмінно правильно, життєстверджувально, енергетично і просто "професійно" :).

Навряд, чи вдасться мені знайти слово, яке стало лейтмотивом 2013-го, - скоріше, відбувалася поступова ротація внутрішніх векторів. Пам'ятаю, як якось так несподівано "звалився" на мене січень, коли майже експромтом треба було організовуватись у Варшаву на конференцію. На фоні мобілізації нечітко відчувався, але синергетично окреслювався мій внутрійшній настрій, до якого я вибираю слово "готовність".  Готовність проявляла себе у бажанні "взяти себе в руки", нарешті дати лад емоціям, налаштуватись на позитив. У такому настрої доречним доповненням стали спортивні заняття - такий собі спосіб активно помедитувати :).

Готовність у певному розумінні є еквівалентом відкритості для світу, а налаштованість на таку відкритість неодмінно причаровує якимись приємними незначними деталями. Так, у настрої "відкритість" ти йдеш звичною вулицею, якою проходив тисячу і один раз -  і раптом помічаєш красивий карниз будинку. В такі моменти хочеться зупиниться і розказати комусь, хто спішить дорогою назустріч, про своє чудове відкриття :). Лише будучи відкритими, ми так приємно п'яніємо від запаху осіннього листя із домішком дощу, замріяно розглядаємо кавову пінку і посміхаємось незнайомцям... Я б сказала, що відкритість штовхає нас в обійми моменту. Додаю слово "відкритість" до намиста-2013. Відкритою, готовою і, як наслідок, по-новому спокійною зустрічала я весну...

А весна принесла несподіванку вкупі з надією. А ще був страх....страх втратити цю надію. Не помилюсь, якщо скажу, що то був один із хитких моментів, коли наче стоїш на мотузяному містку над прірвою, коли кудись зникає впевненість і хочеться втікати назад. "Сум'яттям" вартує назвати той стан, в якому я потрапила в обійми Парижа. Проте саме це місто вміє заколихувати....Навіть у піку сум'яття дихалося і "звучалося" легко, в унісон із ним. Далі тривало відчуття перебування над прірвою, але все частіше з'являлася аналогія із великою гойдалкою: туди-і-назад ...над усім, що є внизу... Пригадується відчуття нереальності, коли спостерігаєш за самим собою, наче за героєм фільму. Не вірилось, що ступаю ногами по саме тій бруківці, що читаю на вказівниках вулиць назви, знайомі із книг. Мабуть, саме чар Парижа допоміг повністю не розчинитися у своїх сумнівах.

...


Добре, що на річному колі незмінними залишаються дві точки, що допомагають винирнути із безкінечності думок і просто зігрітися - Великдень та Різдво стали щорічним ритуалом очищення від неспокою, можливістю побути ще дитиною, відчути на чолі легкий бабусин поцілунок :). Це завжди так несподівано вчасно... Після сум'яття та порожнечі можна було трошки перепочити на острівці затишку.



А цього року додалась ще одна "пігулочка", що виліковує своїх тіток-бабів-дідів від похмурих думок. А ще вона так смачно пахне!! ...Має м'якенькі маленькі рожеві п'яточки, любить торкатися пальчиками дідової бороди і задоволено верещить від захвату, якщо посадити її на горгошки та ще й дозволити триматись за волосся :). Моя пельменька....


Якщо взяти усього цього по маленькій щіпці, додати незмінної уважності і такої.... ніжної надійності чоловіка - якраз вистачає на те, аби знову поміняти вектор. Із приходом літа раптом захотілося дитячої безтурботності. Зелень, сонце, і знову - Англія, стали тими інгредієнтами, на яких так несподівано і гарно виросли спокій і "безтурботність". Того липня було спекотно, трошки РОКово, і якось дуже легко; довелось побувати на правдивому барбекю-у-дворі (навіть спробувати соєвого бургера - хоча не раджу :)); вдалось пригадати, як то гарно можна фестивалити у всіх розуміннях того слова.... Вперше скуштувала тоді напою, до складу якого входили, крім усього решта, полуниця та свіжі огірки :), а також несподівано гулькнула у рів із кропивою :)....





Безтурботність так само гарно пасувала до нового купальника і довгоочікуваної відпустки на морі :). Відчуття тепла, що розтікається по усьому тілу і наповнює його начебто новим змістом... Сонячні цілунки діють однаково на людину чи, скажімо, на манго - додають м'якості та роблять нас солодшими :).
 


Осінь стала відкриттям.... відкриттям власної внутрішньої сили. Одне із двох - або той жорсткий стержень був всередині завжди, просто мені не вдавалось його виявити, або ж я просто натерла собі "там" міцного мозоля, який із болючого місця перетворився на захисний панцир. Був момент, коли внутрішніх векторів просто не залишилось... вони ніби розчинились у їдкій суміші болю, зневіри і відчаю. Тому замість слова я вибираю три крапки - мій улюблений знак пунктуації. Мабуть, "..." - то найбільш "людський" символ взагалі - багатозначний, містичний, обіцяючий, іноді благаючий. Трикрапку можна сміливо ставити у блозі, коли слова здаються надто пласкими. Трикрапка у житті, мабуть, означає молитву або внутрішнє пізнання себе. Адже коли зникають усі слова і думки - тоді несміливо починає виходити зі свого сховку істина...

Будь-яке падіння насправді є прекрасним. Сумним, але прекрасним. Це важко зрозуміти у процесі, коли сила тяжіння тягне тебе чи то до землі чи то у чорну діру. Але ніколи кольори не є такими свіжими, як після зливи; ніколи поцілунки не є такими жаданими, як після розлуки; і вода здається смачною, коли давно хотілося пити... Ніколи не буває такого внутрішнього зачудування світом, як після пережитої порожнечі. Парадоксально, але саме восени, коли природа потрошки готується до відпочинку, саме словом "пробудження" у всіх його сенсах я закінчую цей рік. Цю осінь я переживала так, як ніколи раніше - чуттєво, повно і емоційно. У цьому місці дозволю собі зробити копі-паст із свого допису де-інде :):

"Буквально вчора зробила для себе дивовижне відкритя....Все життя думала, що я не люблю осінь за те, що вона витісняє літо, а вчора йшла коло Стрийського парку, якось так запаморочливо пахло листя... і я раптом чітко усвідомила, що з усім навколо просто резоную!

Може, то вже вік? Може, з часом ми внутрішньо змінюємось у такому ж, тільки більш інертному циклі, як і природа? От і я "дорослА" до осені. Мені з нею так комфортно...Вона навіть "плаче" зі мною в унісон, вчасно-вчасно. 

Навіть важко передати це на словах....усно ще важче, ніж на словах клавіатурних. Найголовніше, що цей настрій так гріє зсередини, ніби десь там нарешті знайшовся маленький вогник. І хочеться кави з корицею, а ще ніяк не набридає той простесенький яблучний пляцок. Ще б гарячого пахучого вина. Так добре!

Багатозначні з осінню стосунки:
Вона то тішить листом золотим,
Або дощами заливає душу,
І водночас втішає подарунком...

Дарує настрій джазово-кавовий,
чи терпкий запах листя між дерев,
і соковитість груш з м’якеньким боком
Та жовтий теплий колір гарбузовий.

Секунди восени пливуть повільно:
Щоби обійми всі тривали довше.
...Рука в мітенці й ще в чиїсь руці....
І шарф – товстий і довгий неодмінно...

Між галасливим літом і зимою
Пора осіння для маленьких див,
Ревізії думок і одкровень,
Пора для тиші й зустрічі з собою.
 
© "


Вийшло таке собі поппурі-2013. Мій локальний кругообіг почуттів. Цікаво, чи не з такої суміші народжується правдива віра в Нього? 

Мабуть, найкращим є те, що починала і закінчую я цей рік по-своєму позитивно. Не можу знайти у собі якоїсь сліпучої яскравої впевненості у дні прийдешньому, але мені подобається  переживати сьогоднішій.  Може, я просто потребую відпочинку від гострих емоцій як таких? Сподіваюсь, це не ознака старості :).




2 коментарі:

chrishoneybee сказав...

Тільки ти вмієш так писати. В мене після прочитання теж багатовекторність якась. Якось і світло, і сумно, і сльози чогось проступили. Ти просто дивовижна. І справді дуже сильна людина. Люблю тебе, дивуюсь і знаю, що далі все складатиметься добре. ..знаєш, кажуть, що Він не дає ноші тяжчої, ніж ти можеш нести.

Вже б пошвидше тебе обійняти :)

Olesya сказав...

Ти свої вектори хоч вмієш позбирати докупи :).

Я теж скучив. Скоро буду, готуй дзобики (твій і ще один маленький) :)